Особливості сучасного етапу міжнародного порядку

Ідея нового міжнародного порядку приймає самі різноманітні концептуальні форми, у різноманітті яких можна виділити два основних підходи - політологічний (з акцентом на правові аспекти) і соціологічний. Такий поділ, звичайно, носить достатньо умовний характер і його значення не повинно перебільшуватися.

Прихильники першого підходу виходять з об'єктивної потреби підвищення керованості світу і використання в цих цілях існуючих інтеграційних процесів. Наполягаючи на необхідності створення міжнародної системи, що базується на законності, вони вказують на зростаюче на наших очах розширення ролі і сфер застосування міжнародного права і на підвищення значення міжнародних інститутів. При цьому одні з них, як, наприклад, Г. X. Шахназаров, вважають, що головну роль у формуванні міжнародного порядку покликані зіграти численні міжнародні організації на чолі з Організацією Об'єднаних Націй, яка може розглядатися як зачаток майбутнього світового уряду.

Інші, розглядаючи створення світових інститутів, які управляють міжнародними економічними і політичними відносинами, як шлях до формування у віддаленому майбутньому планетарного уряду, вказують на роль регіональних процесів як каталізаторів, спроможних прискорити створення таких інститутів. Так, наприклад, почесний генеральний директор Комісії європейського співтовариства К. Лейтон висунув модель регіонального співробітництва за зразком ЄЕС. Підтримка й інституалізація інтеграційних процесів не тільки в Європі, але й в АТР, Африці, Латинській Америці в результаті дозволить, на його думку, створити ефективно функціонуючу світову федерацію під егідою ООН.

Деякі з прихильників регіонального підходу, вбачаючи зачатки майбутньої конфедерації держав в інтеграційних союзах, що у свою чергу, мають тенденцію до взаємного зближення, вважають, що ООН не спроможна очолити даний процес. Цьому стоїть на заваді насамперед слабкість міжнародного права, яке, по суті справи, грунтується на договорах, що містять у самому акті їхнього укладання можливість свого порушення. Тому, на їхню думку, замість ООН потрібна принципово нова система держав, спроможна забезпечити дієвість загальних принципів їхньої поведінки на світовій арені.

До аналізованого напрямку можна віднести і модель "готеля на напівдорозі": на думку її прихильників, для створення ефективного нового міжнародного порядку необхідний не глобальний уряд, до якого не готові народи і держави, а поліцентричне управління з центральної керівної групи держав (США, Японії, країн ЄЕС, а також СРСР - за умови подолання ним своїх проблем, і Китаю - за умови політичних змін у цій країні), які сформували б свого роду Всесвітній Генеральний Комітет. З іншого боку, аналогічну роль могли б грати і регіональні держави у відповідних регіонах світу.

Не менш різноманітні погляди і прихильників соціологічного підходу до проблеми світового порядку. Так, наприклад, деякі з них вважають, що становлення світового порядку буде йти через конвергенцію соціальних структур, розмивання суспільно-політичних розходжень двох типів суспільства і загасання класових антагонізмів. Наполягаючи на тому, що саме такий шлях може призвести, у кінцевому рахунку, до формування єдиної цивілізації (підкреслимо при цьому, що деякі з положень даної концепції почасти підтверджуються подальшим розвитком подій на міжнародній арені), вони водночас достатньо скептично ставляться до можливості створення єдиного керуючого центру для всього людства. Так, на думку О.Е. Бовіна, відсутність стійкого постійного балансу інтересів не дозволяє говорити - принаймні в середньостроковій перспективі, - про можливість делегування подібному центру членами світового співтовариства частини своїх прав, свого суверенітету.

Соціологічний підхід відрізняє й аналіз проблеми світового порядку, проведений представниками Фонду Дага Хаммаршельда, які підкреслюють, що вже сьогодні існують не тільки об'єктивні потреби, але і передумови переходу від теперішньої політики прийняття нагальних рішень і часто пасивного реагування на події до більш послідовної і надійної системи підтримки миру. Глобальний характер найбільших світових проблем потребує, на їхню думку, створення керівництва нового типу для їхнього врегулювання. Відстоюючи ідею світового уряду і рахуючи ООН його основою і прообразом, вони підкреслюють, що вже сьогодні її діяльність повинна відповідати не тільки вимогам урядів, але і зростаючим очікуванням народів. У наші дні, у силу надзвичайного підвищення ролі приватних і недержавних акторів міжнародних відносин, різко зростає потреба в розвитку співробітництва на неурядовій основі. ООН і інші існуючі міжнародні організації вже зараз виконують не тільки політичні функції, але і практично пов'язані з усіма галузями людської діяльності. Надалі ця роль буде ще більше зростати, а вирішення багатьох міжнародних програм в усе більшому ступені буде забезпечуватися неурядовими джерелами. Важливими факторами суттєвих змін у світі стануть забезпечення їх народною підтримкою і відповідно сприйнятливість міжнародних організацій до волі народів.

Підкреслимо ще раз, що виділення двох зазначених підходів носить умовний характер. Різницю між ними не можна абсолютизувати, вона відносна: прихильники політологічного підходу не відкидають роль соціальних факторів у становленні нового міжнародного порядку, "так само як і прихильники соціологічного підходу не ігнорують впливу політичних факторів. Мова йде лише про те, що одні виходять із переважно міждержавних, політичних відносин і на цій основі осмислюють соціальні й інші процеси, а інші будують аналіз політичних процесів і структур міжнародних відносин на дослідженні соціальних тенденцій. У той же час представляється, що соціологічний підхід більш плідний: він містить більше можливостей уникнути ідеологізації аналізу, він більш широкий, що дає можливість інтегрувати і політологічний аналіз, а головне - він дозволяє повніше враховувати інтереси не тільки держав і політичних інститутів, але й інтереси соціальних груп і конкретних людей.

Саме з позицій соціологічного підходу можна побачити способи розв'язання нерозв'язного в рамках "чисто" політологічного розгляду центрального для проблеми світового порядку питання - про співвідношення між національно-державним суверенітетом і загальною світовою відповідальністю. "Священний" принцип суверенітету виглядає з цих позицій цілком інакше, що дозволяє примітити, що "невтримне виконання національних суверенітетів занадто часто зводиться до насильницького шоку егоїзмів, що борються, означає нерозумну експлуатацію природи без турботи про майбутні покоління й економічну систему, яка не спроможна реалізувати "природну справедливість" у відношеннях між багачами "розвиненого світу" і мільйонами голодаючих у "третьому світі" (8, р. 26).

Недолік ООН у тому і полягає, що вона залишається організацією, у рамках якої здійснюється "дипломатія суверенітетів". У той же час саме існування ООН і її спеціалізованих установ свідчать про спроби передачі державами частини свого суверенітету в "спільний казан" для рішення задач, що відповідають спільним інтересам. Надалі обсяг цієї частини буде неминуче зростати. З цього погляду можна сказати, що переживаний нині історичний період - це період переходу до нового міжнародного порядку, регульованому інститутами, законні права яких будуть складатися з добровільно відчужуваної і постійно зростаючої частки суверенітетів всіх учасників міжнародних відносин.

Соціологічний підхід, що інтегрує політологічний аналіз, як уже відзначалося вище, дає можливість широкого і цілісного бачення проблеми міжнародного порядку, яке дозволяє представити його основи у виді певної системи факторів, і важливе місце в якій належить чинникам соціокультурного характеру. Елементами такої системи виступають відносини панування, інтересу і згоди міжнародних акторів, а також наявність відповідних механізмів, що забезпечують функціонування міжнародного порядку і регулювання виникаючих у його рамках напруг і криз. При цьому роль першого елемента, який виражається у військово-силових стосунках держав на світовій арені і побудованої на них міжнародної ієрархії, сьогодні істотно змінюється, почасти знижується, хоча і не зникає. У цьому сенсі теперішній етап міжнародного порядку не перестає бути системою відносин між обмеженою кількістю держав, що займають у світі пануючі, із військово-стратегічної точки зору, позиції, і іншими країнами. З іншого боку, зростання ролі нових технологій і пов'язаного з ними рівня економічного розвитку підвищують їхню роль у "рейтингу" тієї або іншої держави і збільшують її можливості впливати на міжнародні справи у своїх національних інтересах. Тим самим, поряд із ієрархією, яка відносно знижується, але в той же час ще зберігає значний вплив на стан міжнародних відносин, заснованою на військово-силових критеріях, виникають і посилюють свій вплив ієрархії, що випливають із зростаючої економічної нерівності. Співіснування обох видів ієрархій і пов'язаних із ними мотивацій різноманітних міжнародних акторів - істотна риса нинішнього міжнародного порядку.

Помітних змін зазнає і другий елемент міжнародного порядку, пов'язаний з інтересами акторів. По-перше, відбуваються перетворення в структурі національних інтересів державних акторів міжнародних відносин: на передній план висуваються інтереси, пов'язані з забезпеченням економічного процвітання і матеріального добробуту. При цьому економічний компонент національного інтересу стає вже не тільки чинником, який покликаний служити збільшенню державної мощі, а набуває й усе більш очевидного самостійного значення - як необхідна відповідь держави на зрослі вимоги населення до рівня і якості життя, з одного боку, і, - з іншого боку, - як відповідь на нові зовнішні виклики, пов'язані з авторитетом і престижем держави на світовій арені, її місцем у міжнародній ієрархії, що базуються сьогодні на інших принципах. По-друге, зміцнення ролі недержавних акторів супроводжується зниженням контролю з боку урядів над світовим економічним життям і розподілом ресурсів, велика частина якого здійснюється транснаціональними корпораціями. Інтереси ж останніх найчастіше не пов'язані з інтересами держав або переважають над ними. До суперництва національних інтересів добавляється суперництво інтересів транснаціональних підприємств, банків, асоціацій і інших недержавних акторів, які неспівпадають із ними цілком.

Так, у 1991 р. західні приватні компанії, що керуються власними інтересами, постачають Ірак військовими матеріалами, всупереч оголошеному ООН економічному ембарго: російські політичні об'єднання, що групуються навколо газети "День" організують відправку добровольців на війну в Югославію, незважаючи на державну політику РФ у даному питанні; латиноамериканські наркомафії перетворюються не тільки в силу, що вступає в конфлікти (які можуть приймати економічні, політичні і збройні форми) із "своїми" державами, але і сприяють інтернаціоналізації подібних конфліктів, у котрих добре озброєні армії "наркобаронів" зштовхуються або між собою, або зі збройними силами інших держав. При цьому в звичайної людини складається враження, що держава або зовсім не володіє ситуацією в сфері міжнародних відносин і тому лише пасивно слідує їй, або - у кращому випадку - починає зусилля зі зм'якшення її несприятливих наслідків. Про "світове безладдя" пишуть і фахові аналітики.

Що стосується третього елемента міжнародного порядку - стосунків згоди, то мова йде насамперед про те, що будь-який порядок може мати місце лише за умови добровільного приєднання акторів до норм і принципів, які лежать в його основі. У свою чергу, це можливо тільки за певного збігу їх із тими спільними цінностями, що і змушують акторів діяти у певних межах. За аналогією з внутрішньосуспільними стосунками можна сказати, що дотримання міжнародними акторами визначених "правил гри" пояснюється не тільки острахом покарання, або безпосередніми матеріальними інтересами, але і консенсусом із приводу спільної соціальної практики і визнання легітимності цих правил.

Легітимність - факт культури. Процес легітимізації завжди пов'язаний з адаптацією "офіційних" норм і правил дії до історичних традицій, вірувань, звичаїв і зразків поведінки, властивим тій або іншій соціальній спільноті, і їхнім впливом на виробництво норм, що визначають межі дозволеного і недозволеного. З іншого боку, він пов'язаний із приєднанням до основних засад ідеології, що претендує на науковість "системи бачення світу, що функціонує як віра (політична) і примус (символічне)". Як підкреслює французький політолог Ф. Бро, термін "символічний примус" достатньо коректно виражає засіб поширення вироблюваних ідеологією політичних вірувань. У основі процесу символічного примуса лежить той факт, що соціальні і політичні ідеали, прийняті як пануючі усім суспільством, у дійсності виробляються в особливих секторах цього суспільства його окремими представниками. Знаходячись у привілейованому становищі, вони спроможні через систему контрольованих ними інститутів соціалізації - таких, як школа, релігійні або політичні організації, засоби масової інформації і т.п. - нав'язати суспільству систему своїх уявлень і ідеалів. Ефективність цього процесу залежить від двох факторів. По-перше, від того, наскільки вдалою буде спроба раціонально представити приватні потреби й ідеали в якості загальних. І по-друге, від того, наскільки успішним виявиться прагнення виключити (дискредитувати і знецінити) протилежні вимоги й ідеали. В остаточному підсумку усе залежить від співвідношення інтелектуальних, а також культурних сил суспільства.

З цього погляду, поширення у світі демократичних цінностей і ідеалів не повинно створювати ілюзій щодо їхнього загальнолюдського характеру. У дійсності, як уже відзначалося, мова йде про цінності західної ліберально-демократичної ідеології. Властиве їй, як і всякій ідеології, прагнення виключити інші системи поглядів на суспільство і світ, на правила і норми міжнародної взаємодії, а також спроби подати ідеали ринкової економіки, парламентської демократії, індивідуальних свобод і прав людини в якості раціональних потреб, пов'язаних із самою людською природою, зіштовхується із серйозними проблемами. Захід виступає для іншого людства в якості референтної (консультуючої, доповідаючої. -- І.Ж.) групи насамперед у тому, що стосується розвинених технологій, більш ефективно функціонуючої економіки, високого рівня і якості життя своїх мешканців. Саме в цьому пункті потерпіла поразку комуністична ідеологія і заснований на ній соціалізм, що не зумів забезпечити порівнянних із Заходом умов матеріального існування людей. Проте людство не зможе повторити шлях Заходу до матеріального процвітання, тому що він пов'язаний із загостренням і глобалізацією екологічних і інших проблем, вичерпністю джерел енергії і природних ресурсів планети. Вже сьогодні 6 % населення планети, що живуть у розвинених країнах, споживає 35 % її основних продуктів, що робить малоймовірним приєднання до цих країн всього іншого людства. Економічна нерівність, дистанція, що розділяє рівень життя в багатих і бідних країнах, аж ніяк не зменшується. Але якщо протягом колишніх сторіч вона сприймалася як нормальне явище, то сьогодні усе в більшій мірі відчувається як несправедливість, породжуючи протести і конфлікти.

З іншого боку, як зазначалося, не зменшується і культурно-цивілізаційне різноманіття світу. Тому кожне суспільство, що здійснює модернізацію, зіштовхується з дилемою - як здійснити необхідні для підвищення ефективності економіки і підйому рівня життя населення техніко-економічні перетворення й одночасно зберегти власну соціокультурну ідентичність? На думку деяких дослідників, зазначена дилема може викликати до життя нові ідеології, що не збігаються ні з комуністичною, ні з ліберально-демократичною і пов'язані або з модерністським авторитаризмом (...зосередження в руках однієї особи або невеликої групи осіб необмеженої влади, яка спирається на військово-каральний аппарат. -- І.Ж.), або з традиціоналізмом (течія в богослов'ї, прихильники якої виступають проти перегляду догматичних, канонічних, моральних і соціальних доктрин церкви відповідно до нових сусп.-істор. умов і рівня сучасної релігійної свідомості.) і ностальгічним постмодернізмом.

Нарешті, що стосується четвертого елемента міжнародного порядку - механізмів, що забезпечують його функціонування і дозволяють врегулювання виникаючих у його рамках напруг і криз, то, крім уже розглянутих вище моральних і правових регуляторів, слід зазначити зростання ролі міжнародних обмінів і комунікацій. Міжнародні комунікації являють собою широку мережу каналів спілкування акторів, що постійно розвивається й одержує усе більш складний характер. Сьогодні вона подана, по-перше, спілкуваннями традиційними офіційними, інституціональними і неінституціональними каналами: дипломатичні відносини, двосторонні і багатосторонні зустрічі, візити офіційних осіб і т.п. По-друге, взаємодією між офіційними інстанціями і суспільною думкою, яка здійснює зростаючий вплив на правлячі режими, дипломатичні відомства і т.п. Нарешті, по-третє, самостійною і безпосередньою роллю засобів масової інформації, як каналів міжнародного спілкування, вплив яких на існуючий світовий порядок посилюється. При цьому кожний із зазначених каналів, покликаних сприяти збереженню стабільності й удосконалюванню міжнародного порядку, спроможний викликати зворотний ефект: спровокувати його кризу, посилюючи незадоволеність тих або інших впливових акторів міжнародних відносин.

Як свідчить історія, руйнація одного типу міжнародного порядку і заміна його іншим відбувається в результаті масштабних війн або революцій. Своєрідність сучасного періоду полягає в тому, що крах міжнародного порядку, який склався після 1945 р., відбувся в умовах мирного часу. Водночас мирний характер міжнародного порядку, що відходить, був достатньо відносним: по-перше, він не виключав численних регіональних збройних конфліктів і війн, а по-друге, постійної напруженості у відносинах між двома протистоячими блоками, виступаючої як стан "холодної війни". Наслідки її закінчення багато в чому подібні з наслідками минулих світових війн, які ознаменували перехід до нового міжнародного порядку: великомасштабні геополітичні зрушення; тимчасова дезорієнтація в результаті втрати головного супротивника як переможців, так і переможених; перегрупування сил, коаліцій і союзів; витиснення ряду старих ідеологічних стереотипів; зміна політичних режимів; виникнення нових держав і т.п. Відбувається конвульсивна трансформація всієї системи сформованих міжнародних відносин, що супроводжується вивільненням політичного екстремізму й агресивного націоналізму, релігійної нетерпимості, зростанням конфліктів на національно-етнічній і конфесійній основі, зростанням міграційних потоків.

Дестабілізація міжнародної системи свідчить про те, що людство знаходиться на переломному етапі свого розвитку. Об'єктивні імперативи виживання, безпеки і розвитку спричиняють потребу в більш надійному міжнародному порядку, який відповідав би новим тенденціям, пов'язаним із "роздвоєнням" звичного державо-центричного світу і співіснуванням його зі світом нетрадиційних акторів. Час покаже, чи буде новий порядок регулюватися планетарним урядом, який володіє для цього відповідними засобами наднаціонального характеру - урядом, армією, дійовими правовими механізмами і т.п., - або його основою стануть декілька взаємодіючих між собою інтегрованих регіональних центрів, що охоплюють у своїй сукупності весь світ, або ж це буде якийсь інший варіант управління світом. Але в будь-якому випадку створення і функціонування надійного світового порядку може бути досягнуто лише на основі створення умов для реалізації інтересів і збереження цінностей не тільки держав і міжурядових організацій, але і найрізноманітніших соціальних спільностей, конкретних людей. З іншого боку, це потребує подолання того ступеня аномії (від франц. аnomie -- відсутність закону, орг-ції; соціологічне і соціально-психологічне поняття, що позначає морально-психологічний стан індивідульної і суспільної свідомості, який характеризується розкладом системи цінностей, викликаного кризою суспільства, протиріччям між проголошеними цілями і неможливістю їх реалізації для більшості. Свій вираз знаходить у відчужені людинир від суспільства, апатії, розчаруванні у житті, злочинності. Поняття А. введено Емілем Дюркгеймом (1858-1917, франц соціологом, засновником франц соціологічної школи), теорія А. розроблена Робертом Кінгом Мертоном (нар. 1910), американським соціологом, представником структурно-функіонального аналізу), яка притаманна сьогодні міжнародному суспільству.

Сьогоднішній світ ще далекий від такого стана. Старий міжнародний порядок, побудований на силі і ляканні, хоча і підірваний у глобальному масштабі, але в той же час його правила і норми ще продовжують діяти (особливо на регіональних рівнях), що не дає підстав для висновків про необоротність тих або інших тенденцій. Занепад же повоєнного міжнародного порядку відкриває перед людством перехідний період, повний небезпек і загроз для соціальних і політичних підвалин громадського життя.

Дата добавления: 2014-01-11