Монопольний ринок

План

План

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

2. Промисловий капітал, його кругооборот та оборот. Основний і оборотний капітал.

3. Витрати виробництва: сутність, структура, види та фактори, що визначають їх динаміку.

4. Природа та генезис торговельного капіталу. Витрати обігу та торговельний прибуток.

5. Природа та джерела позичкового капіталу.

Рекомендована література:

Основна: 2, 3, 8, 9, 10.

Додаткова: 15, 21, 51, 58.

Міні – лексикон:

Капітал. Додаткова вартість. Робоча сила. Постійний капітал. Змінний капітал. Оборот капіталу. Основний капітал. Оборотний капітал. Амортизація. Витрати виробництва. Економічні витрвти. Бухгалтерські витрати. Постійні, змінні, сукупні, граничні витрати. Прибуток. Норма прибутку. Торговельний капітал. Позичковий капітал.

5.1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Капітал як економічна категорія – це вартість чи цінність, яка приносить дохід. Або капітал – це само зростаюча авансована вартість.

Функціонуючи за схемою:

Г – Т – Г¹

капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу.

Г символізує початкову суму грошей,

Т символізує товари,

Г¹ символізує нову суму грошей, яка більше за початкову на величину додаткової вартості.

Вперше до наукового обґрунтування природи додаткової вартості підійшов А.Сміт. Він є родоначальником трудової теорії вартості. Виходячи з того, що вартість створюється працею, А.Сміт виникнення додаткового доходу пов’язував з купівлею-продажем живої праці. Проте виникла проблема: як можна продати працю, коли вона є не предметом, а процесом.

Найглибше обґрунтування суті додаткової вартості дав К.Маркс. Він показав, що на капіталістичному ринку з’являється особливий товар – робоча сила, власником якого є робітник.

Робоча сила кількість людей, готових працювати за наймом. У різних країнах цей показник розраховується по різному. Зазвичай він включає кількість працюючих з додаванням зареєстрованих безробітних. Існують вікові й інші обмеження.

Для того щоб робоча сила стала товаром, власник робочої сили повинен:

- бути юридично вільним, тобто мати право розпоряджатися своєю робочою силою;

- бути позбавленим засобів виробництва, а отже, і засобів існування.

Товар робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість.

Вартість товару робоча сила Вартість робочої сили визначається витратами на підтримку життя робітника та належного рівня працездатності, його достатнє навчання, освіту та відтворення Споживча вартість товару робоча сила виявляється в процесі споживання робочої сили (тобто праці, а не здатності до праці), який є процесом виробництва товарів

Аналіз створення додаткової вартості показує, що на капіталістичному підприємстві робочий день ділиться на дві частини: необхідний робочий час і додатковий.

Необхідний робочий час це робочий час, потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва ...

Додатковий робочий час Протягом додаткового робочого часу витрачається додаткова праця і створюється додатковий продукт. Додатковий продукт - це та частина суспільного продукту, яка вироблена понад необхідний продукт

Таким чином додаткова вартість – це вартість, що створюється протягом додаткового робочого часу неоплаченою працею найманих робітників.

Будь – який виробничий процес починається з авансування певних грошових коштів на придбання факторів виробництва. Частина капіталу, яка виступає у формі засобів виробництва, називається постійним капіталом ( c). Постійний капітал переносить свою вартість на готовий продукт. Інша частина, що витрачається на купівлю робочої сили – це змінний капітал (v).Змінний капітал, представлений функціонуючими працівниками, створює нову вартість, у тому числі додаткову вартість (m).

Загальну вартість авансованого капіталу можна виразити формулою:

K = c + v

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу є нормою додаткової вартості (нормою експлуатації). Вона визначається за формулою:

m ¹ = m / v * 100 %

Масу додаткової вартості можна записати у ввигляді формули.

М = m / v * V,

де V – загальні витрати на купівлю робочої сили.

Зазначимо, що наведені положення марксистської теорії мають відношення головним чином до промислового капіталу, який в свою чергу є лише однією з форм існування капіталу.

Рис.5.1. Форми існування капіталу.

5.2. Промисловий капітал, його кругооборот та оборот. Основний і оборотний капітал

Промисловий (продуктивний) капітал діє у сфері матеріального виробництва і приймає форму:

- грошового капіталу (капітал як передумова виробництва);

- (капітал як засіб виробництва);

- (капітал як виробничі блага для реалізації на ринку).

Промисловий капітал приносить дохід у формі прибутку.

Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три стадії.

Перша стадія. Підприємство, насамперед, авансує кошти для придбання необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу (засобів виробництва ЗВ та робочої сили РС). Отже, капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал.

Друга стадія. За наявності ЗВ та РС починається виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є виробництво товару і додаткової вартості.

Третя стадія. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба реалізувати на ринку вироблений товар. Капітал набуває форми товарного капіталу, функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі.

Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу характеризується двома основними показниками: часом обороту капіталу та швидкістю обороту.

Час обороту капіталу це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий період залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов...................................................................................................

Швидкість обороту капіталу прияє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство. Річна маса економічного прибутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіталу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені. Різні частини промислового капіталу обертаються з різною швидкістю. Так. уречевлена частина капіталу (приміщення, виробничі будівлі, основне технологічне обладнання) функціонує ряд років і переносить свою вартість на продукт у міру втрати власної споживчої вартості. Ці частини перенесеної вартості повертаються назад разом з реалізацією продукції.

До складу оборотного капіталу входять предмети праці (матеріали, сировина, паливо, енергія, напівфабрикати, тощо), а також змінний капітал.

На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість змінного капіталу не переноситься на продукт, а створюється заново працею робітників. Тому в процесі обороту реалізується не авансований змінний капітал (v), а нова вартість, що відшкодовує згаданий капітал. Отже, ця частина також здійснює повний оборот протягом кожного кругообороту капіталу.

У процесі кругообороту основні виробничі фонди зазнають фізичного (матеріального) і морального зносу.

Основні форми матеріального зносу:

1. Физический износ основного капитала — это потеря им потребительной стоимости.

2. Моральный износ — это потеря стоимости по двум причинам:

1) создание аналогичных, но более дешевых средств труда;

2) выпуск более производительных средств труда при той же цене. Учет физического и морального износа имеет большое значение

для установления норм амортизации.

Амортизаційний фонд – це грошовий фонд, призначений для відновлення вартості спожитих елементів

основного капіталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.

З метою створення економічних передумов для оновлення основних фондів у законодавчому порядку встановлюється норма амортизації – відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості елементів основного капіталу.

5.3. Витрати виробництва: сутність, структура, види та фактори, що визначають їх динаміку.

Витрати виробництва – це витрати ресурсів на виготовлення товарів і послуг, виражені в грошовій формі.

Сучасна проблема витрат виробництва тісно пов’язана з потребою зростання його ефективності. При цьому враховуються такі моменти як обмеженість ресурсів і можливість їх альтернативного використання.

З позиції окремого підприємства дійсні витрати виробництва поділяються на зовнішні (явні) та внутрішні (неявні) витрати.

Середні постійні витрати (AFC) –це кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

AFC = FC / Q

Середні змінні витрати (AVC) –це кількість змінних витрат, що припадає на одиницю продукції.

AVC = VC / Q

Середні змінні витрати сягають мінімального значення у разі досягнення оптимального випуску продукції.

Середні повні витрати (ATC) – це сукупні (валові) витрати з розрахунку на одиницю продукції.

ATC = TC / Q або ATC = AFC + AVC

Рис.5.4. Криві середніх постійних, змінних та сукупних витрат

Граничні витрати (MC) –це додаткові витрати, які пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукту.

MC = ∆TC / ∆Q

де ∆TC – приріст сукупних витрат,

∆Q – приріст випуску продукції.

Якісно прибуток є суспільною формою прояву додаткової вартості.

Кількісно прибуток є різницею між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво.

Існує декілька підходів до аналізу прибутку. Вирізняють:

Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти гроші на депозит чи вкласти їх в бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту він вважається нормальним.

Економічний прибуток - являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються по їх альтернативній вартості. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

Прибуток характеризується наступними показниками:

Маса прибутку- Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь.

Норма прибутку

• Середньорічний чистий прибуток, одержаний на капітал, виражений як відсоток від цього капіталу.
• Відношення чистого прибутку, одержаного компанією, до загальної суми інвестованого капіталу.

5.4. Природа та генезис торговельного капіталу. Витрати обігу та торговельний прибуток

Обіг – це особлива сфера суспільного виробництва, в якій вироблений продукт переходить до споживача.

Капітал сфериобігу – це капітал, що функціонує у торгівлі та грошовому обігу як торговельний та позичковий капітал.

Відокремлення торговельного капіталу від промислового – наслідок поглиблення суспільного поділу праці та подальшої його спеціалізації.

Рух торговельного капіталу, його кругооборот має форму

Г – Т – Г¹, отже він реалізує товар (вартість) з додатковою вартістю.

За своїми функціями торговельний капіта поділяється на дві частини:

1. капітал, що витрачається на купівлю-продаж товарів, він не утворює вартості;

2. капітал, що витрачається на підготовку товару до реалізації (транспортування, збереження, упакування та ін.), він сприяє зростанню вартості, не утворюючи нової споживчої вартості.

Дві частини торговельного капіталу, пов’язані з витратами обігу., називаються ч истими і додатковими.

Чисті витрати обігу - це витрати, що обумовлені процесом обігу, тобто зміною форм вартості, перетворенням грошей у товари і товарів у гроші (безпосередня купівля-продаж). До таких витрат відносяться:

- оплата роботи торгових працівників і службовців (заробітна плата);

- утримання торгових приміщень (оренда, комунальні платежі);

- витрати на рекламу й адміністративно-управлінську діяльність;

- ведення бухгалтерії і т.д.

Додаткові витрати обігу- витрати, пов'язані з продовженням процесу виробництва в сфері обігу. У сфері обертання підвищується ступінь готовності до споживання товарів, створених у виробництві. Це транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування і зберігання. Тобто, усі те, що повинно робити (і в багатьох випадках робить) виробництво, але частково передає в сферу обігу. Праця, витрачена на ці процеси, є продуктивною. Тобто, вона створює як вартість (у т.ч. і додаткову), так і споживчу вартість. Тому ці витрати включаються у вартість товару і покриваються в процесі його реалізації як витрати виробництва. Праця, пов’язана з додатковими витратами обігу, є продуктивною працею, яка створює нову вартість і підвищує вартість, створену у безпосередньому виробництві товарів. Ці витрати є частиною витрат виробництва (у сфері обігу), входять у ціну товару і заміщуються (повертаються) після його реалізації.

Дійсна ціна товару – ціна виробництва (оптова), за якою промисловий капіталіст продає товар торговому капіталісту. Вона складається з витрат виробництва і промислового прибутку.

Роздрібна ціна – це ціна реалізації товару безпосередньо споживачу торговим капіталістом.

Вона складається з оптової ціни (ціни промисловості) і торговельного прибутку.

Джерелом торговельного прибутку є частка додаткового продукту (додаткової вартості), створеного працею найманих працівників у сфері виробництва.

Норма торговельного прибутку = характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти гроші на депозит чи вкласти їх в бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту він вважається нормальним.

5.5. Природа та джерела позичкового капіталу.

Позичковий капітал – це відособлена функціональна форма промислового капіталу.

На відміну від лихварської позики грошовий капітал виступає як позичковий в руках кредитора (власника грошей) і як промисловий, або торговельний – в руках функціонуючого підприємця-позичальника.Загальнаформула руху грошово-кредитного капіталу Г – Г¹ .

В процесі руху позичкового капіталу він виступає як капітал-власність і капітал-функція, що приносять доходи у формі позичкового проценту і підприємницького доходу.

Отже, прибуток на позичковий капітал розкладається на дві форми: процент стає ціною капіталу, одержаною підприємцем-власником; підприємницький прибуток одержує підприємець-функціонер, що отримав кредит(позику).

Норма проценту = Величина позичкового процента характеризується його нормою у виглядіпроцентної ставки. Норма процента визначається як відношення річногодоходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту,помножене на сто

Джерелами позичкового капіталу є тимчасово вільні грошові капітали промислових та торговельних капіталістів, особисті заощадження населення, що акумулюються банками.

Рух позичкового капіталу відбувається у формі кредиту. В практиці кредитування застосовується декілька форм та рівней надання кредиту.

Рис.5.6. Форми надання кредиту.

Кредитні операції здійснюються через банки.

Функції банків:

- перетворення тимчасово вільних фінансових коштів в капітал;

-посередництво в кредиті;

-посередництво в платежах;

-створення кредитних засобів обігу.

Система банків - Банківська система України знаходиться в стані формування та пошуку оптимальних форм праці. в Україні існує система комерційних банків, яка контролюється центральним банком країни – Національним Банком.

Питання для самоконтролю:

1.В чому полягає сутність капітал як економічної категорії?

2.Дайте визначення промислового капіталу та розкрийте його особливості.

3.Чим кругооборот відрізняється від. обороту капіталу?

4.Які фактори впливають на фізичне зношення основного капіталу, а які на та моральне?

5.Визначте основні відмінності торговельного капіталу від промислового.

6.Які Ви можете назвати сучасні види торгівлі?

7.Розкрийте природу та джерела позичкового капіталу.

8. Як змінюється роль кредиту у функціонуванні сучасного ринкового господарства?

Тема 6. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

1. Основний зміст теорії поведінки споживача.

2. Корисність. Максимізація корисності.

3. Криві байдужості та їх властивості. Карта кривих байдужості.

4. Бюджетне обмеження та бюджетна лінія.

5. Умови рівноваги споживача.

Рекомендована література:

Основна: 4, 6, 7, 14.

Додаткова: 22, 32, 39, 50.

Міні – лексикон:

Корисність. Кардиналістська теорія. Ординалістський підхід. Гранична корисність. Закон спадної граничної корисності. Ринковий споживчий кошик. Крива байдужості. Карта кривих байдужості. Бюджетне обмеження. Еквімаржинальний принцип. Другий закон Госсена. Рівновага споживача. Ефект доходу. Ефект заміни.

6.1. Основний зміст теорії поведінки споживача

На ринку товарів і послуг перед споживачем постійно постає проблема вибору економічного блага. Основними факторами споживацького вибору є споживацькі переваги, ціни на товари та дохід споживача.

В аналізі поведінки споживача ми виходимо з припущення про його суверенітет, що означає, що він приймає рішення самостійно. При цьому споживач обиратиме лише те економічне благо, в якому є потреба.

Потреби (мікроекономічний аспект) - Потреби домашніх господарств відповідно до доходів виявляються на ринку через попит і пропозицію і при обмеженні кількості това-рів задовольняються шляхом купівлі-продажу Потреби людини, накладаючись на смаки і специфіку особистості, трансформуються в переваги.

Споживацькі переваги це ранги, які споживач установлює для альтернативних варіан­тів задоволення потреб.

Моделювання процесу прийняття рішення споживачем охоплює три етапи:

1. Оцінити існуючу систему управління (наявність стратегічної мети, системи ціннісних орієнтацій, наявність центрів відповідальності).
2. Визначити систему підпорядкованості, наявність аналізу, контролю, мотивації праці (заробітна плата, навчання, соціальні гарантії).
3. Побудувати та оцінити ефективність маркетингової діяльності (вивчення споживачів, конкурентів).

Основні припущення теорії споживацького вибору: корисність, ціна й дохід — складають зміст теорії поведінки споживача.

Рис. 6.1. Базові гіпотези поведінки споживача

:

Поряд із загальними принципами споживацького вибору існують і особливості, зумовлені споживацькими смаками і перевагами.

Рис 6.2 Види споживацького попиту

6.2. Корисність. Максимізація корисності.

Надаючи ті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходить із суб’єктивного уявлення про корисність для себе різних благ.

Існує два основні підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція: TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X).

Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: .

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена):

Проілюструємо цей закон графічно.

Рис. 6.3. Функції сукупної та граничної корисності

Як бачимо, між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

· величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності =

· за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Здійснюючи вибір споживчого кошика, раціональний споживач надасть перевагу кошику з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Криві байдужості та їх властивості. Карта кривих байдужості.

Ординалістський підхід до аналізу поведінки споживача базується на наступних положеннях.

На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.

Рис. 6.4. Карта кривих байдужості

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

Рис. 6.5. Гранична норма заміни благ

Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні.

Якщо товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута.

Властивості кривих байдужості: Криві байдужості не можуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки перетину має не один, а декілька рівнів корисності, що суперечить припущенню щодо транзитивності уподобань споживача

2. Криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності, оскільки вища крива дозволяє споживачу одержувати більшу кількість обох благ порівняно з нижчою. Споживач завжди прагне досягти найвищої з можливих кривих.

3. Криві байдужості мають від'ємний нахил, є спадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживач повинен відмовитись від деякої кількості одного блага, щоб мати можливість одержати додаткові одиниці іншого блага і залишитись на тому ж рівні корисності. Позитивний нахил кривої є неможливим, оскільки кошики будуть містити більшу або меншу кількість обох товарів й не належатимуть до одного набору байдужості.

4. В міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється. Гранична норма заміни товару є спадною, оскільки готовність споживача до заміни товару Y товаром X зменшується з нарощуванням споживання X.

Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, якийсаме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

6.4. Бюджетне обмеження та бюджетна лінія.

Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів і послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”.

Загальні видатки на придбання товарів і в межах певного доходу споживача визначаються рівнянням бюджетного обмеження: ,

де – ціни товарів, - кількості товарів

Розв’язавши це рівняння відносно , можемо обчислити різні варіанти наборів товарів:

Графічно ці набори благ відображає пряма з від’ємним нахилом, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження:

Рис. 6.6. Бюджетне обмеження споживача

Зміна доходу споживача та ринкових цін товарів змінюють купівельні можливості споживача. Зміна доходу змінює місце точок перетину бюджетної лінії з осями координат, оскільки змінюється відношеннята , але незмінним залишається нахил бюджетної лінії, оскільки співвідношення цін , залишаються незмінни­ми.

Рис. 6.7. Вплив зміни доходу на бюджетне обмеження

Зміни у цінах впливають на бюджетну лінію по-різному, в залежності від того, на який товар і в якій пропорції вони змінюються. Якщо змінюється ціна одного товару за незмінної ціни іншого і сталому доході, бюджетна лінія змінює кут нахилу внаслідок зміни співвідношення цін . Вона обертається навколо точки переривання того товару, ціна якого не змінилася. У ситуації, коли ціни товарів і доход змінюються одночасно і пропорційно, лінія бюджету не змінить свого положення.

Рис. 6.8. Вплив зміни ціни на бюджетну лінію

Властивості бюджетної лінії::

• зміна бюджету споживача. При збільшенні бюджету бюджетна лінія переміщується паралельно вгору-вправо, що викликає збільшення бюджетної множини, тобто, збільшення споживчих можливостей. Зменшення бюджету викликає зворотні зміни;

зміна цін товарів. При збільшенні ціни першого товару точка перетину лінії бюджету з віссю пересувається ближче до початку координат, лінія бюджету стає більш стрімкою. При збільшенні ціни другого товару точка перетину з віссю,пересувається донизу, лінія бюджету стає менш стрімкою. Розглянувши мету та обмеження споживача, проаналізуємо взаємодію цих складових, в результаті якої споживач приймає рішення про вибір конкретного кошика.

6.5. Умови рівноваги споживача

Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

Правило максимізації корисності: Правило максимізації корисності дає можливість вирішити задачу, яким чином споживачу розподілити свій бюджет при купівлі двох товарів за певними цінами, щоб отримати набір найбільшої корисності для нього

де - граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ, - ринкові ціни відповідних благ.

Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.

Загальне правило оптимізації вибору споживача:

вибір є оптимальним, якщо в границях бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду ...

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена:

За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості.

Рис. 6.9. Оптимізація вибору споживача

Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у споживача не існує жодної можливості покращити його добробут.

Тема 7. ПІДПРИЄМСТВО В УМОВАХ РИНКОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ

1. Сутність та умови підприємницької діяльності.

2. Підприємство як суб‘єкт підприємницької діяльності.

3. Мотивація поведінки підприємства в умовах ринкового господарювання.

4. Ринково-конкурентне середовище функціонування підприємства.

Рекомендована література

Основна: 2, 4, 6, 7, 8, 9, 14

Додаткова: 32, 39, 50, 62

Міні-лексикон:

Підприємництво, підприємство, державні підприємства; приватні підприємства, одноосібні (індивідуальні) підприємства; товариства (партнерства); акціонерні товариства (корпорації), асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, витрати виробництва, постійні витрати, змінні витрати, повні витрати (загальні, валові), прямі витрати, середні витрати, експлуатаційні витрати; витрати розподілу, прибуток.

7.1. Сутність та умови підприємницької діяльності.

Підприємництво це особливий тип господарювання

Підприємницька діяльність — підприємництво є одним із різновидів творчої, пошукової, ризикової соціальної діяльності і в більшості країн світу з ринковою економікою вважається одним із найпрестижніших, це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку

Основні умови існування та розвитку підприємницької діяльності:

* відносне відокремлення та економічна свобода підприємців;

* наявність ринкового простору;

* розвинуті товарно-грошові відносини.

Принципи, що пов'язані з умовами розвитку підприємницької діяльності:

Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);
2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4);
4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності);
5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;
6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Функції підприємництва: По-перше, це - гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізують великі фірми. Однак це переважно було характерним для першої половини XX ст. Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.
По-друге, підприємництво - така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економічній літературі переважала думка, що підприємець - це "капіталіст", "ділок", "рвач". Однак родове поняття "господар" включав в себе багато економічних суб'єктів: не лише капіталіста, а й дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без широкого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття господаря неможливе.
По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.
По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку.

Основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності (в залежності від форми власності):

* державне підприємництво;

* колективне підприємництво;

* приватне підприємництво.

При розгляді форм підприємництва важливо також розглянути їх класифікації в залежності від виду та характеру діяльності:

* виробниче підприємництво;

* комерційне підприємництво;

* фінансове підприємництво.

7.2. Підприємство як суб‘єкт підприємницької діяльності.

Основною структурною ланкою, суб‘єктом підприємницької діяльності є підприємство (фірма)

Підприємство – система відносин, властивих капіталістичній економіці, як явище експлуататорське за своєю суттю.

Функцій підприємства у ринковій економіці

- задоволення потреб населення у товарах та послугах

- сприяння зростанню особистих доходів громадян

- постійне вдосконалення організації виробництва

- розвиток самої економічної форми підприємства

Форма організації підприємства частково залежить від особистих інтересів та фаху підприємця, здебільшого вона визначається об‘єктивними умовами:

* сфера діяльності;

* наявність грошових коштів;

* перевага тих чи інших форм підприємств;

* стан ринку.

В залежності від характеру власності на капітал виділяють:

— державні підприємства;

— приватні підприємства, їх форми можуть бути різноманітні:

* одноосібні (індивідуальні);

* товариства (партнерства);

* акціонерні товариства (корпорації).

Приватні підприємства:

товариства

- повні – визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном

- командитні – модифікована форма повного товариства. Командитним визнається товариство, у якому поряд з учасниками, що здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами), мається один чи трохи учасників, відповідальність яких обмежується їхніми внесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску, є зовнішніми учасниками і називаються коммандистами

- товариства з обмеженою відповідальністю (LTD - ТОВ) – вважається те підприємство, яке має статутні фонди, які поділені на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документами.Товариства з обмеженою відповідальністю утворюють статутні фонди за рахунок коштів учасників (пайовиків), число яких, як правило, невелике і наперед відоме.

акціонерні товариства – господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р

При розгляді зазначених форм підприємств необхідно дослідити переваги та недоліки кожної форми і зробити висновки щодо ефективності їх застосування в залежності від умов та виду діяльності.

Переваги	Недоліки
Одноосібні (індивідуальні) підприємства
Товариства (партнерства)
Акціонерні товариства

Щодо класифікації підприємств в залежності від їх організаційної структури, а також рівня концентрації, їх поділяють на:

- асоціації,

- корпорації,

- консорціуми,

- концерни.

- ін. об‘єднання по галузевому, територіальному та ін. принципам.

-

7.3. Мотивація поведінки підприємства в умовах ринкового господарювання.

Серед цілей підприємства в умовах ринкового господарювання виділяють:

максимізація – Мета максимізації доходів власників не завжди збігається з цілями інших груп інтересів, які перетинаються на підприємстві (великі власники, дрібні власники, менеджери, працівники, фіск, клієнти, партнери). Проблема полягає також у тому, що різні влас­ники мають різні преференції щодо окремих складових доходів, які вони можуть одержати: одні прагнуть отримати максимальний прибуток у вигляді

мінімізація – саме зараз особлива увага податківців зосереджена на тих суб’єктах    

оптимізація – означає пристосування людиною господарської діяльності до природних умов існування з метою найбільш повного

Таким чином, підприємство повинне мотивуватися такими принципами як економічність, фінансова рівновага.

Економічність розглядається в зв'язку з прибутковістю, по фактичним результатам.

Фінансова рівновага пов'язана з таким станом підприємства, коли воно своєчасно виконує свої зобов'язання перед бюджетом, постачальниками ресурсів, споживачами.

В залежності від економічного періоду функціонування підприємства певним чином змінюються пріоритети зазначених цілей підприємства. Для з‘ясування цього необхідно розглянути та проаналізувати мотивацію поведінки підприємства у наступні періоди:

* миттєвий;

* короткостроковий;

* середньостроковий;

* довгостроковий.

Бухгалтерський підхід щодо оцінки діяльності підприємства базується на аналізі фінансового балансу підприємства.

Економічна оцінка діяльності фірми базується на визначенні господарської перспективи фірми – на майбутніх втратах та заходах щодо їх зниження, на зростанні рентабельності шляхом використання найефективніших ресурсів.

Економічна та бухгалтерська оцінки діяльності відображаються в альтернативних витратах виробництва.

Альтернативні витрати – витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.

Види витрат:

неявні (внутрішні) – це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтерна­тивному використанні ресурсів, що їм належать. Під­приємець використовує власні гроші, які міг помістити у банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та при­носити відповідний доход тощо. Таким чином, викорис­товуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах викорис­тання ресурсів

наявні (зовнішні) – Зовнішні витрати — грошові видатки постачальникам ресур­сів, які не належать власникам підприємства. Це су­ма всіх платежів підприємця, пов'язана з залученням необхідних економічних ресурсів (заробітна плата най­маним працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата нада­них послуг тощо).

Бухгалтерський прибуток дорівнює доходу мінус зовнішні наявні втрати. Він не враховує внутрішні витрати.		Економічний прибуток дорівнює бухгалтерському прибутку мінус внутрішні неявні витрати.

7.4. Ринково-конкурентне середовище функціонування підприємства.

Завершальним етапом розгляду цієї теми є розгляд функціонування підприємств в різних конкурентних середовищах, а саме в умовах досконалої та недосконалої конкуренції. При розгляді цього питання студенти повинні розглянути особливості ціноутворення за умов конкретних конкурентних ринків.

Досконала конкуренція є найбільш виразною схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів.

Умови формування досконалої конкуренції:

1. Ринок складається з великої кількості продавців, кожний з яких продає стандартизовану продукцію великій кількості покупців.

2. Кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції, що поступає на ринок, і ця частка не перевищує 1% загального продажу.

3. Фірма не цікавиться рішеннями своїх конкурентів. Вона не розглядає конкурентів як таких, що можуть обмежити її ринкову частку продажу.

4. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що дозволяє гнучко реагувати на зміну ринкових умов.

5. Входження в ринок та вихід з нього не обумовлені ніякими перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує повну мобільність у використанні ресурсів.

Мета діяльності конкурентної фірми — максимізація прибутку.

В умовах досконалої конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну товару, бо кожна з них згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову частку продажу.

Тому таку фірму можна охарактеризувати як фірму, що приймає ціну як дану величину.

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі.
Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю) – наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця

Фірма володіє монопольною владою, коли вона може впливати на ціну свого товару, змінюючи кількість продукції, яку вона готова продати.

Умови формування монопольного ринку:

1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.

Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.

2. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.

4. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:

Маючи можливість регулювати обсяг попиту через ринкову ціну, монополіст обирає обсяг виробництва таким чином, щоб максимізувати свій прибуток.

Бар‘єри для входу в галузь — це обмежувачі, які запобігають появі додаткових продавців на ринку монопольної фірми:

·

·

·

·

·

Принципи ціноутворення в умовах монопольної влади:

1. Лімітуюче ціноутворення		2. Цінова дискримінація

Відмінності між чистою конкуренцією та чистою монополією:

Монополія

Досконала конкуренція

велика кількість споживачів і виробників; - бар'єри для входу на ринок і виходу з ринку мінімальні; - кожна фірма сприймає ціни інших фірм як задані і регулює тільки свою ціну

По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованимитоварами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не єабсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту заціною значна, проте не безмежна. По-друге, вхід на ринок і вихід з нього — вільні: для нових фірм з їхвласними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишитиринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими.

Олігополія —

структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.

Причини виникнення олігополістичних структур:

1. Ефект масштабу - бар'єр для вступу в галузь

2. Патенти, контроль над сировиною, реклама

3. Спонукання до злиття

4. Загальна взаємозалежність

Особливості поведінки фірми-олігополіста на певному ринку є те, що, на відміну від досконалої конкуренції чи монополії, при прийнятті рішень вона завжди бере до уваги можливу реакцію конкурентів.

Напрямки поведінки фірми за умов однорідної олігополії

1. Некооперативна гра —		2. Кооперативна гра —
Взаємна —   Послідовна —

Особливості на ринку олігополіста визначаються двома тенденціями:

1.

2.

Цінова конкуренція в умовах олігополістичної взаємозалежності призводить до цінової війни.

Цінова війна — тривале одночасне зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі, при якому фірми сподіваються збільшити обсяги продажу, що приносить фірмам вигоду. Війною така політика називається через те, що збільшення обсягів продажу як правило відбувається за рахунок переманювання нижчою ціною споживачів продукції інших підприємств, або ж іншими словами збільшення власної частки ринку за рахунок конкурентів.

Наслідки цінової війни: Причиною стихійних цінових війн часто слугує неточна інформація про цінову політику конкурентів. Наприклад, бувають такі випадки, коли компанія на декілька днів знижує ціни для обраних дистрибуторів, а менеджери інших компаній, не маючи точних даних, сприймають це як нову політику конкурента і у відповідь також знижують ціни. Починається цінова війна.

Руйнівні дії цінових війн примушують фірми до співробітництва та змови.

Ринок монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція — Під монополістичною конкуренцією слід розуміти таку ситуацію, при якій відносно велика кількість невеликих виробників пропонують подібну, але не ідентичну продукцію.

Характерні риси монополістичної конкуренції:

кожна фірма володіє відносно невеликою часткою ринку, тому вона має обмежений контроль над ринковою ціною;

- наявність відносно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємна угода, узгоджені дії фірми з метою обмеження об’єму виробництва та штучного встановлення цін, майже неможлива;

- при багаточисельності фірм в галузі нема відчуття взаємозалежності між ними; кожна фірма оприділяє свою політику, не враховуючи можливу реакцію зі сторони конкуруючих з нею фірм.

Нецінова конкуренція:

— поліпшення якості товару: По-перше, продавець намагається забезпечити вищу якість свого товару, використовуючи технічні новинки. По-друге, фірма прагне створити сприятливі умови, пов'язані з продажем товару, наприклад, відкриваючи сервісні центри ремонту виробів, надаючи безплатні консультації щодо використання товару тощо. По-третє, продавець здійснює активну маркетингову діяльність, вивчає кон'юнктуру ринку, виявляє тенденції в попиті споживачів, щоб відповідним чином реагувати на них і тим самим випередити конкурентів.

— реклама: Ціль реклами фірми, яка діє в умовах монополістичної конкуренції проста – фірма надіється збільшити свою ринкову частку і посилити лояльність споживачів по відношенню саме до її диференційованого продукту.

ІІІ. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

Тема 8. СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ. ВІДТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ І НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА

Дата добавления: 2014-01-11