Затрати виробництва. Собівартість продукції та шляхи її зниження

Зв

Кругообігом виробничих фондів називається їх рух, у процесі якого вони проходять всі стадії, набувають 3 форми і у кожній з них виконують відповідну функцію.

Оборотом виробничих фондів підприємства називається їх кругообіг, взятий не як окремий акт, а як процес, що постійно відновлюється. Оборот фондів відбувається в часі. Час обороту фондів – це час від моменту авансування фондів у грошові формі до моменту повернення їх у тій же формі. Швидкість обороту фондів (число обертів за рік) визначається за формулою:

n = О / O1, де

n – число обертів за рік,

О – 12 місяців (const),

О1 – час обороту фондів.

Продуктивна частина виробничих фондів, яка функціонує лише в сфері виробництва ділиться на основні і оборотні виробничі фонди.

До основних виробничих фондів належать засоби праці, тобто машини, будівлі, споруди, устаткування. До оборотних – предмети праці, а саме: паливо, сировина, допоміжні матеріали, комплектуючі і т.д.

Засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час і своєї натуральної форми не втрачають, тому їх вартість переноситься на новостворений продукт не відразу, а частинами протягом ряду періодів виробництва, в міру їх фізичного зношування.

Предмети праці у процесі виробництва втрачають свою натуральну форму, а їх вартість відразу переноситься на новостворений продукт і, після його продажу, повертається до підприємства протягом одного виробничого циклу.

До оборотних фондів належить також вартість робочої сили. Вона виступає в вигляді фонду заробітної плати.

Грошова та товарна форми виробничих фондів є фондами обігу.

Оборотні фонди та фонди обігу утворюють оборотні засоби. В процесі виробництва основні фонди поступово втрачають свою споживчу вартість. Отже, фізичне зношування полягає в поступовій втраті основними виробничими фондами своєї вартості в міру втрати споживної вартості.

Моральне зношування основних фондів полягає у втраті ними частини вартості в результаті НТП в машинобудуванні і будівництві.

Амортизацією називається процес перенесення вартості основних фондів на готовий продукт в міру фізичного зношення. Утворюється амортизаційний фонд, який використовується для заміщення зношених фондів. Нормою амортизації називається відношення щорічної суми амортизаційних відрахувань до величини основних виробничих фондів.

Розрізняють просте і розширене відтворення основних фондів. Просте відтворення забезпечується за рахунок амортизаційного фонду підприємства, а розширене – за рахунок додаткових капіталовкладень, чистого доходу підприємства.

Час обороту виробничих фондів складається із часу виробництва і часу обігу.

Час виробництва – це час, протягом якого виробничі фонди перебувають у сфері виробництва. Час обігу – час, протягом якого виробничі фонди перебувають у сфері обігу в товарній і грошовій формах.

При виготовленні будь-якого продукту підприємство витрачає гроші на сировину, матеріали, топливо, ремонт, зарплату, НТР тощо. Всі ці затрати на виробництво, включаючи затрати і на реалізацію продукції у грошовій формі складають собівартість продукції.

Для планування обліку і аналізу собівартості всі затрати групуються:

1) За елементами затрат:

- сировина і основні матеріали,

- паливо,

- допоміжні матеріали,

- електроенергія,

- зарплата,

- амортизація основних фондів,

- соціальне страхування.

2) За статтями калькуляції:

- сировина і основні матеріали,

- паливо й електроенергія на виробничі потреби,

- затрати на утримання й експлуатацію устаткування,

- затрати на управління цеху (іншими підрозділами), підприємством,

- затрати від браку,

- затрати на підготовку й освоєння виробництва,

- заробітня плата робітників (основна і додаткова),

- відрахування на соціальне страхування,

- інші затрати: виробничого і невиробничого призначення.

3) По способу віднесення на собівартість:

а) прямі – це затрати, які пов`язані з випуском продукції і відносяться на собівартість виробу прямим шляхом. Наприклад, затрати на матеріали, зарплату.

б) непрямі – затрати, які пов`язані з роботою цеху або всього піприємства і не можуть бути прямо віднесені на собівартість продукції і розподілені на всі вироби (затрати на утримання і експлуатацію устаткування, цехові, загальнозаводські, інші затрати).

4) По відношенню до виробничого процесу:

а) основні – направлені безпосередньо на здійснення виробничого процесу (затрати на основні матеріали, силову електроенергію).

б) накладні – пов`язані з організацією виробництва і процесом управління (затрати на НТР, зарплату, канцелярські товари і т.д.).

5) В залежності від обсягів виробництва:

а) постійні – це затрати, на загальну величину яких не впливають обсяги виробництва (орендна плата, освітлення, опалення, сплата процентів за кредит).

б ) змінні – це затрати, які прямо залежать від обсягів виробництва (затрати на сировину, паливо, матеріали, тощо).

Отже, затрати підприємства, виражені в грошовій формі називають собівартістю продукції.

Залежно від функціонального призначення у господарській практиці розрізняють таки види собівартості:

1) Розрахункова собівартість відображає затрати, що очікуються у періоді, на який розробляється виробнича програма. При визначенні такої собівартості виходять із існуючого на час розрахунку рівня затрат і передбачених у програмі заходів щодо організаційно-технічного вдосконалення виробництва.

2) Фактична собівартість відображає дійсний рівень затрат, що склався за підсумковий період. Цей вид собівартості включає затрати джерелом яких виступає додатковий продукт (штрафи, пеня, неустойки, збитки від стихійного лиха) і використовується для пошуку шляхів зниження собівартості.

3) Виробнича собівартість складається із затрат на виготовлення товару, а також затрат на оплату праці управлінського та допоміжного персоналу і утримання офісів.

4) Комерційна (повна) собівартість включає в себе виробничу собівартість і затрати, пов`язані з реалізацією товару.

Перелічені види собівартості на різних підприємствах, які виготовляють однотипний товар, є різними. У цьому зв’язку виділяють індивідуальну і суспільну собівартість:

- індивідуальна – сукупність затрат на одиницю продукції на кожному підприємстві.

- суспільна собівартість для даного продукту – це усереднена індивідуальна собівартість на різних підприємствах, яка визнана споживачами на ринку.

Суспільна собівартість становить основу ринкової ціни на ринку.

Шляхи зниження собівартості продукції:

1) Підвищення технічного рівня виробництва: застосування нової техніки і технології, механізації і автомотизації виробничих процесів, зміна конструкції і технічних характеристик виробів, удосконалення техніки і технології, яку використовують на виробництві, покращення використання нових видів сировини і матеріалів.

2) Покращення організації виробництва і праці: удосконалення управління виробництвом, покращення організації виробництва і праці, розвиток спеціалізації виробництва, покращення матеріально-технічного постачання і використання матеріальних ресурсів, скорочення транспортних затрат.

3) Зміна об`єму і структури продукції: відносне зменшення умовно-постійних затрат і амортизаційних відрахувань в результаті росту об¢єму виробництва, зміна структури (номенклатури і асортименту) продукції, підвищення її якості.

Дата добавления: 2014-01-11