Етапи та напрями розвитку історії економіки

У розвитку історії економіки, або економічної історії як наукової дисципліни, можна виділити п’ять етапів:

1) період становлення – з 17, особливо 18 ст., до середини 19 ст.

2) традиційна економічна історія – з середини 19 ст. до кінця 50-х років 20 ст. – як самостійна наука.

3) „нова економічна історія” (кліометрія, історична економетрика) – кінець 1950-х – 1960-ті рр.

4) вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання – як напрям історико-економічних досліджень, паралельний другому та третьому етапам з кінця 19 ст. до 70-х років 20 ст.

5) історична економіка – з 1970-х років й до сьогодення – як синтез методів „нової економічної історії” та аналізу довгострокових тенденцій економічного розвитку.

В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією економічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж.Ешлі „Економічна історія Англії у зв’язку з економічною теорією” (1897) та В.Ф.Левитського „Історія господарського побуту у зв’язку з історією політичної економії” (1907).

Найяскравішими представниками економічної історії, її основоположниками в Англії був Арнольд Тойнбі (1852-1883), у Франції – Фюстель де Куланж Нума Дені (1830-1889), Марк Блок (1886-1944), Лабрус Ернест Каміль (1895-1972), Фернан Бродель (1902-1985), у Німеччині – Фрідріх Ліст (1789-1846), Карл Бюхер (1847-1930), Макс Вебер (1864-1920) та інші.

Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати „історичною економікою”, являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема „нова економічна історія”, виникли порівняно недавно – у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, у галузі економічної динаміки, з’явилися ще на початку 20 ст.

Виникнення „нової економічної історії” зазвичай пов’язують із працею американських економістів-істориків А.Конрада та Дж.Мейєра „Економіка рабства на довоєнному Півдні”, яку було опубліковано 1958 р. і в якій вони продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також можливості статистичної перевірки достовірності цих моделей.

Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А.Конрадом та Дж.Мейєром, є Р.Фогель, С.Енгерман, Д.Норт. Для „нової економічної історії” характерним є використання нових методів економічного дослідження.

У центрі уваги дослідників були дві основні, хоча далеко не єдині, теми: економіка рабства на Півдні США та роль залізничного будівництва у розвитку цієї країни в останній третині 19 ст.

Після того як С.Рейтер у 1961 р. запропонував для позначення нового напряму, пов’язаного з використанням економіко-статистичного моделювання стосовно економічної історії використовувати термін „кліометрика”, вислів „нова економічна історія” було використано для позначення того самого напрямку Робертом Фогелем, лауреатом Нобелівської премії 1993 р. в книжці „;Залізниці та американське економічне зростання: на риси з економетричної історії” (1964 р.), а остаточне його утвердження в літературі відбулося з часу виходу 1966 р. його ж статті під назвою „Нова економічна історія, її відкриття та методи”.

Прихильники цієї школи, прагнучи покласти край недооцінці ролі вимірів і ставлячи перед собою завдання відтворити американську економічну історію на серйозній кількісній основі, виходять з того, що минуле залишило про себе значно більше інформації, ніж може здатися історику, який використовує лише традиційні методи. Адже окрім загальновідомих фактів, що безпосередньо випливають із речових та письмових джерел, сама наявність цих фактів та частота згадувань про них є певною інформацією про минуле.

Дата добавления: 2014-01-11