Загальна характеристика договору дарування

Договір дарування — це такий договір, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарову­ваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК).

Юридичним наслідком укладання договору дарування є безповоротне при­пинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом цього договору, та виникнення права власності на нього в обдаровуваної особи, при цьому обдаровуваний набуває право на майно, якого раніше у нього не було.

Договір дарування — це узгоджена воля обох сторін, яка становить не тільки акт розпорядження майном власника (дарувальника), але й акт прийняття да­рунку обдаровуваним. При цьому обов'язково необхідна як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного, який має право відмовитися від прийняття дарунку в силу певних причин.

Правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Однією з характерних ознак дарування є збільшення обсягу майна обдаровуваного за рахунок змен­шення майна дарувальника без одержання останнім майнової взаємності.

Характерною особливістю договору дарування є його безоплатність. Тобто в цьому договорі відсутній зустрічний еквівалент у вигляді майна або грошових коштів. Крім того, в договорі дарування не може встановлюватися обов'язок для обдаровуваного вчинити певні дії на користь дарувальника. Згідно з ч. 2 ст. 717 ЦК договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на ко­ристь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Жодні умови щодо надання зустрічного задоволення не можуть братися до уваги, інакше втрачається зміст договору дарування. Засте­реження щодо зустрічного зобов'язання призводить лише до того, що договір визнається нікчемним. Проте існують певні випадки, які не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування:

1) символічне зустрічне задоволення як данина традиції. Наприклад, пере­дача дарувальнику обдаровуваним плати у вигляді дрібних монет за дарування
колючо-ріжучих предметів або домашніх тварин. При цьому важливе значення
має усвідомлення сторонами того факту, що зустрічне задоволення є лише
даниною традиції і не відіграє роль компенсації за отримане майно;

2) виконання обов'язку обдаровуванню особою, щоб використати подарунок
для певної обумовленої мети, тобто пожертва (ст. 729 ЦК). Зустрічне задово­лення тут відсутнє, оскільки виконання обов'язку з використанням пожертви
стосується третіх осіб;

3) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь третьої особи
(ст. 725 ЦК). Такий обов'язок полягає у вчиненні певної дії або утриманні від
її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною; не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Цей обов'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обмежують (об­тяжують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

4) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь дарувальника. Наприклад, допускається можливість відчуження будинку з умовою постійного проживання дарувальника в одній із кімнат. Обдаровуваний у цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному обсязі. Дарувальник у разі виконання договору не отримує чогось нового — зустрічного задоволення, а залишає те, що йому належало.

Договір дарування згідно з ЦК може бути як реальним, так і консесуальним. Досі цей договір визначався в законодавстві і теорії лише як реальний. Стаття 243 ЦК 1963 р. передбачав, що договір дарування вважається укладеним від моменту передачі майна обдаровуваному. Тобто наголошується на ознаці реаль­ного правочину — потребі передачі речі (майна) для того, щоб вважати такий правочин вчиненим. Але момент укладення договору дарування може не спів­падати з моментом фактичного передання майна у власність, тому цей договір може бути як реальним, так і консенсуальним (наприклад, договір дарування з обов'язком передати подарунок у майбутньому (ст. 724 ЦК).

Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним договором. Ре­альний договір дарування зазвичай не породжує у сторін жодних взаємних прав та обов'язків, тому що він укладається і виконується в момент передачі речі. Тобто істотною умовою цього договору є передача речі. Попереднє регулювання цих правовідносин за допомогою норм ЦК 1963 р. завжди ґрунтувалося на тому, що обдаровуваний набуває права власності на майно без будь-яких зобов'язань. ЦК передбачає винятки з цього правила, а саме що договір дарування може бути і двостороннім, якщо у договорі зазначений обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи. Також ЦК передбачає можливість виникнення певних обов'язків як у дарувальника, так і в обдаровуваного, наприклад, у ст. 721 ЦК встановлено обов'язки дарувальника щодо повідомлення обдарованому про небезпечні властивості дарунка. Обдаровуваний у свою чергу несе обов'язок дбати про збереження подарованої речі, що становить історичну, наукову, куль­турну цінність. Проте в будь-якому випадку для укладення договору дарування необхідно не лише волевиявлення дарувальника, але й обдаровуваного, який може відмовитися від прийняття дарунка.

У разі консесуального договору обдаровуваний має право вимагати передачі дарунку, а дарувальник зобов'язаний його передати.

Предметом договору дарування (ст. 718 ЦК), тобто дарунком можуть бути рухомі та нерухомі речі, будь-яке майно, у тому числі й таке специфічне, як гроші та цінні папери (за умови, що воно не вилучене з цивільного обороту і може перебувати у власності особи, якій воно дарується). Предмет дарування повинен бути у договорі чітко визначений, адже обіцянка подарувати неви-значену річ не має правового значення. При даруванні слід дотримуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на деякі види майна (наприклад на вогнепальну зброю, об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури). Тому речі, вилучені з цивільного обороту, не можуть бути предметом договору дарування. Речі, на володіння та користування якими необхідно мати дозвіл, можуть бути пред­метом договору дарування, якщо обдаровуваний отримає такий дозвіл.

Крім речей, предметом договору дарування за ЦК можуть бути майнові права, якими вже володіє дарувальник, тобто вони існують на момент укла­дення договору, а також які виникнуть в майбутньому (об'єкти інтелектуальної власності) та інші права. Разом з тим не всі майнові права можуть бути по­даровані. Винятки становлять майнові права, що нерозривно пов'язані з осо­бою їх володільця, тобто які мають особистий характер (наприклад, право на одержання аліментів тощо).

Форма договору дарування (ст. 719 ЦК) визначається залежно від виду майна та від його вартості.

В усній формі можливе укладення договору дарування щодо предметів осо­бистого користування та побутового призначення, оскільки метою є їх особисте або побутове використання і відносно невелика цінність. Суб'єктами такого договору можуть бути лише фізичні особи. Разом з тим договір дарування, укладений в усній формі, обов'язково повинен бути реальним (момент укла­дення цього договору повинен співпадати з моментом передачі речі), в іншому випадку необхідною є письмова форма.

Письмова форма договору є обов'язковою при даруванні майнового права, даруванні рухомих речей, що мають особливу цінність. Недотримання письмової форми при даруванні речей, що мають особливу цінність, не призводить до його недійсності (якщо судом не буде встановлено незаконність заволодіння майном з боку обдаровуваного), у той час як недодержання письмової форми при укла­денні договору дарування майнового права та договору дарування з обов'язком передати річ у майбутньому призводить до нікчемності цього договору.

Обов'язкове нотаріальне посвідчення договору необхідно при даруванні нерухомих речей чи валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. При цьому до валютних цінностей згідно з п. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» слід віднести валюту України (гривню), іноземні валюти, платіжні документи та інші цінні папери, банківські метали (золото, срібло, платину) тощо. Недотримання вимог щодо нотаріаль­ного посвідчення договору призводить до нікчемності цього договору.

При вчиненні правочинів про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя. Недодержання цих умов дає підстави визнати такий до­говір недійсним.

Дата добавления: 2014-01-11