Питання 4

Ми побачили, розглядаючи філософію екзистенціалізму: людина втратила переконання в тому, що існують об'єктивні, непохитні основи її існування в світі. Тому увага філософів XX ст. концентрується на спробах віднайти єдність людини та світу на новому рівні. І якщо повністю натуралістичні онтології залишилися в рамках мислення ХІХ ст., то в XX ст. П. Тейяр де Шарден () створює природно–історичну онтологію, в якій намагається осягнути Всесвіт як "Універсум", у розвитку якого природа, людина і надособова, універсальна ідеальна сутність буття є нерозривно взаємопов’язаними щаблями еволюції.

Ця концепція за своїм змістом близька до вчення українського ученого Володимира Вернадського (1863 – 1945). Вернадський висунув ідею, що еволюція Всесвіту і, зокрема, життя на Землі підпорядкована космічному принципу доцільності: в кожному організмі закладено програму дій, спрямовану на єдину мету – освоювати середовище. Процес освоєння є його впорядкуванням, яке здійснюється через пристосування організму до умов оточення. Отож, призначення життя – впорядкувати хаос природного середовища. Початковою метою життя є формування біосфери як цілісної та всеохопної системи. Пізніше, з появою людства, можливості біосфери вичерпуються, але подальша еволюція світу не припиняється. У процес еволюції включається людство, яке так само, як і життя, є планетарним явищем і геологічною силою. Людство, впливаючи на біосферу, по–своєму її впорядковує, створюючи нову геологічну оболонку – ноосферу, сферу розумного життя.

Ноосфера створюється поступово. Початково наукова думка, технічні засоби порушують біогеохімічний колообіг. Але згодом, вдосконалюючи їх, людина створює новий етап природного колообігу речовин та енергії – культурний. У часи, коли наукова думка була незначною, порівняно з геологічними силами, людина почувала себе частиною природи. Та сучасний рівень науки дасть змогу людині визначити межі безпечного втручання розуму в природу. У загальній еволюції людська історія є природним процесом, а наука – це природне явище геологічного самовияву людства, яке перетворює біосферу в ноосферу.

За Вернадським, у сучасному світі створюються такі передумови утворення ноосфери:

1. Людство стало єдиним цілим, у якому інтереси всіх і кожного збігаються. Воно стало потужною геологічною силою, де всі та кожний характеризуються свободою думки й мають спільне завдання – перебудувати біосферу.

2. Високий рівень зв’язку й обміну в економічному та інформаційному плані.

3. Відкриття нових джерел енергії.

4. Піднесення добробуту населення.

5. Рівність усіх людей. Людство прямує до повної рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри та віросповідання.

6. Виключення війни з життя суспільства.

Отже, у новому стані життя на планеті – ноосфері – людство геологічно виявляє себе як думка, свідомість, розум.

Тейяр де Шарден, як і Вернадський, розглядає людину як серцевину еволюції універсуму. У його вченні феномен людини постає у двох аспектах: по-перше, як наслідок еволюції космічного цілого та, по-друге, як перспективу його подальшого розвитку.

Ключем для розуміння світобудови, за Тейяром, є еволюційний погляд на буття світу: щоб зрозуміти, як влаштований світ, треба побачити йог в процесі безперервного розвитку. Зміст еволюції полягає в тому, що "тканина універсуму" концентрується в усе більш організованих формах. Це відбувається тому, що весь матеріальний світ підпорядкований у своїй еволюції біологічному законові "ускладнення" і розвивається по спіралі, що здіймається на все нові щаблі.

Найпримітивнішою формою “тканини універсуму” є, за Тейяром де Шарденом, енергія. Він виходить із припущення, що будь–яка енергія має духовну природу. Він вважає свідомість винятковим феноменом, який, завдяки фундаментальній єдності світу, має повсюдне коріння та загальне значення, вона має космічне поширення і продовжується в просторі і часі безмежно. Подібно до того, як людина має духовне життя, яке часто–густо називають її внутрішнім світом, Тейяр де Шарден вбачає в усій тканині універсуму " внутрішнє речей " – зародкові елементи духовного, що існує в природі завжди і скрізь. Під шаром первинної матерії завжди перебуває гранично тонкий, але необхідний "біологічний" шар, який протяжний нескінченно і проймає собою всі рівні організації матерії, аж до найелементарніших, для нього неможливо встановити абсолютний початок. «Внутрішнє речей» так само атомістичне, "зернисте", як і матерія.

Тейяр виділяє чотири щаблі (етапи) еволюції, які, на його думку, можна графічно зобразити як чотири витки спіралі, що їх проходить Всесвіт у своєму розвитку: 1) геогенеза, тобто геохімічні та геотектонічні процеси. Позаяк нежива матерія споріднена з майбутнім життям, яке має виникнути з неї на спіралі еволюції, усю сферу неживої природи Тейяр називає переджиттям.

2) біогенеза, 3) психогенеза, внаслідок якої виникає соціальний феномен – ноосфера, "нове покриття, "мислячий пласт", що, зароджений у кінці третичного періоду, розгортається відтоді над світом рослин і тварин – поза біосферою і над нею 4) " наджиття ", гігантська психобіологічна операція оновлення Землі – творення "надлюдства".

Ноосфера

"Концентрація свідомості" на кожному щаблі еволюції змінюється пропорційно ускладненню відповідного їй матеріального утворення.

Майбутній стан людства, наджиття, за Тейяром – "органічна суперагрегація душ". (Під агрегацією в цьому разі слід мати на увазі біологічне явище з'єднання – у традиційному біологічному розумінні – злипання клітин у багатоклітинний утвір). Тканина універсуму, ставши мислячою, не завершила ще цикл свого розвитку. Подальший зміст еволюції – це витворення з одиничних людських свідомостей, "зерняток думки", гармонізованої спільноти свідомостей, надсвідомості. Унаслідок цього процесу Земля "огортається цілісною мислячою оболонкою, яка утворює функціонально величезне зерно думки в космічному масштабі". Відбувається "планетизація" людства, тобто його масове згуртування, витворення Духу Землі.

Вирішальну роль тут відіграє точка Омега, вона постає як "першорушій, що попереду", майбутній стан, до якого прагне еволюція ноосфери. До цієї точки тяжіє, у ній підсумовується і збирається в усій своїй досконалості та цілісності велика кількість свідомості, яку на Землі виділяє ноогенеза. "Зернята свідомості" при цьому не втрачають своєї індивідуальності, навпаки – вони підкреслюють глибину та невимовність свого Еgo.

Рушійною силою, що має піднести людство до наджиття, є любов. На противагу механічному об'єднанню через матеріальні форми – захист матеріального добробуту, створення нових галузей виробництва тощо, любов поєднує людські істоти в самій їх суті. Для цього наша здатність любити повинна розвинутися до охоплення всіх людей та всієї Землі, стати всеосяжною.

Щоб стати об'єктом любові, Універсум має персоніфікуватися для нас, стати особою, до якої ми прагнемо. Тейяр де Шарден робить висновок: “Якась душа витворюється на вершині світу”, у точці Омега. Космічна місія Омеги полягає в тому, щоб покласти початок одностайності мислячих частинок світу та підтримувати її своїм впливом.

Однак Омега може здійснювати таку дію лише в тому разі, коли той, хто любить і кого люблять, якимось чином існує вже тепер. Тобто Омега водночас і виникає в процесі об’єднання свідомостей – і вже виник, існує як передумова цього процесу. Отож, щоб об'єднати в одній точці всі лінії простору та часу, Омега повинен "вислизати" від простору і часу, в якомусь розумінні бути поза ними, іншими словами, Омега є вічною, трансцендентною сутністю. Тобто саме в Омезі зосереджені ті ознаки, які традиційно співвідносять з поняттям Бога. Еволюція світу відбувається від елементарного, розсіяного в матерії, до трансцендентного, "великого стійкого", божистого "вогнища Духу", тобто, по суті, ця еволюція є процесом творення Бога через об’єднання людських свідомостей..

"Таким чином, починаючи із зернят думки, що складають справжні і незнищенні атоми його тканини, Універсум... підноситься над нашими головами в напрямку, зворотному до зникаючої матерії, як Універсум, що збирає та зберігає не механічну енергію, як ми вважали, а особистостей. Одна за одною, як безперервне випаровування, вивільнюються навколо нас "душі", несучи вгору свою невимовну ношу свідомості". Це є "кінець світу –відділення свідомості від ї матеріальної матриці, щоб віднині мати можливість усією своєю силою спочивати в Богові–Омезі ".

Дата добавления: 2014-01-11