Тема 3. Методологія проектного аналізу

Таким чином, проект – це сукупність взаємопов’язаних заходів, спрямованих на реалізацію певної сукупності цілей, що випливають з мети проектування, обмежені фінансовими, матеріальними, трудовими ресурсами та визначені в часі.

ВСТУП

Пул –форма об’єднання компаній, яка відрізняються тим, що прибуток усіх учасників пулу надходить до загального фонду і потім розподіляється між ними відповідно до завчасно встановленої пропорції.

Трест – об’єднання, в якому зливаються в єдиний виробничий комплекс всі підприємства, що в нього входять. Ці підприємства втрачають свою виробничу і комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється із єдиного центру. Загальний прибуток тресту розподіляється відповідно до пайової участі окремих підприємств.

Франчайзинг – угода, яку укладають на основі контракту, що надає право дрібній приватній фірмі протягом певного часу у спеціально відведеному місці організувати власну справу під маркою головної фірми. За ці послуги дрібний підприємець при укладанні угоди сплачує вступний внесок і відраховує певний відсоток (від 3% до 12%) з обороту на користь головної фірми, у якої він зобов’язується закуповувати необхідні для нього устаткування і товари.

Синдикат – об’єднання самостійних однорідних промислових підприємств, створене з метою регулювання ринку певного товару, захисту високого рівня цін, збуту продукції через загальну збутову контору, що організована у формі торговельного товариства, з яким кожен із учасників синдикату укладає однаковий за своїми умовами договір на збут своєї продукції.

Фірми, що вступають в картельну угоду, зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу і комерційну самостійність.

Картель - об’єднання, як правило, підприємств однієї галузі, які вступають між собою в угоду, що стосується різних сторін комерційної діяльності компанії – угода про ціни, про ринки збуту, обсяги виробництва і збуту, асортимент, обмін патентами, умовами найму робочої сили тощо. В першу чергу, регулюванню підлягає збут продукції.

Концерн – форма об’єднання, (як правило, багатогалузевого) самостійних підприємств, пов’язаних за допомогою системи участі в капіталі, фінансових зв’язків, договорів про спільність інтересів, патентно-ліцензійних угод, тісного виробничого і торговельного співробітництва та ін.

Консорціум – тимчасовий союз незалежних підприємств з метою об’єднання зусиль для реалізації конкретного проекту, часто у сфері своєї основної діяльності, здійснення науково- і капіталоємних проектів, у тому числі міжнародних або спільне проведення крупних фінансових операцій щодо розміщення позик, акцій тощо.

Форми об’єднання підприємств

Залежно від характеру інтеграційних зв’язків між підприємствами (компаніями) розрізняють такі види концернів:

- вертикальний концерн – це концерн, що об’єднує підприємства різних галузей, які пов’язані послідовністю технологічного процесу виробництва готового продукту (наприклад, металургійні і машинобудівні);

- горизонтальний концерн – концерн, що об’єднує підприємства однієї галузі, які виробляють одні й ті ж вироби або здійснюють одні й ті ж стадії виробництва.

Фінансово-промислові групи (ФПГ)

Стратегічний альянс – це угода про кооперацію двох або більше незалежних фірм для досягнення певних стратегічних цілей.

В умовах переходу до ринкової економіки, інтеграції в світове співтовариство пожвавлюється та набуває нової якості інвестиційна діяльність, пов’язана з розробкою та реалізацією проектів. Тим часом економістам бракує навиків з ідентифікації, підготовки та реалізації рішень щодо ефективного використання ресурсів. Тому нагальною є потреба в опануванні світового досвіду розробки та впровадження проектів, відображеному в новому науковому напрямку – проектному аналізі.

Мета дисципліни “Проектний аналіз” – дати студентам уявлення про методологію підготовки та реалізації проектів, способи та засоби залучення ресурсів для реалізації цих проектів. У процесі вивчення предмету студенти набувають теоретичних знань і практичних навиків у сфері проектного аналізу.

Вивчення предмета передбачає розв’язання таких завдань:

- опанування основ ринкової економіки стосовно методів підготовки, експертизи, оцінки проектів;

- ознайомлення з основними концептуальними поняттями, методами та підходами, які використовують у міжнародній практиці при проведенні проектного аналізу;

- удосконалення процесів прийняття рішень при розробці та реалізації проектів.

Опанування основ проектного аналізу дозволить студентам:

- усвідомити важливість світового досвіду розробки та оцінки проектів для їх подальшої діяльності;

- здобути знання про найважливіші чинники і критерії, які враховуються на різних стадіях життєвого циклу проекту.

Перш ніж вивчити даний курс, студенти повинні мати певну базу знань з таких дисциплін: мікроекономіка, макроекономіка, маркетинг, фінанси, гроші й кредит, міжнародні економічні відносини, інвестиційна діяльність, менеджмент, фінанси підприємства, економічний ризик і методи його вимірювання.

Тема 1. Предмет, зміст i завдання курсу “Проектний аналіз”

1. Сутність проектного аналізу, його функції.

2. Концепція проекту в проектному аналізі. Поняття проекту: визначення, ознаки, класифікація.

3. Зовнішнє та внутрішнє середовище проекту.

1. Проектний аналіз – це сукупність методів і прийомів, за допомогою яких можна розробити оптимальний проект документально та визначити умови його успішної реалізації.

Проектний аналіз базується на порівнянні вигод і витрат пов'язаних з реалізацією проекту; при цьому їх оцінка здійснюється у грошовому виразі.

Концепція проектного аналізу – це набір методичних принципів, які визначають послідовність збору та способів аналізу даних, методів визначення інвестиційних пріоритетів, способів урахування широкого кола аспектів до прийняття рішень про реалізацію проекту.

Проектний аналіз надає можливість перегляду значущості різних аспектів та їх впливу на результати проекту. Тому роль аналітика досить часто виходить за межі аналізу проекту, і його зусилля спрямовуються на розкриття економічних, екологічних та соціальних проблем, що присутні в суспільстві наданому етапі.

Концепція проектного аналізу концентрується на з'ясуванні витрат на здійснення проекту та вивченні результатів з різнобічних позицій і інтересів акціонерів, економіки цілому, організацій які беруть участь у здійсненні проекту, природного та соціального зовнішнього середовища, в якому здійснюватиметься проект.

Предметом проектного аналізу є концепції, методологія, підходи та критерії визначення, порівняння, обґрунтування альтернативних рішень за умов обмеженості ресурсів. Тому проектний аналіз можна визначити як механізм системної оцінки недоліків і переваг проектів на основі інформації, здобутої та опрацьованої при зборі та аналізі даних про місце локації проекту (його зовнішнє середовище), інвестиційні пріоритети регіону, альтернативи розвитку, з врахуванням ризиків, проблем, умов обмеженості ресурсів. Дана оцінка здійснюється за результатами аналізу за всіма аспектами проектного аналізу (комерційному, технічному, екологічному, інституційному, соціальному, фінансовому, економічному) до прийняття рішення про фінансування проекту.

Основними функціями проектного аналізу є розробка структури збирання даних, оптимізація процесів прийняття рішень на основі аналізу альтернативних варіантів, вибір оптимального варіанту, визначення організаційних, фінансових, технологічних, соціальних та екологічних проблем, які виникають на різних стадіях реалізації проекту, сприяння прийняттю компетентних рішень щодо доцільності використання ресурсів для реалізації проекту.

Об'єктом дослідження у проектному аналізі є різноманітні програми, проекти, господарські рішення в усіх сферах життєдіяльності людини, на різних рівнях їх реалізації: об'єктному (або локальному) - мікрорівень, регіональному, галузевому, міжгалузевому, державному - макрорівень та умови і засоби їх ресурсного забезпечення.

Предметом проектного аналізу є вивчення концепцій, методології, підходів і критеріїв визначення, порівняння, обґрунтування альтернативних рішень та проектів за умов обмеженості наявних ресурсів.

Основні принципипроектного аналізу:

• альтернативність і багатоваріантність;

• моделювання потоків продукції (послуг) і різноманітних ресурсів (у тому числі грошових) у вигляді потоків грошових коштів;

• розробка та експертиза проекту за низкою обов'язкових розділів: технічний, комерційний, інституціональний, екологічний, соціальний, фінансовий (мікрорівень) і економічний (макрорівень). Така глибинна процедура аналізу дозволяє виробити детальний облік результатів аналізу ринку, фінансового стану підприємства-учасника проекту, ступінь довіри до керівників проекту, впливу проекту на навколишнє середовище тощо;

• використання прийнятих у світовій практиці критеріїв оцінки ефективності проектів на основі визначення ефекту зіставленням майбутніх інтегрованих результатів і витрат з орієнтуванням на досягнення необхідної норми доходу на капітал та інших показників і приведення майбутніх витрат та доходів до умов їх співрозмірності з урахуванням вартості грошей з часом;

• облік та врахування непевності та ризиків, пов'язаних зі здійсненням проекту.

Щодо визначень проектного аналізу, то їх існує декілька. Серед них такі:

Проектний аналіз – це:

• система знань про теорію та практику інвестування в реальні активи.

• міжнародний стандарт у сфері підготовки простих та складних інвестиційних проектів, що дозволяє здійснити доведення бізнес-ідеї до бізнес-плану інвестиційного проекту, його реалізацію та контролю за результатами.

• сукупність методів і прийомів, за допомогою яких можна розробити оптимальний проект документально та визначити умови його успішної реалізації.

2. У сучасному розумінні проект – це все те, що змінює наше життя: будівництво житлового будинку, спорудження промислового об'єкта, програма науково-дослідних робіт, реконструкція підприємства, створення нової організації чи навіть кінофільму, розвиток регіону тощо.

Проект - це певна цілісність, що містить у собі задум (проблему або завдання), засоби реалізації (рішення) та цілі реалізації (результати рішення).

Виходячи з концептуального визначення проекту, виділяють такі головні його ознаки:

• зміна стану проекту;

• обмеженість у часі;

• обмеженість ресурсів;

• неповторність (оригінальність).

Зміна стану проекту. Проект розглядається, за визначенням, як зміна вихідного стану будь-якої системи (наприклад, підприємства), що пов'язана з витратами часу та коштів.

Обмеженість у часі означає, що будь-який проект мас термін початку і завершення, якого неухильно потрібно дотримуватися. Послідовність розробки проекту відображена на рисунку 1.1.

Обмеженість ресурсів означає, що будь-який проект має свій обсяг матеріальних, людських і фінансових ресурсів, які використовуються згідно з установленим і лімітованим бюджетом.

Неповторність (оригінальність) означає, що заходи, які необхідно здійснити для реалізації проекту, мають такий рівень інновацій, комплексності та структурованості, який дозволяє відрізняти проекти між собою.

Рис.1.1. Послідовність розробки проекту

Існує чотири типи проектів:

1. Нормальний.

2. Модульний.

3. Міжнародний.

4. Інвестиційний.

Дамо стислу характеристику кожному з них.

Як і будь-який універсальний засіб, методи управління та аналізу проектів розраховані, перш за все, на деякий усереднений нормальний проект.

Визначити, що ж таке нормальний проект, важко навіть досвідченому фахівцеві. Для цього необхідно виділити чотири основних фактори (класифікаційні ознаки), які визначають кожний конкретний проект:

• масштаб (розмір) проекту;

• складність;

• якість;

• термін реалізації.

За масштабом проекти поділяють на:

1) малі (вартістю до 10 млн. дол. США);

2) середні (вартістю від 10-50 млн. дол. США);

3) великі (вартістю від 50-100 млн. дол. США);

4) надвеликі (вартістю більше 100 млн. дол. США).

За складністю проекти поділяються на:

1) монопроект - представляє собою окремий проект певного виду (інвестиційний, соціальний та інші) та масштабу (розміру);

2) мультипроект – це комплексний проект, що складається з декількох монопроектів;

3) мегапроект – це цільові програми, що складаються з великої
кількості взаємопов'язаних моно- та мультипроектів, об'єднаних однією метою та відпущеним на їх виконання часом.

За якістю проекти поділяються на:

1) звичайної якості;

2) бездефектні.

На відміну від звичайних, до якості бездефектних проектів висувають жорсткі вимоги, їх вартість досить значна і може вимірюватись сотнями мільйонів і навіть мільярдів доларів (атомні електростанції).

За тривалістю проекти поділяються на:

1) короткострокові (за одним варіантом до 1-го року, за іншим – до 3-х років);

2) середньострокові (за одним варіантом до 10-ти років, за іншим – від 3 до 5років);

3) довгострокові (за одним варіантом більше 10 років, за іншим – більше 5-ти років).

Тема 2. Життєвий цикл проекту

1. Життєвий цикл проекту: підхід Світового банку

2. Життєвий цикл проекту: підхід UNIDO

1. Проект у своєму розвитку проходить кілька фаз (стадій), сукупність яких складає його життєвий цикл. У світовій практиці існує кілька підходів до визначення життєвого циклу проекту та виділення його фаз. Так, за підходами Світового банку, життєвий цикл проекту – це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. За цим підходом проект має шість стадій: ідентифікації, розробки, експертизи, переговорів, реалізації, завершальної оцінки (рис. 2.1).

Рис.2.1. Життєвий цикл проекту

Перша стадія циклу – ідентифікація – охоплює час виникнення та вибору ідей, які можуть забезпечити певні завдання розвитку. Складається перелік можливих ідей, які уточнюються, аналізуються з метою остаточного визначення такої комбінації заходів, яка найкращим чином забезпечить досягнення цілей проекту. Здійснюється також аналіз економічної політики держави, макро- та мікросередовища, де буде розгортатись проект. При необхідності проводиться аналіз здійсненності проекту. Після прийняття позитивного рішення, чи варто продовжувати розгляд даної ідеї, розпочинається стадія розробки проекту, де здійснюється уточнення проекту за всіма його параметрами, з визначенням фінансової та економічної ефективності, прийнятності з точки зору соціальних, культурних та екологічних міркувань, масштабності організаційних заходів. На основі проведених досліджень здійснюється попереднє інженерне проектування, розгляд систем управління проектом, оцінка впливу проекту на довкілля та соціально-економічну ситуацію місця реалізації проекту. Кінцевий варіант проекту повинен пройти експертизу, яка забезпечує остаточну оцінку всіх його аспектів перед запитом про фінансування. Проводиться докладне вивчення фінансово-економічної ефективності, факторів невизначеності і ризиків та інших моментів, які можуть вплинути на успішність реалізації проекту. Мета наступної стадії – переговорів – досягнення домовленостей між учасниками проекту і заключення договорів про фінансування проекту та виконання робіт. З початком виконання робіт для досягнення цілей проекту розпочинається стадія реалізації, першим етапом якої є планування реалізації проекту, проведення переговорів та укладання контрактів на постачання і виконання робіт. Важливим на даній стадії є контроль за виконанням проекту в міру його розвитку. На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення цілей проекту, робляться висновки щодо його використання в інших проектах.

Розглянемо більш детально стадії життєвого циклу.

Ідентифікація. Ідеї стосовно проекту надходять з різних джерел і можуть бути обумовлені:

- прагненням виконати завдання, що стоять перед країною;

- незадоволеними потребами і пошуком можливих шляхів їх задоволення;

- ініціативою приватних чи державних фірм, які прагнуть одержати переваги у використанні нових можливостей;

- труднощами або обмеженнями в перебігу розробки, вик­ликаними браком важливих виробничих потужностей, нерозви­неністю сервісу, нестачею матеріальних і людських ресурсів або ж адміністративними чи іншими перешкодами;

- наявністю невикористаних або недовикористаних матеріа­льних чи людських ресурсів та можливістю їх застосування у продуктивніших галузях;

- необхідністю зробити додаткові капіталовкладення;

- прагненням створити сприятливі умови для формування відповідної інфраструктури виробництва й управління;

- стихійними лихами (посухи, повені та землетруси).

- Ідеї щодо проекту надходять також з-за кордону в резуль­таті:

- пропозицій іноземних громадян або фірм про інвестиції;

- інвестиційних стратегій, розроблених іншими країнами, а також можливостей, що виникають у зв'язку з міжнародними договорами;

- домінуючих поглядів фахівців або ж консенсусу в рамках міжнародної спільноти з таких питань, як народонаселення, стан навколишнього природного середовища та боротьба із зубожінням;

- діяльності організацій щодо надання двосторонньої допо­моги і поточних проектів цих організацій у даній країні.

Метою всіх проектів розвитку економіки є поліпшення рівня життя людей, які опиня­ються у сфері дії проекту. Ця глобальна мета може бути досягнута через вирішення локальних завдань різного рівня, тому після визначення ідей проекту необхідно встановити його цілі й мас­штаб шляхом пошуку такого комплексу заходів, який мав би найвищий шанс забезпечити стабільне підвищення рівня життя людей, що опиняються в сфері дії проекту.

Особливу увагу на початкових стадіях проекту слід приді­ляти врахуванню думок усіх учасників проекту, всіх тих, хто може виграти чи програти в результаті його здійснення. Неуз­годженість щодо цілей проекту і незацікавленість сторін досить часто спричиняє низьку якість здійснення проекту. Визначення цілей йде в двох взає­модоповнюючих напрямах: скорочення кількості ідей та дедалі докладнішого уточ­нення. Відхилення варіантів проекту відбувається на основі відбору ідей, які згодом буде прийнято і піддано детальному аналізові на стадіях розробки та експертизи проекту, щоб переконливо моти­вувати відхилення якогось варіанта проекту.

Якщо при відборі ідей проекту не вдалося зни­зити кількість поданих варіантів до кількох, які заслуговують на детальне вивчення, треба провести попередній аналіз здійсненності цих варіантів. Такі дослідження слід проводити в обсязі, необхідному для з'ясування правомірності ідеї проекту і рангування існуючих альтерна­тив. Якщо проект вартий подальшого розгляду, слід визначити, які дані будуть потрібні на стадії розробки проекту. Проект може вважатися вивіреним і готовим для передачі на стадію розробки за таких умов:

- проведено відбір альтернативних варіантів проекту;

- ідентифіковано основні організаційні й політичні про­блеми, які можуть вплинути на долю проекту, і визначено, що вони можуть бути розв'язані;

- визначено очікувані вигоди й витрати;

- існує цілковита підтримка як влади, так і інших учасників проекту.

Уточнення цілей проекту та засобів їх досягнення становить важливу частину діяльності по розробці проекту. Незалежно від того, проведено чи ні попередній аналіз здійсненності проекту, основний його аналіз (скринінг) має посі­дати певне місце в процесі розробки проекту. Точність і систематичний підхід, властивий аналі­зові здійсненності проекту, робить його бажаним для всіх проектів, за винятком пересічних і повторних капіталовкладень.

Скринінг має встановити, чи варто здійснювати проект і який з варіантів проекту є найкращим для досягнення його цілей. Цей різновид аналізу провадиться для з'ясування здійсни­мості або обгрунтування проекту в цілому і з огляду на його ос­новні параметри: технічну здійснимість, вплив на довколишнє середовище, комерційну обгрунтованість, організаційні заходи, соціальні та культурні аспекти, фінансову й економічну ефек­тивність.

Завданням скринінгу не є з'ясування, чи досить добра кон­кретна ідея проекту, щоб фінансувати її здійснення. Скринінг покликаний знайти краще з можливих рішень у заданих умовах і показати, як проект може видозмінити ці умови. Окрім зазна­чених загальних характеристик, методи скринінгу можуть різни­тися один від одного так само, як і аналізовані проекти. Мас­штаб і тривалість скринінгу залежать від виду й типу проекту.

Оскільки скринінг вимагає значних коштів на розробку про­екту, неминуче виникає питання, чи виправдані такі витрати. Але ті, хто готує план проведення аналізу, повинні усвідомлюва­ти, що надмірна економія коштів недоречна, оскільки добре про­ведений скринінг багаторазово окупиться завдяки подальшій економії коштів, необхідних для його реалізації.

Незалежно від ступеня складності й детальності скринінг повинен давати відповіді на основні запитання:

- чи достатній попит на продукцію проекту?

- чи проект технічно узгоджений і чи є він втіленням кращої з можливих у даних умовах технічних альтернатив?

- чи є проект екологічно прийнятним?

- чи узгоджений проект із звичаями та традиціями зацікав­лених суб'єктів?

- чи здійснимий проект з адміністративного погляду?

- чи є проект економічно виправданим і реальним з фінан­сового погляду?

- чи відповідає проект завданням і пріоритетам розвитку національної економіки?

При розробці проекту однією з найважливіших проблем є визначення ступеня його комплексності. Для кожної мети існує низка варіантів її досягнення, деякі з котрих реалізувати важче, ніж інші. Цілі проекту мають бути максимально простими з урахуванням того, що треба зробити для успіху його реалізації.

Експертиза проекту може здійснюватись як особами, котрі проводили передінвестиційні дослідження й розробку проекту, так і сторонніми експертами.

Експертиза забезпечує детальний аналіз усіх аспектів про­екту та його наслідків. На цьому етапі закладається основа для реалізації проекту. План проекту, прийнятий на етапі експер­тизи, є базою для оцінки успішності проекту. Експертизі можуть підлягати як проект, так і організації, що беруть участь у реа­лізації проекту.

Завданням експертизи проекту є визначення того, наскільки позитивні результати проекту перевищать його негативні на­слідки.

Комерційна експертиза вимагає проведення аналізу:

- доступності і якості ресурсів та їх вартісної оцінки;

- попиту на продукцію, заходів по маркетингу та ймовірних цін;

- витрат і прибутків для визначення комерційної життє­здатності суб'єкта.

Технічна експертиза містить оцінку:

- масштабу проекту;

- процесів, матеріалів, обладнання та надійності технічних систем;

- придатності технічного плану для місця розташування проекту;

- доступності та якості потрібних для проекту ресурсів;

- рівня сервісу й надійності існуючої інфраструктури, яку використовуватиме проект;

- строків і графіка виконання технічних вирішень для ре­алізації проекту.

Екологічна експертиза дозволяє оцінити вплив проектунадовколишнє середовище в таких напрямах:

- забруднення повітряного басейну, ґрунтівта водойм;

- зниження біологічної різноманітності;

- перевезення, використання або віддалення небезпечних чи токсичних відходів;

- засоленість та заболоченість земель.

Соціальна експертиза має відповісти на питання:

- якою мірою люди, які повинні дістати вигоду від проекту, мають доступ або контролюють виробничі ресурси району;

- яким чином структура сім'ї поліпшує чи погіршує перспективи для успіху проекту;

- чи мають дрібні виробники доступ до інформації про ширші ринки збуту та регіональну економіку;

- яким чином система землекористування та землеволо­діння, а також можливості альтернативного працевлаштування можуть вплинути на ступінь зацікавленості в видах діяльності, запропонованих згідно з проектом, для гаданих одержувачів ви­годи від його реалізації.

Інституційні аспекти експертизи містять:

- обґрунтування можливостей реалізації проекту в існую­чому політичному, економічному та правовому середовищі;

- мотивацію формування команди проекту;

- оцінку потенціалу та структури організації,що здійснює проект;

- визначення організаційних змін, необхідних для успішної реалізації проекту;

- визначення критеріїв, які використовуються для оцінки правильної й раціональної організації.

Фінансова експертиза дає змогу перевірити фінансову жит­тєздатність проекту і визначити заходи, необхідні для обґрунто­ваного фінансового управління проектом. Окрім того, фінансова експертиза може також брати до уваги деякі або всі нижче наведені чинники:

- рентабельність проекту;

- фінансові наслідки для замовників або інвесторів проекту, включаючи оцінку ризиків;

- стандарти фінансової діяльності, яких слід дотримуватися під час здійснення проекту.

Фінансова експертиза включає поточну й перспективну оцінку:

- бухгалтерського балансу;

- звіту про прибутки й збитки;

- руху коштів;

- можливості фінансування за рахунок різних джерел.

Економічна експертиза дозволяє оцінити:

- чи є виправданим використання проектом національних ресурсів з огляду на наявність конкурентного попиту на ці ре­сурси;

- вигоди, які буде одержано в результаті реалізації проекту для суспільства в цілому;

- необхідні стимули для різних учасників проекту.

Після стадії експертизи проекту представники інвесторів проводять офіційну зустріч, тобто переговори, щоб підтвердити терміни й умови його фінансування. Ці домовленості потім фор­мулюються як правові зобов'язання, викладені в документах, що підписуються обома сторонами. Якщо проект розроблявся у тісній співпраці з персоналом проекту, документи по фінансу­ванню проекту містять мало нової інформації, тож офіційна зустріч для ведення переговорів являє собою більш-менш фор­мальне підтвердження домовленостей, досягнутих раніше про­тягом багатомісячної роботи по розробці й експертизі проекту. Втім, іноді кредитор і позичальник заходять у серйозну супе­речку, що вимагає розв'язання. Відтак офіційні переговори да­ють останній шанс переконати іншу сторону погодитися на ком­промісне рішення або змінити план проекту так, щоб усунути причину конфлікту. Якщо переговори ведуться по проекту кре­дитного документа, то проект складається з чотирьох основних розділів:

- характеристика позичальника та кредитора;

- сума, строки і процентна ставка по кредиту;

- загальний опис проекту і категорії товарів та послуг із за­значенням їх обсягу, на які можуть бути витрачені кредити;

- інші умови кредитування.

Зі свого боку, кредитор повинен упевнитися, що передбачу­ваний позичальник має необхідні повноваження на здійснення проекту і повернення кредиту. Стратегія кредитора полягає в одержанні додаткової гарантії того, що укладена угода перед­бачає надання кредиту організації, яка здійснює проект, і що строк та умови такого кредитування є обгрунтованими й до­цільними.

Звичайно умови або зобов'язання щодо кредиту посідають чільне місце на переговорах. Передумова всіх кредитів — згода позичальника виконати загальні умови кредитора, які вклю­чають основні вимоги й норми по виконанню контрактів на за­купівлю, по витраті коштів і погашенню позики. Крім цього, зо­бов'язання щодо проекту уточнюють домовленості про час про­ведення тих чи інших дій або по виходу на контрольні цифри, які відповідають організаційним завданням та цілям побудови виробничих потужностей. У проектах, що відображають стра­тегічний курс, взяті зобов'язання і являють собою проект.

Замовник та інвестор можуть домовитися про дії, спрямо­вані на поліпшення роботи, і зафіксувати цю домовленість у зо­бов'язаннях з таких питань:

- що і в який строк належить зробити;

- яка частина прибутку дістанеться інвесторові;

- що треба зробити для зниження видатків,дебіторської за­боргованості та оптимізації запасів;

- як реорганізувати управління підприємством.

Робота, проведена на попередніх стадіях циклу проекту (ідентифікація, розробка та експертиза проекту), спрямована на успішне здійснення проекту. При ретельній підготовці на цих стадіях проект набирає завершеної форми, коли визначено чіт­кий план дій, що розподіляє обов'язки та відповідальність учас­ників проекту.

Реалізація проекту починається з планування.

У плані здійснення проекту найважливішою частиною є си­стема досягнення згоди щодо розподілу ролей, відповідальності й прав усіх учасників проекту. Цього можна досягти лише шля­хом спільного планування, вироблення єдиної думки про те, хто що має робити, коли і як. Ключем до такої згоди є обмін інфор­мацією, а результатом — план дій, який запобігав би потребі пе­регляду й видозміни раніше досягнутих домовленостей.

Наступним етапом реалізації є проведення переговорів та укладання договорів на постачання сировини і матеріалів, тех­нологій, обладнання, а також укладання договорів на виконання субконтрактних робіт. На цій стадії може бути здійснено інженерно-технічне проектування (дизайнерські роботи), будів­ництво як самого об'єкта, так і необхідних інфраструктурних елементів проекту, виробничий маркетнг та навчання.

Не менш важливим на даній стадії реалізації є контроль. Виді­ляються три аспекти контролю проекту.

По-перше, інженерно-технічний нагляд за технічними аспек­тами проекту, що його здійснюють технічні фахівці, які пе­ревіряють, наскільки виробничі потужності, продукція, що ви­роблена, та послуги відповідають технічним вимогам.

По-друге, контроль замовником ходу виконання проекту в цілому. До компетенції контролю входить спостереження за пе­ребігом здійснення проекту та пропозиції щодо будь-яких не­обхідних змін у розробленій структурі або плані реалізації про­екту. Всі аспекти діяльності у зв'язку з проектом, у тому числі підготовка персоналу, дослідження, стратегічні заходи, а також матеріальні компоненти проекту мають дістати висвітлення у звітах. Завдання такого контролю потрійне — він захищає учас­ників проекту від несподіваних прикрих сюрпризів, вносить свій вклад в існуючу суму знань про різні підходи до проблем, доз­воляє уникнути аналогічних проблем при розробці й реалізації інших проектів.

По-третє, контроль інвесторами, що має дві мети — забезпечити здійснення цілей проекту і погашення кредиту або одержання планованого прибутку від інвестицій. Представники кре­диторів будуть зацікавлені в тому, щоб забезпечити спрямування позикових коштів на здійснення проекту, обговорити досягнуті успіхи з відповідальною за проект організацією.

Метою аналізу проектних ризиків є надання оцінки всім видам ризиків проекту, а також визначення:

а) можливих шляхів зниження ризиків;

б) ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження.

При оцінці проектів передбачається, що всі вихідні величини, зокрема величини грошових потоків, відомі або можуть бути точно визначені. У реаль­ній ситуації такого практично не буває. Парамет­ри, які визначають величину грошових потоків, можуть набувати значень, які неабияк відхиляються від очікуваних.

На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення цілей проекту, робляться висновки щодо його використання в інших проектах.

Проекти, особливо успішні, мають довге життя. В певному розумінні проекти ніколи не завершуються, а дають позитивні результати протягом невизначеного терміну. Втім, після стадії ре­алізації корисно оцінити уроки проекту і переглянути можливий вклад проекту в зміни життя людей. Ця оцінка, що провадиться після стадії реалізації проекту, являє собою своєрідний урок для тих, хто планує подальші проекти, оскільки слугує дисципліну­ючим заходом щодо тих, хто планував підданий оцінці завер­шений проект.

Завершальна оцінка передбачає ретроспективний аналіз про­екту. Вона провадиться переважно тоді, коли проект після здій­снення перебував в експлуатації від двох до трьох років.

Важливим моментом проведення такої завершальної оцінки є встановлення причин успіху або провалу проекту. Це дає змогу з'ясувати такі особливості, які можуть з успіхом використовува­тися в інших проектах. Завершальна оцінка також надає менед­жерам та зацікавленим користувачам інформацію щодо того, на­скільки ефективно і повно проекти досягають сподіваних ре­зультатів. Таким чином, завершальна оцінка виконує дві функ­ції, а саме – навчального документа і звітного матеріалу.

Як правило, завершальна оцінка має дати відповіді на низку запитань:

- чи були вихідні цілі проекту чітко визначеними й здійс­нимими?

- чи правильним був вибір технічних рішень та способів матеріально-технічного постачання?

- чи правильно було оцінено соціально-економічні та еко­логічні умови?

- чи правильно було визначено групу користувачів резуль­татами проекту і чи ефективним виявилось обслуговування цієї групи?

- чи досягнуто було істотного прогресу у зміцненні створе­них проектом організацій?

- чи мали місце значні перевитрати коштів і, якщо були, то з якої причини?

- чи було досягнуто запланованої норми прибутку, якщо ні, то з якої причини?

Ретроспективність – перевага завершальної оцінки. У ході оцінки майже напевне можна знайти шляхи, за допомогою яких вдалося б досягти кращих результатів. Єдиного стандарту оцінки не існує, однак досягнення максимальної ефективності оцінки слід дотримуватись таких загальних умов:

- особи, які керують розробкою та здійсненням проекту, винні брати участь у проведенні завершальної оцінки;

- об'єктивність оцінки не повинна викликати сумнівів;

- результати оцінки слід зробити доступними;

- завершальної оцінки має зазнати якомога більша кількість проектів.

Окрім того, процес перевірки рекомендується провадити тоді, коли одержані результати можуть виявитись особливо корисними для планування наступних проектів.

Щоб використання досвіду дало максимальну користь, усі проекти слід було б піддати завершальній перевірці.

2. Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) запропоноване своє бачення циклу, як сукупності трьох окремих фаз: передінвестиційної, інвестиційної, експлуатаційної.

Передінвестиційна фаза має такі стадії:

- визначення інвестиційних можливостей (експрес-оцінка),

- аналіз альтернативних варіантів проекту,

- попередній відбір проекту на основі попереднього техніко-економічного обгрунтування (ПТЕО),

- остаточне техніко-економічне обгрунтування (ТЕО),

- висновок по проекту та рішення про інвестування (оцінкове заключення).

Дослідження забезпечення (функціональні дослідження) проводяться, як правило, окремо і включаються в ПТЕО і ТЕО пізніше.

Інвестиційна фаза має такі стадії: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, опрацювання і укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і монтаж обладнання, здійснення передвиробничого маркетингу, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.

Експлуатаційна фаза розглядається в довго- і коротко-строковому планах. В першому випадку до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, надходження від продаж. У другому випадку – вивчається можливе виникнення проблем (технологічних, кадрових, організаційних).

Більш детально зупинимось на змісті передінвестиційної фази та окремих її стадій.

Визначення інвестиційних можливостей – відправний пункт для діяльності, пов’язаної з інвестуванням. Саме такі дослідження можуть стати початком мобілізації інвестиційних ресурсів. Інформація щодо нових інвестиційних перспектив та можливостей може викликати зацікавленість вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Це одна з цілей даного виду дослідження.

Існує кілька підходів для ідентифікації інвестиційного проекту: на рівні регіону, сектора економіки, підприємства.

Два перші підходи – це комплексний макроекономічний аналіз інвестиційного потенціалу в цілому країни, регіону, або окремого сектора економіки в їхніх межах. Він включає огляд, аналіз та оцінку природно-ресурсного потенціалу, промислово-виробничої структури, соціально-економічної інфраструктури, демографічної та екологічної ситуації тощо.

Підхід на рівні підприємства – це аналіз на мікроекономічному рівні щодо інвестиційних потреб, ідей, можливостей підприємства, організації.

Розроблені схеми дослідження інвестиційних можливостей, які дозволяють визначити необхідні для регіону, сектора економіки, підприємства аспекти і привабливі моменти для інвестора.

Аналізуються наступні аспекти: природні ресурси; структура промисловості, сільського господарства; попит на певні товари; дія на довкілля; можливості інтеграції в економіку інших регіонів чи країн; можливості розширення, комбінування, диверсифікації виробництва; загальний інвестиційний клімат; експортні можливості тощо.

Так, згідно підходу UNIDO, схема дослідження регіону має наступні пункти:

1. Основні риси регіону: розмір, основні фізичні особливості та карти, які відображають головні характеристики регіону.

2. Населення, зайнятість, доходи на душу населення, соціально-економічні дані.

3. Основні види експорту та імпорту.

4. Основні виробничі фактори, в тому числі, потенційні.

5. Структура переробної промисловості, яка базується на переробці місцевих ресурсів.

6. Умови інфраструктури.

7. Контрольний перелік галузей, які можуть розвиватись на базі місцевих ресурсів й інфраструктури.

8. Перелік, з корекцією попереднього, відносно негативних умов розвитку певних галузей: низький попит на продукцію даної галузі; неконкурентноспроможні; такі, розвиток яких буде більш успішний в інших регіонах; ринки збуту яких значно віддалені від споживачів тощо.

9. Оцінка нинішнього попиту та визначення можливостей розвитку.

10. Формування рекомендованих цілей і відповідних стратегій проекту, які визначать його тип і межі.

11. Орієнтовні капітальні витрати на вибрані проекти.

12. Потреба в ресурсах.

13. Орієнтовні виробничі витрати.

14. Орієнтовні річні надходження від продаж.

15. Організаційні та управлінські аспекти, характерні для галузі.

16. Орієнтовний календарний план реалізації проекту.

17. Орієнтовний рівень повних інвестицій.

18. Очікувані та рекомендовані джерела фінасування.

19. Орієнтовна потреба в іноземній валюті та доходах.

20. Фінансова оцінка.

21. Попередній аналіз загальних економічних вигод.

Схема дослідження можливостей підсектора включає:

Місце і роль підсектора в галузі.

Розміри, структура і темпи росту підсектора.

Розміри і темпи росту попиту на неімпортовану або частково імпортовану продукцію.

Приблизна оцінка попиту на кожний вид продукції.

Виявлення дефіцитної продукції, обсяги якої можуть зростати, або яка має експортний потенціал.

Дослідження місцевої сировини.

Визначення можливостей розвитку на основі інформації п. 2,5,6 та інших факторів.

Розроблена також схема дослідження можливостей, виходячи з природних ресурсів.

Схеми дослідження на рівні підприємства включають досить багато факторів. Так, американська фірма "Дженерал електрік" при визна­ченні пунктів розташування веде врахування 187 факторів, зведених у три групи:

1. Економічні фактори: капітал (здебільшого змінний); праця (кількість, якість, ставки зарплати, профспілки, робітниче законодавство про працю, прожитковий мінімум); паливо та енергія (нормування); земля (рента); оподаткування (розміри); банківська справа (процент, облікові ставки, банківські операції); будівництво (орендна плата, будівельні витрати); транспорт (місцеві та далекі перевезення, тарифи, клас обслуговування, місцевий вантажооборот); законодавство (федеральне та місцеве); ринок (коефіцієнт промислової активності).

2. Географічні фактори: земля (наявна земельна площа, топографія, грунти, грунтова структура, дренаж, аерозйомка); клімат (сезонні коливання, швидкість і напрямок вітрів, кількість сонячної радіації, вологість; характер опадів, кількість і частота опадів; особливі явища і т. ін.); водні ресурси (кількість, якість, джерела); сировина (характер розташування, відстань до споживача); паливо та енергія (вугілля, нафта, газ, вода, дрова, атомна енергія);

транспорт (тип мережі – залізничний, автодорожній, вод­ний, повітряний; клас аеропортів; трубопроводи; місцевий транспорт).

3. Соціальні фактори: кількість населення; забезпеченість житлом; розпорошеність майна; лікарське обслуговування; умови для відпочинку; умови для освіти; роль жінок; вплив церкви; державна преса; літопис злочинів; протипожежна служба; умови наукових досліджень та робота планової комісії; суспільне становище та інші елементи культури; суспільні відносини.

Аналіз альтернатив проводиться, переважно, на стадії ПТЕО і охоплює різні області досліджень: стратегія проекту, його межі; ринок, концепція маркетингу; сировина, матеріали; місце розміщення, ділянка, оточуюче середовище; проектування і технологія; організація та накладні витрати; трудові ресурси, витрати на оплату праці, підготовку персоналу; графік реалізації проекту, бюджет проекту.

ПТЕО – це проміжна стадія між дослідженням можливостей проекту і детальним (остаточним) ТЕО. Різниця між ними – в ступені деталізації інформації та глибині розгляду варіантів проекту. Структура ПТЕО така ж, як ТЕО.

Основні цілі ПТЕО – визначити, чи виконуються наступні положення:

- всі можливі альтернативи проекту розглянуті;

- концепція проекту дає підставу для проведення детального аналізу з допомогою ТЕО;

- всі аспекти проекту мають важливе значення з точки зору його здійсненності та визнання необхідності поглибленого вивчення шляхом функціональних досліджень або досліджень забезпечення (аналіз ринку, лабораторні, промислові дослідження);

- ідея проекту визнана нежиттєздатною або привабливою для інвесторів;

- екологічна ситуація на ділянці будівництва та потенційна дія виробництва відповідає національним стандартам.

Техніко-економічне обгрунтування повинне дати всю необхідну інформацію для прийняття рішення про інвестування.

Дослідження інвестиційних можливостей мають поверховий характер і для розробки конкретних інвестиційних проектів необхідно буде проводити функціональні дослідження для забезпечення якісного ПТЕО і ТЕО.

1. Витрати і вигоди в проектному аналізі.

2. Альтернативна вартість та альтернативні рішення.

3. Грошовий потік.

4. Цінність грошей в часі.

5. Проектні ризики, їх оцінка та методи управління.

1. Одним з основних завдань проектного аналізу є визначення цінності проекту. Цінність проекту визначається як різниця його позитивних результатів, або вигод (надалі коротко іменованих "вигоди"), та негативних результа­тів, або витрат, тобто

Цінність проекту = Вигоди - Витрати

Для визначення цінності проекту необхідно оцінити всі ви­годи, одержані від проекту, і з'ясувати, чи вони перевищують витрати на нього протягом усього життєвого циклу проекту. Оскільки багато активів проекту розраховано на тривалий термін служби, в про­ектному аналізі порівнюються майбутні вигоди з необхідними теперішніми витратами проекту.

Якщо проект впроваджується на діючому підприєм­стві, то метою проектного аналізу є встановлення відмінності між ситуаціями "з проектом" та "без проекту". Врахування прирощених у резуль­таті проекту вигід і витрат вимагає уточнення наведеної раніше формули.

Цінність проекту =

Зміна вигоди - Зміна витрат в результаті проекту

Такий підхід не тотожний зіставленню ситуацій "до проекту" та "після проекту", оскільки порівняння станів "до" і "після" про­екту не бере до уваги змін у капіталовкладеннях і виробництві, що відбулася незалежно від проекту і відтак призводить до не­точного підрахунку витрат і вигід проекту.

Загалом, усі рішення щодо визначення цінності проекту, а в результаті й доцільності вкладання коштів в його реалізацію, випливають саме з порівняння додаткових вигід з додатковими витратами (концепція граничності, або маргіналізму: приймаючи рішення про обсяги випуску продукції, керу­ються правилом, згідно з яким обсяг випуску має збільшувати­ся доти, доки граничні витрати менші або дорівнюють гранич­ним вигодам).

Важливий методологічним принципом у розрахунках грошо­вих потоків є рахування безповоротних витрат та неявних вигід.

Безповоротні витрати – це вже зроблені витрати, які неможливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям даного проекту. Якщо провадиться оцінка доцільності здійснення інвес­тиційного проекту, то всі витрати, вже зроблені до прийняття рішення про реалізацію проекту, не повинні враховуватися, бо їх не можна відшкодувати і вони жодним чином не впливають на його ефективність.

Неявні вигоди – це неодержані доходи від найкращого аль­тернативного використання активу, внаслідок чого відбувся не­явний грошовий приплив.

Необхідність урахування в проектному аналізі неявних вигод випливає з принципу альтернативної вартості. Неявні ви­годи можна визначити і як грошові потоки, котрі можна було б одержати від активів, які фірма вже має. Береться до уваги, що вони не використовуються у проекті, який розглядається. До неявних вигід відносять також вигоди, які не мають пря­мої грошової оцінки і нази­ваються "соціальним ефектом". Їх врахування є досить складним економічним завданням, що постає, скажімо, при проведенні екологічного аналізу. Невідчутні вигоди мають враховуватися при оцінці вигід і як зміцнення іміджу фірми і як інші види нематеріальних активів.

У проектному аналізі необхідно уникатиподвійного ра­хунку.Оцінюючи проект, слід брати до уваги всі витрати і вигоди проекту, але не можна їх враховувати двічі. Наприклад, виплата процентів за кредит або одержання доходів від реалізації ос­новних фондів можуть бути враховані як витрати двічі. Тому перелік вигод і витрат слід максимально деталізувати і дбати, щоб не допустити подвійного рахунку.

Таким чином, розраховуються:

- інвестиційні витрати проекту – це капітальні витрати, пов’язані з розробкою та реалізацією проекту;

- експлуатаційні витрати, пов’язані з виробництвом продукції проекту та його функціонуванням загалом (експлуатаційна фаза);

- вигоди проекту – виручка від реалізації продукції проекту та інші надходження, пов’язані з проектом.

Схеми розрахунку витрат проекту зображена в таблицях 3.1, 3.2.

Таблиця 3.1 – Капітальні витрати проекту

Статті витрат	1 рік	2 рік	3 рік
0. Передінвестиційні дослідження і підготовчі роботи 1. Купівля землі, підготовка та освоєння земельної ділянки 2. Будівництво, будівлі й споруди 3. Машини та обладнання (автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти) 4. Захист навколишнього середовища 5. Технології 6. Накладні витрати, в т.ч. 6.1. Створення компанії та організаційна діяльність 6.2. Управління проектом 6.3. Придбання і передача технологій 6.4. Детальне проектування 6.5. Маркетинг і постачання 6.6. Здача підприємства в експлуатацію 6.7. Витрати на випуск цінних паперів 6.8. Інші накладні витрати 7. Непередбачені обставини (резерв) разом капітальні витрати

Таблиця 3.2 –Схема сукупних витрат інвестиційного проекту

Групи та підгрупи витрат	Перелік витрат	Компоненти витрат
1. Початкові інвестиційні витрати
1.1. Ви-трати на основні засоби	а) Витрати інвестування в основний капітал     б) Перед-виробничі та виробничі витрати	1. Вартість земельної ділянки (купівля чи поліпшен­ня), витрати на підготовку виробничої території. 2. Вартість будівництва. 3. Вартість придбання обладнання та його монтажу. 4. Інші основні засоби, у тому числі затрати на по­стачання, пакування, транспортування продукції. 1. Попередні затрати на організацію випуску цінних паперів. 2. Інвестиції в підготовчі роботи (затрати на передінвестиційні дослідження, в т.ч. підготовку ТЕО, оплату консультаційних послуг щодо виконання передінвестиційних досліджень). 3. Інші затрати (заробітна плата та соціальні виплати персоналові, зайнятому підготовкою виробництва; оплата ділових поїздок; попередні витрати на марке­тинг; зведення тимчасових споруд; оплата патентів і "ноу-хау"; затрати на припинення функціонування об'єкта на кінець його життєвого циклу).
1.2. Ви-трати на обіговий капітал	а) Поточні активи   б) Креди-торська заборго-ваність	1. Запаси (виробничих матеріалів, запчастин, незавершене виробництво, готова продукція). 2. Дебіторська заборгованість (сума боргів компанії за комерційним кредитом, наданим покуп­цям її товарів). 3. Грошова готівка. 1. Сума боргів,які компанія зобов'язана сплатити за комерційним кредитом, наданим їй постачальниками продукції (сировина, матеріали, напівфабрикати, обладнання і фінансові кредити).
2. Виробничі та невиробничі витрати
2.1. Ви-робнича собі-вартість	а) Прямі матеріальні б) Прямі трудові в) Інші прямі витрати	Витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, електроенергію (для виробничих потреб). Витрати на оплату праці виробничого персоналу. Витрати на ремонт використовуваного і невикористовуваного обладнання, на утримання виробничих при­міщень (опалення, електроосвітлення), придбання і ремонт виробничих приміщень, вивезення відходів виробництва, затрати на економію.
	Загально-виробничі витрати	Витрати на управління виробництвом. Амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення. Витрати на удосконалення технології та організації виробництва. Виплати на утримання виробничих приміщень. Витрати на ОП та ТБ. Інші витрати.

продовження таблиці 3.2

2.2. Ад-мініст-ративні витрати		Загальні корпоративні витрати. Витрати на службові відрядження. Амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальногосподарського призначення. Виплати на утримання невиробничих приміщень. Комунальні виплати.
2.3. Амо-ртиза-ційні витрати
2.4. Вит-рати фінан-сування		1. Рентні платежі. 2. Пені, штрафи тощо.
3. Збутові (маркетингові) витрати
3.1. Прямі витрати	а) Пакування і збере­ження готової продукції. б) Транспортні витрати. в) Витрати на про­даж	Реклама, оплата торгових маклерів, комісійні тощо.
3.2. Не- прямі витрати		1. Оплата персоналу. 2. Затрати на вивчення ринку.

2. Поняття альтернативної вартості є основоположним для проведення аналізу витрат і вигод. Більше того, визначальною рисою різних економічних сис­тем є те, яким чином враховується альтер­нативна вартість при прийнятті рішень. Ефективнішою є систе­ма, що забезпечує найповніше врахування альтернативної вартості.

Альтер­нативна вартість використовуваного певним чином ресурсу визначається цінністю, яку він міг би мати при використанні най­кращим з можливих альтернативних способів. Концепція альтер­нативної вартості є простим, але потужним знаряддям, що відіграє центральну роль в аналізі витрат і вигод.

Згідно з концепцією альтернативної вартості, грошова оцінка ресурсів відображає їх цінність при найкращому альтернативно­му використанні. Для пояснення цієї думки наведемо приклад. При збільшенні обсягів будівництва зростає попит на деревину, внаслідок чого її вартість збільшується. Відтак збільшуються і витрати на виробництво дерев'яних меблів, оскільки їх виробни­ки мають сплачувати зрослу вартість сировини.

Для визначення альтернативної вартості капіталу викорис­товуються маргінальні або останні проекти оптимальної державної чи корпоративної інвестиційної програми. Це дає можливість враховувати як можливі інвестиції, так і найнижчий прийнятний прибуток від капіталу. Тобто, можна визначити альтернативну вартість капіталу, якщо відомі всі можливості щодо вкладення капіталу та розміри доступного капіталу. Практично, неможливо напевне визначити всі інвестиційні можливості, а відтак і досягти абсолютної точності альтернативної вартості капіталу.

При підготовці проектів здійснюється аналіз альтернативних рішень щодо досягнення мети проекту. Оскільки здійснення проекту спрямоване на досягнення певної мети, то після його ідентифікації, тобто чіткого формулювання поставленої мети та її структуризації, проводиться розгляд можливих або альтерна­тивних рішень про шляхи її досягнення. Розглянемо всю мож­ливу множину типів цих шляхів: взаємовиключні рішення; заміщувальні рішення; незалежні рішення; синергетичні рішення; взаємодоповнюючі рішення; умовні рішення.

До взаємовиключних належать такі рішення, прийняття од­ного з яких виключає прийняття іншого. За приклад може слугувати рішення щодо створення на конкретній земельній ділянці зони відпочинку чи спорудження металургійного ком­бінату.

До заміщувальних належать рішення, прийняття яких тим чи іншим чином сприяє досягненню різних цілей. Наприклад, гребля будується і для роботи гідроелектростанції, і для зро­шення сільськогосподарських угідь. Але технічні характеристики греблі для досягнення оптимальної роботи станції та для опти­мального зрошення різні. Відтак, можливі рішення про технічні характеристики греблі будуть заміщувальними, оскільки вони так чи інакше враховують обидві мети.

До синергетичних належать рішення, прийняття одного з яких збільшує ефективність прийняття іншого.

До взаємодоповнюючих належать такі рішення, реалізація одного з яких є необхідною умовою реалізації іншого.

До умовних належать рішення, прийняття одного з яких є можливим лише за умови прийняття іншого. Наприклад, вста­новлення системи очищення викидів та запуск котельної.

3. Поняття "грошовий потік" (cash flow) можна перекласти як "рух коштів", але у нас вже прийнято називати грошові надходження та витрати гро­шовим потоком.

У проектному аналізі методи аналізу та прогнозування грошових потоків використовуються при об­грунтуванні ефективності проекту та розрахунках забезпечення проекту коштами, що є центральною проблемою.

Існує декілька підходів до визначення грошового потоку залежно від методів його розрахунку.

Традиційний грошовий потік – це сума чистого доходу та нарахованої амортизації.

Чистий потік – це загальні зміни у залишках грошових коштів фірми за певний період.

Операційний грошовий потік – це фактичні надходження або витрати грошових коштів у результаті поточної (операцій­ної) діяльності фірми.

Фінансовий потік – це надходження та витрати грошових коштів, пов'язані зі змінами власного та позикового довгостроко­вого капіталу.

Загальний грошовий потік – це фактичні чисті грошові кошти, що надходять у фірму чи витрачаються нею протягом певного періоду.

Всі ці підходи можуть бути використані у проектному ана­лізі, але базовою моделлю є визначення загального грошового потоку. Поняття грошового потоку як загального руху коштів протягом певного періоду, тобто циклу реалізації проекту, най­більш прийнятне у проектному аналізі. Загальний грошовий потік розраховується за допомогою показника кеш-фло.

Грошовий потік – це різниця між грошовими надход­женнями та витратами.

У проектному аналізі важливо зробити оцінку саме тих гро­шових потоків, які будуть прийняті при розрахунках критеріїв та показників ефективності проекту. Такі грошові потоки нази­ваються релевантними.

Релевантні грошові потоки – це визначені грошові потоки, які розглядаються у проектному аналізі доцільності інвестицій та оцінки їх ефективності.

Якщо проект впроваджується на базі існуючого підпри­ємства, тобто фірма має фіксовані на певну дату основні та оборотні засоби і намагається досягти певної мети, для досто­вірної оцінки впливу проекту на її фінансовий стан, результати та забезпеченість коштами необхідно враховувати тільки цей вплив, а не поточні фактори, які не мають відношення до про­екту. Тому у розрахунках необхідно використовувати лише до­даткові грошові потоки.

Додаткові грошові потоки – це грошові потоки, що стосу­ються інвестиційного проекту. Додаткові грошові потоки є ви­разом додаткових вигід і витрат проекту. Оскільки грошові над­ходження фірми не ідентичні їхнім доходам, проектний аналіз використовує поняття грошового потоку. Чистий доход, як пра­вило, розраховується згідно з бухгалтерськими правилами й виз­начається як різниця між доходами та витратами:

Грошовий потік = Чистий доход + Неявні надходження

(амортизаційні відрахування)

Врахувавши приплив (доход від реалізації, продажі майна, аморт. відрахування) та відплив (інвестиції в основний та оборотний капітал, виробничо-збутові витрати) готівки, визначають чистий грошовий потік, який при тривалому циклі називають кумулятивним. Враховуючи зміну цінності грошей в часі, визначають дисконтований грошовий потік.

4. Основними причинами зміни вартості грошей у часі є ін­фляція, ризик та схильність до ліквідності.

Інфляція – це процес, який характеризується підвищенням загального рівня цін в економіці певної країни та зниженням купівельної спроможності грошей. Інфляція виявляється у пе­реповненні сфери обігу товарів грошима внаслідок їх надмір­ного випуску або у скороченні товарної маси в обігу при незмін­ній кількості випущених грошей. Основними чинниками інфля­ційних процесів є не зумовлена зростанням товарної маси в обігу емісія грошей, порушення пропорційності виробництва та обігу, а також помилки в політиці ціноутворення.

У проектному аналізі інфляція розглядається як підвищення за­гального рівня цін в економіці або цін на певний вид ресурсів. Основний вплив на показники ефективності інвестиційного проек­ту справляє неоднорідність інфляції по видах продукції та ресур­сів і відмінність темпів інфляції від зміни курсу іноземної валюти.

Рівень інфляції залежить від таких основних факторів: темпів приросту грошової маси, темпів зміни швидкості обігу грошової маси і темпів зміни обсягів виробництва.

Загальні рекомендації щодо врахування інфляції при вста­новленні значень показників ефективності проектів можна сфор­мулювати так:

1. Якщо очікується, що вартість усіх витрат і вигід зроста­тиме відповідно до темпів інфляції (індексу роздрібних цін), то можна:

а) або не враховувати інфляцію зовсім і застосовувати ре­альну ставку доходу до грошових надходжень, що оцінюються в поточних цінах;

б) або враховувати інфляцію таким чином:

використовувати ставку доходу на капітал як облікову ставку;

приводити грошові потоки до такої грошової оцінки, яка враховує індекс інфляції.

2. Якщо очікується, що вартість витрат і вигід зростатиме різними темпами, необхідно застосовувати ставку доходу на капітал до грошових потоків, які мають бути скориговані на інфляційну зміну цін.

Залежність між реальною та грошовою ставкою доходу виз­начається формулою Фішера:

(1+РСД)(1+ІРЦ)=(1+НСД)

де РСД - необхідна реальна ставка доходу на капітал;

ІРЦ - темп інфляції, що звичайно вимірюється індексом ринкових цін;

НСД - необхідна номінальна ставка доходу на капітал.

Слід зазначити, що навіть однорідна інфляція справляє пев­ний вплив на показники інвестиційного проекту. Це відбуваєть­ся за рахунок:

- зміни впливу запасів і заборгованостей (збільшення за­пасів матеріалів і кредиторської заборгованості стає більш вигід­ним, а запасів готової продукції та дебіторської заборгованості - менш вигідним, ніж без інфляції);

- завищення податків через відставання амортизаційних відрахувань від тих, які повинні відповідати підвищенню цін на основні фонди;

- зміни умов надання позик і кредитів.

Для максимального врахування впливу інфляції розрахунок ко­мерційної ефективності проектів слід проводити як у постійних і/або світових цінах, так і в прогнозних цінах, які повинні відо­бражати умови здійснення проекту. Для досягнення цієї мети необхідно враховувати динаміку:

- зміни відношення курсів внутрішньої та іноземної валют;

- загального рівня цін;

- цін на виробничу продукцію на внутрішньому та зовніш­ньому ринках; цін на використовувані ресурси;

- кожного виду прямих витрат;

- рівня заробітної плати;

- загальних та адміністративних витрат;

- вартості основних фондів;

- витрат на організацію збуту;

- банківського процента.

Аналіз впливу інфляції може бути здійснений для двох варі­антів:

- темп інфляції різний за окремими складовими витрат і доходів;

- темп інфляції однаковий за окремими складовими витрат і доходів.

У рамках першого підходу, який в більшій мірі відповідає реальній ситуації, особливо в країнах з нестабільною економі­кою, метод чистої теперішньої вартості використовується в своїй стандартній формі, але всі складові витрат і доходів, а також по­казники дисконту коригуються у відповідності з очікуваним темпом інфляції по роках.

У рамках другого підходу вплив інфляції носить своєрідний характер: інфляція впливає на числа (проміжні значення), отри­мані з розрахунків, але не впливає на кінцевий результат і вис­новок відносно долі проекту.

Ризик – це нестабільність, непевність у майбутньому. Через непевність у майбутньому ризик з часом зростає, люди хочуть уникнути ризику, тож вище цінують ті гроші, що є сьогодні, ніж ті, що будуть у майбутньому.

Схильність до ліквідності – це перевага, віддана наявним грошам пер

Дата добавления: 2014-01-11