Принцип наочності. Спостереження є першоджерелом людського знання

Спостереження є першоджерелом людського знання. Пізнання взагалі не існує, воно завжди спрямоване на предмет, пов’язане з діяльністю й здійснюється в рамках цієї діяльності.

Практика тут буде виступати як джерело потреби пізнання, як основа вибору мети, засобів і критеріїв якості навчання.

Учень повинен не тільки зрозуміти, запам’ятати і відновити навчальний матеріал, але й використати його в практичній діяльності.

Наочність є передумовою засвоєння рухів і необхідною умовою вдосконалення рухової діяльності.

Як уже було відзначено, всяке пізнання починається з почуттєвого щабля – живого споглядання. Живий образ виконання рухової дії формується за участю як зовнішніх, так і внутрішніх рецепторів – органів зору, слуху, вестибулярного аналізатора, рецепторів м’язів і т.д.

Сприймаючи рух різними органами почуттів, ми ніби доповнюємо один одного й при цьому уточнюємо дану рухову дію. Чим більший почуттєвий образ руху, тим швидше й легше формуються на його основі рухові вміння й навички.

Для цього використовуються різноманітні методи (наочні, словесні, практичні).

Наочність – не тільки вихідна передумова, але й необхідна умова всього процесу вдосконалювання рухової діяльності.

У міру засвоєння рухової дії різні органи чуття починають функціонувати в тіснішій взаємодії.

У процесі навчання важливе місце належить руховому аналізатору, що керує рухами і, щоб підвищити вимоги до рухового аналізатора в навчанні, штучно виключають інші аналізатори. Однак на першому етапі навчання штучне виключення певних аналізаторів не рекомендується.

У ході засвоєння рухів роль і характер взаємодії різних органів чуття повинні змінюватися. Повинна змінюватися й наочність.

На початку навчання – важливу роль відіграє зорове сприйняття, потім – руховий аналізатор, але на будь-якому етапі навчання залишається одне правило: не обмежуватися однією формою наочності, необхідно комплексно використовувати різноманітні шляхи наочної інформації (безпосередньої, опосередкованої).

Необхідно пам’ятати, що частина учнів краще сприймає рух через зоровий аналізатор, а частина через слуховий.

Знання провідного аналізатора допомагає вчителеві індивідуалізувати реалізацію цього принципу в навчанні.

Коли вправа (рухова дія) виконується в основних рисах і правильно, контроль за виконанням руху покладається на руховий і тактильні аналізатори.

Ефективність використання наочності підвищується при наявності зворотного зв’язку (виконання вправи перед дзеркалом).

Багато вчителів реалізують принцип наочності навчання в натуральному показі дії. Живий зразок завжди породжує сильні позитивні емоції, що сприяють запам’ятовуванню матеріалу й бажанню вивчати дану рухову дію. Однак натуральний показ не завжди задовольняє вимогам, які до нього висуваються, тобто не кожну рухову дію можна повторити багаторазово, не завжди її можна демонструвати в потрібному ракурсі. Неможливі зупинки й уповільнений показ у потрібних місцях.

Тому ефективний методичний прийом – це сполучення натуральної демонстрації з демонстрацією кіноматеріалів, бо відбувається накладання зорового образу дії на свіжі м’язові відчуття.

Дата добавления: 2014-01-20