Принцип індивідуалізації, диференційований підхід до учнів

Принцип послідовності

Реалізація цього принципу на практиці полягає у двох правилах:

1) Від освоєного до незасвоєного.

2) Від легкого до важкого.

Ці два правила пов’язані з формуванням рухових навичок і процесом отримання знань. Нові рухові навички виникають, формуються на базі старих, тобто раніше вироблених. Зміст кожного попереднього заняття підводить до освоєння змісту нового заняття, тобто від освоєного до незасвоєного (виключення становить той момент, коли потрібно зруйнувати, перевчити й виробити зовсім нову навичку).

Правило «від легкого до важкого». Ці труднощі й легкість визначаються: координаційною складністю фізичної вправи; величиною затрачуваних фізичних зусиль (підтягування на кільцях – важко фізично, але координація проста); психічними чинниками (страх, переживання).

Провідну роль у реалізації правила «від легкого до важкого» відіграють підводячі вправи (за структурою подібні з основними рухами).

Однією із проблем фізичного виховання є реалізація принципу індивідуалізації.

Відповідно до різного рівня фізичної підготовленості, розходжень у здібностях, зацікавленості, інтелектуальних і фізичних можливостей темпи засвоєння навчального матеріалу школярами із фізичної культури не однакові.

Усі учні мають індивідуальні розходження, природа яких обумовлена: біологічними причинами (вік, стать, генетично обумовлені особливості, працездатність); соціальними причинами (родина, школа, оточення); психологічними особливостями (сприйняття, пам’ять, мислення, воля, характер); особливостями фізичного розвитку.

У процесі навчання важливо враховувати індивідуальні темпи роботи. Урок може бути ефективний у тому випадку, якщо в ньому дотримуються оптимальні для кожного учня темпи навчання.

Індивідуальний темп навчання – задана природою властивість. В основі його лежить виявлена В.Д.Небиліциним (1963) така властивість нервової системи, як «динамічність». Під динамічністю розуміється швидкість формування в ЦНС умовно-рефлекторних зв’язків на різні подразники. Чим швидше утворяться тимчасові зв’язки, тим скоріше (за інших рівних умов) іде засвоєння нового навчального матеріалу. Швидкість формування тимчасових зв’язків у різних учнів неоднакова, тому в учнів різні й темпи засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок. Із цієї особливості випливає вимога до індивідуалізації.

Індивідуальний темп навчання відносно стійкий і робить свій вплив на швидкість засвоєння практичних умінь і навичок протягом усього часу навчання в школі.

Уже із середнього шкільного віку індивідуальні фізіологічні, психологічні, статеві розходження між учнями настільки виражені, що без урахування цього темпи формування вмінь і навичок різко знижуються.

Однак не завжди повною мірою можна реалізувати індивідуалізацію навчання, тому що наповнюваність класів підвищена (до 30 учнів); на тиждень тільки 2-3 уроки фізичної культури; кількість безпосередніх контактів між вчителем й учнями зменшується; здійснення безперервного контролю за діяльністю учнів на уроці неможливе.

Отже у процесі навчання виникає необхідність індивідуального навчання. Це пов’язано:

1) З різним рівнем фізичної підготовленості.

2) Індивідуальними психологічними особливостями реагування на навчальне навантаження й на чинники зовнішнього середовища.

Індивідуалізація спостерігається в побудові системи фізичного виховання. Підготовка здійснюється за програмою загальноосвітніх шкіл, ВНЗ й спеціалізовано (індивідуальний вид спорту).

Індивідуалізація проявляється й у роботі при навчанні осіб жіночої статі. У жінок інша методика, інші навантаження, ніж в осіб чоловічої статі.

З.І. Кузнєцова ділить за рівнем навчання всіх тих, хто займається, на три групи:

1) Швидко та відмінно засвоюють рухові дії. Вони мають гарний фізичний розвиток, відмінну успішність за всіма предметами.

2) Добре й відмінно, але повільніше засвоюють матеріал. У цього контингенту фізичний розвиток середній, успішність за предметами гарна, рідше задовільна.

3) Посередньо й погано засвоюють матеріал. Фізичний розвиток низький, погана координація, відхилення в стані здоров’я, успішність з інших предметів різна.

При індивідуальному підході варто враховувати особливості центральної нервової системи. Діти із сильною нервовою системою – як при показі, так і при роз’ясненні засвоюють вправу швидше, ніж діти зі слабкою нервовою системою. Це пояснюється тим, що для «слабких» нова вправа створює напружений стан, особливо в період початкового навчання. Індивідуальний підхід буде полягати в тім, що в процесі навчання рухам «сильних» повинно переважати слово, «слабких» – показ.

Усі ці складності в реалізації індивідуального навчання спонукали шукати такі способи організації навчання, в яких би збереглися переваги індивідуального методу навчання й у той же час змогли згладитися недоліки.

Організація навчально-виховної роботи на основі диференційованого підходу до учнів дає нам можливість досить ефективно реалізувати принцип індивідуалізації.

Диференційоване навчання являє собою таку форму навчання, коли мета й зміст навчальної програми, термін й об’єми її вивчення залишаються загальними й обов’язковими для всіх здорових учнів.

Пристосування навчального матеріалу до індивідуальних можливостей учнів іде за рахунок диференціації методів навчання, засобів, інтенсивності навчальної діяльності щодо даної групи учнів, складеної приблизно з однакових за рівнями підготовленості учнів. В основу диференційованого підходу покладене правило, згідно з яким учні одного класу завжди показують високі, середні й низькі результати практичної діяльності. За цими даними вчитель може розділити дітей на три групи. Це дозволяє вчителеві давати єдине для однієї окремої групи навчальне завдання. Необхідна диференціація вимог до учнів різних груп. Наприклад, першій групі пропонується лазіння по канату на швидкість, другій групі – на відстань, третій групі – на тренажерах або пристосуваннях. З кожним учнем третьої групи необхідно встановити особистий контакт.

Розподіл учнів на групи дозволяє диференціювати навчальні заняття для учнів з однаковими рівнями навчання й підготовленості, спростити схему керівництва класом. Ефективна колективна діяльність починається в групі, в якій знаходиться 7 плюс-мінус 2 учні, якщо менше, то не утвориться колектив, при більшому наповненні (10 учнів) колектив розпадається на мікроколективи. А наповнюваність по 7 учнів створює позитивні умови для індивідуалізації навчання.

Дата добавления: 2014-01-20