ТЕМА 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил

Основні поняття та терміни до теми:

· геосоціосистема;

· екологічна безпека;

· екологічна криза;

· екологічний ризик;

· екосистема;

· індикатори сталого розвитку;

· показники (параметри) розвитку;

· продуктивні сили;

· сталий розвиток;

· стратегія сталого розвитку.

Безперспективність існуючих тенденцій соціально-економічного розвитку та органічні недоліки сучасної цивілізації зумовили об’єктивну необхідність переходу до концепції сталого розвитку продуктивних сил. Усвідомлення світовим співтовариством швидкої вичерпності корисних копалин, прогресуючої деградації інших видів природних ресурсів внаслідок господарської діяльності людини, загрози глобальної екологічної кризи сприяли теоретичним розробкам та переходу до практичного впровадження моделей сталого розвитку в різних країнах світу.

Починаючи від наукових праць В.І. Вернадського про ноосферу, декларації першої конференції ООН з навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.), де було зазначено зв’язок економічного і соціального розвитку з проблемами навколишнього середовища, наукових доповідей Римського клуба (1972 р.), у яких формулювалися ідеї переходу цивілізації до стану “глобальної динамічної рівноваги”, звіту Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку в 1987 р., конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), Всесвітнього самміту з питань сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002 р.) розвивається, уточнюється та поглиблюється Концепція сталого розвитку.

Появу терміну “сталий розвиток” (англ. sustainable development) пов’язують з ім’ям прем’єр-міністра Норвегії Г.Х. Брундланд, яка сформулювала його в звіті “Наше спільне майбутнє”, що було підготовлено для ООН і опубліковано у 1987 р. Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку. Сталий розвиток визначено як основний напрям розвитку людської цивілізації на ХХІ століття, альтернативи якому не існує, адже інший шлях призведе до всесвітньої екологічної катастрофи. У формулюванні ООН сталий розвиток – це розвиток суспільства, що дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління, не наносячи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх власних потреб.

Декларація ООН про сталий розвиток визначає три його аспекти – екологічний, економічний і соціальний, які мають вирішуватися спільно і гармонізовано, збалансовано і одночасно. Загальноприйнятим вважається, що Концепція сталого розвитку охоплює, як мінімум, дві важливі ідеї:

· цей розвиток передбачає вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем. Розвиток буде сталим тільки тоді, коли буде досягнута рівновага між різними факторами, що зумовлюють загальний рівень життя.

· нинішнє покоління має обов’язок перед прийдешніми поколіннями залишити достатні запаси соціальних, природних та економічних ресурсів для того, щоб вони могли забезпечити для себе рівень добробуту не нижчий, ніж той, що ми маємо зараз.

Класичними, загальновизнаними закономірностями розміщення продуктивних сил за умов ринкової економіки є: відповідність розміщення виробництва характеру і рівню розвитку продуктивних сил; територіальний поділ суспільної праці; економія затрат праці на подолання просторового розриву між елементами виробництва; територіальна концентрація та комплексність виробництва, формування агломерацій населених пунктів.

У контексті нових методологічних основ формування продуктивних сил до закономірностей відносять: соціальну спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил, відповідність їх розміщення вимогам національної економічної безпеки, забезпечення планомірності, керованості процесів розміщення продуктивних сил, їх орієнтацію на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції.

Сталий розвиток продуктивних сил як одна із закономірностей визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи.

Для вирішення таких проблем світового масштабу як зростання ресурсоємності виробництва, прискореної деградації навколишнього середовища, вичерпування природно-ресурсної бази, різкого погіршення демографічного стану та загального стану здоров’я населення сформульовані принципи, дотримання яких сприяє мінімізації негативних наслідків глобалізації. Принципами сталого розвитку продуктивних сил є:

· право людини на сприятливе для її здоров’я та добробуту довкілля;

· рівність можливостей розвитку сучасних і майбутніх поколінь;

· невід’ємність збереження і підтримання життєзабезпечувальних функцій довкілля у процесі розвитку суспільства;

· відповідальність держави за стан довкілля та відтворення уражених екосистем, попередження і запобігання негативному впливу на їх якість;

· нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;

· широкий доступ населення до всіх видів екологічної інформації;

· відкритість міжнародної економічної системи як умови переходу країн на принципи сталого розвитку;

· оцінка екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть мати або мають вплив на стан довкілля;

· зменшення різниці у рівнях життя різних верств населення і подолання бідності.

Згідно Концепції переходу України до сталого розвитку основними науково-організаційними принципами визначено: науковість, гуманність, відповідність міжнародним нормам, узгодженість, регіональність, цілісність, комплексність, структурність, системність, функціональність, керованість, реальність, етапність

Закономірності та принципи сталого розвитку реалізуються на основі врахування конкретних умов – факторів, що впливають на “процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь. Політика сталого розвитку продуктивних сил базується на врахуванні комплексу об’єктивних та суб’єктивних факторів сприятливого та лімітуючого характеру. До них слід віднести такі фактори:

- Еколого-ресурсний фактор. Екологічну складову сталого розвитку розглядають у двох аспектах – природно-ресурсному та середовищеутворюючому. Природно-ресурсний аспект характеризує масштаби та ефективність використання різноманітних наявних природних ресурсів, а також напрями і засоби відтворення та нарощування їх потенціалу. Середовищеутворюючий аспект характеризує базові потреби людини в якісному середовищі життєдіяльності.

- Економічний фактор. Економічна система є складовою комплексного сталого соціо-еколого-економічного розвитку території, для досягнення якого всі його сфери повинні бути збалансовані. При цьому структурна перебудова економіки має здійснюватися шляхом переходу від індустріально-аграрної моделі екстенсивного типу до конкурентоспроможної, інноваційної ринкової економіки інтенсивного типу (орієнтованої як на зовнішній, так і на внутрішній ринки), де враховується повна економічна вартість використаних ресурсів і передбачається їх відновлення.

- Соціальний фактор.Подолання будь-яких соціальних проблем неможливе без забезпечення сталого розвитку, позбавлення ж його соціального контексту робить цей розвиток беззмістовним. Тому перехід України до сталого розвитку потребує зміни політики в соціальній сфері, основними напрямами якої мають бути: збереження здоров’я людини; сприяння поліпшенню демографічної ситуації; забезпечення соціальних гарантій людям, які потребують захищеності; досягнення нормативів якості життя, прийнятих у розвинених країнах; досягнення орієнтирів сучасного рівня раціонального споживання для всіх верств населення; гуманізація суспільних відносин за рахунок реформування систем управління, освіти, науки, культури та охорони здоров’я.

- Міжнародне співробітництво. Результатом глобалізації є набуття вирішального значення зовнішніми факторами у визначенні успіху національних зусиль країн, що розвиваються. Розрив у рівнях соціально-економічного розвитку індустріальних країн і країн, що розвиваються, досяг таких масштабів, коли він сприймається обома сторонами як глобальна загроза міжнародній стабільності. Саме реалізація стратегії сталого розвитку розглядається як шлях подолання соціально-економічної напруженості між країнами завдяки можливості подолання відставання параметрів якості життя у менш розвинених країнах від аналогічних параметрів у розвинених країнах.

- Регіональна та муніципальна політика. Сталий розвиток усіх територіальних геосоціосистем (від сільських до державних) повинні узгоджуватися між собою, спрямовуватися на виконання національної програми сталого розвитку, яка відповідає міждержавним і міжнародним програмам.

- Інституціональний розвиток.Забезпечення переходу до сталого розвитку передбачає скоординовані дії у всіх сферах суспільного життя, відповідну переорієнтацію соціальних, екологічних та економічних інститутів держави, державне регулювання задля посилення зацікавленості громадян, юридичних осіб і соціальних груп у вирішенні завдань сталого розвитку.

Успішність реалізації факторів сталого розвитку ілюструє Індекс екологічної сталості (ІЕС) країн, що дозволяє оцінювати прогрес на шляху до сталого суспільства за допомогою 21 комплексного індикатора, які разом охоплюють 76 різноманітних параметрів. Зазначені індикатори відображають п’ять груп факторів, що визначають рівень сталості:

1) стан навколишнього середовища, зокрема повітря, води, ґрунтів, розмаїтість флори й фауни та інших екологічних систем;

2) антропогенний тиск із боку систем життєдіяльності людини, у тому числі рівень експлуатації та виснаження природних ресурсів, обсяги викидів у довкілля різних відходів та забруднювачів;

3) уразливість життя людини, зокрема показники забезпеченості населення базовими продуктами харчування та питною водою, дитячої смертності та смертності від хвороб, спричинених екологічними проблемами;

4) суспільно-інституційний потенціал, у тому числі розвиток науки і технологій, еко-ефективність господарства (затрати ресурсів на одиницю ВВП), рівень економічної свободи, суспільна відповідальність бізнесу, громадянські та політичні свободи, розвиненість законодавства, рівень корупції, наявність національної стратегії та планів дій, відкритість екологічної інформації та механізмів прийняття рішень, рівень залучення громадськості;

5) участь в міжнародних зусиллях, зокрема виконання екологічних угод, вплив на глобальні ресурси та заходи з їх охорони, участь в роботі міжнародних організацій тощо.

Рейтинг країн за ІЕС базується на порівняльному аналізі індикаторів для різних країн і дає узагальнену оцінку ситуації в них. Із 146 країн, що були включені в нього у 2005 р., Україна опинилася на 108 місці, а в п’ятірку світових лідерів ввійшли Фінляндія, Норвегія, Уругвай, Швеція та Ісландія. Визначальними причинами української ситуації є збереження надвисокої матеріало- та енергоємності виробництва, прискорена деградація навколишнього середовища, вичерпування природно-ресурсної бази, погіршення демографічної ситуації та загального стану здоров’я населення.

Отже, проблема національного поступу з урахуванням сучасних світових тенденцій, і в першу чергу глобальної тенденції до переходу на засади сталого розвитку, має стати домінуючою в державній політиці на найближчу та довгострокову перспективи.

Дата добавления: 2014-01-11