Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблеми забезпечення позову

Засоби забезпечення позову повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову і застосовуються лише до позовів про визнання і про присудження[2].

За ч.1 ст.152 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Також згідно зі ст.154 ЦПК України суд може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. На заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, за винятком випадку забезпечення позову про стягнення грошових коштів, коли відповідач може з дозволу суду замість допущеного виду забезпечення внести на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.

Як зауважується у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» за змістом ч. 1 ст. 151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

Разом з цим, відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 клопотання про забезпечення позову може міститись як безпосередньо в позовній заяві, так і в окремій заяві.

З огляду на це, суд не має права самостійно обирати вид забезпечення позову. Імперативне начало в діяльності суду презюмує, що недопустимо здійснювати ті процесуальні дії, про яких учасники процесу не просили, якщо законом прямо не встановлено інше [3].

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд за п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 повинен враховувати, що ця обставина може спричинити шкоду відповідачеві та іншим особам. У зв’язку з цим суд чи суддя повинні роз’яснити позивачеві, який просить забезпечити позов, наслідки можливого завдання відповідачеві збитків і за наявності для цього відповідних підстав вимагати застави.

Згідно з ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи.

ЦПК не містить відповіді на питання про те, чи може бути позов забезпечений до відкриття провадження у справі, оскільки суддя має вирішити питання про відкриття провадження не пізніше 3-х днів з дня надходження заяви (ч.4 ст.122 ЦПК України), а ст.153 ЦПК України вимагає від суду розглянути питання про забезпечення позову в день її надходження.



Роз’яснення з приводу цього питання надане у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», де зазначено, що забезпечення позову можливе лише після відкриття провадження у справ.

Аналогічний підхід був відображений й у п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, за яким вжиття заходів забезпечення позову можливе не лише при проведенні попереднього судового засідання, здійсненні процесуальних дій з підготовки справи до судового розгляду чи під час судового розгляду, а й одночасно з відкриттям провадження у справі чи після постановлення такої ухвали. Винятком є заява про забезпечення позову з метою запобігання порушення права інтелектуальної власності, яка може бути подана та підлягає розгляду до подання позовної заяви (ч.4 ст. 151 ЦПК України).

На підтримку цього роз’яснення наводиться також і те, що у ч.1 ст.153 ЦПК зазначено, що заява про забезпечення позову вирішується судом, у провадженні якого справа перебуває, тобто перебуває не позовна заява, а провадження (справа). Крім того, положення ЦПК, що регламентують забезпечення позову, знаходяться в главі 3 «Провадження у справі до судового розгляду» і розміщена після глави про пред’явлення позову та відкриття провадження у справ [4].

Відповідно до ч.4 ст. 151 ЦПК та ч.3 ст. 53 Закону № 3792-XII за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушення авторського права і (або) суміжних прав. При цьому до заяви повинні бути додані документи та докази, які підтверджують, що саме заявник є суб’єктом відповідного права і що його права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову.В ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову до його пред’явлення має бути зазначено, що в разі неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений ч.5 ст. 151 ЦПК, заходи забезпечення позову скасовуються судом.Ст.53 Закону № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» встановлено інший строк подання позовної заяви у разі вжиття заходів забезпечення позову до його пред’явлення (15 днів). Проте в даному разі при колізії двох норм з одного й того ж питання діє ч.5 ст. 151 ЦПК, яку прийнято пізніше (п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 № 5).

У разі зупинення провадження у справі суд на час зупинення не може вчиняти будь-які процесуальні дії, у тому числі й забезпечувати позов.

Проблемним є питання щодо права відповідача просити про забезпечення позову.

Оскільки відповідач належить до осіб, які беруть участь у справі, то він має право подавати заяву про забезпечення позову. Особливо це стосується позовів про поділ спільного майна подружжя[5].

Дискусійним є питання щодо можливості забезпечення позову, коли справа розглядається апеляційною та касаційною інстанцією.

Актуальність цього питання можна проілюструвати на такому прикладі. Позивачка під час розгляду справи районним судом м. Києва про скасування договору довічного утримання просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру. Суд це клопотання взагалі не розглянув. У задоволенні позову було відмовлено. Позивачка звернулася з апеляційною скаргою на рішення та подала клопотання про забезпечення позову. Це клопотання не було задоволено з посиланням на відсутність у ЦПК норми, яка б регламентувала обов’язок суду апеляційної інстанції забезпечувати позов. Посилання на можливість застосування ст.151, ст.153 ЦПК за аналогією викликало сумнів у апеляційної інстанції. Після розгляду справи апеляційним судом позивачка подає касаційну скаргу та знову клопоче про забезпечення позову. Справа знаходилася на розгляді у касаційній інстанції більше двох років, поки позивачка не померла. Питання про забезпечення позову не було вирішено й у касаційній інстанції. Це дало можливість відповідачу після смерті позивачки проникнути у квартиру, поставити броньовані двері та унеможливити нотаріусу вчинити заходи до охорони спадкового майна, яке було розпочато[6].

Як зауважується у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, в тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшла до суду апеляційної інстанції або її не вирішив суд першої інстанції. Оскільки, на відміну від ч. 3 ст. 151, п. 7 ч. 1 ст. 301 ЦПК, у Гл. 2 Розд. V ЦПК не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної заяви її повертають заявникові.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

Разом з тим, у літературі висловлюються й погляди про можливість забезпечення позову і на стадії касаційного провадження з посиланням на те, що інститут забезпечення позову – це загальний інститут цивільного процесу, що має поширюватися на всі його стадії[7].

Стосовно можливості застосовувати процесуальну аналогію слід зазначити, що ч.8 ст.8 ЦПК передбачає можливість застосування лише аналогії матеріального, а не процесуального права: якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства. У першому читанні ч.3 ст.3 проекту ЦПК містило норму щодо можливості застосування аналогії процесуального права: «У разі відсутності в процесуальному праві норми, яка регулює відносини, що виникли в ході провадження у цивільній справі, суд застосовує норму, яка регулює подібні відносини, а за відсутності такої норми – суд виходить із загальних засад здійснення судочинства в Україні». При цьому одночасно була закладена і матеріально-правова аналогія в ч.7 ст.9 проекту ЦПК. Однак надалі норма стосовно можливості застосування аналогії процесуального права була вилучена з проекту [8].

З огляду на зазначене, точка зору щодо можливості забезпечення позову судом касаційної інстанції є спірною[9].

Види забезпечення позову вказані у ч.1 ст.152 ЦПК. Під час забезпечення позову суд має виходити з конкретних обставин справи, а також співрозмірності з заявленими позивачем вимогами.

Наприклад, позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачки про стягнення авансового внеску в розмірі 10600 гривень та штрафу в розмірі 10600 гривень, посилаючись на те, що відповідачка порушила умови укладеного між ними договору про продаж квартири. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва заява позивачки задоволена. В цілях забезпечення позову накладено арешт на квартиру відповідачки. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27.09.2005 ухвала про забезпечення позову була скасована частково. Апеляційний суд зазначив, що накладаючи арешт на квартиру, суд не звернув увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України (в редакції 2005 року) види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, а вартість усієї квартири відповідачки значно більша, ніж сума позову. За таких обставин ухвалу суду в повній мірі не можна визнати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає зміні щодо накладення арешту на 1/10 частину квартири. Апеляційну скаргу С. Н. І. було задоволено частково та змінено ухвалу Подільського районного суду м. Києва шляхом накладення арешту на 1/10 частину квартири, належної С. Н. І. та С. В. В.

У судовій практиці виникає питання щодо можливості обрання судом іншого виду забезпечення позову, ніж той, що просить заявник, зокрема, виходячи з обставин справи. Наприклад, К.О.А. звернулася до суду з позовом до Ф.О.Б. та ін. про стягнення боргу. В заяві про забезпечення позову він просив накласти арешт на майно всіх відповідачів. Ухвалою суду від 25.10.2006 р. заяву задоволено шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна. Отже, суд за власної ініціативи застосував п.2 ч.1 ст.152 ЦПК, хоча заявник просив застосувати п.1 ч.1 ст.152 ЦПК.

Слід погодитися із неправомірністю таких дій суду, адже ст.152 ЦПК не надає суду право самостійно обирати вид забезпечення позову. Він повинен або задовольнити таке клопотання, або відмовити[10]

Наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті, тобто не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином.

У судовій практиці виникає питання щодо можливості забезпечення за правилами ЦПК скарги на дії та рішення державного виконавця. Слід підтримати точку зору, за якою суд може вжити заходи забезпечення скарги, оскільки виконання рішення суду є стадією цивільного процесу[11],

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» було зауважено на недопустимості забезпечення позову шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. У разі оскарження дій державного виконавця, який не зупинив виконавче провадження, суд вправі визнати його дії незаконними та зобов’язати зупинити виконавче провадження, а не самому зупиняти (ч.2 ст.387 ЦПК)[12].

Відповідно до ч.2 ст.152 ЦПК України наведений у ч.1 ст.152 ЦПК України перелік видів забезпечення позову не є вичерпним. Разом з цим, згідно з ч.1 ст.151 ЦПК України суд може вжити заходи забезпечення позову, що передбачені у ЦПК України. Наприклад, окремо у ЦПК України передбачений такий захід забезпечення виконання рішення як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Так, відповідно до ст.377¹ ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає ц подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. Ця норма відповідає п.5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в України громадян України», згідно з яким однією з підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон є ухилення від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов’язань.

У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» зазначається, що заяви про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України як забезпечення позову не можуть бути задоволені. Позиція обґрунтована тим, що заборона виїзду відповідача за межі України не може належати до інших видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 152 ЦПК), оскільки згідно зі ст. 33 Конституції України право вільно залишати територію України може бути обмежено лише законом. Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду вирішується під час виконання судових рішень у порядку, передбаченому ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» і ст.377-1 ЦПК, зокрема у разі доказування факту ухилення боржника від виконання зобов’язання.

Ухвала про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена у апеляційному порядку (п.24-1 ст. 293 ЦПК України), проте вона не зазначена серед ухвал, що можуть бути оскаржені у касаційному порядку (п.2 ч.1 ст. 324 ЦПК України). Практика касаційної інстанції з цього приводу є неоднозначною.Наприклад, ухвалою Верховного Суду України від 25.11.2010 р. було відмовлено у прийнятті касаційної скарги в частині оскарження ухвали про задоволення заяви ВАТ ВіЕйБі Банк про заборону виїзд за кордон громадянину України з огляду на те, що вона не підлягає оскарженню. Однак, в ухвалі від 01.06.2011 р. Верховного Суду України зазначено, що відсутність законодавчого закріплення можливості касаційного оскарження таких ухвал не є перешкодою для їх перегляду в касаційному порядку, тому що заборона стосується ухвал, постановлених судом у межах своїх повноважень. Оскільки ухвали щодо застосування способу забезпечення позову постановлені з перевищенням передбачених законом процесуальних повноважень, вони підлягають скасуванню. В ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження застосувати такий захід забезпечення позову як тимчасове обмеження у виїзді за межі України у зв’язку з порушенням у суді цивільної справи. Аналогічна позиція була висловлена й в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2011 р. щодо заяви ПАТ «Дочірні банк Сбербанку Росії» про забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду за кордон громадянина України до закінчення провадження у справі.

Згідно з п.18 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України – до виконання зобов’язань за рішенням. Наприклад, ст. 67 Закону РФ «Про виконавче провадження» від 02.10.2007 р. за №229-ФЗ надає судовому приставу-виконавцю право самостійно приймати постанову з цього питання у разі невиконання боржником у визначений строк судового акту без поважної причини.

Наприклад у п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 № 5 судам слід вживати заходів забезпечення позову у справах про порушення авторського права і (або) суміжних прав, керуючись вимогами ст.ст. 151-154 ЦПК, та враховувати роз’яснення, викладені в постанові Пленуму ВСУ від 22.12.2006 р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову». Крім того, слід виходити з положень ст. 53 Закону № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права», що містить спеціальні підстави, способи та порядок вжиття заходів забезпечення позову в даній категорії справ. Оскільки Законом № 3792-XII передбачено, що при вжитті заходів забезпечення позову суд повинен зазначити достатні підстави для того, щоб вважати, що відповідач є порушником авторського права і (або) суміжних прав, то ухвала суду не повинна містити висновки по суті спору, який виник, а також фактично наперед вирішувати спір по суті.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до положень Глави 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті у випадках надходження безпосередньо від суду рішення про накладення арешту банк приймає таке рішення до виконання без постанови державного виконавця. Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. Під час дії документа про арешт коштів банк протягом операційного дня відповідно до ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в документі про арешт коштів, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів (п.10.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті).Згідно з ч.3 ст.59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку. Проте забезпечення позову шляхом накладення арешту на конкретну суму, а не на кореспондентський рахунок банку, як роз’яснюється у листі НБУ від 25.10.2001 р. № 18-211/3950 «Про порядок накладення арешту на кореспондентські рахунки комерційних банків»[13], не суперечить ст.59 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

З метою забезпечити виконання судового рішення в майбутньому можна накласти арешт також на випущені у будь-якій формі акції, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, оскільки такий арешт не зупиняє та не обмежує інші права учасників товариства, у тому числі право на участь в управлінні, на одержання інформації про його діяльність і дивідендів.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов’язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).

Разом з тим, суд за наявності для цього підстав має право постановити ухвалу, якою заборонити загальним зборам господарського товариства приймати рішення з окремих питань порядку денного або заборонити товариству, його органам, учасникам виконувати рішення з окремих питань. Як критерій для визначення того, чи призведе невжиття заходів забезпечення такого позову для ускладнень чи неможливості виконання рішення суду може слугувати факт необхідності повторного звернення позивача до суду для визнання рішення загальних зборів чи спостережної ради товариства недійсним, якщо такий захід не буде вжито[14].

У справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов’язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов’язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов’язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Тому, допускаючи забезпечення позову, суд відповідно до ч. 4 ст. 153 ЦПК вправі покласти на позивача обов’язок внести на депозитний рахунок суду заставу, достатню для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову (проте її розмір не повинен перевищувати розміру ціни позову). За змістом цієї норми суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову та розмір застави, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що остання звертається до виконання негайно після внесення предмета застави у повному розмірі.

Якщо заходи забезпечення позову вживаються за ініціативою прокурора або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, то їх заява має бути у будь-який спосіб підтверджена особою, в інтересах якої вони діють, оскільки відшкодування можливих збитків і його забезпечення здійснюється лише за рахунок цієї особи.

Відповідно до ч.ч.9, 10 ст.153 ЦПК України ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження, на відміну від ухвали про скасування цього забезпечення, не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Для забезпечення виконання цих норм як спеціальних, на відміну від загальної – ст. 296 ЦПК, та розгляду справи в установлені строки необхідно в разі оскарження ухвали про забезпечення позову направляти суду апеляційної інстанції виділені відповідні матеріали (копії позовної заяви й заяви про забезпечення позову, оригінал оскарженої ухвали, копії документів про звернення її до виконання тощо) та вживати заходів до подальшого розгляду справи по суті заявлених вимог. Після розгляду скарги апеляційним судом зазначені матеріали долучають до матеріалів цивільної справи.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Спірним питанням для судової практики є питання можливості застосування інституту забезпечення позову (накладенням арешту на майно) у спорах про відшкодування моральної шкоди, тобто у спорах немайнового характеру. Оскільки законодавець не встановив можливість застосування заходів забезпечення позову лише при наявності певних вимог, наприклад, майнових. ЦПК взагалі не згадує про характер вимог і з ним не пов’язує можливість чи неможливість застосування заходів забезпечення позову. У разі ж задоволення позову, при виконанні рішення суду про стягнення грошових сум (моральної шкоди) можливе примусове звернення стягнення на майно боржника. З метою ж уникнення можливого зловживання позивачем своїм правом, яке порушує права відповідача, суд має звертати увагу на всі обставини справ, роз’яснити позивачу можливі наслідки таких процесуальних дій на випадок відмови у позові: відшкодування шкоди (ст.155 ЦПК), а також вправі вимагати від позивача забезпечення його вимог заставою (ч.4 ст.153 ЦПК).

У практиці виникає питання щодо можливості забезпечити заяву, подану в окремому провадженні.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Проблеми забезпечення позову

Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 871; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. POS – матеріали займають важливе місце в організації рекламного забезпечення та в організації торговельного процесу.
  2. Автоматизація інженерно-геодезичних вишукувань з допомогою програмного забезпечення
  3. Актуальні проблеми сучасної української гендерної лінгвістики
  4. Апаратне забезпечення мереж
  5. Апаратне та програмне забезпечення комп’ютерних мереж
  6. Аудит формування і використання власного капіталу та забезпечення зобов'язань
  7. Бій ГПЗ та забезпечення розгортання головних сил батальйону при зустрічі з переважаючими силами противника. Дії роти у складі головних сил батальйону у зустрічному бою.
  8. Визначення та вимоги до інформаційного забезпечення.
  9. Виконання господарських договорів. Способи забезпечення
  10. Вимоги до фінансового забезпечення відповідальності туроператорів і турагентів
  11. Вирішення проблеми білку
  12. Відкрите програмне забезпечення. Комерційні програмні продукти




studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.198.188.116
Генерация страницы за: 0.17 сек.