Поняття корпоративних прав

Корпоративні права в суб’єктивному значенні

ЛЕКЦІЯ 3

Таким образом, соблюдение режима питания является одним из важнейших условий рационального питания и здорового образа жизни.

План

1. Поняття корпоративних прав.

2. Майнові права та обов'язки учасників

3. Організаційні права та обов'язки.

4. Виникнення та припинення корпоративних прав.

5. Правовий режим корпоративних прав держави

Література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 461 (із змін. та допов.).
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 462 (із змін. та допов.).
3. Закон України від 17.09.2008 р. «Про акціонерні товариства» // Урядовий кур’єр. – 29 жовтня 2008 р. (№ 202).
4. Закон України від 19.09.1991 г. «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – Ст. 682 (із змін. та допов.).
5. Закон України від 15.03.2006 р. № 3528- IV «Про холдингові компанії в Україні» // Урядовий кур’єр. – 2006 (18 квітня). - № 73-74.
6. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины. Учебное пособие. – Х.: фирма «Эспада», 2001. – 288 с.
7. Кравчук В.М. Корпоративне право: Науково-практичний коментар законодавства та судової практики. – К.: Істина, 2005. – 720 с.
8. Кравчук В.М. Припинення корпоративних правовідносин в господарських товариствах. - Львів: Край, 2009. – 464 с.
9. Корпоративне право: Підручник /Під ред. В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 380 с.

Юридичні особи не існують самі по собі. Принцип незалежності їх існування означає лише, що вони не припиняються із зміною своїх членів. Але існувати сама по собі, без правового взаємозв'язку з своїми засновниками, членами юридична особа не може. Завжи повинен бути носій того інтересу, який реалізується в юридичній особі. Інакше відпадає та мета, заради досягнення якої юридична особа створювалася. Так, не може існувати політична партія без членів, акціонерне товариство без акціонерів, лікарня без хворих. Правова природа цих відносин і є темою цієї лекції.

Незалежно від виду юридичної особи, товариство це чи установа, між нею і її засновниками виникають правові відносини. Найбільш розвинуті вони у підприємницьких товариствах, менше - в установах. Яка ж природа цього взаємозв'язку, що є підставою для його виникнення та припинення. Пошук відповідей на ці питання і є метою даного розділу. Грунтовних досліджень цієї актуальної проблеми в Україні немає. Але її вирішення надзвичайно важливе для регулювання, насамперед, економічних відносин, підприємництва.

Реалізуючи своє суб'єктивне право шляхом створення юридичної особи, засновник має намір діяти таким чином назовні, стосовно невизначеного кола третіх осіб, які не перебувають в правових відносинах безпосередньо з ним. Створення юридичних осіб завжди відбувається на підставі угоди, про що вже йшлося у попередніх розділах. Основною метою таких угод є реалізація суб'єктивних прав учасників угоди. Засновнику не було б жодного сенсу створювати юридичну особу, якщо б це не було шляхом реалізації його прав. Досягнення цієї мети опосередковується створенням спеціального суб'єкта - юридичної особи. Вона виникає лише тому, що інший суб'єкт (засновник) обрав відповідну організаційно-правову форму реалізації свого права. Таким суб'єктивним правом може бути будь-яке право особи: на підприємницьку діяльність, освіту, працю, здоров'я тощо. Суб'єктивне право засновника виражається у меті юридичної особи. Мета визначає загальну орієнтацію юридичної особи, що, в свою чергу, зумовлює її економічну поведінку. Це і дає підстави для висновків про діяльність юридичних осіб як делегованої засновниками (довірчої) діяльності.

В зв'язку з тим, що юридична особа створюється для реалізації прав засновника, вона завжди буде залежна від нього. Лише з цивільно-правової точки зору юридична особа і її засновник - самостійні, рівні суб'єкти. Волю юридичної особи формують і виражають її органи, до складу яких входять засновники, які завжди залишаються її вищим органом (в товариствах). Формуючи органи управління (директора, правління), засновник своїм вибором опосередковано визначає і прогнозує здійснення керівним органом функцій управлінння оперативно-господарською діяльністю. Навіть якщо виходити з того, що в юридичних особах типу установ засновники не беруть участі в її управлінні (з чим ми не згідні), то порядок формування органів та їх склад все одно визначається засновниками в установчому акті, а діяльність установи цілком підпорядкована визначеній ними меті. Остання може бути змінена лише в особливому порядку, але і в цих випадках, - враховуючи наміри засновника.

Констатуємо, таким чином, що незалежно від організаційно-правової форми юридичної особи між нею і її засновниками виникають певні правовідносини. Для них характерна залежність юридичної особи від засновника.

Для позначення взаємозв'язку засновника і юридичної особи в Україні застосовується поняття корпоративного права. Законодавче його визначення міститься у п.1.8. Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств": корпоративні права - право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Із прийняттям Господарського кодексу України вперше на законодавчому рівні було дано загальне визначення корпоративних прав. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167 ГК України).

Із цього визначення випливають такі ознаки корпоративних прав:

1) ці права можуть належати будь-якій фізичній або юридичній особі, але, згідно ч. 2 ст. 167 ГК України, Законом „Про оподаткування прибутку підприємств” можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення;

2) ці права зумовлюються належністю особі частки в статутному фонді (майні) господарської організації (тобто така організація повинна мати корпоративний устрій – її статутний фонд або майно має бути поділеним на частки); при цьому така частка може становити і 100 відсотків;

3) ці права включають трійку "базових прав":

право на управління господарською організацією;

право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної господарської організації;

право на отримання активів даної господарської організації в разі її ліквідації,

а також можуть включати інші права, передбачені законом або установчими документами.

Таким чином, основним юридичним фактом, який породжує виникнення корпоративних правовідносин, є участь особи у формуванні майна підприємства. Щодо підприємств, створення яких не вимагає формування статутного фонду (наприклад, приватні підприємства, дочірні підприємства, підприємства об'єднань гомадян) корпоративні правовідносини виникають з самого факту їх заснування. У подальшому, корпоративні права можуть бути відчужені засновниками іншим особам.

За змістом корпоративні права підрозділяються на майнові й організаційні.

До майнових корпоративних прав можуть бути віднесені:

1. Право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) господарської організації. Дане право за своїм характером належить до категорії потенційних. Реалізувати його власник корпоративних прав може лише при виконанні двох умов: а) наявності в господарської організації прибутку за результатами фінансового року; б) прийняття органом управління або учасниками господарської організації рішення про розподіл між ними частини отриманого прибутку.

Таким чином, майнове зобов'язання з виплати дивідендів у господарської організації виникає тільки з моменту прийняття рішення про нарахування та виплату дивідендів (розподіл прибутку) уповноваженим органом або учасниками господарської організації. Із цього ж моменту і власники корпоративних прав набувають право вимагати виплати їм дивідендів.

2. Право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації. Це право також належить до категорії потенційних. Для його реалізації необхідно виконання цілої низки умов: а) ухвалення рішення про ліквідацію товариства; б) дотримання встановленої законом процедури ліквідації; в) погашення господарською організацією заборгованості перед усіма кредиторами; г) наявності після розрахунків із кредиторами коштів або майна, які підлягатимуть розподілу між власниками корпоративних прав. Порядок розподілу між учасниками майна визначається законодавством і установчими документами господарської організації. Власники привілейованих акцій в АТ і вкладники в КТ при розподілі майна товариства між учасниками мають право на першочергове одержання належної їм частки (ч. 5 ст. 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», ч. 3 ст. 83 Закону "Про господарські товариства").

Аналіз ст. 135 ГК України свідчить, що належність особі корпоративних прав є підставою виникнення в неї організаційно-установчих повноважень, які в сукупності забезпечують право засновника господарської організації та/або власника корпоративних прав визначати правовий статус цієї організації та здійснювати стратегічне управління її господарською діяльністю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 135 ГК України до організаційно-установчих повноважень належать:

а) право визначати в установчих документах правовий статус господарської організації, а саме:

мету і предмет діяльності утвореної господарської організації,

структуру господарської організації,

склад і компетенцію її органів управління та порядок прийняття ними рішень,

закріплення майна за господарською організацією на праві власності або праві господарського відання;

склад і порядок використання майна,

інші умови господарювання.

б) право здійснювати безпосередньо або через уповноважені органи в межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації (брати участь та голосувати на загальних зборах, вносити пропозиції щодо порядку денного, брати участь у формуванні органів управління господарської організації та особисто входити до їх складу, отримувати інформацію про діяльність господарської організації тощо);

в) право приймати рішення про припинення діяльності господарської організації відповідно до вимог ГК України та інших законів.

Названі елементи майнового і організаційного характеру лише у сукупності становлять корпоративне право. Інакше кажучи, корпоративне право - це сукупність усіх прав та обов'язків, які має особа щодо конкретної юридичної особи. Конкретний зміст корпоративного права, співвідношення у ньому майнових і організаційних елементів, визначається організаційно-правовою формою юридичної особи. Так, відповідно до ст.81 Закону України "Про господарські товариства" вкладники командитного товариства не мають права брати участі в управлінні справами такого товариства. Існує обмеження на право брати участь в управлінні акціонерним товариством для власників привілейованих акцій. У цих випадках корпоративне право не містить частини організаційних елементів. Щодо комерційних юридичних осіб законодавство України не передбачає випадків обмеження майнових елементів корпоративних прав. Більше того, між організаційними і майновими елементами є певна взаємозалежність - у випадку обмеження організаційних прав, особа має певні переваги у реалізації майнових прав. Так, вкладник командитного товариства несе обмежену відповідальність і має першочергове право перед іншими учасниками, що несуть повну відповідальність на повернення свого внеску; акціонер, який володіє привілейованими акціями має право отримувати дивіденти у фіксованому розмірі незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства. Отже, зменшення об'єму організаційних прав компенсується розширенням майнових прав.

В некомерційних юридичних особах їх члени не мають майнових прав, хоча можуть мати майнові обов'язки у вигляді сплати вступних та членських внесків. Разом з тим, відсутність майнових прав впливає на організаційні права - всі члени мають рівне право на участь в управлінні, яке базується на приналежності до організації у формі членства. Тривалість членства, а також розмір внесків не впливають на зміст організаційних прав.

Відсутність майнових прав засновників щодо некомерційних юридичних осіб ще не означає, що між ними не виникають корпоративні правовідносини. Вважаємо, що і таких організаціях названі правовідносни існують, але їх зміст є специфічним у порівнянні комерційними юридичними особами. Членство в некомерційній організації також може бути предметом угод. На таких засадах побудовано членство в дисконтних організаціях, в яких надання суттєвих знижок при придбанні товарів (послуг) обумовлено належністю до організації - членством.

У вітчизняній літературі склалася одностайна думка про те, що корпоративні правовідносин за своєю природою не є речовими. З цим важко не погодитися. Традиційно вважається, що між засновником і підприємством виникають зобов'язальні правовідносини. Підприємство, зокрема, зобов'язане здійснювати діяльність відповідно до установчих документів, передавати засновнику (іншій уповноваженій особі) обумовлені доходи, одержані від підприємницької діяльності. Цей висновок видається нам що найменше спірним. Вважаємо, що корпоративні правовідносини не є ні речовими, ні зобов'язальними.

Суть зобов'язання полягає у праві однієї особи (кредитора) вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певної дії, або утримання від певних дій. Центральним моментом зобов'язання є право вимоги кредитора і обов'язок боржника її виконати. Отже зобов'язання може існувати лише як правовідношення між щонайменше двома суб'єктами, які протистоять один одному у вигляді кредитора і боржника.

Хто є кредитором у корпоративних правовідносинах? З точки зору концепції корпоративних правовідносин як зобов'язальних - засновник. Але ж у відносинах засновника і юридичної особи не лише засновник може бути кредитором. Так, товариство має право вимагати від засновників внесення внеску до статутного фонду у встановлений строк, оплати акцій у повному розмірі. В цих відносинах засновник є боржником, а не кредитором. Отже, якщо це і зобов'язальні правовідносини, то аж ніяк не односторонні.

Підставами виникнення зобов'язань є відповідне волевиявлення (угода) суб'єктів права або заподіяння шкоди стосовно так званих позадоговірних зобов'язань. В момент створення юридичної особи, її, як такої, немає. Статус суб'єкта у неї виникає лише після завершення процедури державної реєстрації. Відповідно, не можна покласти зобов'язання на особу, якої не існує, оскільки брати на себе обов'язки, рівно як і набувати права можуть лише суб'єкти. Відносини засновника і підприємства не виникають як зобов'язальні. Причиною створення підприємства є не покладення на нього обов'язку сплачувати засновнику частину прибутку, а реалізація права засновника на підприємницьку діяльність.

Сплата частини прибутку (дивідентів) на користь засновника також не може вважатися зобов'язанням підприємства. Засновник чи збори учасників самостійно визначають частину чистого прибутку підприємства, що підлягає розподілу між ними. Підприємство не може не виконати такого рішення, оскільки рішення засновника в даному випадку є рішенням органу юридичної особи. Підприємство не може само по собі, поза діями засновника визначити сплачувати чи не сплачувати частину прибутку. Воля засновника на отримання дивіденту і воля підприємства щодо його сплати співпадають. Натомість, для зобов'язальних правовідносин характерним є наявність щонайменше двох суб'єктів, кожний з яких має самостійну волю та інтерес. Навіть якщо припустити, що з певних причин рішення засновника про сплату частини прибутку підприємства на його користь не виконується, наприклад, внаслідок бездіяльності або умислу директора, то засновник застосовує не цивільно-правові, а адміністративні способи захисту - призначає іншого директора. Те саме спостерігається і щодо акціонерів, які не мають можливості впливати на рішення загальних зборів про виплату дивідентів через незначну кількість належних їм акцій. Вони не мають права в судовому порядку вимагати виконання так званого зобов'язання по сплаті дивідентів, навіть якщо акціонерне товариство отримало пибуток. І лише в тому випадку, коли загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про спрямування частини прибутку на виплату дивідентів, акціонер може вимагати їх стягнення примусово. В інших випадках ніхто не вправі примусити акціонерне товаиство виплачувати дивіденти. Яке ж це тоді зобов'язання, якщо воно не користується судовим захистом, не може бути виконано примусово?

На нашу думку, корпоративні права є специфічним об'єктом права власності. Специфіка його полягає в тому, що до жодної відомої групи об'єктів цивільних правовідносин їх віднести не можна: це не річ, не гроші, не цінні папери, не інтелектуальна власність, не дія, не послуга.

На зовні корпоративне право може бути виражене в інших об'єктах - наприклад, акціях. Остання лише виражає корпоративне право, належне власнику цього цінного паперу стосовно до акціонерного товариства, яке здійснило їх емісію. Замість акцій акціонеру може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість придбаних акцій, який не є цінним папером. Якщо акціонеру замість акцій видали сертифікат на певну кількість акцій, то чи означає це, що він не є власником акцій. Вважаю, що незалежно від того, як саме засвідчується придбання акцій (сертифкатом акцій, чи акціями), особа, що придбала акції є їх власником. Навіть у тих випадках, коли акції були видані, але втрачені, є можливість їх поновити. І це тому, що акція лише засвідчує корпоративні права. Не видача акції є підставою виникнення корпоративних відносин між акціонером і акціонерним товариством. Підставою є придбання акції. Особа купує акції не заради них самих, а заради тих прав, які з ними пов'язуються. Засвідчення цих прав акцією пов'язано із специфікою самого акціонерного товариства, як форми об'єднання капіталів. Необхідність виразу корпоративних прав в акціях зумовлена потребами їх обігу на ринку капіталів, що надає власнику акцій можливість відносно просто здійснювати їх відчуження. Акціонер володіє правами, вираженими у акції і без фактичного володіння нею, якщо придбав її на законних підставах. Стосовно акцій на пред"явника діє лише презумпція правомірності володіння. Але й вона може бути спростована в загальному порядку. Таким чином, право власності акціонера на акції буде існувати і в тому випадку, коли акція, як об'єктивно виражений цінний папір відсутня. Чому ж не визнати право власності на корпоративні права і за тими особами, права яких не виражаються у додаткових проміжних об'єктах (як-от акція). Чи можна стверджувати, що особа не є власником корпоративних прав лише тому, що вони не виражені в інших об'єктах права власності? Це було б безпідставно. В тих випадках, коли мова йде не про акціонерні товариства, корпоративне право закріплюється безпосередньо в установчих документах юридичної особи. Зазначення засновників є обов»язковим для установчих документів господарських товариств (ст.4 Закону України «Про господарські товариства»), інших підприємств.

Висновки:

1. Суб'єктивне корпоративне право - це сукупність правових можливостей особи щодо створеної нею (або за її участю) юридичної особи, зміст яких визначається її організаційно-правовою формою.

2. Суб'єктивне корпоративне право а) виникає внаслідок створення або участі у формуванні майна підприємницьких юридичних осіб або на підставі членства у непідприємницьких юридичних особах б) виражає взаємовідносини між засновником і юридичною особою; в) за змістом визначається організаційно-правовою формою юридичної особи; г) включає в себе елементи організаційного і майнового характеру; д) пов'язане з впливом засновника на формування волевиявлення юридичної особи шляхом участі в роботі її вищого органу.

Дата добавления: 2014-01-11