Обов’язки подружжя по взаємному утриманню

Проблемні питання аліментних відносин за СК України

Тема 6.

1. Поняття та зміст аліментних зобов’язань.

2. Обов’язки подружжя по взаємному утриманню.

3. Умови, порядок стягнення аліментів на дітей.

4. Визначення розміру аліментів та малолітніх та неповнолітніх дітей за СК України.

5. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дітей та його виконання.

6. Обов’язки повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків.

1. Поняття та зміст аліментних зобов’язань.

Більш ретельно врегульовані Сімейним кодексом України права та обов’язки подружжя по утриманню. Так, відповідно до ч.2 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Той з подружжя, який є непрацездатним, повинен одночасно потребувати матеріальної допомоги. Сама по собі непрацездатність при відсутності ознаки нужденності, також як і нужденність одного з подружжя в разі його працездатності, недостатня для присудження матеріального утримання.

Таким чином, слід погодитися з Л.В. Афанасьєвою, що аліментне зобов’язання подружжя виникає з настанням певного фактичного складу. Цей фактичний склад охоплює такі моменти: 1) сторони перебувають у шлюбних відносинах; 2) уповноважене подружжя є непрацездатним; 3) уповноважене подружжя потребує матеріальної допомоги; 4) зобов’язане подружжя спроможне надавати утримання (аліменти)[57].

Дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного (ч. 1 ст. 75 СК України). Вирішення питання щодо конкретних спо­собів такої підтримки безпосередньо залежить від подружжя. Ра­зом із тим, законодавство передбачає певні правові механізми, які забезпечують право кожного з подружжя на утримання. У першу чергу законодавство встановлює загальні правила щодо взаємного утримання подружжя. Згідно з ч. 2 ст. 75 СК право на утримання один із подружжя набуває за наявності пев­них підстав. До них, зокрема, належать: а) непрацездатність од­ного з подружжя; б) потреба у матеріальній допомозі (нуж­денність); в) здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу. Непрацездатним визнається той з подружжя, який досяг пен­сійного віку, встановленого законом (60 років для чоловіків, 55 років для жінок) або є інвалідом І, II чи III групи (ч. 3 ст. 75 СК). Що стосується другої умови — потреби у матеріальній допомозі, то новий СК чітко визначає умови, за наявності яких один із под­ружжя може вважатися таким, що її потребує. Це випадки, коли його доходи (заробітна платня, пенсія, доходи від використання майна тощо) не забезпечують йому прожиткового мінімуму, вста­новленого законом (ч. 4 ст. 75 СК). Останньою умовою надання одному з подружжя утримання є здатність другого з подружжя надати таке утримання.

Новий СК безпосередньо називає два види договорів подружжя, які пов’я­зані з їх взаємним утриманням:

а) договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК);

б) договір про припинення права на утри­мання взамін набуття права власності на нерухоме майно або одер­жання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК).

Право на отримання аліментів у судовому порядку може бути збережено за одним з подружжя і після розірвання шлюбу за наявності обставин, які дають йому можливість отримува­ти аліменти й у шлюбі.

По-перше, законодавець визначає коло осіб, які мають право вимагати отримання аліментів у судовому порядку від другого з колишнього подружжя. До їх числа віднесені колишні з под­ружжя:

а) які є непрацездатними (тобто укладали шлюб, будучи непрацездатними чи стали непрацездатними під час перебу­вання у шлюбі);

б) які стали непрацездатним протягом року після розірвання шлюбу;

в) які стали інвалідами після спливу одного року після ро­зірвання шлюбу, якщо інвалідність настала внаслідок проти­правної поведінки колишнього з подружжя під час шлюбу;

г) яким на момент розірвання шлюбу залишилося не більше як п’ять років до досягнення встановленого законом пенсійного віку. По досягненні пенсійного віку ці особи мають право на утримання за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше десяти років;

д) з якими проживають діти віком до трьох років (а якщо діти мають вади фізичного чи психічного характеру — до шести років);

є) колишня дружина в період вагітності;

ж) той з подружжя, з яким проживають діти-інваліди.

По-друге, колишній з подружжя має право вимагати сплати аліментів у судовому порядку, якщо він потребує матеріальної допомоги. Ця умова не поширюється: на вагітну дружину, на того з подружжя, хто проживає з малолітньою дитиною віком до трьох років (а якщо дитина за медичними показаннями потребує догляду — до шести років), а також на того з подружжя, який проживає з дитиною-інвалідом.

По-третє, обов’язок сплачувати аліменти може бути покла­дено на одного з колишнього подружжя лише в тому разі, якщо він має можливість надавати матеріальну допомогу. Колишній з подружжя може вважатися таким, що здатний надавати допомогу, якщо у нього після сплати аліментів іншо­му з колишнього подружжя, а також іншим особам, яких він за законом повинен утримувати (непрацездатні батьки, непра­цездатні, неповнолітні діти та ін.), залишаться кошти, необхід­ні для його існування.

Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік (дружина) може надавати матеріальну допомогу (ч.4 ст.76 СК України).

Дата добавления: 2014-01-20