Тема 8. Міжнародні організації у сфері регулювання світової торгівлі

MІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

Ррегулювання міжнародної торгівлі.

Регулювання світових товарних ринків.

У восьмому змістовому модулі подано характеристику таких ор­ганізацій у регулюванні міжнародної торгівлі як СОТ, ЮНКТАД, МТЦ, ЮНСІТРАЛ. Розглядається значення Організації країн-експортерів нафти.

Світова торгівля — одна з найактивніших форм міжнародних економічних відносин. Поглиблення процесу міжнародного терито­ріального поділу праці з другої половини XX ст. зумовило надзви­чайне прискорення темпів зростання міжнародної торгівлі. Якщо за 40 років до Другої світової війни обсяг міжнародної торгівлі зріс у два рази, то за 50 післявоєнних років — більше ніж у ЗО разів [27, с. 138.]. За іншими підрахунками, тільки за 1960—1997 роки обсяг світової торгівлі збільшився в 41 раз (у поточних цінах) і досяг майже 11 трлн доларів [43, с. 25]. При цьому середньорічні темпи зростання обсягів товарообігу протягом усього періоду перевищували темпи зростання світового виробництва.

Така сама тенденція зберігається й на початку нового століття. За винятком окремих років, темпи зростання міжнародної торгівлі вищі за темпи зростання світового валового продукту.

Такий швидкий розвиток світової торгівлі не абиякою мірою залежить від утворення в другій половині XX ст. світової системи регулювання торгівлі, основою якої стали міжнародні економічні організації. Ще до війни робилися спроби створити механізм, який упорядкував би національні норми й правила міжнародної торгівлі, призвів би їх до єдиного стандарту з тим, щоб усунути тарифні й нетарифні перепони на шляху міжнародного руху товарів. Протекціонізм у міжнародній торговельній політиці був пануючою формою. Навіть наприкінці 40-х — на початку 50-х років тарифні ставки становили 0%. Спроби пом'якшити протекціоністські бар'єри робилися Лігою Націй й окремими угрупованнями країн, але всі вони закінчилися невдачею.

Тільки починаючи з другого етапу розвитку системи міжнарод­них організацій (з кінця 40-х років) вдалося розробити й реалізувати досить ефективний механізм регулювання світової торгівлі. Досить казати, що середня ставка мита на товари знизилася з 40 до 3 % на початок 2000 р. Найважливішу роль цьому процесі відіграли організації ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, регіональні економічні комісії ООН, Міжнародна торговельна палата. Важливе місце в системі регулювання світової торгівлі посідають також міжурядові організації з регулювання окремих ринків (ОПЕК та ін.). Успіх процесу міжнародних торговельних відносин багато в чому залежать від того, (до проблеми торговельної політики постійно перебувають у центрі 1'ваги Організації Об'єднаних Націй. Найавторитетніші організації цієї сфери - СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ - входять до системи ЮН, а МТП підтримує з нею тісні стосунки.

8.1. Світова організація торгівлі — СОТ (World Trade Organization - WТО)

Світова організація торгівлі — головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) у 1995 р. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.

І Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка була б дієвою, спромоглась, нарешті, подолати перешкоди, які муруються протекціоністською політикою держав, сягає середини 40-х років. Ініціатором виступили США, які особливо були в цьому зацікавлені. По закінченню світової війни Сполучені Штати стали і наймогутнішою державою світу, обсяг їхньої промисловості становив '51% усього виробництва несоціалістичних країн. Але американські товари не так уже й легко просувалися на закордонні ринки, бо скрізь наштовхалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнюва­лася ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували пре­ференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в листопаді 1945 р. американці розробили «Пропозиції по розширенню торгівлі й зайнятості», які передбачали скасування деяких обмежень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На ґрунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торговельної організації, голов­ною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалося на конференції ООН в Гавані, яка відбувалася в 1947—1948 рр. Але статут так і не був ратифікова­ний через суперечливість в його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося; проте залишився в силі один документ — протокол про тимчасову угоду, що регулює міжна­родні торговельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі — ГАТТ (General Agreement on Tarifs and Trade — GATT). Таким чином, тимчасова угода стада основою організації, що діяла майже півсторіччя.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку між­народної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів і регулювання торговельних спорів. Текст Генеральної угоди містив такі основні по­ложення:

• визначення сфери застосування режиму найбільшого сприян­ня в міжнародній торгівлі;

• порядок митного оподаткування;

• правила торговельної політики в міжнародній торгівлі (національний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосу­вання податків, субсидії в торгівлі тощо).

• сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розвива­ються.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнарод­них багатосторонніх торговельних переговорів — раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і ви­значались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі.

Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 р. І відбулося вісім. Восьмий, Уругвайський, раунд (1986—1993) і при­йняв рішення про перетворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ).

СОТ налічує вже понад півтори сотні членів (153 — на кінець 12ОО9 р.), в тому числі й Україну. Штаб-квартира СОТ міститься в нЖеневі.

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищен­ня рівня зайнятості й доходів в усьому світі.; Функції СОТ [51, с. 102]:

• нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

забезпечення механізмів улаштування міжнародних торго­вельних спорів;

розроблення й прийняття світових стандартів торгівлі;

нагляд за торговельною політикою країн;

обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі. Основні функції СОТ зафіксовані Марракеською угодою про заснування цієї організації. Так, функції в галузі торгівлі товарами і сформульовані в Додатку 1А угоди «Багатосторонні угоди з торгівлі товарами» (табл. 8.1.) [8, с. ЗО—ЗІ].

Таблице. 8.1

Таблице. 8.1 Багатосторонні торговельні угоди

Назва угоди	Основний зміст
Генеральна угода з та­рифів і торгівлі 1994 р.	Визначає основи режиму торгівлі товарами, пра­ва та обов'язки членів СОТ у цій сфері
Угода про сільське господарство	Визначає особливості регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами та механізм застосування заходів державної підтримки сіль­ськогосподарського виробництва і субсидування експорту
Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів	Визначає умови застосування заходів санітарного та фітосанітариого контролю
Угода про текстиль та одяг	Визначає особливості регулювання торгівлі тек­стилем та одягом
Угода про технічні бар'єри в торгівлі	Визначає умови застосування стандартів, техніч­них регламентів, процедур сертифікації
Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи	Містить положення, спрямовані на ліквідацію та недопущення наслідків інвестиційних заходів, що можуть спричинити обмеження або порушення торгівлі
Угода про застосування Статті VI ГАТТ 1994 р.	Визначає правила порушення і проведення анти­демпінгових процедур
Угода про застосуван­ня Статті VII ГАТТ 1994 р,	Визначає правила оцінки митної вартості товарів
Угода про перевідвантажувальну інспекцію	Визначає умови проведення перевідвантажувальних інспекцій
Угода про правила ви­значення походження товарів	Визначає принципи та порядок визначення по­ходження товарів
Угода про процедури ліцензування імпорту	Встановлює процедури та форми ліцензування імпорту
Угода про субсидії та компенсаційні заходи	Визначає умови та процедури застосування субсидій і заходів, спрямованих на боротьбу із субсидіюванням
Угода про захисні за­ходи	Визначає умови та процедури застосування за­ходів щодо протидії зростаючому імпорту (в разі загрози шкоди вітчизняному виробнику)

Основні принципи діяльності СОТ:

1. Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов'язково повинна поширитись на торгівлю з ре­штою країн—членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

2. Принцип національного режиму. Ось як декларується принцип найбільшого сприяння в Статті І ГАТТ: «...будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються будь-якою стороною, що домовляється, відносно будь-якого товару, що походить з будь­-якої іншої країни чи призначений для будь-якої іншої країни, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, що походить із території всіх інших сторін чи призначений для території всіх І інших сторін» [42, с. 438]. Його суть у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий | режим, як і для своїх товарів, на власному ринку.

3. Принцип захисту національної промисловості. У Статті III ГАТТ цей принцип задекларовано таким чином: «...внутрішні податки й інші внутрішні збори та закони, правила й вимоги, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, тран­спортування, розподілу чи використання товарів, а також правила внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги Щодо змішування, перероблення чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, не повинні застосовуватися до імпорто­ваних чи вітчизняних товарів таким чином, щоб створювати захист Для вітчизняного виробництва» [42, с. 441]. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то Це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні за­ходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа в тому, що багато урядів країн намагаються адміністративне обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, у 60-х роках, у розпал «автомобільних війн» між розвинутими державами, Японія прийня­ла жорсткі стандарти щодо вихлопу шкідливих речовин з авто, за­вчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їхніх машин до Японії на деякий час практично припинилися.

4. Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що та­рифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

5. Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати ком­пенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

6. Принцип дій у надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихія, соціальні заворушення), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узго­дженням із СОТ.

7. Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угруповань може встановлювати­ся особливий режим, виключення з узгоджених правил. Наприклад, в ЄС країни-члени встановили між собою найсприятливіший торго­вельний режим, без усяких обмежень. Такі надзвичайні пільги жод­на країна ЄС не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням принципу найбільшого сприяння. Розв'язання цієї суперечливості вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де всі торговельні бар'єри будуть усунуті. Наприклад, ЄС і ЄАВТ утвори­ли в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі).

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має стати стрижневим принципом у міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосуванні викликає значні суперечливості між кра­їнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів становлять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних пе­репон. Слабкіша країна, в якій промисловість тільки-но проростає, виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріальне роз­винутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організа­ції. В 1965 р. (в рамках «Кеннеді-раунда») їм удалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності». Ц Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь В пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідного еквіва­лентного поступлення. Тобто якщо розвинуті країни мусять знімати торговельні бар'єри, то країни, що розвиваються, мають право їх збе­рігати деякою мірою й на деякий час.

Водночас розвинуті країни наполягали на прийнятті «принципу градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового режиму «не­взаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився. І Попри те, що СОТ є спадкоємицею ГАТТ, між цими організаціями є певні розбіжності. По-перше, ГАТТ вважалася тимчасовим закладом, а СОТ — постійна організація; ГАТТ не мала статусу спеціалізованого закладу ООН, а СОТ — має. По-друге, сфера діяльності і ГАТТ обмежувалася торгівлею товарами, а Світова організація торгівлі займається також торгівлею послугами й торговельними аспектами інтелектуальної власності. Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; і антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгів­лі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення торговельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. Це стосується передусім ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також установлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торго­вельних аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зару­біжні інвестиції такий самий режим найбільшого сприяння, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їхні товари мають доступ на ринки розвинутих кра­їн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено спри­яння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинутих країн і країн з перехідною економікою в «багатосторонню систему регулю­вання світової торгівлі»..

Організаційна структура СОТ (табл. 8.2):

1. Конференція міністрів.

2. Генеральна рада.

3. Рада з торгівлі товарами (ГАТТ).

4. Рада з торгівлі послугам (ГАТС).

5. Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

6. Галузеві комітети, робочі групи.

7. Секретаріат.

Спільно з ЮНКТАД Світова організація торгівлі утворила Між­народний торговельний центр.

Країни, що не входять до СОТ, перебувають у невигідних умовах. По суті, вони підлягають торговельній дискримінації, бо на них не по­ширюються пільги, які члени СОТ надають один одному. До не члена СОТ можуть бути застосовані санкції, такі, наприклад, як установ­лення квот, звинувачення в демпінгу тощо.

Головні органи	Допоміжні органи
Конференція
Генеральна рада	Комітети: 1. 3 торгівлі й розвитку. 2. 3 торгівлі й довкілля. 3. 3 платіжного балансу. 4. 3.бюджету, фінансів й адміністративних питань	Органи: 1. 3 моніторингу торго­вельної політики; 2. 3 розглядання спірних питань
Рада з торгівлі товарами	Комітети: 1. 3 технічних бар'єрів в торгівлі. 2. 3 адміністративної по­літики. 3. 3 імпортного ліцензування. 4. Із захисних заходів. 5. 3 доступу на ринки. 6. 3 сільського господарства. 7. 3 санітарних заходів.	8. 3 інвестицій. 9. 3 прав походження. 10. Із субсидій та компен­сацій. 11.3 оцінки митної вар­тості. 12. 3 моніторингу за тор­гівлею технічними това­рами. 13. 3 регіональних торго­вельних угод. 14.3 державних закупівель.

Рада з торгівлі послугами	1. Комітет з торгівлі фінансовими послугами. 2. Робоча група з професійних послуг.
Рада з торго­вельних прав інтелектуаль­ної власності
Секретаріат	Відділ технічного співробітництва й професійної підго­товки кадрів

Вступ до СОТ являє собою довгу й складну процедуру [16, с. 286]. Спочатку країна надає в СОТ меморандум про свою торговель­ну політику. СОТ утворює робочу групу по вивченню меморандуму: чи відповідають принципи торговельної політики країни правилам СОТ. Далі СОТ провадить з країною-претендентом двосторонні пе­реговори з питань доступу на її ринок товарів та послуг інших країн. Якщо переговори виявилися успішними, то робоча група складає до­повідь для Конференції міністрів СОТ з відповідною рекомендацією. Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до ЄОТ чи ні. Зазвичай, за прийняття нового члена до СОТ необхідно не менше 2/3 голосів. Україна вступила до СОТ у 2ОО8 р.

8.2. Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку - ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development - UNCТАD)

ЮНКТАД — орган Генеральної Асамблеї ООН, заснована в 1964 р. Її утворення ґрунтувалося на тій підставі, що ГАТТ була на­півзакритою організацією, своєрідним «клубом обраних», вхід до якого був закритим для багатьох країн. Тому за ініціативою соціаліс­тичних і низки країн, що розвиваються, було вирішено створити ор­ган у системі ООН, який би регулював міжнародну торгівлю за прин­ципами, як передбачалося, справедливішими. Головна ідея полягає в перенесенні наголосу в механізмі регулювання на користь країн, що розвиваються, особливо найменш розвинутих. Ці принципи особли­во відбиті в «Хартії економічних прав і обов'язків держав», яку було розроблено ЮНКТАД і прийнято Генеральною Асамблеєю в 1976 р.

До складу ЮНКТАД входять 193 держави, серед них і Україна. Штаб-квартира організації міститься в Женеві.

Головна мета ЮНКТАД — сприяння розвиткові міжнародної торгівлі для прискорення міжнародного розвитку, особливо країн, що розвиваються.

Цілі:

• активізація міжурядового співробітництва розвинутих країн,' що розвиваються;

• зміцнення співробітництва країн, що розвиваються, між со­бою;

• координація дій багатосторонніх інститутів в галузі міжнарод­ної торгівлі й розвитку;

• мобілізація людських і матеріальних ресурсів через спільні дії урядів і суспільства;

• активізація співробітництва між державним і приватним сек­торами. Цілі ЮНКТАД визначили її функції [7, с. 155-159]:

1. Регулювання торговельних й економічних відносин між дер­жавами.

2. Розроблення заходів з регулювання міжнародної торгівлі си­ровиною.

3. Розроблення принципів торговельної політики.

4. Аналіз тенденції світового розвитку й міжнародної торгівлі.

5. Обговорення актуальних проблем міжнародних економічних відносин.

6. Координація діяльності органів і закладів ООН з питань між­народної торгівлі й розвитку.

7. Співробітництво з міжнародними організаціями в сфері між­народної торгівлі (насамперед із СОТ).

Діяльність ЮНКТАД виходить з таких принципів: рівноправ­ність держав у міжнародних торговельних відносинах; недопусти­мість дискримінації й економічного тиску; поширення режиму най­більшого сприяння в міжнародній торгівлі; надання пільг країнам, що розвиваються, на основі «невзаємності»; скасування преференцій;

якими користуються розвинуті країни на ринках найслабкіших кра­їн; сприяння розширенню експорту з країн, що розвиваються. Ці й де­які інші принципи задекларовані в документі під назвою «Принципи міжнародних торговельних відносин і торговельної політики».

ЮНКТАД брала активну участь у розробленні принципів «Но­вого міжнародного економічного порядку», який був ініційований політиками країн, що розвиваються. У цьому напрямі, зокрема, Конференція наполягає на обмеженні практики антидемпінгових заходів, які широко застосовуються розвинутими країнами проти менш розвинутих (Україна також від цього потерпає); на відмові від торго­вельних блокад та ембарго. ЮНКТАД визначає, що різні групи країн мають неоднакові можливості, тому в міжнародній торгівлі необхід­но врахувати проблеми менш розвинутих країн. Напередодні сесії ЮНКТАД (1996) була проведена зустріч міністрів «Групи — 77», яка складається з країн, що розвиваються; вони обговорювали проблеми стимулювання розвитку економіки в умовах лібералізації торгівлі й глобалізації світової економіки.

Оскільки сировина залишається поки що основним експортним товаром для найменш розвинутих країн, ЮНКТАД падає торгівлі. сировиною особливої уваги. Утворено спеціальні дослідні групи з си­ровинних товарів, укладено відповідні міжнародні угоди, підписано конвенції щодо умов торгівлі сировиною. За ініціативою ЮНКЇАД була розроблена й прийнята Інтегрована програма для сировинних товарів (ІПС.Т) у 1976 р:; метою програми є стабілізація цін на сиро­вину й сприяння найменш розвинутим країнам щодо її промислового оброблення.

У розробленні міжнародного механізму торговельної політики І важливе місце посідають заходи по визначенню преференцій для країн, що розвиваються, по усуненню тарифних перепон, щодо по­ліпшення структури їхнього експорту. Особлива увага приділяється найменш розвинутим країнам, що не мають виходів до моря (таких багато в Африці), й острівним країнам.

Крім суто торговельних, ЮНКТАД відає й іншими питаннями І міжнародного економічного співробітництва. Це валюта і фінанси;

І морські перевезення; страхування передачі технологій; міжнародні І інвестиції. | Аналітична діяльність ЮНКТАД охоплює такі сфери [28, с. 442}:

тенденції світової економіки та їхній вплив на процес розвитку; макроекономічна політика; конкретні проблеми розвитку, використання успішного досвіду розвитку країнами, що розвиваються, й країнами з перехідною економікою; питання, пов'язані з фінансовими потоками й заборгованостями. За результатами досліджень складається банк інформації, яка надається країнам-членам.

Організаційна структура ЮНКТАД:

1. Конференція.

2. Рада з торгівлі та розвитку.

3. Секретаріат.

У спільному із СОТ відомстві ЮНКТАД керує Міжнародним торговельним центром.

Фінансування ЮНКТАД здійснюється з таких джерел: кошти ПРООН, Європейської комісії, Всесвітнього банку, окремих країн-донорів. Серед останніх — переважно західноєвропейські країни та Японія.

ЮНКТАД має непрості відносини із СОТ; по суті, вони є конку­рентами в сфері регулювання світової торгівлі. Серед членів ЮНК­ТАД чисельно переважають країни, що розвиваються; їхнім пред­ставникам вдається втілювати принципи й рішення, які часто не в інтересах розвинутих країн (хоча б, наприклад, поширення принципу «невзаємності»). Ось чому держави, які мають беззаперечний автори­тет у СОТ, намагаються надати більшу вагомість у міжнародних тор­говельних відносинах саме цій організації. І дійсно, авторитет СОТ вищий, ніж у ЮНКТАД. Не останню роль у цьому відіграє принцип прийняття рішень: рекомендаційний їхній характер у ЮНКТАД дає змогу подекуди їх ігнорувати, а це послаблює її авторитет. Вислов­лювалися навіть думки: а чи потрібна взагалі ЮНКТАД? Але згодом вдалося розмежувати функції двох організацій: ЮНКТАД розробляє загальні торговельно-політичні принципи в контексті розвитку, а СОТ відає суто торговельними питаннями.

8.3. Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД/СОТ — МТЦ (International Trade Centre UNCTAD\WTO - ІТС)

МТЦ є спільним допоміжним органом СОТ та О ОН. Був утво­рений у 1964 р. в рамках ГАТТ, а з 1968 р. увійшов також до струк­тури ЮНКТАД. Членами МТЦ є члени СОТ та ЮНКТАД. Штаб-квартира міститься в Женеві.

Головна мета МТЦ — усунення дублювання й паралелізму в ді­яльності СОТ і ЮНКТАД щодо сприяння розвиткові торгівлі в кра­їнах, що розвиваються.

Основні функції МТЦ:

• надання країнам, що розвиваються, технічної допомоги в роз­витку торгівлі, насамперед у стимулюванні експорту;

• забезпечення країн-членів інформацією про ринкові можли­вості для традиційних і нетрадиційних товарів;

• удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціо­нального використання валютних ресурсів;

• навчання урядових службовців, підприємців і викладачів тех­нології експортно-імпортних операцій;

• здійснення наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі. Цілі й функції МТЦ відповідають змісту основних сфер діяль­ності Центру [51,с.45]:

1. Розвиток ринку продуктів.

2. Розвиток ринку послуг.

3. Торговельна інформація.

4. Підготовка кадрів.

5. Міжнародне управління попитом і пропозицією.

6. Планування заходів, спрямованих на стимулювання торгівлі. Ці напрями діяльності МТЦ були визначені резолюцією ЕКО-СОРу1973р.

Розвиток ринку продуктів передбачається здійснити за рахунок підвищення якості товарів, підтримки експорту (особливо приватно­го сектору), його диверсифікації. Надання послуг по техніці торгівлі також спрямовано насамперед на приватний сектор. Значна увага приділяється утворенню національної системи інформації по товарах, послугах, ринках і торговельній діяльності підприємств та організацій; кожна країна повинна мати таку систему. Для успішного прориву на міжнародні ринки країна, що розвиваєть­ся, має потребу в кадрах фахівців. Для цього МТЦ сприяє їхній підго­товці в національних навчальних закладах (надання стипендій тощо), організовує практичне навчання на торговельних підприємствах.

МТЦ розробляє і втілює національні й регіональні програми роз­витку торгівлі, надає консультації з розроблення національної зо­внішньоторговельної політики.

Особлива увага в діяльності МТЦ приділяється найменш-розви­нутим країнам. У 1995 р. було прийнято програму технічної допомоги під назвою «Технічне співробітництво для Африки в рамках багато­сторонньої торговельної системи на базі «Уругвайського раунду»»;

вона спрямована на посилення конкурентоспроможності найменш розвинених африканських країн.

Організаційна структура:

1. Генеральна рада СОТ, Рада з торгівлі й розвитку ЮНКТАД.

2. Об'єднана консультативна група (ОКГ) у справах МТЦ.

3. Наради заступника генерального секретаря ЮНКТАД, заступ­ника генерального директора СОТ й директора-виконавця МТЦ.

4. Секретаріат.

Фінансування МТЦ здійснюється однаковими коштами від СОТ й ООН. Діяльність МТЦ щодо технічної допомоги країнам, що розви­ваються, й країнам з перехідною економікою фінансується із внесків ПРООН, міжнародних організацій та добровільних внесків. Робочі програми фінансуються Глобальним трастовим фондом.

МТЦ має розвинуту інформаційну структуру з питань міжнарод­ної торгівлі. Регулярно публікуються книги, довідники, огляди рин­ків, навчальні матеріали. Центр має бібліотеку, яка містить широку інформацію, призначену переважно для організацій.

8.4. Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнарод­ної торгівлі — ЮНСІТРАЛ (United Nation Commission on International Trade Law — UNCITRAL)

ЮНСІТРАЛ заснована в 1966 р. Вона є головним правовим орга­ном ООН в галузі прав міжнародної торгівлі.

Функції ЮНСІТРАЛ:

• уніфікація права міжнародної торгівлі;

• координація роботи міжнародних організацій у сфері права Міжнародної торгівлі;

• сприяння широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробленні нових міжнародних конвенцій з пра­ва міжнародної торгівлі;

• підготовка кадрів в галузі права міжнародної торгівлі, особли­во для країн, що розвиваються.

Законодавство, що розробляється Комісією, поширюється на такі галузі: купівля-продаж товарів, арбітраж, електронна торгівля, обіго­ві документи, фінансування проектів, банкрутство, гарантії, будівель­ні контракти, акредитиви, морські перевезення.

Діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розро­бленні й прийнятті конвенцій — документів, у яких містяться узгодженні норми, принципи й стандарти в галузі міжнародного торго­вельного права. Найвідоміші конвенції:

• Конвенція про позову давність в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974); вона встановила уніфіковані норми щодо стро­ків, в які має розпочинатися розгляд спорів, що виникли на основі контрактів, а також строки позовної давності.

• Конвенція ООН про морське перевезення вантажів («Гам­бурзьке право», 1978); вона затвердила уніфікований право­вий режим, який регулює права і обов'язки відправників ван­тажів, агентів, що здійснюють перевезення, мореплавських компаній, отримувачів, які виникають згідно з угодою про морське перевезення вантажів.

• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція, 1980).

• Конвенція ООН про міжнародні перевідні векселі й міжна­родні прості векселі(1988).

• Типовий закон про міжнародні кредитові трансферти (1992).

• Типовий закон про електронну комерцію (1996).

• Типовий закон про транскордонну неплатоспроможність (1997).

Найбільш змістовною була Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона встановила єдині норми регулювання купівлі-продажу, що багато де в чому усунуло розходження в національних законодавствах. Єдині нор­ми створюють передумови для повного порозуміння між торго­вими партнерами, визначають обов'язки продавця й покупця. Конвенція встановила перелік об'єктів купівлі-продажу, на які поширюються її ідеї, а також визначила ознаки договору, до яких Конвенція не застосовується. Конвенція надає партнерам широкі можливості для укладення взаємовигідної торговельної угоди; якщо ж взаємовідносини партнерів не урегульовані контрактом, тоді застосовуються положення Конвенції.

Положення Конвенції є нормами права; вони застосовуються тільки в угодах міжнародного характеру і не є обов'язковими для внутрішніх національних торговельних систем. Але ЮНСІТРАЛ здійснює постійну роботу щодо уніфікації національних законодавств, які регулюють купівлю-продаж товарів.

Склад ЮНСІТРАЛ обмежується 60-ма країнами-членами, які обираються за принципом ротації від регіонів Африка, Азія, Східна Європа, Західна Європа та Північна Америка, Латинська Америка. Від Східної Європи в організації функціонують такі держави:

Білорусь (термін до 2010 р.), Латвія (2010), Польща (2010), Росія (2013), Сербія (2010), Чехія (2010). Члени ЮНСІТРАЛ обираються строком на 6 років.

Секретаріат ЮНСІТРАЛ розташований у Відні; він нараховує 19 службовців, 11 з яких належать до професійного персоналу, а 8 — допоміжні адміністративні працівники.

До складу Комісії належать шість робочих груп, які виконують підготовчу роботу, передбачену програмою ЮНСІТРАЛ. До складу кожної з робочих груп входять усі країни-члени Комісії. За допомо­гою Секретаріату вони складають проекти законів, які потім вино­сяться на розгляд Комісії.

Дата добавления: 2014-01-11