Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Доходи від операційної діяльності




Головним джерелом грошових находжень від операцій­ної діяльності є грошові кошти, отримані від покупців і замовни­ків. Операційна діяльність, як правило, є основним джерелом до­ходу підприємства. У доходах від операційної діяльності важливе місце посідають доходи (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг).

Процес виробництва та реалізації завершується доведенням продукції до споживача.

Реалізація продукції (Т — Г') — це кінцева стадія кругообігу кош­тів підприємства (Г — Т ... В ... Т — Г'), яка є його важливим показ­ником. Рух товарів і коштів створює підґрунтя економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідчен­ням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиме­нтом відповідає потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначен­ня моменту реалізації продукції:

а)метод нарахування — продукцію відвантажено або відпу­щено споживачу (відбулося передавання права власності);

б)касовий метод — одержано кошти на рахунок постачальни­ка за реалізовану продукцію.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного законодавства. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г), тому бартер, або прямий товарообмін (Т — Т), не можна вважати реа­лізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, немає надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості. На превеликий жаль, в економіці України ще й досі залишається значною питома вага товарообмінних бартерних операцій.

Податкові зобов'язання підприємств у податковому обліку, пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), вини­кають за події (однієї з двох — відвантаження продукції чи отри­мання коштів), що відбулася раніше. Винятком є малі підприєм­ства, де виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) визнача­ється тільки за касовим методом.

Отже, існують різні методичні підходи до визнання доходу (виручки) за податковим і бухгалтерським обліком.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнається за наяв­ності всіх наведених нижче умов, передбачених П(С)БО 15 «Дохід»:

Ø покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов'язані з пра­вом власності на товар (продукцію, актив);

Ø підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами (активами);

Ø сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;



Ø є впевненість, що в результаті операції відбудеться збіль­шення економічних вигід підприємства;

Ø витрати, пов'язані із цією операцією, можуть бути достовір­но визначені.

Якщо підприємство отримало грошові кошти чи сталося збіль­шення інших його активів, але не виконано хоча б однієї з назва­них вище умов, то в бухгалтерському обліку дохід не визнається.

Так, одержаний від покупця аванс за товари, які ще йому не відвантажені, відображатиметься в бухгалтерському обліку як кредиторська заборгованість за одержаними авансами, оскільки не дотримано першої умови, коли покупцеві передаються суттєві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на товар. ВодноЧЬс у податковому обліку ці надходження визнаватимуться дохо­дом, за яким виникають податкові зобов 'язання.

Як було щойно сказано, однією з важливих умов визнання до­ходу є можливість достовірної оцінки витрат, пов 'язаних з одер­жанням указаних доходів. Стосовно бартерних операцій, то сума доходу за бартерним контрактом визнається за справедливою (ри­нковою) вартістю активів, які одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною чи збільшеною відповідно на суму пе­реданих або одержаних грошових коштів. Якщо справедливу вар­тість активів, які отримані або підлягають отриманню за бартер­ним контрактом, визначити неможливо, то дохід визначається за вартістю активів, переданих за цим бартерним контрактом.

Зростання бартерних операцій в Україні зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахун­ках змушені користуватися бартерними операціями.

Згідно з чинним господарським законодавством бартерні опе­рації нині включаються у звітність з реалізації продукції підпри­ємств, що певною мірою спотворює реальний стан справ.

Підприємство, здійснюючи господарську діяльність, може отримувати доходи від реалізації послуг — окремих або супутніх до іншої діяльності (готельні послуги і громадське харчування, продаж товарів з наступним обслуговуванням тощо).

Особливості визнання доходу в бухгалтерському обліку від на­дання послуг випливають зі специфіки даного виду господарських операцій. Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається виходя­чи з рівня завершеності операі{ії з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Існують певні особливості визнання доходу за цільового фі­нансування господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб.

Цільове фінансування не визнається доходом доти, доки не іс­нує підтвердження того, що воно отримане та підприємство ви­конує умови фінансування. Інакше кажучи, цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, у яких визнаються витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.

Доходи (виручка) від реалізації групуються за такими видами діяльності:

Ø реалізація товарів;

Ø реалізація готової продукції;

Ø виконання робіт та надання послуг.

Розмір виручки від реалізації продукції за інших однакових умов залежить від: 1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації; 2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на ве­личину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини пе­рехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному об­сязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш ви­сокою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпуск­них цін, тому підприємство має їх обґрунтувати.

Залежно від того, яку мету має підприємство на ринку, розріз­няють різні підходи до ціноутворення (оптимізації цін). Такими цілями можуть бути:

Ø виживання на ринку стає головною метою, коли ринок досяг майже граничної місткості (для збереження життєздатності під­приємства Можуть установлювати низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них);

Ø максимізація прибутку (у цьому разі зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток);

Ø лідерство на ринку досягається через зниження витрат і оде­ржання високого і тривалого прибутку (установлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку);

Ø лідерство за якістю товарів передбачає встановлення від­носно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані та регу­льовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), переважно на послуги першої необхідності на това­ри (послуги), які монопольно виготовляються чи надаються дер­жавою (газ, електроенергія, пасажирський транспорт тощо). Ре­гульовані ціни встановлюються для регулювання рівня рента­бельності товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. Державою встанов­люються ще й індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто такими, що склалися на ринку під впливом попиту і пропонуван­ня за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.

З метою встановлення оптимального рівня цін, ураховуючи фактори, що впливають на ціни, а також прийняту підприємством ринкову стратегію, використовуються такі методи ціноутворення:

1.Витратний метод («витрати + прибуток»),

2.Отримання цільової норми прибутку.

3.Оцінка споживної вартості.

4.Пропорційне ціноутворення.

5.Метод «очікуваного прибутку».

6.Метод швидкого повернення витрат.

За методом «витрати + прибуток» ціна (Ці) обчислюється за формулами:

Ці = С + П,

де С — собівартість продукції, грн; П — величина прибутку в ціні, грн.

Прибуток визначається у відсотках до собівартості виходячи з міркувань забезпечення як прибутковості продукції, так і її кон­курентоспроможності. У ринковій економіці сфера застосування цього методу є обмеженою.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Ц2 = С + П + ПДВ,

де Ц2 — ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ —* податок на додану вартість.

Ц3 = С + П + АЗ + ПДВ,

де Цз — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;

АЗ — акцизний збір.

Ц4 = С + П + АЗ + ПДВ + ТН,

де Ц4 — роздрібна ціна продукції; ТН — торгова націнка.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фа­ктором регулювання процесу виробництва та споживання і без­посередньо впливають на попит і пропозицію.

Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що ви­трати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, безпосеред­ньо рівень цін не визначають.

Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової нор­ми прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і за вста­новлення ціни відповідно до цієї методики враховується залеж­ність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:

Ц=Взм +

де Взм — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн;

Впост — постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік), грн;

Пзаг — загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той самий період від продажу продукції, грн;

N— обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

Метод оцінки споживної вартості ґрунтується на оцінці ви­годи, яку матиме споживач від використання товару. Цьому ме­тоду ціноутворення властивий певний ризик внаслідок можливо­сті невиправданого завищення або заниження ціни.

Метод пропорційного ціноутворення характеризується тим, що, користуючись ним, підприємства виходять не стільки з влас­них витрат, оцінки споживної вартості чи попиту, скільки із цін конкурентів. За цього методу (його ще називають «за рівнем кон­куренції») ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто:

Ц=f(Ц„ ц2,..„ ц„),

де n — кількість продавців аналогічної продукції;

f — функція цін на аналогічну продукцію.

Метод «очікуваного прибутку» застосовують найчастіше тоді, коли підприємство планує підписати контракт і, пропонуючи нижчі ціни, ніж інші підприємства, має шанси виграти боротьбу за контракт.

Метод швидкого повернення витрат використовується під­приємствами з метою активного продажу великих обсягів продук­ції і швидкого повернення витрачених коштів. Такої поведінки дотримуються здебільшого виробники, котрі не впевнені в три­валому успіхові їхньої продукції на ринку.

Існують ще й інші методи ціноутворення, але використання будь-якого з них потребує наступного коригування ціни, із засто­суванням різноманітних знижок і доплат (за оплату готівкою, ве­личину придбаної партії товару, доставку, сезонних знижок, вар­тості супутніх послуг тощо).

На практиці підприємства встановлюють не окремі ціни на окремі товари, а використовують цілу систему цін, щоб прода­ти весь асортимент своїх товарів, ураховуючи попит на різних, у тому числі територіально віддалених ринках.

Основною складовою грошових надходжень підприємств є виручка від реалізації продукції. Це — фінансова категорія, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

Виручка від реалізації — це сума коштів, які надійшли на по­точний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від продажу товарів та надання послуг. Вона є основним джере­лом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.

Підприємство визначає як планову, так і фактичну виручку від реалізації продукції. Для забезпечення правильності її визначен­ня надзвичайно важливе значення мають дані про різницю між часом відвантаження і часом оплати продукції; питома вага по­ ставок продукції за попередню оплату; поставок, які будуть опла­чені протягом одного-трьох місяців після відвантаження; поста­вок за бартером; змін дебіторської заборгованості. Узагальнення такої інформації дає змогу спрогнозувати реальне надходження грошових коштів у плановому періоді (місяць, квартал, рік).

Планову виручку від реалізації продукції визначають мето­дом прямого рахунку. За його використання виручка від реалізації визначається множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенк­латурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визнача­ють за формулою:

В =Р*Ц ,

де В — виручка,

Р — кількість реалізованих виробів,

Ц — ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати укрупненим методом ви­ходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаю­чи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації роз­раховують за формулою:

Р = +Т-32,

де Р — обсяг реалізації в плановому періоді;

— залишки кожного виду готових виробів на складі та від­вантажених на початок планового періоду;

Т — випуск товарної продукції в плановому періоді;

32 — залишки кожного виду виробів на складі на кінець пла­нового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на підставі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в пла­новому періоді, у тому числі з урахуванням попиту і пропозиції.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягам продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внут­рішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення бан­ківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Визначаючи суми грошових надходжень, слід ураховувати за­лежність між ними, обсягом реалізації і зміною залишків дебі­торської заборгованості, бо остання в Україні з року в рік зрос­тає. Основна частка її — це заборгованість за внутрішніми розрахунками між підприємствами України. Залишається високою питома вага простроченої дебіторської заборгованості, що нега­тивно впливає на грошові надходження підприємств.

Залежність грошових надходжень від реалізації продукції (ро­біт, послуг) від зміни дебіторської заборгованості визначається так:

Сума грошових надходжень = Сума реалізації + Дебіторська заборгованість на початок періоду - Дебіторська заборгованість на кінець періоду.

Для того щоб визначити суму грошових надходжень, треба прогнозувати величину дебіторської заборгованості станом на кі­нець періоду, що аналізується:

де Dс — строк погашення дебіторської заборгованості (строк оборотності);

AR — середні залишки дебіторської заборгованості;

Т — тривалість періоду, що аналізується (у нашому випадку 360 днів);

S — виручка від реалізації продукції.

На суму грошових надходжень підприємства значно вплива­ють форми розрахунків з покупцями продукції.

За умови, що в майбутньому періоді характер розрахунків з покупцями не змінюватиметься, для визначення суми грошових надходжень можна скористатися обчисленим раніше значенням строку погашення дебіторської заборгованості. Тоді середні за­лишки дебіторської заборгованості в прогнозованому періоді можна розрахувати за формулою:

Для точнішого розрахунку за цією формулою потрібно в чи­сельнику врахувати виручку, одержану за умови наступної опла­ти. Оскільки прогнозувати таке співвідношення на перспективу досить складно, то можна вважати прийнятним використання в чисельнику загальної прогнозованої величини виручки.

На величину грошових надходжень підприємств впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів належать: кон'юнктура товарного та фондового ринків; форми розрахунків; умови та порядок банків­ського кредитування; система оподаткування підприємств; умови надання товарного кредиту; можливість залучення безоплатного цільового фінансування.

До внутрішніх факторів належать: життєвий цикл підпри­ємства; тривалість операційного циклу; невідкладність інвес­тиційних програм; сезонність виробництва і реалізації продук­ції; амортизаційна політика підприємства; коефіцієнт опера­ційного левереджу; фінансова підготовка менеджерів підпри­ємства.

Для забезпечення ефективності функціонування підприємст­ва необхідно оптимізувати грошові надходження. У коротко­строковому періоді це досягається через використання «системи прискорення — уповільнення платіжного обороту». Підприємс­твом розробляються заходи, спрямовані на прискорення грошо­вих надходжень і уповільнення їх виплат. Особливу увагу варто приділяти прискореному погашенню дебіторської заборгованос­ті. На підприємствах України понад 70—90 % дебіторської за­боргованості припадає лише на один її вид — дебіторську забо­ргованість за розрахунками за поставлену продукцію (наданий товарний кредит).

Крім доходів від реалізації продукції (товарів, послуг), під­приємство отримує інші операційні доходи, які включаються в доходи від операційної діяльності.

Інші операційні доходи включають доходи від операційної ді­яльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

До інших операційних доходів належать:

Ø дохід від реалізації іноземної валюти;

Ø дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансо­вих інвестицій);

Ø дохід від оперативної оренди активів;

Ø дохід від операційної курсової різниці за операціями в інозем­ній валюті;

Ø одержані штрафи, пені, неустойки;

Ø дохід від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності;

Ø відшкодування раніше списаних активів (надходження бор­гів, списаних як безнадійні);

Ø одержані гранти та субсидії;

Ø інші доходи від операційної діяльності — такі, що не знай­шли відображення у названих вище доходах, зокрема доходи від операцій з тарою, від інвентаризації тощо.

Ø дохід від реалізації іноземної валюти;

Ø дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансо­вих інвестицій) — виробничих запасів, малоцінних та швидко­зношуваних предметів;

Ø дохід від оперативної оренди активів (майна), крім фінансо­вої, якщо ця діяльність не є предметом (метою) створення під­приємства. Підприємство має право здавати в оренду (лізинг) не­рухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку);

Ø дохід від операційної курсової різниці за операціями в інозем­ній валюті (активами і зобов'язаннями підприємства), пов'яза­ними з операційною діяльністю підприємства.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає пе­редавання права користування майном іншому суб'єкту підприєм­ницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь дві або три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (під- приємство-орендодавець) та орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом певного часу.

Розрізняють два основні види лізингу — фінансовий і опера­тивний. Фінансовий лізинг належить до фінансових операцій.

Оперативний лізинг включає всі ті види оренди, що не є фі­нансовим лізингом. Оперативний лізинг припускає можливість кількаразового передавання устаткування в оренду, причому пра­во власності не переходить до орендаря.

Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову передається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Остання залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. За високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періо­дичного збільшення лізингового відсотка.

Підприємства можуть також одержувати доходи у формі кур­сової різниці. Вона являє собою різницю між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів.

Валютний курс — це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Перерахунки іноземної валюти в Україні в національну здій­снюються стосовно податкового обліку за податковим законо­давством, а бухгалтерського — за П(С)БО 21 «Вплив валютних курсів».

У бухгалтерському обліку перерахунок курсової різниці здійс­нюється залежно від того, яка подія відбулася раніше — надхо­дження коштів чи відвантаження товарів. Якщо першою подією було отримання авансу в грошовій формі, то такий актив є немо- нетарним і надалі його вартість не перераховується ні на дату балансу, ні на дату поставки товарів (робіт, послуг). Так само ку­рсова різниця не перераховується, якщо першою подією була ви­дача авансу у валюті на відрядження за кордон.

Коли ж першою подією було відвантаження продукції (това­рів, робіт, послуг), за яку згодом передбачається отримати інозе­мну валюту, то такі активи класифікуються як монетарні і їх вар­тість перераховується як на дату балансу, так і на дату прове­дення розрахунків. Бартерні операції також не створюють моне­тарних активів і перерахунок не здійснюється. Якщо заборгова­ність частково покрито товаром, а частково коштами, то пере­рахунок курсової різниці буде зроблено тільки в частині грошових розрахунків.

За податковим обліком підприємства отримують дохід у фор­мі додатної курсової різниці за таких перерахунків:

Ø залишків іноземної валюти на поточних рахунках у банках у національну валюту України на кінець звітного періоду (перера­хунки здійснюються за квартал). У бухгалтерському обліку це буде неопераційна курсова різниця-,

Ø операцій в іноземній валюті для реалізації зовнішньоеконо­мічної діяльності, де валюта використовується як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами, а на дату здійс­нення операцій треба враховувати зміну валютного курсу.

До операцій в іноземній валюті відносять господарські опера­ції, вартість яких визначено в іноземній валюті або які потребу­ють розрахунків у іноземній валюті.

З метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або забор­гованість в іноземній валюті, що перебуває на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховується в національ­ну валюту за офіційним курсом НБУ на останній робочий день звітного періоду. При цьому додатна чи від'ємна курсова різниця за результатами такого перерахунку і балансовою вартістю іно­земної валюти або заборгованості включається у валові доходи (витрати) платника податку.

Для наступного податкового періоду балансову вартість іно­земної валюти або заборгованість в іноземній валюті прирівню­ють до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Курсові різниці, що виникають від фінансової та інвестицій­ної діяльності, є неопераційними.

Додатні курсові різниці від перерахунку грошових коштів у іноземній валюті та інших монетарних статей, пов'язані з опера­ційною діяльністю, класифікують як інші операційні доходи.

Додатні курсові різниці, що виникають у процесі здійснення фінансових інвестицій у господарські одиниці за межами Украї­ни, відображаються^ складі іншого додаткового капіталу.

Від'ємну суму курсової різниці вираховують із суми власного капіталу підприємства.

У разі ліквідації господарської одиниці за межами України на­громаджена додатна сума курсових різниць, відображених у складі іншого додаткового капіталу, включається до складу до­ходу того звітного періоду, в якому визнано прибуток від реалі­зації фінансової інвестиції.

Одержані штрафи, пені, неустойки та інші санкції за по­рушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких є рішення суду, господарського суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодування завданих збитків.

Відшкодування вартості раніше списаних активів (надхо­дження боргів, списаних як безнадійні).

Дохід від списання кредиторської заборгованості, що вини­кла в ході операційного циклу, після закінчення строку позовної давності (трьох років з дати її виникнення).

Одержані гранти, асигнування та субсидії.

 





Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 1142; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.166.235.48
Генерация страницы за: 0.027 сек.