Вивчення міжнародних відносин з позицій прикладного моделювання

а). Моделювання і системність.

Одним із примітних моментів сучасних прикладних досліджень міжнародних відносин є широке поширення моделювання. Перехід до моделювання як до одного з головних засобів прикладного вивчення міжнародних відносин був стимульований не тільки успіхами його застосування в різноманітних сферах суспільної практики (насамперед у військово-технічній, економічній), але і ростом аналітико-прогностичної орієнтації сучасних наукових досліджень.

Стосовно до сфери гуманітарного знання моделювання виступає як комплексний засіб вивчення об'єкта дослідження шляхом створення формально тотожного йому пізнавального образу, що відображає певні властивості об'єкта дослідження, що припускає широкий набір конкретних методичних засобів, головним із який є системний підхід.

Прикладне значення системного підходу полягає в тому, що він упорядковує хід міркувань дослідника і тим самим заощаджує його зусилля. Системне дослідження сприяє зміні орієнтації у вивченні міжнародних відносин убік більшого зв'язку явищ і більшої перспективи... дає можливість врахувати аспекти предмета, які ігнорувалися і є основою для більш узагальненого і наукового підходу до тієї області вивчення, у котрій традиційно домінували роботи, що засновуються значною мірою на враженні й інтуїції або які робили наголос на історичну своєрідність і неповторність окремих подій і явищ.

Донедавна аналіз міжнародних відносин на основі моделювання розвивався переважно в працях західних (головним чином американських) дослідників. У Росії, як і в Україні цей метод широкого поширення поки не одержав, хоча окремі наукові центри і мають достатньо цікавий досвід його застосування.

До нинішнього моменту прикладне моделювання міжнародних відносин, у тому числі і на базі застосування ЕОМ, проводиться в багатьох наукових закладах промислово розвинутих країн. Але, безумовно, пальма першості серед них належить таким центрам, як Північно-західний, Стенфордський, Чикагський, Каліфорнійський університети, Массачусетський технологічний інститут. Запропоновані їхніми співробітниками різноманітні моделі зовнішньополітичних ситуацій і процесів (насамперед міжнародних конфліктів) можуть розглядатися, незважаючи на свої хиби, у якості корисних зразків рішення дослідницьких задач. Водночас варто звернути увагу, що справді науковий інтерес у таких роботах у більшості випадків представляє не змістовна сторона, а техніка й інструментарій аналізу. Найбільш уразливими для критики є приклади емпіричного моделювання, зокрема, побудова моделей за допомогою різноманітних систем індикаторів і підготовка аналітичних висновків на підставі встановлення кореляції між одномодульними або багатомодульними індикаторами.

б). Логіко-інтуїтивне і формалізоване моделювання.

У ході моделювання в сфері міжнародних відносин досліднику доводиться вирішувати два типи задач: оцінні й операціональні. У рамках першого блоку визначається специфіка об'єкта моделювання (політичні ситуації, політичні процеси - що завершилися, поточні, перспективні) і рівень інформаційної забезпеченості дослідження. У рамках другого блоку - операціонального - визначаються характер і форми моделі, що залежать від ступеня її подоби об'єкту моделювання, тобто рівню концептуального узагальнення або, навпаки, максимальної конкретизації його ознак, у тому числі і шляхом представлення їхніх якісних характеристик у кількісному виді (квантифікація) [Хрусталев, 1988].

Прийнято виділяти три послідовних этапи моделювання: логіко-інтуїтивний аналіз, формалізація і квантифікація. Відповідно виділяються і три класи моделей: змістовні, формалізовані і квантифіковані.

Логіко-інтуїтивний аналіз - це по суті традиційна дослідницька практика, у ході якої спеціаліст, використовуючи свої знання, логіку й інтуїцію, створює модель досліджуваної ситуації або процесу. Як правило ця модель конструюється на основі систематизації змістовних понять, тісно пов'язаних із предметною специфікою досліджуваного явища й емпіричного масиву інформаційних даних, що відносяться до нього.

Прикладом такої аналітичної моделі може служити систематизація проблематики міжнародних переговорів, запропонована Ф. Айклом [Ikle, 1964]. Його система виділяє такі основні типи переговорів: про продовження, про нормалізацію, про перерозподіл, про створення нових умов. Їх внутрішні складові автор систематизує в такий спосіб: предмет суперечки, основні характеристики процесу переговорів, наслідки затягування переговорів, наслідки досягнення угоди. Особлива графа виділяється для аналізу побічних наслідків переговорів. Вся систематизація зведена в схему 4.

Але навіть якщо змістовна модель забезпечує одержання значимих аналітичних і прогностичних результатів, із її допомогою дуже складно стежити за серйозними змінами, що відбуваються в досліджуваному об'єкті, особливо якщо вони носять бурхливий характер. Для розв'язання задачі спостереження за обстановкою необхідне перетворення змістовної моделі зі статистичної в динамічну.

Зазначене перетворення може бути здійснено тільки за допомогою формалізації змістовної моделі, у ході якої відбувається значна зміна її форми - перехід від переважно дискрептивної до переважно матрично-графічної, а також і її удосконалювання.

Для ілюстрації процесу перетворення змістовної моделі в один із простих варіантів формалізованої можна посилатися на приклад прикладного аналізу переговорного процесу [Загорский, Лебедєва, 1989, с. 71]. На етапі створення змістовної моделі експертами встановлюються такі моменти.

1. Виявлення можливих варіантів рішення проблеми в ході переговорів.

2. Кожний з елементів з урахуванням його практичних наслідків для держави розглядається з погляду його відповідності кожній цілі, що має пряме або непряме відношення до предмета переговорів.

3. Отримані в такий спосіб оцінки використовуються для визначення ступеня прийнятності варіантів (у цілому прийнятні, відносно прийнятні, малоприйняині і неприйнятні варіанти та їхні елементи).

Виділені поняття (категорії) можуть бути зведені в матрицю зіставлення варіантів рішення проблеми і цілей держав - учасників переговорів.

Зіставлення пріоритетів окремих учасників переговорів дозволяє виявити ті варіанти (і їхні елементи), що у тому або іншому ступені були б прийнятні для усіх або більшості держав. При цьому ймовірна зона поступки включала б ті варіанти, які для усіх або більшості учасників були б найбільше, у цілому або відносно, прийнятні.

Описана вище аналітична процедура, проведена шляхом поетапної формалізації змістовної моделі переговорної концепції, і її перетворення в просту формалізовану модель переговорного процесу сприяють виявленню найбільш компромісних варіантів домовленостей і досягненню балансу інтересів учасників переговорів.

Володіючи дуже високим аналітичним потенціалом, формалізовані моделі, проте, також не в змозі цілком вирішити задачі спостереження за зміною зовнішньополітичних ситуацій і істотних коливань динаміки міжнародних процесів. Ця задача за звичай вирішується на етапі квантифікації рубрик формалізованої моделі і її перетворення в квантифіковану.

Прикладом квантифікованої моделі може розглядатися модель, запропонована Т. Сааті для оцінки процесу взаємного контролю і досягнення угод між конфліктуючими суб'єктами міжнародних відносин [Saaty, 1977].

На основі сполучення системного аналізу, математичної техніки дослідження операцій і кібернетичного підходу автору вдалося побудувати, принаймні в першому наближенні, експериментальний "образ штучної реальності", що відбиває більшість властивостей значних міжнародних конфліктів. Але пізнавальне значення цієї методики значно ширше, оскільки вона дозволяє, при наявності системи спостереження за подіями, оцінювати темпи еволюції окремих чинників, що формують міжнародну конфліктну ситуацію, допомагає на ранній стадії виявити ті з них, які будуть здійснювати зростаючий вплив на формування конкретних ситуацій не тільки на сучасному етапі, але й у майбутньому.

Автор висуває наступні вимоги до побудови квантифікованих моделей такого класу. По-перше, проробити концептуальну схему, що підлягає квантифікації і спроможну відобразити більшість властивостей реального конфлікту (або іншого динамічного об'єкта спостереження). По-друге, точно описати змінні, які вводяться й одиниці їхнього виміру, при цьому поведінка об'єктів спостереження повинна бути виражена кількісно. По-третє, ситуація що моделюється в ході експерименту повинна разкладатися на ряд більш простих експериментальних ситуацій, які, якщо це можливо, повинні бути попередньо вивченими або близькими до вже вивчених.

Квантифікована модель штучної міжнародної реальності, запропонована Т. Сааті, у загальному вигляді складається з двох симетричних ігор, у яких ходи робляться одночасно. Одна з них - гра з позитивною сумою "дилема укладеного", що орієнтована на відносно умовне відображення міжнародної економіки. Інша - гра з негативною сумою за назвою "півні", що нагадує протистояння двох країн, коли вони тримають курс на сутичку в надії, що їхній супротивник піде на поступки.

Побудова кваліфікованої моделі представляється достатньо конструктивною у якості засобу прикладного аналізу міжнародних ситуацій, що розвиваються динамічно. Проте, на думку деяких дослідників, адекватна квантифікація в сфері гуманітарного знання, у тому числі в рамках прикладного моделювання міжнародних ситуацій і процесів, не може бути застосована без урахування чинника системної нормативності моделювання.

в). Нормативне моделювання міжнародних ситуацій і процесів

Гносеологічні і практичні проблеми, що виникають у зв'язку з труднощами інтеграції природничонаукового і гуманітарного знання, пропонується вирішувати, зокрема, шляхом поєднання понятійного апарату загальної теорії систем (ЗТС) і основними філософськими категоріями [Хрусталев, 1987, с. 22].

При цьому розрізняється сувора нормативність (наслідування положенням певної теорії при проведенні наукового дослідження) або несувора нормативність (опора на концептуальну схему, що ще не сформувалася як теорія).

У цьому зв'язку пропонується наступна структурна схема, що дозволяє здійснювати системне моделювання міжнародних відносин з урахуванням специфіки предмета моделювання.

Ця схема достатньо рельєфно демонструє взаємодію різноманітних складових програми функціонування і розвитки комплексу міжнародних відносин (елементів і структур). Водночас вона показує, як діяльність окремого зовнішньополітичного суб'єкта через структуру його зовнішніх зв'язків впливає на його власний стан.

Зрозуміло, загальна, а тим більше формалізована, модель завжди описує реальний об'єкт спрощено. Запропонована схема системного моделювання не є винятком. Але усе-таки вона досить цікава як приклад прикладного підходу до вирішення навчальних і науково-практичних задач в області аналізу міжнародних відносин.

Дата добавления: 2014-01-11