Аархітектурна мегаломанія й неоампір

В умовах нацистської держави

Деякі особливості існування архітектурно-мистецької культури

“Розроблено на основі ідей фюрера”

У 1934 р. Альберт Шпеєр одержав неофіційний титул “особистого архітектора фюрера.” Власне, для виконання офіційних проектних замовлень Гітлером використовувалося близько десяти професійних архітекторів, і першим його “особистим архітектором” був Пауль Людвіг Троост (1878-1934). До 1940 р. А. Шпеєр, незважаючи на власну молодість (у 1935 р. йому ледь виповнилося 30), виступав у ролі своєрідного посередника між вождем нації й архітектурно-будівельною галуззю, яка повинна була втілювати безпомилкові й величні ідеї проводиря. Особливістю такого посередництва саме у нацистській Німеччині було те, що й сам фюрер був художником-аматором і самоуком-архітектором, - тобто, був здатний більш-менш чітко артикульовано позначити власні смаки у певних ескізах-начерках й директивних текстах. Ці смаки виразно втілилися у проектах реконструкції найбільших міст Німеччини (перед усім – Берліна) й різних представницьких, зокрема - виставкових споруд. А. Шпеєрові, між іншим, було доручено спроектувати й збудувати павільйон Німеччини на міжнародній виставці 1937 р. у Парижі.

Величезна увага приділялася майбутній реконструкції столиці “тисячолітнього” Рейху. В основу перебудови Берліну було покладено створення велетенської, завершеної двома вокзалами восьмикілометрової осі “Південь-Північ,” – проспекту завширшки 120м, куди передбачалося винести усі головні імперські будівлі. Ця вісь доповнювалася такою ж великомасштабною віссю “Захід-Схід”. Цей простий планувальний прийом тиражовано застосовувався у генпланах реконструкції кількох німецьких міст.

Головною спорудою планувався так званий Великий палац – гігантська будівля, призначена для проведення імперських конгресів. Задум Великого палацу (Дому конгресів) в Берліні теж належав фюрерові, його особисті ескізи схожої будівлі датовано ще 1925 роком.

Знову зі “Спогадів” А. Шпеєра: “Будівлі, які обрамовували майбутній майдан Адольфа Гітлера [розпланований біля нинішнього німецького парламенту - Рейхстагу] опинилися б у затінку величезного палацу. Його об’єм був у п’ятдесят разів більший від об’єму майбутньої нової будівлі рейхстагу з залом засідань на 2100 місць.”

“Наш грандіозний палац з трьох боків віддзеркалювався б у водній гладіні розширеної в озеро р. Шпреє. Південний фасад палацу виходив би на величезну площу – майбутній майдан Адольфа Гітлера, куди планувалося перенести первомайські демонстрації з Темпельхофа [Tempelhofel Feld, - просторого поля центрального берлінського аеродрому]. Було розроблено декілька сценаріїв маніфестацій, в залежності від політичної і пропагандистської мети, - від зустрічей школярами високоповажних іноземних гостей до мобілізації мільйону робітників для виразу “волі народу”, - саме стільки людей вміщував майдан А. Гітлера.

Отже, палац займав би один бік майдану, нова будівля Верховного головнокомандування збройними силами й адміністративний корпус рейхсканцелярії – два інших, а четвертий бік залишався б вільним, відкриваючи чудовий вид на величний проспект.

Після Великого палацу найважливішою й найцікавішою будівлею була б резиденція канцлера, яку теж можна назвати палацом...

В її архітектурних планах знаходила вираз зростаюча, - мірою сходження до абсолютної влади, - жага Гітлера до утвердження власного статусу. Масштаби майбутнього палацу у порівнянні з використаною спочатку реконструйованою резиденцією канцлера Бісмарка зросли у сто п’ятдесят разів. Палац Гітлера перевершив би навіть легендарний Золотий дім Нерона, що мав площу більш як у мільйон квадратних метрів. Збудований в самому серці Берліна палац повинен був займати – разом з відведеними територіями – два мільйони квадратних метрів...

У порівнянні з рейхсканцелярією, збудованою у 1931 р., устремління Гітлера зросли у сімдесят разів. Ця цифра дозволяє уявити, як розвивалася його мегаломанія.”

Креслення, загальний вигляд у перетині й перший макет Великого палацу було експоновано Шпеєром фюрерові 20 квітня 1937 р., - на день його народження. На кресленнях було позначено: “Розроблено на основі ідей фюрера.”

“Найбільший у світі зал засідань повинен був являти собою практично єдине приміщення, де могли б розміститися стоячи сто п’ятдесят – сто вісімдесят тисяч людей… Палац, за власною сутністю, був культовою спорудою. За його задумом, з плином часу, завдяки власній монументальності… він набув би такого ж значення, як собор Святого Петра для католицького християнства.

Розміри ротонди круглого купольного залу діаметром 251 м важко уявити. Легкий параболічний вигин грандіозного куполу починався на висоті 98 м й завершувався б у 220 м від полу. Берлінський купол, як і римський Пантеон, також мав би зверху круглий світловий отвір, але за діаметром більший, ніж увесь купол Пантеону (43,3 м) і купол собору Святого Петра (44,2 м). Об’єм залу у шістнадцять разів перевищив би об’єм собору Св. Петра.

Внутрішнє оздоблення передбачалося дуже просте. Триярусна галерея висотою у 30,5 м оточувала б зал діаметром 140 м. Монотонність кільця з сотні прямокутних у перетині мармурових колон заввишки всього 24 метри (єдині цілком “людські” розміри у всій будівлі) порушувалася б навпроти входу нішею заввишки 50 м й завширшки 27,5 м, викладеною золотою мозаїкою. У ніші на мармуровому п’єдесталі заввишки 14 м повинна була стояти єдина в залі скульптура: визолочений німецький орел зі свастикою у кігтях... Перед орлом планувалося підвищення для вождя нації, звідки від звертався б з промовами до народів власної майбутньої імперії, але тут виявився фатальний архітектурний недолік, що полягав у брутальному порушенні пропорційної масштабної відповідності інтер’єру. Грандіозний купол практично зводив фігуру вождя нанівець.

Зовні купол ввижався сприймався б зеленою горою, тому що його планувалося обшити мідними патинованими пластинами. На його верхівці планувалося встановити засклену башточку заввишки 40 м з найлегшого металу, увінчану орлом зі свастикою. [Згідно до спогадів Шпеєра, фюрер пізніше звелів замінити свастику у пазурах геральдичного птаха земною кулею.] Громаддя куполу немов би підтримував ряд колон заввишки 20 м.” Шпеєр виправдовується: “Таким чином я марно намагався оптично впорядкувати пропорції споруди. Величезний купол спочивав на гранітній споруді 74 м заввишки, кожний бік якої мав у довжину 316 м.. Фриз, зкомпонований за всіма чотирма кутами з двічі подвоєними канельованими колонами вздовж фасаду, що виходив на майдан, повинен був підкреслити розміри величезного куба.

По обидва боки від колонади передбачалося встановити скульптури заввишки 15 м.... Гітлер вирішив, якими вони будуть: Атлант, який підтримує небесне склепіння, й Теллура, яка підтримує земну кулю. Сфери, що символізували небо й землю, слід було вкрити емаллю з золотими контурними зображеннями по ній – сузір’їв та континентів відповідно.

У цю грандіозну споруду об’ємом у 20,9 млн. куб. м вмістилося б чимало вашингтонських Капітоліїв. Такі масштаби просто важко собі уявити.

Та все ж палац в жодному разі не був божевільним або нездійсненним задумом. Плани неможливо було віднести до категорії таких суперграндіозних проектів, як, наприклад, лебедина пісня династії Бурбонів – проект Клода Ніколя Леду, або ж ідея уславлення революції Етьєна Л. Булле [купол споруди, спроектованої на славу й честь Здорового Глузду, – символу французької революції, - виявився б у діаметрі 260 м, але не мав жодних шансів на втілення.]

Палац планувалося завершити до 1950 р.. Закладення його першого каменю було призначено на 1940 р.” [порівняємо з початком будівництва Палацу Рад у Москві, - 1939. До речі, фюрер дуже нервово поставився до намірів створення велетенської вежі у Москві, адже вона набагато перевищила б Великий палац у Берліні.]

Знову “Спогади” А. Шпеєра: «Відносно вдало було спроектовано центральний залізничний вокзал, - крізь оправлені в мідь скляні панелі проглядав сталевий каркас. Вокзал з чотирма транспортними рівнями, пов’язаними ескалаторами й ліфтами, перевершував би власними розмірами нью-йоркський Гранд-Сентрал й різко контрастував би з кам’яними громаддями.

Офіційні гості держави опускалися б великими зовнішніми сходами і, відповідно нашому задумові, як і звичайні пасажири, завмирали б ошелешені безперечною могуттю Рейху. Привокзальний майдан довжиною у 1000 м й завширшки 305 м передбачалося прикрасити за периметром трофейною зброєю - на зразок шляху з Карнаку до Луксора.

Майдан увінчувався б грандіозною Тріумфальною аркою. Втім, якщо наполеонівська Тріумфальна арка на майдані Етуаль (Зірки) - приблизно 49 м заввишки - була величним завершенням Єлісейських полів, наша, - завширшки 167 м і 115 м заввишки - підносилась би над усіма будівлями південної частини проспекту й буквально пригнічувала б їх... Крізь вісімдесятиметровий прогін величезної арки прибулий мандрівник побачив би в кінці майже п’ятикілометрової вулиці-проспекту оповиту серпанком великого міста другу грандіозну споруду: колосальний палац з величним куполом.

Між Тріумфальною аркою й палацом розміщувалися б одинадцять будівель міністерств:...нові споруди призначалися для підвищення державного престижу, але аж ніяк не для розміщення бюрократичного апарату...

Від монументальної центральної частини проспекту до круглого майдану на перехресті з Потсдамерштрассе на 800 метрів тяглися торговельні й розважальні заклади, а далі знову тріумфував офіціоз. Справа підносився Палац солдатської слави (архітектор Вільгельм Крайс) – величезний куб,...що напевне передбачав би сполучення музею зброї й меморіалу ветеранам. Після перемир’я з Францією [1940] сюди – за наказом фюрера – було перевезено вагона, де відбулося підписання акту про капітуляцію Німеччини у 1918 р. й акту про капітуляцію Франції у 1940 р., - перший представлений тут експонат. За Палацом солдатської слави на захід передбачалося розташувати нові будівлі Верховного головнокомандування збройними силами.”

“У південній й північній частинах міста було спроектовано величезні залізничні вокзали. Перед кожним передбачалося влаштувати озера завдовжки 1005 м й завширшки 355 м., - заповнені водою, придатною для купання. Зона відпочинку у самому серці міста чудово контрастувала б з кам’яним громаддям, що відбивалося б у штучнім озері, хоча справжня причина була більш прозаїчною: болотистий ґрунт залишався непридатним для будівництва.

Завершення будівництва усіх головних будівель планувалося від 1945 до 1950 р.р..

Восьмикілометровий завдовжки проспект між двома центральними залізничними вокзалами, з архітектурною домінантою, – грандіозним Палацом конгресів – став би втіленням політичної, військової й економічної потуги могутності Німеччини й символом абсолютної влади її правителя. В будь-якому разі у проекті втілився б лозунг фюрера: “Берлін повинен змінити своє обличчя, щоб відповідати власній новій величній місії”.

Отакі грандіозні проекти є чимось на зразок симптому хронічної мегаломанії...”

Після підписання “Пакту Молотова – Риббентропа” (1939) Сталін дуже зацікавився реконструкцією Берліна й за посередництва посла рейху в Москві фон Шуленбурга попрохав Гітлера надіслати до Кремля - для влаштування закритої виставки - фотографії й макети Шпеєра. Як пізніше повідомили Шпеєра представники посольства, виставка Сталіну сподобалася.

Коли Гітлер телефонував Шпеєрові за день до вторгнення до СРСР, головною темою розмови було, що “в нас тепер буде у необмеженій кількості граніту й мармуру.”

“...Останні проекти ми розробили у 1939 р., і, - за власною сутністю, - це був чистий неоампір, який можна порівняти хіба що зі стилем, який панував сто двадцять п’ять років тому, напередодні падіння Наполеона: перевантаженість деталями, пристрасть до позолоти й помпезність...”

Нацистською верхівкою приділялася неабияка увага оформленню партійних з’їздів і зборів у м. Нюрнберзі, які режисерувалися й відбувалися як масове ритуальне дійство. Фюрер запросив, - з метою складання хроніки партійних з’їздів, - талановиту кінорежисерку Лені фон Ріфеншталь, яка створила фільм про партійний нацистський з’їзд у Нюрнберзі, - що став класикою тоталітарно-документального кінематографу, - “Тріумф волі”, - а той же А. Шпеєр у 1933 р. для оформлення партійного з’їзду створив яскравий драматичний ефект потужного світлового супроводу (так званий “Собор з льоду”, - визначення належить очевидцеві - послові Британії в Німеччині Невілові Хендерсону: “Немов знаходишся в льодяному соборі: разом урочисто й прекрасно”). “...Сто тридцять різко окреслених світлових стовпів [утворених зенітними прожекторами, розташованими на відстані 12 м один від одного] на високості в 6-7 км зливалися у сяючий купол. Складалося враження грандіозного залу з могутніми колонами вздовж нескінченно високих стін. Гадаю, цей “храм зі світла” був першим зразком люмінесцентної [тобто - світлової] архітектури.”

“Моя робота полягала у зведенні величних декорацій для політичних подій,” – підкреслював А. Шпеєр. Він навіть розробив, - у відповідності до проголошеного фюрером гасла наведення “мосту традицій” до майбутніх поколінь, - “Теорію історичної вартості руїн”, згідно якій підчас будівництва у “Тисячолітньому Третьому рейхові” слід використовувати матеріали й статичні принципи, що дозволили б будувати споруди, які за сотні й навіть тисячі років будуть відігравати таку ж величну роль, що й твори древніх римлян.

З не меншою помпезністю було організовано змагання Олімпійських ігор 1936 р., які проходили в Берліні; для урочистих спортивних церемоній та змагань було збудовано величезний похмуро-монументальний стадіон, де відповідно задумові нацистського керівництва повинні були здійснитися звитяжні досягнення непереможних спортсменів арійської раси...

У 1935 р. А. Шпеєр склав негайно ж схвалений фюрером план “партійного форуму” в м. Нюрнберзі. “Площа ділянки [так званого Цепелліненфельд, - колишнього велетенського поля для дирижаблів], складала, - разом з майданчиками для таборів учасників, - 16,2 кв. км.. Між іншим, ще за часів кайзера Вільгельма ІІ було складено плани будівництва Центру німецьких національних свят на території 2000 на 180 м, тобто - лише 0,36 кв. км... Макет майбутнього комплексу було експоновано на Всесвітній Паризькій виставці 1937 р., де від одержав Гран-прі. У південній частині комплексу розміщувалося Марсове поле...

На величезній ділянці - 1000 на 700 м – передбачалося проводити воєнні навчання. Для порівняння нагадаємо, що площа грандіозного палацу царів Дарія І й Ксеркса у Персеполі (V ст. д. н. е.) складала лише 450 на 900 м. Весь простір повинні були оточувати трибуни місткістю у сто шістдесят тисяч глядачів, - 14,6 м заввишки, - розчленовані двадцятьма чотирма баштами 40 м заввишки. У центрі знаходилася б трибуна для почесних гостей, увінчана скульптурою – жіночою фігурою, яку було передбачено створити на 14 м вищу від статуї Свободи у Нью-Йорку (46м).

На північному боці - у напрямі до бовваніючого вдалині Нюрнберзького замку Гогенцоллернів - Марсове поле переходило у шлях святкових процесій довжиною два кілометри й вісімдесят метрів завширшки. Цим шляхом армія здатна була б марширувати п’ятнадцятиметровими шерегами. Будівництво шляху встигли завершити до початку війни, й важкі гранітні плити, якими його було вимощено, здатні були витримати вагу танків. Поверхню плит навмисно зробили шерехуватою, аби маршируючі парадним кроком солдати не ковзалися. Справа височіли сходи, звідки фюрер з генералами спостерігали б за парадами, а навпроти – колонада з полковими прапорами.

Ця колонада, - заввишки всього у 18 м, - повинна була контрастувати з Великим стадіоном, що височів за нею, - найбільшою спорудою комплексу й однією з найграндіозніших в історії...”

У 1936 р. “особистим архітектором фюрера” було завершено проект велетенського стадіону у м. Нюрнберзі (призначеного саме для організації партійних церемоній), - з трибунами, що вміщували – на вимогу фюрера - 400 тис. глядачів; для порівняння: найбільшою за всю історію, - призначеною для масових видовищ, - спорудою був римський Великий цирк, - Circus Maximus, - що вміщував від ста п’ятдесяти до двохсот тис. глядачів). “Нюрнберзький стадіон 553 м завдовжки й 462 м завширшки, - згідно до “Спогадів” А. Шпеєра, - мав би об’єм втричі більший за піраміду Хеопса!.. Для розміщення розрахункової кількості глядачів трибуни повинні були будуватися 90м заввишки.” Частину трибун велетенської споруди розташовували на схилах природної улоговини; візуальне сприйняття глядачами простору майбутнього стадіону було перевірено будівництвом у натуральному масштабі й матеріалі однієї трибунної секції.

З урахуванням забезпечення оптимального мікроклімату й для запобігання психологічному дискомфортові довелося звернутися до підковоподібної форми Афінського стадіону. На зауваження щодо невідповідності такої форми сучасним вимогам проведення спортивних змагань олімпійського рівня, Гітлер висловився в тому сенсі, що після 1941 р. саме Німецька імперія – Третій Рейх – диктуватиме світовій спільноті стандарти найбільших спортивних будівель, а Олімпійські ігри завжди відбуватимуться лише в Німеччині.

“Далі на північ від стадіону шлях процесій перетинав чималий водний простір, де повинні були віддзеркалюватися будівлі завершального у комплексі майдану з залами конгресів (Конгрессхалле) й культури (Культурхалле). Згідно ретельно складеному графікові стадіон передбачалося завершити до партійного з’їзду 1945 року...”

Дуже схожа супермонументальна імперська символіка домінувала й у проектах італійських архітекторів, які працювали на замовлення лідера (дуче) фашистського режиму Муссоліні. Такою ж гігантоманією керувалися зодчі підчас створення так званого “Форуму Муссоліні” у Римі або ж у реконструктивних заходах у центрі італійського столичного міста.

Проте реальність Другої світової війни назавжди поклала край, так би мовити, - традиційним архітектурним забаганкам вождів, - і в Німеччині, і в Італії, - у країнах Осі.

Дата добавления: 2014-01-11