Поняття та загальна характеристика договору купівлі-продажу

Загальна характеристика договору купівлі-продажу та його види.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).

Метою зобов'язання з купівлі-продажу є передача продавцем майна (товару) у власність покупцеві.

Однією із головних відмінних ознак купівлі-продажу є безповоротна зміна власника майна. При цьому безповоротність означає, що право переходить на набувача за договором на весь час, протягом якого йоно буде існувати.

Цей договір завжди є: 1) консенсуальним; 2) двостороннім (взаємним, синалагматичним); 3) сплатним.

Буквальне тлумачення легального визначення договору купівлі-продажу, закріпленого у ст. 655 ЦК, дає окремим фахівцям підстави стверджувати, що цей договір може бути як реальним, так і консенсуальним. Проте з таким під­ходом не можна погодитись, оскільки реальність чи консенсуальність цивільно-правового договору залежить від того, чи ставить закон момент укладення договору в залежність від моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов або від моменту передачі речі. У цьому разі закон не пов'язує момент укладення договору з моментом передачі речі (див. ст.ст. 663—664 ЦК), отже, договір купівлі-продажу завжди є консенсуальним.

Цей договір є двостороннім (взаємним, синалагматичним), оскільки обидві сторони договору мають взаємні права та обов'язками. Основним обов'язком продавця є передання майна (товару) покупцеві у власність. Йому кореспон­дує право покупця отримати зазначене майно. Основним обов'язком покупця є сплата продавцеві певної грошової суми. Відповідно, продавець має право отримати гроші за майно (товар).

Купівля-продаж є сплатним договором, оскільки обидві сторони мають зробити одна одній зустрічне надання.

Сторонами договору є продавець і покупець. Як першим, так і другим мо­жуть виступати всі суб'єкти цивільного права. Проте можливість їх участі в певних правовідносинах купівлі-продажу може бути обмежена як природою самого договору (наприклад, характером речових прав на майно), так і осо­бливостями правового становища конкретного суб'єкта (зокрема, обсягом правосуб'єктності).

За загальним правилом продавцем може бути лише власник майна (товару), який діє безпосередньо або через представника. Винятки становлять випадки примусового продажу (наприклад, продаж описаного майна боржника з метою задоволення вимог кредиторів), продаж майна без згоди власника, коли він не­відомий або не виявляє інтересу щодо майна, яке йому належить (наприклад, про­даж невитребуваного вантажу і багажу), інші випадки, встановлені законом.

Якщо продавець майна (товару) не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, коли власник не має права вимагати його повернення.

Істотні умови договору. На відміну від ЦК 1963 р., який визначав як істотні умови купівлі-продажу предмет договору і ціну, чинний ЦК закріплює як іс­тотну умову лише предмет договору. Що стосується умови про ціну, то згідно із ч. 1 ст. 691 ЦК вона може і не бути встановлена в договорі. Проте для окремих різновидів купівлі-продажу перелік істотних умов розширено. Наприклад, ціна є істотною умовою, разом з предметом договору в разі продажу товару в кредит (ст. 694 ЦК), строк є істотною умовою договору поставки (ст. 712 ЦК).

Предметом договору купівлі-продажу за загальним правилом може бути будь-яке майно, що не вилучене із цивільного обороту (див. Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, та Спеці­альний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, затв. постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-ХІІ). За цим договором можна продавати (купувати): 1) речі; 2) майнові права.

При цьому предметом договору не можуть бути гроші (хоча вони і є речами, визначеними родовими ознаками), крім іноземної валюти, оскільки ЦК закрі­плює можливість укладення договорів купівлі-продажу валютних цінностей.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути речі, які є у продавця на момент укладення договору (так звані речі, що існують), або речі, які будуть створені (придбані, набуті) продавцем у майбутньому (так звані майбутні речі). Останні на момент укладення договору або взагалі ще не існують, або належать не продавцеві, а третім особам.

Як вже зазначалось, предметом договору купівлі-продажу можуть бути і майнові права. Але ЦК, закріплюючи можливість купівлі-продажу майнових прав, не містить вказівки щодо виключного переліку зазначених прав. Частина З ст. 656 ЦК зазначає лише, що предметом договору може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Отже, зазначена стаття прямо закріплює можливість купівлі-продажу зобов'язальних прав. Проте перелік майнових прав дуже широкий: вони можуть існувати як у межах зобов'язань, так і поза ними, можуть мати як відносний, так і абсолютний характер.

Крім того, якщо взяти сферу зобов'язальних відносин, навіть у тому разі, коли вимога не має особистого характеру, продаж майнового права може бути вельми проблематичним. Це пов'язано з тим, що більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми (взаємними, синалагматичними), тобто кожна із сторін договору має і права, і обов'язки. «Відокремити» право від обов'язку просто так неможливо, оскільки це спричинить руйнування змісту договору. За договором купівлі-продажу можна відчужувати лише майнові права, а не обов'язки. Тому продати майнове право, що грунтується на взаємному догово­рі, можна лише за умови виконання продавцем певного обов'язку в повному обсязі. Наприклад, замовник — сторона договору підряду може продати своє право вимагати передання результату роботи від підрядника лише у разі, коли він виконав свій обов'язок оплатити роботу підрядника.

Також необхідно враховувати те, що окремі майнові права мають еконо­мічну цінність лише в межах конкретного правовідношення і тому не можуть виступати як права, що є об'єктом цивільного обороту. Наприклад, право вимоги приймання результату роботи має цінність для сторін договірного зобов'язання будівельного підряду, оскільки воно безпосередньо пов'язане з метою зобов'язання в цілому — отриманням кредитором реального надання із дій боржника, але саме по собі (поза межами конкретного зобов'язального зв'язку «право-обов'язок») воно позбавлене економічної цінності.

На підставі аналізу чинного законодавства України та практики його застосу­вання можна дійти висновку, що сфера застосування договорів купівлі-продажу майнових прав в нашій країні є досить вузькою. Переважно вона обмежується біржовими правочинами, які в цілому становлять лише 1—2% від загальної кількості правочинів, що вчиняються суб'єктами цивільного права.

Вирішуючи питання щодо предмету договору купівлі-продажу, сторони ма­ють визначити не лише найменування товару, а за необхідності і його кількість та асортимент.

Згідно із ст. 669 ЦК кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вира­женні. Разом з цим умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Порушення умови договору щодо кількості товару тягне певні правові на­слідки. У разі передання продавцем покупцеві меншої кількості товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього гро­шової суми. У разі передання продавцем покупцеві більшої кількості товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. При цьому він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого від­повідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певно­му співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Порушення умови договору щодо асортименту товару також тягне певні правові наслідки. У разі передання товару в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений – вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. У разі передання продавцем покупцеві час­тини товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частини товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; відмовитися від усього товару; вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено до­говором; прийняти весь товар. У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про за­міну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ст. 672 ЦК).

Якщо предмет договору є істотною умовою купівлі-продажу, то ціна товару, як вже зазначалось, за загальним правилом, такою умовою не є. Але ЦК містить чіткі правила щодо ціни та оплати товару.

Згідно із ст. 691 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, вста­новленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов — за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 ЦК, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показ­ників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укла­дення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором — на день, визначений відповідно до ст. 530 ЦК. Ці положення про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

За загальним правилом покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо до­говором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК). Разом із цим ЦК закріплює можливість попередньої оплати товару, продажу товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (див. Правила торгівлі у розстрочку, затв. постановою Кабінету Міні­стрів України від 1 липня 1998 р. № 997) тощо.

Різновиди купівлі-продажу. В межах загального поняття купівлі-продажу ЦК виокремлює окремі її різновиди:

1) роздрібну купівлю-продаж (§ 2 гл. 54 ЦК);

2) поставку (§ 3 гл. 54 ЦК);

3) контрактацію сільськогосподарської продукції (§ 4 гл. 54 ЦК);

4) постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу (§ 5 гл. 54 ЦК);

5) міну (§ 6 гл. 54 ЦК).

Разом із зазначеними договорами у ЦК зустрічаються норми щодо про­дажу майнових прав, валютних цінностей, цінних паперів. Таким чином, ЦК розглядає купівлю-продаж як загальне родове поняття, яким охоплюються всі види зобов'язань з відчуження майна за певну купівельну ціну.

Разом з тим багатоманітність правовідносин, що охоплюються єдиним дого­вірним типом купівлі-продажу, надає можливість класифікувати договори купівлі-продажу за різними ознаками. Так, наприклад, залежно від правового режиму майна, що передається за цим договором, можна виокремити купівлю-продаж нерухомого і рухомого майна, залежно від суб'єктного складу правовідносин -загальноцивільні та підприємницькі договори купівлі-продажу тощо.

Дата добавления: 2014-01-11