Конспект лекцій 5 страница

До форм наукового прогнозування відносять:

♦ гіпотезу - наукове прогнозування на рівні загальної теорії, тобто якісні характеристики досліджуваного об'єкта, що відображують загальні закономірності його розвитку;

♦ прогноз - більш достовірне й більш повне наукове передбачення, тому що базується не тільки на якісних, але й на кількісних оцінках, має ймовірний або варіантний характер;

♦ план, що характеризується більш високим рівнем вірогідності, тому що містить постановку конкретного завдання й способи його виконання.

Прогноз визначають як науково обґрунтовану варіантну гіпотезу про можливий стан об'єкта в майбутньому залежно від характеру прогнозного фону, а також як гіпотезу щодо строків і способів досягнення намічених цілей. На основі цього всі прогнози можна класифікувати на дві великі групи:

"А" - базові прогнози: демографічні, прогнози природних ресурсів, НТП, екологічні, зовнішньоекономічні, зовнішньо- й внутрішньополітичні;

"Б" - соціально-економічні прогнози: економічного зростання, сукупного попиту, галузевої структури, рівня інфляції, зайнятості населення й ін.

Прогнози поділяють також на активні й пасивні (залежно від можливих впливів на процеси соціально-економічного розвитку національної економіки).

Залежно від ступеня ймовірності передбачуваних явищ прогнози поділяють на варіантні й інваріантні (тобто наводять тільки один варіант розвитку явища).

За способом подання інформації прогнози класифікують на крапкові й інтервальні. Наприклад, у прогнозований період ВНП зросте на 5% - крапковий прогноз, інтервальний - у прогнозований період ВНП збільшиться на 5 - 7%.

За масштабом прогнози поділяють на такі:

- мікропрогноз - прогноз розвитку окремого підприємства;

- галузевий - прогноз розвитку однієї галузі;

- макропрогноз - прогноз розвитку національної економіки;

- суперпрогноз - прогноз розвитку всієї світової економіки. За часовим критерієм прогнози бувають такими:

- оперативним (до одного місяця);

- короткостроковим (до одного року), який є основою для складання державного бюджету;

- середньостроковим (три - п'ять років);

- довгостроковим (більше семи років).

Два останні прогнози є основою для формування соціально-економічної стратегії.

За об'єктами прогнозування виділяють прогнози:

- природних ресурсів;

- трудових ресурсів;

- інвестицій;

- науково-технічний;

- соціальний;

- зайнятості й ін.

За функціональними ознаками розрізняють:

- пошуковий прогноз, що базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об'єктів, які сформувалися в минулому й діють у теперішньому часі. Він не залежить від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета цього прогнозу -з'ясувати, як будуть розвиватися події в майбутньому при збереженні існуючих тенденцій;

- нормативний прогноз, який на відміну від пошукового розробляється на основі заданих цілей і передбачає визначення способів і строків їхнього досягнення.

Державний прогноз економічного і соціального розвитку національної економіки – це система кількісних показників та якісних характеристик розвитку макроекономічної ситуації в країні на визначений період, що охоплює формування структури економіки та соціальної інфраструктури, обсягів виробництва товарів і послуг та їх споживання, зовнішньоекономічної діяльності.

Прогнозні параметри визначають з урахуванням результатів аналізу економічного і соціального розвитку України за попередній період та припущень щодо зовнішньої економічної ситуації і внутрішньої економічної політики в перспективі.

Вони здійснюються, виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, нагромадженого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії економічного розвитку.

Прогнози розробляються в кількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та інших факторів.

Результати прогнозів економічного і соціального розвитку національної економіки використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.

Державні прогнози економічного і соціального розвитку національної економіки розробляють на довго-, середньо- і короткострокові періоди в цілому по Україні, а також за регіонами та галузями економіки.

Довготерміновий державний прогноз економічного і соціального

розвитку України розробляють на 10-15 років, однак уточнюють кожні

п'ять років. У ньому повинні бути:

- припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та

внутрішньої економічної політики;

- аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулі

роки, прогнозні макроекономічні показники (ВВП, рівень інфляції,

реальна заробітна плата, рівень безробіття, дефіцит бюджету у

відсотках до ВВП, зовнішньоторговельне сальдо, зовнішній борг);

- висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки в

довготерміновому періоді.

Цей прогноз після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для підготовки пропозицій щодо визначення соціально-економічної політики на середньо-терміновий період.

Прогноз соціального розвитку України на середньо-терміновий період розробляється на п'ять років.

У цьому прогнозі мають бути відображені:

— аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період та характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;

— очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на економіку країни;

— оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозному періоді та розвиток соціальної сфери;

— цілі та пріоритети соціального розвитку та пропозиції щодо напрямів державної політики у цей період;

— основні макроекономічні та інші необхідні показники і баланси соціального розвитку, в тому числі у розрізі галузей економіки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

— висновки щодо тенденцій розвитку трудових ресурсів країни протягом середньострокового періоду.

Прогноз соціального розвитку України на середньо-терміновий період використовується під час розроблення проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України і публікується в газеті "Урядовий кур'єр". Перший середньо-терміновий прогноз на п'ять років був складений до 2000 р. із визначенням головних макроекономічних показників за роками. Він передбачав:

— аналіз соціального розвитку України за попередній період, прогнозні макроекономічні показники і пропорції (індекси споживчих та оптових цін у відсотках до попереднього року; реальну та номінальну заробітні плати; рівень безробіття);

— висновки щодо головних тенденцій розвитку соціально-трудових відносин України в середньо-терміновому періоді.

Такий прогноз розвитку соціально-трудової сфери після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для розробки річного прогнозу та Державної програми економічного і соціального розвитку України.

Короткостроковий прогноз розробляють щорічно. Це квартальні розрахунки очікуваних змін у динаміці головних макроекономічних показників:

- аналіз зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

- аналіз економічного та соціального розвитку країни за минулий рік, прогнозні оцінки макроекономічних показників та пропорцій (виробництво, розподіл і використання ВВП; ціни та обмінний курс; заробітна плата і зайнятість; структура зведеного бюджету, показники банківської та зовнішньоекономічної діяльності), аналіз інституційних перетворень, поведінки суб’єктів економічного процесу (підприємств і домашніх господарств), розвитку регіонів;

- висновки щодо тенденцій розвитку економіки України в короткостроковому періоді.

Прогноз цього типу є економічною базою для розробки Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період.

Система прогнозування економічного і соціального розвитку національної економіки України та її регіонів є важливою складовою загальної системи держаного регулювання економічного й соціального розвитку та є дієвим інструментом реалізації економічної політики національної економіки.

3. 4. Принципи та методи прогнозування.

Процес розробки та укладання прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування – це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно - наслідкових зв’язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Прогнозування національної економіки поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено.

Головне призначення прогнозування як однієї зі специфічних форм планової діяльності полягає в аналізі та виявленні основних закономірностей і тенденцій розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і

факторів цього розвитку, створенні наукової бази для розробки

довгострокової економічної політики держави та прийняття рішень щодо її

реалізації.

Держане прогнозування економічного і соціального розвитку України та її регіонів становить собою наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї чи іншої стратегії розвитку.

Ведення економічного і соціального прогнозування передбачає вивчення потенціалу України (регіону, галузі, підприємства), зокрема, економічного і соціального (сукупності трудових ресурсів, розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії), науково-технічного (сукупність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів сфери науки і наукового обслуговування, нагромаджених знань у галузі суспільних, природничих, технічних наук, а також передового досвіду), промислово-виробничого (сукупність галузей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв'язку, їхніх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів), сільськогосподарського (сукупність трудових ресурсів, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, технічних засобів, ресурсів рослинництва, а також лісних і водних), потенціалу соціального розвитку (охорони здоров'я, культури і мистецтва, спорту, туризму, загальної і професійної освіти, підготовки фахівців вищої кваліфікації, різних видів громадської діяльності, об'єктів соціальної інфраструктури).

Важливою складовою прогнозування є економічне прогнозування.

Економічне прогнозування – це виявлення стану та можливих напрямків розвитку явищ і процесів на різних рівнях економічної системи суспільства.

Джерела прогнозної інформації:

- накопичені знання та досвід (теоретичні та емпіричні знання про закономірності розвитку процесів);

- фактична і статистична інформація про об'єкт прогнозування;

- економіко-математичні моделі.

Способи прогнозування:

- експертний (лат. — досвідчений) — шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта прогнозування;

- екстраполяції (лат. — поза і згладжувати) — збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

- моделювання (франц. — ліпити, формувати) — дослідження, що базуються на побудові моделей об'єкта відповідно до очікуваних (бажаних) змін у його стані

Під системою соціально-економічного прогнозування розуміється певна єдність методології, організації та розробки прогнозів, які забезпечують їх узгодженість, наступність і безперервність. Національне прогнозування носить комплексний характер, охоплюючи всі рівні і аспекти розширеного відтворення. Ті чи інші приватні національні прогнози, що описують різні сторони економічного зростання, характеризуються відносною відокремленістю і мають власне специфічне зміст. Однак вони тісно взаємопов'язані і утворюють цілісну систему, яка може бути представлена ​​у вигляді наступних груп прогнозів.

Техніко-економічні прогнози досліджують перспективи розвитку народного господарства, його галузей, розміщення виробництва, динаміки техніко-економічних показників виробництва продукції, освоєння її нових видів, фінансування виробництва, структурних зрушень в економіці і т.д.

Науково-технічні прогнози розглядають досягнення науково-технічного прогресу, розвиток фундаментальних і прикладних досліджень, нових видів техніки і технології, визначають наслідки НТП.

Соціально-економічні прогнози досліджують питання динаміки рівня життя населення, доходів, споживання населенням продуктів харчування і невиробничих товарів, розвитку галузей соціальної інфраструктури, демографії, зайнятості населення і т.д.

Природно-природні прогнози характеризують запаси природних ресурсів та можливості їх залучення в господарський оборот, стан рослинного і тваринного світу, навколишнього середовища.

Зовнішньоекономічні прогнози розглядають перспективи співпраці з зарубіжними країнами, проблеми інтеграції національної економіки у світове господарство, є питання раціоналізації експорту та імпорту і т.д.

В даний час розробка системи національних прогнозів в нашій країні ще далеко не завершена і чекає велика робота в цьому напрямку в майбутньому.

Основні принципи прогнозування.

Соціально-економічне прогнозування грунтується на ряді принципів. Розглянемо найважливіші з них.

Принцип системності прогнозування означає, що народне господарство розглядається, з одного боку як єдиний об'єкт, а з іншого - як сукупність відносно самостійних об'єктів або напрямів прогнозування. Системний підхід передбачає побудову прогнозів на основі системи методів і моделей, характеризується певною субординацією і послідовністю, що дозволяє розробляти узгоджений і сумісний прогноз економічного розвитку по кожному об'єкту народного господарства. Однак, в умовах перехідної економіки побудувати цілісну систему моделей соціально-економічного прогнозування, дуже складно. У зв'язку з чим необхідна уніфікація блокових моделей, використання обчислювальних засобів рішення, створення інформаційного банку даних.

Принцип єдності політики і економіки означає, що при розгляді питань розвитку економіки, складанні прогнозів і програм слід виходити із сукупності економічних інтересів усіх суб'єктів господарювання та в той же час по деяких напрямках прогнозування необхідно, в першу чергу, враховувати загальнодержавні питання (стійкість фінансової системи, забезпечення цілісності країни, її обороноздатності і т.д.).

Принцип наукової обгрунтованості означає, що в економічному прогнозуванні всіх рівнів необхідний всебічний облік вимог об'єктивних економічних та інших законів розвитку суспільства, використання наукового інструментарію, досягнень вітчизняного та зарубіжного досвіду формування прогнозів.

Принцип адекватності (відповідності) прогнозу об'єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, але й оцінку стійких тенденцій та взаємозв'язків у розвитку народного господарства і створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їх повної і точної імітацією.

Принцип варіантності прогнозування пов'язаний з можливістю розвитку народного господарства та його окремих ланок за різними траєкторіями, при різних взаємозв'язках і структурних співвідношеннях. Джерелами виникнення різних варіантів розвитку народного господарства служать можливі якісні зрушення в умовах відтворення при переході від екстенсивних методів його розширення до інтенсіним, при створенні нових умов господарювання.

Принцип цілеспрямованості передбачає активний характер прогнозування, оскільки зміст прогнозу не зводиться тільки до передбачення, а включає й цілі, які належить досягти в економіці шляхом активних дій органів державної влади і управління.

Основні функції прогнозування.

Можна виділити наступні функції.

- Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій. Він здійснюється за трьома стадіями: ретроспекція, діагноз, проспекція.

Під ретроспекцією розуміється етап прогнозування, на якому досліджується історія розвитку об'єкта прогнозування для отримання його систематизованого опису. На цій стадії відбувається збір, зберігання і обробка інформації, джерел, необхідних для прогнозування, оптимізація як складу джерел, так і методів вимірювання та подання ретроспективної інформації, остаточне формування структури і складу характеристик об'єкта прогнозування.

Діагноз - це такий етап прогнозування, на якому досліджується систематизований опис об'єкта прогнозування з метою виявлення тенденції його розвитку і вибору моделей і методів прогнозування. На цій стадії аналіз закінчується не тільки розробкою моделей прогнозування, а й вибором адекватного методу прогнозування.

Проспекція – являє собою етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляються прогнози розвитку об'єкта прогнозування в майбутньому, проводиться оцінка достовірності, точності або обгрунтованості прогнозу (верифікація), а також реалізація мети прогнозу шляхом об'єднання конкретних прогнозів на основі принципів прогнозування (синтез). На стадії Проспекція виявляється відсутня інформація про об'єкт прогнозування, уточнюється раніше отримана, вносяться корективи в модель прогнозованого об'єкта відповідно до знову інформацією, що надійшла.

Оцінка об’єкта прогнозування на основі обраних альтернатив – реалізація принципу багатоваріантності розвитку національної економіки та її підсистем: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями. Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості й невизначеності.

Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень – формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів держаного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).

- Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень – запропоновані рекомендації повинні супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.

Методи прогнозування

Методи прогнозування - це сукупність способів і прийомів мислення, які дають змогу на основі ретроспективного аналізу тенденцій та закономірностей розвитку ендогенних (внутрішніх) та екзогенних (зовнішніх) даних об´єкта прогнозування зробити висновок про його розвиток у майбутньому за певних умов. У наш час, за оцінками фахівців, нараховується понад 200 різних методів прогнозування. З них на практиці використовується не більше 15-20. Методи прогнозування, як і прогнози, класифікуються за різними ознаками.

Однією з найбільш важливих класифікаційних ознак методів прогнозування є ступінь формалізації. За цією ознакою виділяють інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування.

Інтуїтивні методи використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через складність об´єкта прогнозування. У цьому випадку використовуються думки експертів щодо поведінки об´єкта прогнозування. Вони можуть бути індивідуальні та колективні (рис. 8).

У практиці прогнозування найпоширенішими серед методів індивідуальної експертної оцінки є методи анкетування, інтерв´ю, аналітичний та написання сценарію.

Анкетування, - це спілкування з експертом у письмовій формі. З цією метою розробляється спеціальна анкета, яка містить перелік запитань, на які експерта просять дати відповіді. При методі інтерв´ю здійснюється безпосереднє опитування експерта-спеціаліста. Аналітичний метод передбачає всебічний аналіз прогнозованого соціально-економічного явища з підготовкою відповідної доповідної записки. Метод написання сценарію ґрунтується навизначенні логіки розвитку прогнозованого об´єкта за різних умов.

Рис. 8. Класифікація методів прогнозування

До колективних методів експертних оцінок включають методи колективної експертної комісії, колективної генерації ідей, Дельфі, матричний.

Суть методів колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає у досягненні погодженості думок експертів з перспективних напрямів розвитку об´єкта прогнозування, що були раніше сформульовані окремими експертами.

Для проведення колективних експертних оцінок створюються робочі групи, які проводять опитування, обробку матеріалів і аналіз результатів колективної експертної оцінки.

Сутність методу колективної експертної комісії полягає в тому, що робоча група з´ясовує основні напрями розвитку об´єкта прогнозування, складає матрицю, в якій відображається генеральна мета, підцілі та засоби їх досягнення, і розробляє перелік питань для експертів (анкету). Опитування експертів проводиться з метою отримання відповіді на поставлені питання у вигляді оцінок імовірного варіанта розвитку подій. Заповнені експертами анкети використовуються для узагальнення думки і ступеня узгодженості думок експертів з кожного запитання. Остаточна оцінка визначається як середнє судження або середнє нормалізоване зважене значення оцінки.

Метод колективної генерації ідей на практиці називають методом мозкової атаки. Він використовується для визначення можливих варіантів розвитку, і його сутність полягає в активізації творчого потенціалу експертів при мозковій атаці проблемної ситуації. При його реалізації використовують два протилежні напрями дій учасників мозкової атаки: генерацію ідей та їх руйнування. Прогнозування при цьому методі здійснюється в декілька етапів: формування групи мозкової атаки (10-20 осіб), описання проблемної ситуації, правила проведення атаки, процес атаки (20-60 хв.), систематизація висловлених ідей, деструювання (руйнування) ідей, оцінка критичних зауважень і складання переліку реальних ідей.

Метод Дельфі служить для визначення й оцінки ймовірності настання тих чи інших подій. Метод дозволяє узагальнити думки окремих експертів в узгоджену групову думку. Особливість методу Дельфі полягає в тому, що він передбачає анонімність експертів, використання результатів опитування, статистичної інформації. Процес прогнозування за цим методом здійснюється таким чином: прогнозист вилучає з анкет попереднього опитування лише ту інформацію, яка стосується даної проблеми. Прогноз містить думку більшості експертів.

Матричний метод передбачає опитування експертів, спеціальну обробку інформації та складання експертної матриці - таблиці, в якій містяться запитання для експертів, номери експертів та їх відповіді (табл. 4).

Таблиця 4. Експертна матриця

До групи формалізованих відносяться методи екстраполяції та моделювання.

Прогнозна екстраполяція може здійснюватися з використанням методів найменших квадратів, експонентного згладжування, ковзних середніх, адаптивного згладжування. Екстраполяційні методи є одними з найпоширеніших і найбільш розроблених серед усієї сукупності методів прогнозування.

При формуванні прогнозів за допомогою екстраполяції виходять із тенденцій змін тих чи інших кількісних характеристик об´єкта, що статистично склалися. Однак ступінь реальності прогнозу, складеного з використанням цих методів, є значно нижчим, оскільки на економічне явище мають вплив декілька змінних, які не підлягають екстраполяції. Окрім того, екстраполяція орієнтується на минуле та сьогодення, а прогнозні параметри можуть залежати від факторів, які не діяли в минулому.

Операцію екстраполяції у загальному вигляді можна представити як значення функції:

де - екстрапольоване значення рівня (прогноз); ƒ - період випередження; - база екстраполяції.

Для підвищення точності екстраполяції використовуються різні прийоми. Один із них полягає в тому, щоб екстрапольовану частину загальної кривої розвитку (тренда) коригувати з урахуванням реального досвіду розвитку аналога, що випереджає у розвитку прогнозований об´єкт.

Тренд - це тривала тенденція зміни економічних показників, характеристика основної закономірності руху в часі, певним чином вільної від випадкових впливів.

Для знаходження параметрів найближчих залежностей між двома чи декількома прогнозованими величинами за їх емпіричними значеннями застосовується метод найменших квадратів.

У найпростіших випадках, коли можна припустити, що середній рівень ряду не має тенденцій до зміни, або ця зміна незначна, можна прийняти, що прогнозований рівень дорівнює середньому значенню рівнів минулого, тобто здійснювати екстраполяцію на основі середньої.

Для короткотермінового прогнозування поряд з іншими може застосовуватися адаптивна чи експонентна ковзна середня.

До методів прогнозної екстраполяції відносять дисперсію (стандартне середньоквадратичне відхилення реальних даних від прогнозних):

де У_і - прогнозне значення; У_і^к - база екстраполяції; Р_і - значення ймовірності.

До методів моделювання прогнозів відносяться структурне, сітьове, матричне та імітаційне моделювання.

Структурні моделі описують зв´язки між окремими елементами єдиного цілого (міжгалузевий баланс).

Сітьові моделі забезпечують оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного програмування.

Імітаційні моделі відтворюють розвиток об´єкта прогнозування відповідно до очікуваної ситуації або аналогічного явища.

Списик використаної літератури

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Навчальний посібник. У 2-х книгах, Кн.2: Мікроекономіка / За ред. С.Панчишина, П.Островерха. - 4-е вид., випр., доп. - К.: Знання, 2006.

2. Бабицький А. Ф. Методологія аналізу економічних процесів і управління: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2003

3. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.

4. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Щодо стратегії національної безпеки // Політика і час. – 2004. - №9.

5. Губський Б. В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення. – К., 2001.

6. Дахно І.І. Міжнародна економіка: Навч.посібник. - 3-є вид., стереотип. - К.: МАУП, 2007.

7. Коваль О. Т., Пархоменко В. В. Економіка підприємства: Навч. посіб. / За заг. ред. д-ра екон, наук, проф. І.І. Пилипенка. - К., Держ. акад. статистики, обліку та аудиту, 2008

8. Національна економіка: Підручник. / За ред. проф., к. е. н. П. В. Круша. 2-е вид. – К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008.

9. Шульга В. А. Національна економіка: підручник. –М.: Ріс. Екон. Акад., 2008.

ТЕМА 11. ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ.

11.1.Суть і характеристика економічного зростання. Основні теорії та моделі економічного розвитку.

11.2. Стадії економічного зростання та розвитку.

11.3. Стратегічна модель економічного розвитку України.

Дата добавления: 2014-01-11