Система основних методів оцінки активів підприємства як цілісного майнового комплексу

№ з/п	Методи оцінки	Різновиди методів оцінки
1.	Метод балансової оцінки	1. Оцінка, що фактично відображається сукупною вартістю активів. 1. Оцінка за поновлювальною вартістю активів. 2. Оцінка за вартістю продуктивних активів
2.	Метод оцінки вартості заміщення	1. Оцінка за фактичним комплексом активів. 2. Оцінка з урахуванням гудвіла
3.	Метод оцінки ринкової вартості	1. Оцінка за вартістю, що котирується. 2. Оцінка за аналоговою вартістю
4.	Метод оцінки майбутнього чистого грошового потоку	1. Оцінка при незмінному обсязі чистого грошового потоку. 2. Оцінка за часом, що змінюється в обсязі чистого грошового потоку.
5.	Метод оцінки на основі регресивного моделювання	3. Оцінка на основі внутрішніх чинників. 4. Оцінка з врахуванням зовнішніх чинників
6.	Експертний метод оцінки

Огляд методів оцінки сукупної вартості активів підприємства як цілісного майнового комплексу показує, що жодний із них не є ідеальним. Тому в практику здійснення такої оцінки залежно від цілей, звичайно, використовується не один, а ряд методів, що дозволяють визначити діапазон даної вартості в мінімальній і максимальній межах та найбільшою мірою наблизитися до її реального значення.

Лекція 7

ВАРТІСТЬ І ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ

1. Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу підприємства
2. Дивідендна та емісійна політика підприємства
3. Оцінка вартості окремих елементів позикового капіталу
4. Управління залученням банківського і комерційного кредиту

1. Оцінка вартості власного капіталу має низку особливостей, основними з яких є:

ü необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки;

ü оцінка вартості знову залучуваного власного капіталу носить імовірнісний, а отже, в значній мірі умовний характер;

ü суми виплат власникам капіталу входять до вкладу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного прибутку в порівнянні із залученим;

ü залучення власного капіталу пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик;

ü залучення власного капіталу не пов’язано, як правило, зі зворотним грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством незважаючи на більш високу його вартість.

З урахуванням цих особливостей розглянемо механізм оцінки й управління вартістю власного капіталу. Базові елементи такої оцінки й управління вартістю наведені на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Система базових елементів оцінки та управління вартістю власного капіталу підприємства

Власне вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді визначається за формулою:

(7.1)

, де СКФП – вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді, %; СКФО – вартість функціонуючого власного капіталу; ПВТ – планований темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається як:

(7.2)

, де СКФО – вартість функціонуючого власного капіталу; ЧПС – сума чистого прибутку, сплачена власникам підприємства у процесі його розподілу за звітний період; – середня сума власного капіталу підприємства у звітному періоді.

2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду оцінюється з урахуванням певних прогнозних розрахунків. Оскільки нерозподілений прибуток представляє собою ту капіталізовану його частину, яка буде використана у майбутньому періоді, то ціною сформованого нерозподіленого прибутку виступають плановані на його суму виплати власникам, яким він належить.

З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку (СНП) прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства у плановому періоді:

(7.3)

.

Процес управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається передусім сферою її використання – фінансовою діяльністю. Тому цілі управління цією частиною капіталу підпорядковані цілям фінансової політики підприємства і відповідно норма фінансового прибитку (внутрішня ставка доходності, IRR) завжди повинна співвідноситись із рівнем вартості нерозподіленого прибутку.

3. Вартість додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу розраховується в процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями і за простими акціями (або додатково залучуваними паями).

Вартість додатково залучуваного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, який за ними завчасно визначений:

(7.4)

, де ССКпр – вартість власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії привілейованих акцій, %; Дпр – сума дивідендів, передбачених до сплати у відповідності до контрактних зобов’язань емітента; Кпр – сума власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії привілейованих акцій; ЕЗ – витрати з емісії акцій, виражені десятковим дробом у відношення до суми емісії.

Розрахунок вартості додаткового капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), здійснюється за наступною формулою:

(7.5)

, де ССКпа – вартість власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій, %; Ка – кількість додатково емітованих акцій; Дпа – сума дивідендів, сплачених на одну просту акцію у звітному періоді, %; ПВТ – планований темп сплати дивідендів (відсотків за паями), виражений десятковим дробом; Кпа – сума власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій; ЕЗ – витрати з емісії акцій, виражені десятковим дробом у відношення до суми емісії.

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів власного капіталу й питомої ваги кожного з цих елементів у загальній сумі його залучення може бути розрахований показник середньозваженої вартості власних фінансових ресурсів підприємства.

2. На практиці були вироблені три підходи до формування дивідендної політики – «консервативний», «помірний» («компромісний») та «агресивний». Кожному з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики (таблиця 7.1):

Таблиця 7.1

Дата добавления: 2014-01-11