Фінанси в індустріальній економіці

Таким чином можна зробити висновок про те, що виникнення акціонерних товариств стало економічною передумовою зародження корпоративних фінансів і фінансового ринку. Акціонерна форма централізації капіталу відкриває великі можливості для функціонування і подальшого розвитку фінансового ринку становлення фінансів як системи грошових відносин.

В умовах капіталізму в процесі перерозподілу національного доходу через фінансову систему держава концентрує в своїх руках все більшу частину фондів грошових коштів і спрямовує їх для здійснення своїх функцій. Швидко зростають державні видатки, що зумовлено понад усе різким зростанням витрат на модернізацію економіки. Створення постійних армій, їх утримання і спорядження, удосконалення військової техніки потребували величезних коштів. До кінця ХІХ ст. майже в усіх капіталістичних країнах витрати на військові цілі і погашення державного боргу, пов’язаного з мілітаризацією, складали понад 2/3 загальної суми державних витрат. Крупні кошти направлялись на утримання державного апарату. Видатки на соціальні цілі – освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення складали невелику питому вагу в державному бюджеті.

Основним джерелом доходів капіталістичних держав стали податки, що лягли на плечі працюючих. Доля податків у загальній сумі державних доходів до кінця ХІХ ст. складала у Великобританії – 84%, Франції – 87% і США – 80%. Найбільшого значення набули непрямі податки, що лягали важким тягарем на бідні верстви населення.

В епоху імперіалізму фінанси характеризуються постійним зростанням долі національного доходу, що перерозподілялась через державний і місцевий бюджети, безперервним збільшенням державних видатків і особливо витрат на воєнні цілі і утримання величезного державного апарату, посиленням оподаткування, хронічною дефіцитністю бюджетів і, як наслідок цього, збільшенням державної заборгованості, посиленням процесу фінансової централізації. Збільшуються обсяги державних бюджетів головних капіталістичних країн.

Визначальне значення для зростання державних видатків мало збільшення витрат на підготовку і ведення війн. Фінансові витрати капіталістичних держав під час Першої світової війни 1914-1918 рр. оцінюються у 208 млрд. дол.; під час Другої світової війни 1939-1945 рр. у 925 млрд. дол..

На першому етапі загальної кризи капіталізму швидко зростали витрати, пов’язані з втручанням держави в економіку – на санацію підприємств, що знаходилися на межі банкрутства, і будівництво військових заводів за державний кошт. Це вимагало збільшення податків. Якщо у ХІХ ст. основними доходами держави були непрямі податки, то в епоху імперіалізму, особливо у період загальної кризи капіталізму, все більшого значення стали набувати прямі податки і перш за все податок на прибуток. До Першої світової війни основна маса трудящих не була безпосереднім платником податку на прибуток, тому що неоподатковуваний мінімум був вищим за середній рівень заробітної плати робітника в промисловості. Проте на другому етапі загальної кризи капіталізму, що почалася у період Другої світової війни в результаті зниження неоподатковуваного мінімуму і скорочення пільг за сімейним станом податок на прибуток перетворився в масовий податок – в податок на заробітну плату і трудові доходи. За своєю класовою сутністю він наблизився до непрямих податків. Одночасно посилилось непряме оподаткування: широкого поширення набули акцизи і фіскальні монопольні податки на тютюн, вино, сіль, сірники та інші продукти широкого вжитку. Розвиток акцизного обкладання призвів до появи універсального акцизу або податку з обороту.

Все це різко посилило фінансову експлуатацію трудящих. У 1938 році питома вага податків у заробітній платі робітників США перевищила 12%, робітників Великобританії 19%. Не дивлячись на зростання оподаткування зростаючі витрати держави на мілітаризацію стали причиною гострого дефіциту державного бюджету і зростання державного боргу. На початку Другої світової війни заборгованість федерального уряду США досягла 42 млрд. дол., уряду Великобританії – 7,1 млрд. ф.ст., уряду Франції – 4,2 млрд. фр. Посилення централізації державних ресурсів дозволяло витрачати величезні кошти, спрямовані на підтримку класового панування буржуазії і отримання монополіями високих прибутків.

Значне місце в індустріальній економіці посідають фінансові групи. Це основна організаційна форма фінансового капіталу, вищий щабель приватнокапіталістичної монополізації. Фінансові групи починають формуватися в кінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. в епоху монополістичного капіталізму. Фінансові групи виступають у формі зрощування торгових, промислових, транспортних корпорацій і кредитно-фінансових закладів в рамках однієї групи.

Зрощення банківських і промислових монополій в рамках фінансової групи здійснюється у різних формах. Найбільш поширеними і традиційними є участь в акціонерному капіталі (часто взаємна), фінансові зв’язки, що визначаються різними строками кредитування. В роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) отримують особливо широкий розвиток довготермінові фінансові зв’язки між банківськими і торговими корпораціями. Необхідність оновлення основних фондів, зумовлена швидким розвитком науково-технічної революції, примушує промислові корпорації укладати з банками і страховими компаніями угоди про позики на строки від 10 до 100 років. Так, крупна компанія зі страхування життя США «Метрополітен майор» має довготривалі угоди про позики з такими ведучими промисловими корпораціями, як «Тексако», «Ексон пайплайн», «Мобілойл», «Монсанто» тощо.

Процеси, що проходять у економічному житті сучасного капіталізму, здійснюють суттєвий вплив на характер і організаційну побудову фінансових груп, що мають чітко виражену структуру, на чолі з керуючою холдинг-компанією. З’являються численні фінансові групи, що не мають єдиного координаційного центру. Там, де такий центр існує, виявляється тенденція до проведення загальної для всіх ланок даної групи політики з метою максимізації прибутку. В інших випадках спільні інтереси досягаються за допомогою взаємного володіння акціями і об’єднання навколо крупних фінансово-кредитних закладів (комерційних і некомерційних банків, страхових компаній). Так, в США фінансова група Морганів об’єднана в основному навколо «Морган гаранті траст» (комерційний банк) і «Морган Стенлі» (інвестиційний банк). У Франції ядром фінансової групи Ротшильдів є «Банк Ротшильда».

Важливою особливістю розвитку фінансових груп у післявоєнний період є та обставина, що замість домінуючої ролі окремих олігархічних сімей виникли об’єднання промислово-фінансових магнатів не за сімейними ознаками, а за діловими зв’язками. Посилилась тенденція взаємного проникнення і переплетіння фінансових груп.

Усі ці процеси сприяють породженню фінансової олігархії – верхівки монополістичної буржуазії (найкрупніші власники капіталу, найбільш впливові представники торгово-промислових і фінансових монополій). Фінансові олігархи уособлюють панування фінансового капіталу в економічному і політичному житті капіталістичних держав на стадії імперіалізму.

Передумови формування фінансової олігархії були закладені в процесі усуспільнення капіталістичного виробництва і обігу, укрупнення розмірів підприємств і ускладнення функцій управління, коли відбувається відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності. Важливу роль у підготовці умов для формування фінансової олігархії, посилення та затвердження її могутності зіграло також розростання фіктивного капіталу, представленого у цінних паперах – титулах власності, що протікало паралельно з розвитком кредитної системи і акціонерних підприємств.

Акціонерна форма капіталу, відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності породжує можливість, а фінансовий капітал перетворює у необхідність фінансові і організаційно-фінансові методи - захоплення контрольного пакету акцій, адміністративних постів, контроль ринку позичкового капіталу тощо – стає більш «сильнодіючим», ніж засоби науково-технічної, промислової і торгової конкуренції. За їх допомогою можна підкоряти наймогутніших у технічному і торговому відношенні конкурентів.

В період імперіалізму, особливо в умовах державно-монополістичного капіталізму, з посиленням і розширенням втручання держави в економічні і соціальні відносини утворились нові ланки фінансової системи – фінанси державних підприємств і галузей та спеціальні фонди. Крупні зміни відбулися всередині таких традиційних ланок фінансової системи, як державні і місцеві бюджети.

Для фінансової системи індустріально розвинутих країн характерною рисою є відсутність їх внутрішньої єдності. Це виражається в тому, що місцеві бюджети не входять своїми доходами і видатками до державного бюджету. У федеральних державах бюджети членів федерації (штатів, земель, кантонів) не включаються до державного федерального бюджету. Роз’єднаність фінансової системи полягає в тому, що крім державного бюджету є різноманітні автономні і приєднані бюджети, спеціальні фонди, через які перерозподіляються великі кошти.

Ведучою ланкою фінансової системи капіталістичних країн виступає державний бюджет – централізований фонд грошових ресурсів, що знаходиться у безпосередньому розпорядженні уряду. В ньому акумулюються основні доходи і видатки держави і через нього перерозподіляється від 30 до 40 відсотків національного доходу.

В умовах високорозвиненої державно-монополістичної економіки державні бюджети розвинутих капіталістичних країн різко зросли. Це відображає зацікавленість урядів капіталістичних країн у найбільшій концентрації фінансових ресурсів, що дозволяє з найбільшою ефективністю, з точки зору правлячого класу, їх використовувати. Так, у період 1937/38 по 1976/77 рр. загальна сума державних видатків в США зросла в 33 рази, в тому числі витрати федерального уряду – в 48 разів, а видатки бюджетів штатів і місцевих бюджетів – у 20 разів. В результаті доля видатків федеральної влади в загальній сумі державних видатків за ці роки підвищилась з 47,5% до 67,8%, а доля доходів – відповідно з 41,1% до 62,2%.

Важливою ланкою фінансової системи капіталізму є спеціальні урядові фонди. До них відносяться автономні фонди соціального страхування, цільові фонди і фонди окремих державних і напівдержавних фінансово-кредитних установ. Фактично більшість фондів становлять урядовий резерв, який у випадках фінансової скрути використовується для підвищення маневрування фінансової системи. Низка соціальних фондів (наприклад, фонд економічного і соціального розвитку у Франції) використовується для підтримки державної і приватної промисловості. Зрівняльний валютний фонд у Великобританії призначений для стабілізації платіжного балансу.

До фінансів місцевих органів влади відносяться місцеві бюджети, спеціальні фонди і фінанси підприємств, що знаходяться у підпорядкуванні місцевої влади. На сучасному етапі спостерігається швидке зростання видатків місцевих бюджетів. Зростання видатків місцевих бюджетів за умов обмеженості власних доходів викликає їх постійний дефіцит. Особливо гостро дефіцитні бюджети міст, тому від 20 до 50% видатків місцевих бюджетів покриваються субсидіями і кредитами з державного бюджету, що посилює залежність місцевих органів від центральної влади.

Фінанси державних підприємств стали розвиватися в основному після Другої світової війни. Розширення підприємницької діяльності держави спостерігається в таких країнах як Великобританія, Франція, Австрія, Італія, ФРН. Державні підприємства створюються в основному в базових галузях економіки – електроенергетиці, газовій і вугільній промисловості, транспорті, зв’язку. В ці галузі направляються від 30 до 50% усіх державних капітальних затрат в промисловість.

Фінансова діяльність державних підприємств підкорюється інтересам крупного монополістичного капіталу. В результаті встановлення низьких цін на продукцію, що відпускається приватнокапіталістичним монополіям, високих компенсаційних виплат колишнім власникам цього майна прибуток державних підприємств незначний. За рахунок власних ресурсів (амортизація, прибуток) підприємства не можуть покрити витрати по розширеному відтворенню і широко використовують державні субсидії і кредити, а також кошти від випуску позик, гарантованих урядом. Таким шляхом проходить постійний перерозподіл національного доходу на користь фінансових олігархів.

На сучасному етапі фінанси підприємств, з одного боку, служать знаряддям державного втручання в економіку, сприяють розвитку виробничих сил, усуспільненню виробництва, а з іншого – виступають як засіб перекачки доданої вартості, створеної робітниками державних підприємств, у сфери приватнокапіталістичних монополій.

6. Розвиток фінансів у постіндустріальній економіці.

Постіндустріальна економіка – поширене в сучасній соціології і футурології означення нової стадії суспільного і економічного розвитку, яка наступає після індустріальної. В концепції про постіндустріальне суспільство стверджується, що в залежності від рівня техніки (т.з. технологічний детермінізм) в суспільстві послідовно переважає первинна «сфера економічної діяльності» (аграрна), «вторинна» (індустріальна), а зараз воно вступає в «третинну» (постіндустріальну) сферу послуг, де провідну роль набувають наука, освіта, інформація.

Якщо країна за своїм розвитком доіндустріальна чи індустріальна, то інакше її уявити неможливо. Точно так само інформаційна (постіндустріальна) технологія досить чітко визначає місце країни у цивілізаційному прогресі. Країна, яка перебуває на індустріальній стадії розвитку, не може бути представлена постіндустріальною.

Інформаційні технології пронизують усі галузі економічного життя країни, в тому числі фінансову і банківську системи.

На рубежі ХХ ст. у головних капіталістичних країнах на зміну вільної конкуренції прийшли монополії і союзи монополістів. Відбулося зрощення капіталів гігантських промислових підприємств з банками у фінансовий капітал. Однак процеси концентрації і централізації капіталу монополій не залишаються на національних кордонах, а виходять на ступінь всесвітньої концентрації. Її формою стали транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ).

В середині 80-х років ТНК контролювали понад третину промислового виробництва, більше половини зовнішньої торгівлі, біля 80% патентів на нову техніку і технологію в капіталістичному світі. При цьому левову частину міжнародних операцій тримають в своїх руках біля 400 корпорацій – мультіміліардерів, з оборотом понад 2 млрд доларів кожна. ТНБ розпоряджаються коштами, що перевищують державні бюджети крупних капіталістичних країн.

В сучасних умовах командні висоти в економіці і фінансах капіталістичних країн захопила відносно невелика група надкрупних промислових компаній та банків. В США, наприклад, 200 крупних корпорацій контролюють біля половини промислового виробництва країни. В Японії питома вага чотирьох крупних фірм у 96 підгалузях промисловості перевищує 60%, в 67 підгалузях – 70%, в 46 – 80%. В Англії дві компанії виробляють ¾ усіх ЕОМ, в Італії одна – 90% автомобілів, друга – 94% чавуну.

Росту концентрації допомагає прискорене накопичення крупними компаніями власного капіталу. Не менш важливу роль тепер виконує в таких процесах і централізація капіталу. Жертвами поглинань і злиття стає не тільки дрібний і середній бізнес, але й компанії вищого монополістичного ряду. Монополії, як і всі інші фірми змушені постійно вступати в конкурентну боротьбу, випробовуючи на собі жорсткі удари криз. Іншими словами, ніяка монополія не вічна. Вона зберігає себе, тільки постійно вступаючи у боротьбу з конкурентами.

Домінуючі позиції в економіці реалізуються промисловими і банківськими монополіями через монополістичне ціноутворення і обмежувальну ділову практику (штучне обмеження конкуренції). Контролюючи великі сегменти ринку, індивідуальні компанії отримують можливість, в значній мірі, регулювати співвідношення попиту і пропозиції, а відповідно і ціни. Це регулювання полегшується, коли є змова декількох крупних фірм, що надають перевагу їй над взаємною руйнівною конкуренцією. Не допускаючи до ринку інших конкурентів за допомогою патентної, кредитної, збутової і іншої політики, ці корпорації отримують можливість закладати у свої операції «цільову норму прибутковості» на рівні монополістичного прибутку. Іншими словами, вони на постійній основі і цілеспрямовано втручаються в процес розподілення додаткової вартості, реалізуючи не тільки належну їм частину і не тільки додаткові прибутки від технічних вдосконалень, але й захоплюючи частину додаткової вартості немонополізованого бізнесу, а також доходів основної маси населення.

Концентрація виробництва і ріст капіталістичного усуспільнення супроводжувались встановленням все більш тісних господарських зв’язків між крупними промисловими компаніями і кредитними установами. В умовах монополістичного панування такі зв’язки привели до зрощення промислових монополій з банківськими і формуванню фінансового капіталу. В сучасних умовах основними формами такого злиття є переплетіння акціонерного капіталу («система участі») і особиста участь. Разом з тим сьогоднішня розгалужена кредитна система забезпечує багаточисельні нові канали і форми господарських зв’язків між надвеликими промисловими корпораціями і монополістами кредиту. В сучасних умовах згуртуванню учасників фінансової групи сприяють спільні інвестиції в нових галузях, в яких одночасно беруть участь ряд промислових фірм і які отримують матеріальну підтримку «головного» банку. Господарські зв’язки в рамках фінансової групи стають більш міцними завдяки переходу до грошових розрахунків за допомогою ЕОМ, які «автоматично» забезпечують концентрацію важливішої господарської інформації в обчислювальних центрах найкрупніших банківських монополій. В останній час розвивається координація операцій промислових і банківських монополій з метою максимізації прибуткового використання дорогої спеціалізованої техніки, спільна підготовка математичного забезпечення (що перетворилося на один з «ходових» товарів), налагодження системи виробничо-технічних телекомунікацій тощо.

Слід особливо відзначити, що при всій закономірності прогресу капіталістичної концентрації, її масштаби і ступінь не безмежні та історично зумовлені. Зрештою, будь-яка концентрація не може «вискочити» за межі, що диктуються ступенем усуспільнення сучасних виробничих сил і їх готовності до такого усуспільнення. Так, до середини 70-х років стало ясно, що у багатьох галузях, при даному рівні техніки, підприємства досягли межі своїх одиничних оптимальних потужностей. Більш того, структурні зрушення в капіталістичній промисловості, в т.ч. переспеціалізація виробництва, ідуть зараз нерідко «методом проб і помилок», на базі невеликих підприємств, «міні-заводів», здатних більш чутливо реагувати на вимоги ринку. В розвинутих країнах зберігається, і, не дивлячись на масові банкрутства, регулярно відтворює себе прошарок дрібного і середнього бізнесу.

Серед іншого слід відзначити, що «внутрідержавні» можливості концентрації теж мають свої межі. Саме тому підприємці все частіше звертають погляди за межі національного ринку. Об’єктивно цьому сприяє і зростаюча тенденція до інтернаціоналізації господарського життя. Практично будь-яка сучасна монополія нині оперує за межами своєї країни, переростаючи в транснаціональну корпорацію або транснаціональний банк.

Перехід від вільної конкуренції до панування фінансового капіталу означав разом з тим перетворення банків із багаточисельних «скромних посередників» в купку монополістів кредиту. Рівень концентрації капіталу в кредитній сфері нині суттєво перевищує аналогічні показники в інших секторах економіки. Сучасний крупний банк – це суперфірма; він оперує уже не мільйонами, а десятками, підчас навіть сотнями мільярдів. В ході суперництва посилюються тенденції до універсалізації операцій комерційних банків. Сьогодні крупні банки перетворились в гігантські комплекси, ядро яких утворюють кредитно-фінансові «універмаги». Вони можуть забезпечувати своїх клієнтів 100 – 200 видами різноманітних послуг. Так, західнонімецькі гросбанки надають кредити як на короткий термін, так і на тривалий час. Вони акцептують і враховують комерційні векселі, займаються випуском і реалізацією цінних паперів а також довірчими операціями. Вони здійснюють нарахування і утримання податків, ведення рахунків амортизаційних відрахувань та інші бухгалтерські і розрахункові операції для клієнтів.

Крупні банки все активніше втручаються у сферу кредитування населення. Швидке зростання споживчої та іпотечної заборгованості, розростання банківських операцій, пов’язаних з «роздрібним» обслуговуванням споживачів, відкривають величезні можливості, що дозволяють крупним банкам розширювати сферу свого впливу та контролю.

Поряд з традиційними кредитними операціями все більшого значення набувають (особливо у відносинах з підприємцями) консультативні та інформаційні послуги. Могутні банки мають цілі штати технічних експертів. Банківські спеціалісти безпосередньо беруть участь у виборі важливіших інвестиційних проектів промислових і торгових фірм, в процесах їх організаційної перебудови і модернізації виробничого апарату, застосування нових форм маркетингу і ведення фінансового господарства.

Для надання таких послуг великі банки все ширше використовують свої обчислювальні центри, що мають могутні ЕОМ. Особливо важливу роль у електронній автоматизації роздрібних банківських операцій в останній час відіграють автоматичні касові пристрої (банкомати), які встановлюються не тільки в приміщеннях кредитних установ, але і в аеропортах, на автобусних станціях, в крупних магазинах тощо. На початок нинішнього сторіччя в США приблизно 90 – 95% всієї суми платежів здійснюється за допомогою переказів в рамках системи ЕОМ, банківських чеків, кредитних і дебетових карток а також перерахунків, автоматично здійснюваних кредитними установами за дорученням клієнтів. Центрами, в яких фокусуються усі ці потоки безготівкових розрахунків і „електронних грошей” є крупні банки.

Тим самим сучасні банківські гіганти поступово перетворюються в центри накопичення і обробки важливішої господарської інформації. Павутиння залежності, яким фінансовий капітал обплітає найрізноманітніші сфери господарської діяльності, стає все більш густим.

Статистичні дослідження свідчать, про те, що більш високий рівень концентрації банківського капіталу на грошових ринках незмінно припускає більш низькі доходи, що виплачуються власникам грошових вкладів, більш вигідні для монополістів кредиту умови надання позик або різноманітних послуг.

Інтенсивний розвиток банківської системи дозволяє акумулювати найдрібніші заощадження і залучити їх в активний господарський обіг, використовуючи в інтересах крупного капіталу. Протягом останніх десятиріч крупні банки відігравали важливу роль в забезпеченні кредитними ресурсами таких нових галузей як виробництво засобів електронної автоматизації, телекомунікаційного обладнання. Кредитні заклади проявляють особливу активність у фінансуванні наукоємних галузей. Під впливом енергетичної кризи величезні банківські позики перетекли в проекти, що передбачають розвідку і шельфове видобування нафти, інтенсивну модернізацію вугледобувної промисловості, розробку нової енергозберігаючої техніки і технології.

Розширення можливостей інтернаціоналізації банківської справи пов’язане з розвитком новітніх засобів накопичення, передачі і обробки інформації. Для міжнародних грошових переказів використовується система телекомунікаційних супутників Землі. Автоматизовані інформаційні системи, що використовують розгалужену мережу ЕОМ, прискорюють оформлення платежів і переказ грошових сум, з їх допомогою вдається більш оперативно спостерігати за станом міжнародних ринків капіталу. Сучасні засоби комунікації дозволяють налагодити достатньо оперативні зв’язки між основною конторою транснаціонального банку і його багато чисельними філіями.

Достатньо примітний і принцип географічного розташування зарубіжних філій та відділень. Вони концентруються понад усе в тих країнах, у яких можна розраховувати на повну «свободу дій» і на найнижчі ставки оподаткування своїх доходів. Транснаціональні банки США і Англії знайшли особливо привабливими для розміщення своїх закордонних філіалів Багамські і Кайманові острови. Активи, якими розпоряджаються тут відділення ТНБ США, перевищують кошти всіх американських банків у Західній Європі, Африці і Латинській Америці разом узяті. Звертає на себе увагу і те, що величезним міжнародним фінансовим центром, як і раніше, залишається Лондон. На Англію, Багамські і Кайманові острови сьогодні припадає понад 2/3 усіх міжбанківських операцій ТНБ.

Таким чином, виникнення ТНК і ТНБ – результат низки об’єктивних процесів у капіталістичній економіці. Своїми специфічними способами ТНК досягають підвищення продуктивності, здійснюють і сприяють розвитку технічного прогресу.

Дата добавления: 2014-01-11