Національне багатство та економічний потенціал України

Національне багатство - це сукупність нагромаджених і створених матеріальних, природних, культурних та соціальних благ, які держава має на даний момент часу.

Статистичний показник національного багатства включає загальний обсяг основних фондів (виробничих і невиробничих), всіх матеріальних оборотних засобів, природних багатств, запасів та резервів, історико-культурних цінностей, а також особистого майна населення держави.

Отже, національне багатство представляє собою важливу кате­горію національної економіки. У загальному обсязі національного багатства знаходять відображення запаси і потоки різноманітних ресурсів і благ економіки. Станом на 2005 р. вартісна оцінка національного багатства України складала 9455869,2 млрд. грн.

Інформація про національне багатство дозволяє правильно аналізувати багато економічних явищ: вікову структуру вироб­ничих елементів національного багатства, їх вибуття, амортизацію, попит на товари виробничого призначення, що направляються на заміщення і накопичення, обсяги необхідних інвестицій на цілі і величини приросту доходу на одиницю нагромадження, співвідношення між продуктом і капіталом тощо.

Національне багатство має складну структуру. Однак не всі елементи національного багатства адекватно оцінені. Несвоєчасна та не повна оцінка національного багатства сприяє втраті частини цього багатства. Це порушує вимоги національної безпеки держави.

У склад основних фондів включають не лише капітальні вкла­дення у виробничу сферу, а також капіталовкладення в природні ресурси держави формі всіх витрат, спрямованих на їх видобуток, розвідку та покращення. Окрім цього, в склад основних фондів як компоненти національного багатства держави включають всі будівлі та споруди, устаткування та інформаційні системи всіх сфер національної економіки. До оборотних матеріальних засобів вклю­чають нормовані матеріальні засоби, незавершене виробництво та незавершене будівництво, капітальний ремонт, незавершене сільськогосподарське виробництво, запаси сільськогосподарської продукції та сукупність всіх транспортних перевезень.

До особистого майна населення включають наявну у власності громадян нерухомість, предмети господарського призначення, земельні ресурси та предмети культурно-побутового призначення.

Інвентаризація національного багатства України поки що не відповідає в повній мірі вимогам міжнародних стандартів з обліку окремих компонентів національного багатства.

На сьогоднішній день у методиці, яка застосовується в Україні, ще не в повній мірі враховують такі елементи національного багатства:

– військове майно,

– художні, історичні та культурні цінності;

– майно закладів культури;

– майно України, яке знаходиться закордоном.

На сьогоднішній день в Україні ще не має:

> Систематизованих даних про грошову оцінку військового майна.
Реальний обсяг майна потрібно розраховувати виходячи із цілої
системи критеріїв. Треба також враховувати дані про військовий
бюджет колишнього СРСР і частку України в цьому бюджеті.

> Історичні, художні і культурні цінності на сьогоднішній день
оцінюються лише на основі експлуатації витрат держави з їх
утримання.

> Майно сфери культури та мистецтва.

> Майно культового характеру. Культове майно є власністю релігійних організацій з однієї сторони, а з іншої - знаходяться на території держави. У зв'язку з цим культове майно є елемен­том національного багатства.

Окремою проблемою інвентаризації національного багатства є майно України за кордоном - будівлі і споруди дипломатичних та інших представників на території СНД.

На сьогоднішній день оцінка цих представництв здійснюється лише на основі балансової вартості їх основних фондів на основі методики, яка була введена на початку 1990-х років. Для того, щоб здійснити більш об'єктивну та повну оцінку всіх вище названих елементів національного багатства потрібно прийняти Закон України про повну інвентаризацію цих компонентів національного багатства.

Потенціал у широкому значенні — це наявні засоби, запаси, джерела, які можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення певної мети, здійснення плану, вирішення якого-небудь завдання. Потенціал соціально-економічної системи — поняття відносне і вимірюється для країни за динамічним критерієм, який інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні та інші чинники, має суб'єктно-об'єктне вираження та конкретні цілі.

Економічний потенціал країни — сукупна здатність економіки кра­їни, її галузей, підприємств, господарств здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати продукцію, товари, послуги, задовольня­ти суспільні потреби, забезпечувати розвиток виробництва і споживання.

Економічний потенціал країни може бути представлений у вигляді комплексу взаємопов'язаних потенціалів як складових структури націо­нальної економіки. Найчастіше в якості критеріїв класифікації потенціалів використовують види економічних ресурсів, сфери діяльності, напрями використання.

За видами економічних ресурсів розрізняють:

Природно - ресурсний потенціал характеризує природні багатства наці­ональної економіки, уже залучені в господарський оборот, а також доступні для освоєння при даних технологіях і соціально-економічних відносинах.

Виробничо-технологічний потенціал — сукупність засобів вироб­ництва (будинків, споруджень, обладнання та устаткування), а також існуючих технологічних способів (технологій) їх використання в економічній діяльності.

Трудовий потенціал — трудові ресурси країни, включаючи підпри­ємницькі спроможності. Його обсяг і якість визначаються чисельністю ак­тивного працездатного населення та його освітнім і професійно-кваліфі­каційним рівнем.

Науково-технічний потенціал — потенціал, який с в розпорядженні країни у галузі науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських роз­робок (НДДКР). Це — досягнення фундаментальної та прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні та конструкторські кадри високої кваліфікації.

За напрямами використання потенціалу розрізняють:

Внутрішньоекономічний потенціал — частина загальною економіч­ного потенціалу національної економіки, орієнтована на задоволення внут­рішніх потреб національного виробництва та соціальної сфери.

Експортний потенціал — здатність національної економіки виробляти продукцію, конкурентоспроможну на синових ринках, експортувати Ті в достатніх обсягах за світовими цінами.

За сферою діяльності економічний потенціал країни поділяють на: промисловий, аграрний, будівельний, соціальний, фінансово – інвестиційний, інші галузі економіки. Такий принцип кваліфікації ще називають галузевим, він є основою системи державного управління.

Основою оцінки економічного потенціалу є динаміка його розміру та результати від використання наявних економічних ресурсів.

Дата добавления: 2014-01-11