Ті роки були роками становлення науки криміналістики

На початку 30-х років створюються криміналістичні лабора­торії в Московському, Ленінградському, Саратовському, а потім у Свердловському, Ташкентському та Алма-Атинському юридичних інститутах колишнього СРСР.

Найбільш систематично курс криміналістики читався в ці роки в центральній школі Головного управління робітничо-селянської міліції, яка в 1932 р. випустила перших експертів-криміналістів для НТВ міліції.

Напередодні Другої світової війни в Московському і Харківсь­кому інститутах були створені самостійні кафедри криміналісти­ки, на яких почали здійснювати підготовку аспірантів.

Виникнення, розвиток і запровадження у слідчу практику криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані не тільки з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інститутів системи юстиції, експертно-криміналістичних підрозділів системи внутрішніх справ, але й кафедр криміналістики Харківського юридичного інституту (сьогодні Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого), Київського та Одеського університетів.

Було видано ряд монографій і посібників, в яких розглядалися питання судової експертизи:

· А. І. Вінберга «Криминалистическая экспертиза гильз» (1940),

· Б. М. Комарииця і Б. І. Шевченка «Руко­водство по осмотру места происшествия» (1938),

· Н. Д. Вороновского «Судебная фотография» (1939),

· посібники для слідчих «Рассле­дование убийства» (1938),

· П. І. Тарасова-Родіонова і Б. М. Шавера, «Руководство по расследованию преступлений» (1941).

Для розвитку теорії криміналістики і судової експертизи важливе значення мали праці професорів:

v С. М. Потапова «Введение в криминалистику» (1946)

v Б. І. Шевченка «Научные основы современной трасологии» (1947)

v «Настольная книга следователя» (1949),

праці відомих російських криміналістів-вчених і прак­тиків:

v А. І. Вінберга «Основные принципи советской криминалистической экспертизы» (1949)

v І. В. Терзієва та О. О. Ейсмана «Введение в криминалистическое исследование документов» (1949)

v перший післявоєнний підручник з криміналістики (ч. 1, 1950; ч. 2, 1953), в якому було узагальнено все краще в теорії криміналістики, її техніки, тактики слідства і методики розсліду­вання злочинів за 12 років після виходу останнього підручника з криміналістики (1938).

Вперше до предмета криміналістики було включено методи попередження злочинності (А. І. Вінберг).

У ці роки розгорнулася плідна робота з дослідження теорії криміна­лістики.

С. П. Мітричев у серії своїх статей, а потім і в докторській дисертації «Основные теоретические вопросы советской кримина­листики» (1954) довів, що криміналістика — наука юридична, її предметом є методи, прийоми і засоби (технічні, тактичні), що застосовуються для виконання кримінально-процесуальних дій з метою знаходження, збирання, фіксації і дослідження доказів для розслідування і попередження злочинів.

Українські НДІСЕ разом з органами прокуратури, внутрішніх справ і кафедрами криміналістики юридичних вузів видають міжвідомчий республіканський збірник «Криминалистика и судебная експертиза», в якому друкують статті, присвячені питан­ням вдосконалення існуючих і розроблення нових методик кримі­налістичних експертиз.

Значна робота проводилася кафедрами криміналістики юри­дичних інститутів.

Найбільш плідно розвивалася криміналістика на кафедрах криміналістики шкіл МВС колишнього СРСР, зокрема Вищої школи МВС СРСР (завідувач кафедри професор Р. С. Бєлкін).

За своїм науковим обладнанням, рівнем навчальної і наукової роботи вона стояла на першому місці серед кафедр криміналістики інших юридичних вузів колишнього СРСР.

Роботи криміналістів повоєнних років були перекладені і видані в ряді колишніх соціалістичних країн і отримали позитивну оцінку.

На кафедрі криміналістики Київської ВШ МВС України ім. Ф. Е. Дзержинського (пізніше Національна академія внут­рішніх справ України і Київський національний університет внут­рішніх справ) (завідувачі кафедрою — професори, відомі науковці: М. В. Салтевський, В. П. Бахін, Є. Д. Лук'янчиков, А. В. Іщенко, П. Д. Біленчук, В. С. Кузьмічов, а нині В. К. Весельський) роз­робляли питання криміналістичної тактики і методики розсліду­вання окремих видів злочинів.

Вченими-криміналістами вузів України розроблялися пробле­ми криміналістичної тактики.

В останні роки методика розслідування злочинів і питання су­дових експертиз розроблялася в докторських дисертаціях.

Подальшого розвитку набули питання методології та теорії криміналістики і предмета, системи, методів у працях відомих українських криміналістів:

§ В. Г. Гончаренка «Методологические проблемы использования данных естественных наук в уголовном судопроизводстве» (1980),

§ М. Я. Сегая «Методология судебной идентификации» (1970)

§ Г. А. Матусовського «Криминалистика в системе юридических наук и её межнаучные связи» (1980)

§ Н. I. Клименко «Криминалистические знания: понятие, структура, оптимизация использования» (1993)

§ «Криминалистика как наука и учебная дисциплина» (1994)

§ В. Ю. Шепітька «Теоретические основы следственной тактики» (1996)

§ В. О. Коновалової «Право­ва психологія» (1996)

§ В. Ф. Зудіна «Криминалистическая профи­лактика преступлений: теория и практика» (1998)

§ А. В. Іщенка «Методологические и организационные проблемы развития кри­миналистических научных исследований» (1997)

§ В. А. Журавля «Теорія і методологія криміналістичного прогнозування» (1996).

Пріоритетними напрямами дослідження криміналістичної методики на сьогодні мають стати питання:

Ø використання кримінальної статистики з метою розроблення криміналістичних характери­стик різних видів злочинів

Ø подальший розвиток вчення про кри­міналістичну класифікацію злочинів та відповідних їй методик розслідування

Ø розроблення нових (нетрадиційних) криміна­лістичних методик, зокрема вбивств на замовлення, кримінальних вибухів, терористичних актів, багатоепізодних та складних зло­чинів, які вчиняються організованими групами, нерозкритих зло­чинів минулих років

Ø розслідування злочинів в умовах неочевидності,

Ø створення комплексних методик розслідування.

В Україні відбулося багато наукових і науково-практичних конференцій (місцевих і міжнародних) з криміналістики і судової експертизи, які сприяли обміну науковими концепціями, плідним дискусіям, подальшому розвитку науки і практики.

Сучасний стан і перспективи розвитку судової експертології

Проблемі судової експертології, починаючи із середини 80-х років XX ст., присвячені публікації:

o московської

o київської

o азербайджанської шкіл криміналістів і експертологів.

Автори цих публікацій визнають судову експертологію самостійною га­луззю юридичної науки і вважають, що подальше її становлення вимагає більш чіткого визначення об'єкта, предмета і системи но­вої науки, а концептуальні основи експертної методології по­винні спиратися на універсальну модель експертного пізнання і міжгалузеві вчення, що слугують «онтолого-гносеологічним орієнтиром і «камертоном» для різних видів судових експертиз» (М. Я. Сегай).

Судова експертологія відбулася саме як самостійна наука, що поєднує спеціальні судово-експертні галузі знань з концептуаль­ними засадами єдиної судово-експертної методології.

Закон України «Про судову експертизу» до судово-експертної діяльності включив її правові, практичні та організаційні основи, визначення мети такої діяльності — забезпечення правосуддя незалежною, об'єктивною кваліфікованою екс­пертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.

Заслуговує на увагу питання про утвердження інституції судо­вої експертизи, незалежної від міністерств та відомств, на які по­кладено функції розслідування.

Так, на міжнародних науково-практичних конференціях «Теорія та практика судової експертизи і криміналістики» (Харків, 2002), «Експертне забезпечення право­суддя» (Сімферополь, 2006) були прийняті рекомендації про не­обхідність створення єдиної позавідомчої системи державних екс­пертних установ, завданням яких стане проведення експертиз, на­укова і науково-методична робота в галузі судової експертизи і криміналістики.

У процесі розбудови незалежної держави України на базі впровадження нових та вдосконалення існуючих норм регулювання судово-експертної діяльності активізувалися й творчі процеси, що, у першу чергу, відобразилося на стані міжнародного науково­го співробітництва в галузі судової експертизи, почали відновлю­ватися міжнародні наукові зв'язки з установами судових експер­тиз, кафедрами криміналістичного профілю інших держав, прово­дитися спільні наукові конференції, симпозіуми, семінари, відно­вився й обмін стажистами, науковою інформацією і друкованими виданнями.

Надалі судова експертологія стане основою, а потім складовою більш загальної юридичної дисципліни «Екпертологія», яка обслуговуватиме не тільки право, а й потреби управління.

Дата добавления: 2014-01-11