Тема 8 Вимоги до планувальних рішень виробничих корпусів і генеральних планів транспортних підприємств

Автотранспортні підприємства проектують дотримуючись правил проектування промислово-виробничих підприємств. Проектні роботи здійснюють у кілька етапів, що включають: техніко-економічні дослідження, вибір земельної ділянки, оформлення виділення ділянки, складання завдання на проектування, включення АТП, що проектується, до титульного списку будівництва, розробку проекту, нагляд за будівництвом.

Основа технологічного планування АТП – розробка генерального плану і плану виробничого корпусу. Генеральний план являє собою план відведеної під забудову земельної ділянки, орієнтованої відносно сторін світу, з вказаними на ній будівлями, спорудами, зонами зберігання рухомого складу і шляхами його руху по території ділянки, проїздів загального призначення і відомчої приналежності сусідніх ділянок. Розробку генерального плану здійснюють у відповідності до вимог СНиП ІІ-89-80, СНиП ІІ-60-75, СНиП ІІ-93-74.

Попередньо, до прийняття планувального вирішення, визначають потрібну площу (га) ділянки під забудову

де - площа забудови виробничо-складськими приміщеннями, ;- площа забудови допоміжними будівлями, ; - площа стоянок для зберігання рухомого складу, ; - щільність забудови території, %.

Розробка генерального плану тісно пов’язана з об’ємно – планувальним вирішенням будівлі виробничого корпусу і умовами земельної ділянки, тому генеральний план і об’ємне планувальне вирішення будівель і споруд пропрацьовують одночасно.

В першу чергу вирішують питання характеру забудови ділянки – блокована (усі основні функції підприємства зосереджені в одній спільній будівлі) чи павільйонна (основні функції підприємства виконуються в окремих будівлях). Перевагу слід надавати блокованій забудові, однак мийку для рухомого складу дозволяється розміщувати в окремій будівлі.

На плані позначають границі земельної ділянки, усі будівлі і споруди. Особливу увагу звертають на відстані між будівлями, що враховують санітарні, будівельні і протипожежні вимоги.

Мінімальні відстані між будівлями всередині підприємства становлять 12 метрів. Якщо в одній із будівель розміщений склад пального і мастильних матеріалів, то відстань збільшують у 2 рази. Відстань від зони зберігання автомобілів (відкритої) до зони ТО і ПР повина бути 10 метрів, між сусідніми підприємствами промислового типу 20 метрів, до огорожі (паркану) або глухої вогнестійкої стіни – 2 метри.

Адміністративно-побутові будівлі слід розташовувати поблизу головного входу на територію АТП. Поряд необхідно передбачати площадку для стоянки транспортних засобів, що належать працівникам підприємства. Площу стоянок розраховують виходячи з нормативів: 10 автомобілемісць на 100 працючих у двох суміжних змінах, питома площа на один легковий автомобіль 25. Адміністративно-побутові приміщення, як правило розташовують у прибудові до виробничого корпусу. При їх розміщенні в окремих будівлях вони повині з’єднуватись з виробничим корпусом коридором (галереєю), що опалюється.

Важливим елементом генерального плану є проїзди. Вони повині мати покриття і повздовжні ухили не більше 4%. Ширина проїздів не менше 3м при односторонньому і не менше 6 м при двохсторонньому русі. Відстань між проїздом і будівлею завдовжки понад 20 метрів становить 3м, в інших випадках – 1,5 м. Рух автомобілів на території АТП звичайно організовують кільцевим одностороннім способом. Якщо такий спосіб важко застосувати, то передбачають у тупиковому проїзді двохсторонього руху майданчик для розвороту рухомого складу на 180°. В усіх випадках організації руху на території треба прагнути до скорочення шляху автомобілів на одній смузі і пересічення транспортних потоків.

У зоні зберігання автомобілі розміщують групами (не більше як 200 одиниць у групі). Відстань між групами автомобілів повина бути не менше як 20 метрів.

Підприємство, де передбачається більше 10 постів обслуговування або зберігання більше 50 автомобілів, повино мати не менше двох в‘їздів (виїздів) на території. Робочі ворота повині бути розташовані з відступом від червоної лінії забудови (внутрішня лінія тротуару) не менш як на довжину основної моделі автомобіля, що обслуговується. При віддалі між воротами менше як 30 м в’їзд на територію повинен предувати виїзду за ходом дорожнього руху. Це забезпечує на території правосторонній рух і виключає пересічення шляхів. Запасні ворота допускається розташовувати без відступу від червоної лінії. Робочі ворота використовують, в основному, для постійного виїзду рухомого складу, тому їх розміщують зі сторони дороги з меншою інтенсивністю руху. Біля робочих воріт розміщують контрольно-пропускний пункт (КПП). Мінімальний розмір воріт при одноповерховому зберіганні автомобілів 3,5х3,5 м, а при багатоповерховому 3,5х4,2 м. Необхідно передбачити благоустрій території, спорудження спортивних майданчиків, облаштування місць відпочинку, озеленення. Площа озеленення повина складати не менше 15% площі підприємства при щільності забудови менше 50% і не менше 10% при щільності більше 50%.

Генплан виконують у масштабі 1:2000; 1:1000; 1:500 з обов’язковим нанесенням рози вітрів. Він повинен мати експлікацію будівель і споруд, а також показники: площу ділянки і забудови, коефіцієнти використання території і озеленення. Коефіцієнти використання території визначають як відношення площі, занятої будівлями і спорудами всіх видів, майданчиків для зберігання автомобілів, автомобільними проїздами, тротуарами, відмосткою і озелененням до загальної площі підприємства. На генплані обов’язково наводяться умовні позначення.

Об’ємно-планувальне рішення передбачає поєднання планувального вирішення з конструкцією будівель.

Для централізації будівництва необхідна уніфікація конструктивних елементів, тобто використання уніфікованої сітки колон, котрі служать опорою перекриттям. Сітку колон вимірюють віддалями між осями рядів в повздовжньому і поперечному напрямках. Менша віддаль - крок колон, більша - проліт. Їх розміри повинні бути кратні 3 або 6. Одноповерхові будівлі проектують каркасного типу з сіткою колон, м 12x6, 18x6, 18x12 і 24x12. Для багатоповерхових будівель використовують сітку колон 6х6, 6x9, 6x12, 9x12 м. У верхньому поверсі допускається укрупнена сітка колон 18x6 і 18x12 м. Висота приміщення - віддаль від підлоги до нижньої частини перекриття або конструкції - повинна бути не меншою 2,8 м. Висота приміщення для зон ТО і ПР в залежності від типу рухомого складу, наявності вантажопідйомного обладнання і оснащення робочих постів наведена у технічній літературі. Висоту приміщення в одноповерхових стоянках слід приймати на 0,2 м більшою за висоту самого високого автомобіля. Фактично, виходячи з уніфікації будівництва, вона приймається 3,6 м при прольотах 12 м і 4,8 м - при прольотах 18 і 24м; висота між поверхами в багатоповерхових будівлях - 3,6 і 4,8 м. Однак використання для всієї будівлі якої-небудь єдиної стандартної сітки колон не завжди забезпечує раціональне планувальне вирішення. В приміщеннях постів ТО і ПР, в місцях зберігання, де проходить рух автомобілів, їх маневрування необхідно мати більший від колон простір, що забезпечується використанням великорозмірної сітки колон. Для виробничих дільниць і технічних приміщень доцільна дрібнорозмірна сітка колон. Велике значення має взаємне розташування в зоні дільниць, котре залежить від виробничих зв'язків і повинне забезпечувати послідовне проходження автомобілем діагностики, обслуговування і ремонту. Наприклад, поряд з зоною ТО-1 і ТО-2 (на поточних лініях) розташовують карбюраторну, акумуляторну, електротехнічну дільниці, склад масел; поряд зони ПР розміщують, агрегатну, жерстяницьку, арматурну, зварювальну, кузовну, оббивальну і інші дільниці. Норми віддалей між рухомим складом, рухомим складом і елементами будівельних конструкцій, ширину внутрішніх проїздів слід приймати за даними технічної літератури в залежності від категорії автомобілів, що експлуатуються (табл.8.1).

Таблиця 8.1

Категорія автомобілів	Габаритні розміри автомобілів, м
довжина	ширина
	до 6,0	до 2,1
	більше 6,0 до 8,0	більше 2,1 до 2,5
	більше 8,0 до 12,0	більше 2,5 до 2,8
	більше 12,0	більше 2,8

Примітки: 1. Категорію автомобілів і автобусів, довжина і ширина яких відрізняється від наведених у таблиці, визначають по найбільшому їх розміру.

2. Категорію автопоїздів визначають за габаритними розмірами автомобілів-тягачів.

3. Поєднані автобуси підносяться до 3-ї категорії.

Проїздні оглядові канави, що розташовані паралельно, повинні, як правило, об'єднуватись тунелями, а тупикові канави - відкритими траншеями. Висота від підлоги до нижньої частини покриття тунеля повинна бути не меншою 2 м, ширина тунеля - не менше 1,2 м без розміщення в ній обладнання і 2...2,2 при його розміщенні. Вхід і вихід з оглядової канави здійснюють по сходах шириною не меншою 0,7 м в кількості: для тупикових, об'єднаних траншей не менше одних на три канави: для індивідуальних проїзних об'єднаних тунелями - не менше двох на чотири канави; для проїзних оглядових канав потокових ліній - не менше двох на кожні дві потокові лінії, що розташовані з протилежних сторін (віддаль до найближчого виходу не більша 25 м); для одиночних тупикових і проїзних - по одних на кожну канаву. Довжина робочої зони канави - не менша габаритної довжини рухомого складу, що обслуговується. Ширина встановлюється у відповідності до розмірів колії з врахуванням зовнішніх або внутрішніх реборд. Глибина для вантажних автомобілів і автобусів 1,1…1,2 м для легкових і автобусів особливо малого класу – 1,3...1,5 м, для позадорожніх автомобілів-самоскидів – 0,4…0,6.

Зовнішніх воріт у виробничих приміщеннях повинно бути: для ліній обслуговування - двоє; при кількості постів, що обслуговують до 25 автомобілів включно - один; від 26 до 100 включно - двоє; більше 100 - двоє і додатково одні ворота на кожні слідуючі 100 автомобілі. Безпосереднім зовнішнім виходом обладнуються такі дільниці і склади: ковальсько-ресорна, зварювальна і вулканізаційна при їх площі більш ніж 100 м², акумуляторна при площі більше 25м², склад мастил при площі більше ніж 50м², склад матеріалів, що легко займаються, регенерації масел, малярний цех - незалежно від площі.

Планування виробничого корпусу здійснюють у такій послідовності:

· уточнюють склад виробничих зон, дільниць, складів, побутових приміщень;

· визначають загальну площу приміщень;

· приймають об'ємно-планувальне вирішення по будівлі;

· враховуючи: вибрану функціональну схему обслуговування і ремонту, організацію технологічних процесів, взаємне розташування зон і дільниць пропрацьовують варіанти компонувальних вирішень виробничого корпусу.

При плануванні площі приміщень окремих дільниць, складів і зон можуть дещо відрізнятись від розрахункових: для приміщень площею до 100 м² допустиме відхилення складає ±20 %, а для приміщень більших 100 м² - ±10%.

Креслення виробничого корпусу виконують у масштабі 1:100 або 1:200. На його плані наносять три ланцюги розмірів: по периметру будови, між осями колон, простінків, вікон, дверей, а також поперечний розріз виробничого корпусу з вказанням місця розрізу. В приміщеннях і зонах схематично зображують пости, обладнання і вантажопід'ємні засоби. На план наносять лінії руху автомобілів, подають експлікацію всіх приміщень з вказанням розмірів площ, наносять умовні позначення.

Дата добавления: 2014-01-11