Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розмежування політичної науки і МВ та його наслідки

Простота назви даної лекції оманна - адже така назва зумовлює за собою необхідність аналізу різноманітних підходів до проблеми суб'єктів міжнародних відносин. При розгляді будь-якого суб'єкта виникає питання про рівень і одиницю аналізу, тому що від них залежить результат аналізу. Крім того, дане питання негайно повертає нас до фатального поділу предметів МВ і політичної науки, що виники ще на початку теоретичного розвитку ТМВ.

Такий поділ явився результатом процесу спеціалізації, що сприяв виникненню різноманіття наук. Раніше передбачалися, що людина епохи Ренессанса (це обов'язково був чоловік, а не жінка, тому що її соціальна роль не була настільки значною) повинна бути митецькою у всіх заняттях, які повинні були бути притаманними добре вихованій і глибоко порядній людині (джентльменові): вона повинан бути як гарним фехтувальником, так і коханцем, як поетом, так і інженером. Деякі досягали дивовижно високого рівня знань у найрізноманітніших областях. Прикладом може служити геніальний Леонардо да Вінчі. Знання рахувалися єдиним цілим, за винятком, можливо, духовної сфери, на доступ в яку накладали обмеження церква і духівництво. Проте цей холізм у нашому підході до всебічного вивчення життя руйнувався в міру поступового розвитку інших обмежувальних методів. Ми навчилися робити різницю між природознавством і соціальними науками, хоча в той час їх так ще не називали.

У рамках соціальних наук від єдиного цілого почали відокремлюватися різноманітні частини, закладаючи основи спеціалізованих дисциплін із своїми базовими теоріями, своїми вченими, своїми студентами й у кінцевому рахунку своїми ієрархічними професіональними структурами кар'єри і бюрократії. Проте вплив старого холізму продовжував відчуватися. Так, наприклад, Адам Сміт, родоначальник економічної науки, був професором етики в університеті Глазго. І все ж три дисципліни, що складають основу соціальної науки - економіка, політична наука і соціологія, - протягом XIX в. створювали свій дисциплінарний статус, і кожна розвивалася своїм шляхом. А що ж МВ?

Сьогодні МВ - загальновизнана академічна дисципліна в рамках сучасного університету. Значний внесок у її інституціоналізацію був зроблений кафедрою міжнародної політики ім. Вудро Вільсона Уельского університету в Ейберсвіті в 1919 р. Звичайно, її предмет був описаний, продуманий і вивчений у багатьох своїх проявах ще раніш. Гоббс, Макіавеллі і Кант - от тільки невеличка частина великих представників європейської політичної думки, що вивчали питання міжнародних відносин. Ці питання вивчалися й у більш ранніх цивілізаціях: тут можна назвати імена таких великих учених, як Фукідід, цар Ашока, Ібн Хальдун, щоб обмежитися лише деякими. Але ніхто з них прямо не писав про теорію МВ як самостійну дисципліну. Ті кафедри, що були засновані у Великобританії і США після Першої світової війни, стали першою свідомою спробою обгрунтування параметрів нової дисципліни. До цього згодом, при заснуванні Королівского інституту міжнародних справ і Ради з зовнішніх зносин, додалася формальна політично орієнтована інфраструктура. У якості головних розглядалися дві тісно пов'язані проблеми: вивчення "причин війни" і "умов (условий) миру". Ці питання і сьогодні знаходяться в центрі уваги, хоча в цілому коло досліджуваних проблем із тих пір значно розширилися.

Ці два питання - причини війни й умови миру, які стали як би висхідною задачею МВ, не можуть викликати великого подиву. Ціллю нової академічної дисципліни стало з'ясовування сутності процесів, що призвели європейську цивілізацію до катастрофи Першої світової війни. Європа розіпнула себе в цій страшній громадянській війні, яка забрала багато життів кращої частини молодого покоління, привела до фінансового краху й економічних злиднів мільйони людей, а також підірвала її моральний авторитет. Таким чином, назріла необхідність застосування в аналізі причин війни й умов миру тих же суворих наукових методів, які успішно проявили себе при вивченні інших сфер людського життя. Тепер війна стала абсолютно і відносно одним із самих страшних бідувань людського роду. Але була також і віра в можливість наукового дослідження війни й у те, що його результати можуть створити основу для розвитку соціальної інженерії, спроможної звільнити світ від цього прокльону. Фактично така спроба вже була зроблена разом із створенням Ліги Націй, розробкою концепції колективної безпеки і розвитком міжнародних організацій. Ціллю ліберальних інтернаціоналістів, соціальних інженерів, президента Вудро Вільсона і його прихильників було створення міжнародного суспільства, подібного "внутрішньому" суспільству. Звичайно, вони бачили, що між цим двома сферами є фундаментальні розходження, але вірили, що ці розходження переборні. Проте саме ці розходження були причиною того, що політична наука і МВ стали самостійними дисциплінами, шляхи яких розійшлися.

Їхнє розмежування дуже вплинуло на формування предмета МВ, але водночас воно стало відділенням МВ від інших соціальних наук, що сьогодні прагнуть перебороти. У той час вважалося, що внутрішня політика і міждержавна політика кардинально відмінні одна від одної за своєю природою і що ці відмінності цілком виправдовують поділ двох дисциплін. Вказували на те, що всередині держав, особливо якщо це демократичні нації-держави, повинен спостерігатися високий рівень спільних для населення цінностей. Завдяки цьому високому рівню спільних цінностей, до яких відноситься і система колективної безпеки, вони повинні отримати своє вираження в політиці демократичного уряду. Таким чином, у межах держави люди можуть не боятися монополії на примусове насильство, вираженої в діях поліції і збройних сил, які контролюються урядом. Збройні люди є такими ж громадянами, що поділяють спільні цінності, але при цьому володіють зброєю й іншими засобами примусу. Тому вони є не загрозою для даних цінностей, а гарантами їхнього збереження. Їм потрібно тільки використовувати свої можливості до примусу проти тих, хто навмисно порушує закони і порядки, засновані на цих цінностях. За звичай правопорушників небагато. Як правило, у країнах із населенням більше п'ятдесятьох мільйонів вважається нормальним, якщо в місцях позбавлення волі знаходиться до п'ятдесятьох тисяч чоловік.

На міжнародному рівні це питання розглядається цілком інакше. Тут ступінь спільних цінностей відповідно набагато нижче. Ліберальні інтернаціоналісти вірили в принаймні потенційне існування гармонії інтересів усіх народів світу, яка могла б стати зародком міжнародного суспільства, що має в кінцевому рахунку ті ж характеристики, що і внутрішнє суспільство. Такого ще не було, хоча розвиток демократії усередині націй-держав, пов'язаних між собою за допомогою Ліги Націй, був важливим кроком на шляху досягнення цієї мети. Проте ця мета залишалася усе ще далекою, і ті, хто слідував традиціям реалізму, вважали, що вона ніколи не може бути досягнута. У всякому разі, як ті, так і інші були згодні в тому, що ситуація, подібна до тої, що існувала у 1920-і рр., показала, що ступінь спільності цінностей, які поділяються на глобальному рівні, не сприяла довірі між державами і негайному добровільному прийняттю ними механізму колективної безпеки Ліги Націй. Міждержавні відносини - це теж соціальні відносини, але із сильними елементами анархії, і вони не можуть мати ніякої інстанції, що здійснює центральні повноваження, ніякого гоббсівського Левіафана на міжнародному рівні. Не було ніякої переконливої причини для взаємної довіри, заснованої на концепції колективної безпеки, та для відмови від захисту своїх цінностей і інтересів за допомогою політики "допоможи собі самий". Міжнародна політика дотепер характеризується дилемою безпеки. Будь-яка держава, що необережно відмовилася б у своїй обороні від принципу "допоможи собі самий", виявилося б у небезпечному становищі, коли переваги будуть на боці менше чесного супротивника. З іншого боку, якщо держава розвивала свої примусові здібності, зарозуміло зневажаючи своїм оточенням, то це могло викликати створення спрямованих проти неї альянсів, заснованих на принципах балансу сил. Таким чином, предмет МВ відрізняється від політичної науки також ступенем поширення спільних цінностей і пов'язаним із ним рівнем колективної безпеки.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Сила як засіб міжнародних акторів. Елементи сили | Історичні підстави державно-центристської моделі МВ
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 377; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.