Сутність підприємництва та його характерні риси

ЛЕКЦІЯ 1. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ

План

1.1. Сутність підприємництва та його характерні риси.

1.2. Взаємозв'язок бізнесу й середовища.

1.3. Роль підприємництва в розвитку суспільства.

Історія підприємництва розпочинається вже з середньовіччя. На той час купці, торговці, ремісники були починаючими підприємцями. В економічній літературі поняття «підприємець» уперше з'явилося у Всезагальному словнику комерції (1723 р., Париж), де малась на увазі людина, що бере на себе зобов'язання з виробництва або будівництва об'єкта.

Як науковий термін поняття «підприємець» було присутнє у роботах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а продавали — за невідомою.

Француз К.Бодо пішов далі Р. Кантильйона. Він відмітив, що підприємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знаннями.

Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток — мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва.

А. Маршалл приділяв увагу організаторській функції підприємця та вважав, що не кожний бажаючий може бути підприємцем.

Особливу роль у розробці теорії підприємництва відіграв відомий німецький соціолог М.Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнотратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця - почуття виконаного обов'язку. На думку Вебера, нові підприємці - люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємницької діяльності відзначалось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству.

Дж. Кейс охарактеризував підприємця як новий тип господаря з притаманною йому обережністю, ощадливістю, прагненням до кращого, що має такі якості, як незалежність, підприємливість, обережність, оптимізм.

Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці австро-американського економіста і соціолога Й.Шумпетера. При вивченні теорії економічного розвитку капіталізму в центр «людського фактора» він поставив підприємця, у якому втілені найкращі соціально-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у XX ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію засобів і працівників.

Завдання підприємця Й. Шумпетер вбачав у своєчасному, правильному і ефективному здійсненні таких нових комбінацій: виробництво нових та поліпшення якості існуючих благ, впровадження прогресивних способів виробництва чи комерційного використання існуючих товарів, відкриття й освоєння нових ринків збуту і нових джерел отримання сировини, матеріалів або напівфабрикатів, проведення реорганізації в ринковій структурі чи створення промислових організацій удосконаленого типу.

Цікаво прослідкувати еволюцію терміну «підприємець» та «підприємництво»:

• 1725 р. Річард Кантільйон: підприємець — людина, яка діє в умовах ризику;

• 1797 р. Карно Боро: підприємець — це особа, яка несе відповідальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;

• 1876 р. Френсіс Уокер: слід розрізняти тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;

• 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець - це новатор, який розробляє нові технології;

• 1961 р. Девід Маккеланд: підприємець - це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;

• 1964 р. Пітер Друкер: підприємець - це людина, яка використовує нову можливість з максимальною вигодою;

• 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець - це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Діючи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;

• 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво - процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець - це людина, яка витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у винагороду гроші та задоволення від досягнутого;

• 1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємництво — ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередництво, торговельно-закупівельну, консультаційну та іншу діяльність, операції з цінними паперами тошо;

• 1994 р. Навчальний посібник «Ринкове підприємництво: теоретичні основи та практика регулювання» — підприємництво — діяльність, яка пов'язана з вкладанням коштів з метою одержання прибутку на підставі поєднання особистої вигоди з суспільною користю;

• 1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво — це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї.

Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами, встановлення гарантій свободи підприємців та їх державна підтримка регулюються Господарським кодексом України.

Згідно з цим кодексом підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Феномен підприємництва вивчається у світовій економічній та соціологічній сферах протягом тривалого часу. Осмислення цього явища почалося ще в середні віки й еволюціонувало від поняття антрепренерства (посередник) до інтрапренерства (інтеграція підприємницьких здібностей особи й підприємства).

В основу підприємництва закладено новаторську ініціативну діяльність людини, здатної мобілізувати всі сили і цілеспрямовано використовувати всі можливості для досягнення бажаної мети, із повною відповідальністю за свої дії.

Підприємництво — це поняття багатоспектне і розглядати його можна на кількох рівнях. По-перше, абстрагуючись від певного типу виробничих відносин, пов'язувати його із загальноекономічним рівнем ефективності виробництва (підприємництво як фактор ефективності виробництва). По-друге, на "ринковому рівні", коли результат підприємництва виступає уже не просто як продукт, а як комерційний ефект, втілений у грошах (прибутку). Виходячи з цього підприємництво передбачає, що його суб'єкт володіє відповідним набором економічних прерогатив, які дають змогу вести будь-яку господарську діяльність як всередині, так і за межами підприємства. Внаслідок того, що кількість таких суб'єктів не обмежена, вони вступають у конкуренцію. Економіка, що орієнтується на ринок, — найбільш необхідне середовище (але не єдино можливе) для справді підприємницької діяльності. По-третє, підприємництво можна розглядати на рівні власницькому. З цих позицій основна функція підприємництва полягає у примноженні власності, хоч поняття "власник" і "підприємець" не завжди ототожнюються.

Багатоаспектність підприємництва представлено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Форми прояву багатоаспектності підприємництва

Підприємництво — це такий економічний та соціологічний феномен, якому притаманний як приватний, так і публічний характер.

Приватний характер виявляється у свободі підприємницької діяльності. Свобода підприємницької діяльності визнається як у конституційних положеннях, так і в Господарському кодексі України, відповідно до якого підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом (ч. 1 ст. 43 ГК).

Публічний характер підприємницької діяльності зумовлюється суспільними інтересами. В результаті суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито, тобто основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р. відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб — платників податків.

До визначення поняття підприємництва включено його мету — одержання прибутку, тобто йдеться про підприємницький прибуток як особливий вид доходу, винагороду за винахідливість, специфічну творчу активність, як плату за організацію діяльності та ефективне управління нею. Виходячи з цього можна визначити головні ознаки підприємництва (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Головні ознаки підприємництва і підприємця

Підприємницька діяльність спрямована на досягнення комерційного успіху. Це обумовлено ринковими умовами господарювання.

За ступенем пріоритетності існують такі цілі підприємницької діяльності:

- кінцева ціль;

- проміжні цілі.

Кінцева ціль — це одержання прибутку. Переважна частина чистого прибутку спрямовується не на особисте споживання, а вкладається у подальший розвиток фірми, найбільш перспективні сфери бізнесу.

Проміжними цілями можуть бути: найбільш повне задоволення споживчого попиту на товари та послуги, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми та зміцнення її позицій на ринку, економія часу споживачів, клієнтів. Вони відображають отримання соціального ефекту.

Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадське благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішувати особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г.Форд зайнявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх розвитку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.

У сучасних умовах зацікавленість підприємців доповнюється новими моментами. їхній особистий інтерес все більше поєднується з колективним (громадським) інтересом фірми та суспільства в цілому.

Підприємницька діяльність спрямована на більш раціональне використання капіталу: власності та іншого майна, фінансових, матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних ресурсів.

Підприємець є власником, користувачем та розпорядником власності, що означає, зокрема:

- можливість вільно та самостійно приймати рішення (володіння у його реальному виявленні);

- координацію усіх видів діяльності та всіх учасників процесу виробництва (правоздатність);

- організацію виробництва та збуту, витрачання коштів, надання та отримання майна в оренду та ін. (розпорядження у конкретному виявленні).

Підприємництво тісно пов'язане з інноваційною діяльністю (новаторством), творчим пошуком.

Підприємців постійно стимулює конкуренція, прагнення закріпитись на ринку, розширити свій вплив на нових географічних просторах. У сучасних умовах все важче підвищувати доходи тільки завдяки підвищенню цін. Витримати конкуренцію, забезпечити виживання свого підприємства спроможний тільки той, хто турбується про високу якість, постійно оновлює продукцію, яка користується підвищеним попитом у покупців. Для цього заповзятливі підприємці повинні постійно думати про нові технології, удосконалювати організацію виробництва та збуту продукції, знаходити вигідних постачальників та оптових покупців, застосовувати різні методи стимулювання продажу, покращувати якість сервісного обслуговування.

Характерними особливостями підприємництва є також:

- обмін діяльністю між суб'єктами ринку, прагнення кожного учасника нав'язати та реалізувати свої інтереси;

- виявлення особистої чи колективної ініціативи у формуванні комерційних відносин з партнерами по бізнесу, перспектив подальшого співробітництва на вигідних умовах;

- готовність та уміння проводити різні форми ділового спілкування, здатність йти назустріч контрагентам із збереженням своєї позиції на товарному ринку;

- вміння виявляти серед запропонованих комерційних пропозицій привабливу угоду на основі проведення попередніх підприємницьких розрахунків, оцінки ринкової ситуації.

Існують дві моделі підприємництва:

- класична — орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство;

- інноваційна — передбачає впровадження прогресивних технологічних та новаторських рішень, інших можливостей у сфері бізнесу, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо.

Найчастіше ці моделі використовуються одночасно. Основними функціями підприємницької діяльності є:

1. Ресурсна — мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних, природних та ін.) для ефективного функціонування.

2.Творча — пов'язана з розробкою та реалізацією нових бізнес-ідей, ноу-хау, винаходів; творче ставлення до справи.

3.Організаційна — пов'язана з матеріально-технічним забезпеченням виробництва, налагодженням технологічного процесу, організацією комерційної діяльності, сервісу.

4. Стимулююча — дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб.

5. Управлінська — пов'язана з механізмом управління персоналом та фірмою.

6.Захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів підприємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усунення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об'єднань з державними органами влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проектами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у тому числі приватного та малого бізнесу.

Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення і розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних підприємств, раціональному перегрупуванню товарної продукції, захищає споживачів та контрагентів від недобросовісної конкуренції. Підприємці можуть виступати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та великих компаній. Наявність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною силою їхнього саморозвитку.

Конкурентна боротьба ведеться не тільки за споживача, але й за сировину та матеріали, капітал, право використовувати певні технічні нововведення, за кваліфікований персонал, ринки збуту, вигідних контрагентів по комерційних угодах, право реалізовувати інвестиційний проект за конкурсними умовами. Конкурентні умови функціонування підприємницьких структур змушують ретельно вивчати своїх основних суперників, сфери виробництва та збуту продукції.

Вивчення конкурентів дає можливість:

1. виявляти сильні та слабкі сторони свого підприємства порівняно з суперниками;

2. правильно відпрацювати власну стратегію і тактику;

3. своєчасно реагувати на дії конкурентів, бути заздалегідь підготовленими для того, щоб визначити пріоритети, приймати застережні заходи, якщо є загроза з боку конкурентів;

4. підвищувати рівень конкурентоспроможності товарів і фірми в цілому, давати імпульс для впровадження інновацій, прогресивних технологій, вкладання додаткових інвестицій за визначеними напрямками.

Для аналізу дій конкурентів вивчається та узагальнюється інформація про всі основні конкуруючі компанії та по кожній окремо, зокрема:

- позиції конкурентів на ринку: обсяги продажу вироблених товарів, частка підприємства у загальному обсязі товарообороту даної продукції на ринку;

- характер продукції, що випускається кожною фірмою: її технічні

- параметри, ціна, фактори конкурентоспроможності, практика використання товарних знаків (марок), привабливі особливості товару та упаковки, ринкова новизна продукції у поточний момент та у перспективі;

- види, характер сервісних послуг, організація допродажного та після продажного сервісу, практика рекламної діяльності та методи стимулювання збуту, розмір та структура рекламного бюджету;

- практика товаропросування, види транспортування, наявність складів та їх розміщення, умови зберігання продукції, забезпеченість мережею для збуту товарів, у тому числі фірмовими магазинами, використання послуг посередників, витрати на утримання апарату для збуту продукції;

- маркетингова діяльність фірм-конкурентів: стратегія, асортиментна та цінова політика, механізм просування товарів на нові ринки та маркетингова підтримка;

- фінансовий стан кожної конкуруючої компанії та її здатність захищати свої позиції на ринку, рівень платоспроможності та перспективи розширення потужностей, конкурентної загрози для інших компаній;

- кількісні та вартісні показники діяльності підприємств за досліджуваний період: обсяг виробленої продукції, капіталовкладення, витрати на науково-дослідні та конструкторські роботи, собівартість продукції, характер комерційних угод, кредити та пільги, знижки цін.

У підприємництві відбуваються економічні відносини, джерелом розвитку яких є існуючі суперечності способу виробництва.

Суперечності —рушійна сила будь-якого процесу. Серед них можна назвати суперечності між продуктивними силами і виробничими (діловими) відносинами, виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задовольнити їх, між різними формами власності, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва, інтересами найманих робітників та інтересами підприємця. Суперечності можуть накопичуватись до «критичної маси», але потребують згладжування та розв'язання проблем.

Формою вирішення суперечностей, як внутрішніх чинників саморозвитку економічних процесів і явищ, виступає підприємництво як система, що має такі складові: власні внутрішні імпульси розвитку (конкуренція), система забезпечення та відтворення (прямі зв'язки суб'єктів ділових відносин), інфраструктура (біржі, банки, страхові, консалтингові та аудиторські компанії, інформаційні системи, транспортні організації та ін.), система вивчення контрагентів (маркетинг), система оцінки діяльності, система управління.

Економічні закони ринку також виступають рушійними силами розвитку підприємницької діяльності. Перш за все це стосується закону вартості, закону попиту і пропозицій.

Суть першого з них полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі їхньої суспільної вартості, тобто відповідно до суспільно-необхідних витрат праці на їхнє виробництво. В умовах ринку закон вартості діє як закон цін. Ціна - вияв закону вартості. Коливання цін є стимулятором збільшення виробництва одних товарів та зменшення інших. Ціни - це потужний регулятор, який впливає одночасно на попит і пропозицію. Попит визначає обсяг і структуру пропозиції, диктує свої вимоги до виробництва. З іншого боку, пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів та їхні ціни. Як правило, чим вище ціна, тим менше купують товарів, тобто менший обсяг реалізованого попиту. Щодо пропозиції, то чим вищі ціни, тим вигідніше виробляти товари і тим більше їх надходитиме на ринок. Суперечність між попитом та пропозицією є прискорювачем виробничих, комерційних, інноваційних процесів.

Підприємницька діяльність ґрунтується на принципах, відображених на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Принципи підприємницької діяльності

Бізнес - поняття більш широке, ніж поняття підприємництво. Це обумовлюється двома основними обставинами.

1. Бізнес охоплює більший спектр видів діяльності шляхом проведення як одноразових, так і постійних бізнес-операцій. Підприємництво здійснюється тільки у видах діяльності, дозволених законодавством України.

2. Кількість учасників у бізнесі більша, ніж кількість офіційно зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності.

Підприємництво та бізнес мають схожі риси. Це – ініціатива та самостійна діяльність, ризик, відповідальність, ділові відносини між учасниками, вигідна справа, мобільність.

Дата добавления: 2014-01-11