Фінансове планування

Вивчаючи тему, слід зрозуміти, що фінансове планування — важлива частина планування виробничої діяльності корпорацій. Треба усвідомити, що корпорація зазвичай планує свою діяльність на короткі та середні строки (1—5 років), але останніми роками розвивається стратегічне планування на 10—20 років уперед. Ці програми мають ураховувати розвиток науково-технічного прогресу та прогнозувати в перспективі вихід корпорації на світові ринки з принципово новою продукцією. Необхідно засвоїти концепції стратегічного фінансового планування.

Треба знати, що оперативне планування пов’язане зі стратегічним, а також основні частини оперативного плану та місце в ньому фінансового планування.

У західній літературі визначено три умови ефективного планування: прогнозування, пошук оптимального планування, контроль за впровадженням планових показників і норм. Прогнозування — не екстраполяція минулих тенденцій; воно засноване на методах макроекономічного моделювання. Треба добре усвідомлювати, що бездоганного плану не буває, оскільки неможливо у швидкозмінному світі врахувати всі переміни. Контроль за виконанням довгострокових планів обмежений з тієї самої причини. Зазначимо, що зараз для фінансового планування застосовуються моделі для розробки прогнозних форм фінансової звітності.

Короткострокове фінансове планування спрямоване передусім на раціональне дослідження оборотного капіталу та відшукання джерел для його фінансування.

У результаті прогнозування складається фінансовий план, що містить кілька документів, які мають спеціальне значення: прогноз продажу; прогнозні форми балансу, звіт про рух прибутків, звіт про зміну фінансової позиції; касовий бюджет (план); бюджет капітальних вкладень. Найбільш важкою проблемою під час складання фінансового плану є планування джерел фінансування та їх узгодження з дивідендною політикою. Потрібно звернути увагу на прогноз продажу як основу фінансового планування. Він визначає бюджет капітальних вкладень, рух основних статей балансу, зовнішні джерела фінансування та інші показники.

Після вивчення цієї теми треба засвоїти основний метод складання прогнозних документів — процентне співвідношення статей активів і пасивів до продажу, знати, які статті називаються спонтанними. На основі аналізу балансів корпорації необхідно навчитися складати прогнозні форми фінансових документів. Більш докладно у Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій: Підручник – К.: КНЕУ, 2004.

Необхідно звернути увагу на факти шахрайства на фінансовому ринку, додаткові вимоги щодо оприлюднення достовірної фінансової інформації корпорацій.

Мотивація в прийнятті рішень, пов’язаних з ефективним управлінням капіталом корпорації, повинна ґрунтуватися як на комерційних, так і не комерційних засадах. При цьому декларується основна місія діяльності менеджерів компанії – підвищення рівня добробуту акціонерів.

Висновки

Капітал, що залучається підприємствами на ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів, здатен значно підвищити ефективність інвестиційних процесів. Необхідність концентрації зусиль уряду на вирішенні завдання модернізації ринків є в найближчі роки значно актуальнішим, аніж в попередній період, адже реальний сектор за останнє десятиріччя позбавився власних джерел не тільки розширеного, але й простого відтворення. Інвестиційний «голод» першого десятиріччя державної незалежності України призвів до:

1) падіння прибутковості підприємств і майже повного «проїдання» амортизаційних відрахувань;

2) критичного стану основних виробничих фондів;

3) відсутності інноваційної активності та формування промислової політики, спрямованої на вирішення поточних завдань «виживання» підприємств і попередження можливості зупинки їх виробничої діяльності та техногенних катастроф.

Не знаходячи в Україні адекватного їх потребам організованих ринків цінних паперів, окремі українські підприємства вдаються до залучення капіталу за кордоном. Це найбільш капіталізовані підприємства України – Укртелеком, Укрнафта, Нижньодніпровський трубопрокатний завод, енергокомпанії (Західенерго, Дніпроенерго тощо), які шукають іноземного інвестора за допомогою розміщення за межами України так званих депозитарних розписок. Вже понад 40 українських емітентів шляхом реалізації програм випуску депозитарних розписок здійснили вихід на ринок німецької Deutche Вorse, не менш десяти – на лондонській біржі (LSE) і т.д.

Стратегія, спрямована на пошук інвестора за межами України без використання механізмів національного ринку, для найбільш успішних українських підприємств є вимушеним кроком, пов’язаним з низькою ліквідністю внутрішнього ринку і майже повним набором ризиків, характерним для ринків, що розвиваються. Крім звичайних (ризики активів, ліквідності, інфляції, управління, бізнес-ризик), для України особливо актуальними є ризики, пов’язані з корпоративним управлінням.

Ці ризики випливають з недосконалості законодавства з корпоративного управління та низької корпоративної культури менеджменту акціонерних товариств. Зокрема, це рішення менеджменту щодо операційної та фінансової діяльності підприємства, спрямовані на задоволення потреб крупних та ігнорування міноритарних акціонерів (найбільш типові дії – повне реінвестування чистого прибутку, що означає відсутність дивідендів). Характерними для постприватизаційного періоду діяльності українських підприємств є також відчуження активів через створення підконтрольних менеджменту дочірніх структур без представництва міноритарних акціонерів або розмиття активів шляхом додаткової емісії акцій без забезпечення для дрібних акціонерів можливості взяти участь у передплаті тощо.

Найбільш характерними відхиленнями від загальновизнаних стандартів корпоративного управління в Україні до цього часу є:

1) непрозорість структури акціонерів;

2) низький рівень розкриття інформації;

3) невиправдане зростання запозичень та кредиторської заборгованості;

4) відсутність захисту прав акціонерів у випадку банкрутства або реструктуризації підприємства.

Та найбільш суттєвим гальмом для розвитку корпоративного управління є опосередкований результат масової приватизації – неадекватне уявлення про реальних суб’єктів корпоративного сектору економіки. До корпорацій законодавством віднесені акціонерні товариства, які не залучають капітал для свого розвитку через механізм випуску та обігу цінних паперів і використовують досить обмежений перелік інших фінансових інструментів в процесі господарської діяльності. Проте на ці товариства поширюються принципи та регламент діяльності, властиві корпораціям (публічним компаніям).

Тому законодавча, технологічна та інституційна модернізація національних ринків фінансових інструментів обов’язково має супроводжуватися впровадженням принципово нового законодавства з корпоративних відносин. Це питання в Україні «перезріло», оскільки з політичних міркувань вже майже п’ять років Верховна Рада України відхиляє проект Закону України «Про акціонерні товариства», який покликаний замінити собою безнадійно застарілий закон України «Про господарські товариства (у частині, що стосується акціонерних товариств).

Те, що емітентами використовуються лише окремі фінансові інструменти, опосередковано свідчить: основна функція ринку цінних паперів – спрямування у індустріальний сектор суспільного виробництва фінансових ресурсів – не реалізована. Інституційна нерозвиненість ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів позбавляє підприємства можливості для залучення фінансових ресурсів через механізми ринку капіталів, що змушує їх звертатися переважно до системи банківського кредитування, в той час як обмежені сумарні кредитні активи усіх комерційних банків України і високий ризик неповернення кредитів дозволяють використовувати це джерело лише для короткострокового кредитування обігового капіталу.

Дата добавления: 2014-01-20