Національна економіка як соціально-економічна система

Як же розуміти термін «національна економіка»? Передусім, це еко­номіка країни, держави, а не економіка тієї або іншої національності.

Серед альтернативних поглядів на сутність національної економіки виділяються три найбільш ґрунтовні (рис. 1.1).

Рис.1.1 Основні концепції та компоненти національної економіки

1. У сучасній західній економічній науці національна економіка ото­тожнюється з національним ринком. Але такий підхід спрощує проблему. На думку відомого економіста, лауреата Нобелівської премії В, Леонтьєва, А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус, Дж. Ст. Мілль створили велику теоретич­ну будову, яка заснована на розумінні національної економіки як системи, що схильна до саморегуляції, складається із багатьох різноманітних, взає­мопов'язаних суб'єктів господарювання, які виробляють і споживають.

Однак в умовах різкого підвищення ролі держави після економічної кризи 1929-1933 років таке розуміння національної економіки вже не відповідало новим реалі­ям. Тому представники кейнсіанського та соціально-інституціонального на­прямів економічної думки ввели в систему національної економіки державу. Навіть на думку представників неокласицизму Ф. Хайєка і М. Фрідмена, державі необхідно не тільки виконувати роль «нічного вартового», а й вста­новлювати «правила гри» суб'єктів ринкової економіки.

В сучасних умовах національна економіка розглядається на Заході здебільшого як ринкова змішана економічна система з властивою їй взає­модією механізмів саморегулювання, державного та громадянського регу­лювання.

2. У марксистській економічній літературі «національна економіка» як термін зустрічається рідко. Однак це стосується скоріше форми виразу, а не змісту. Національна економіка розглядається марксистами як система ви­робничих відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання результатів діяльності людей, а також ефективного використання ресурсів її з властивими їй цілями розвитку виробництва, формами його організації та господарювання. Продуктивні сили та технологічний спосіб виробництва є матеріально-технічною базою національної економіки, а виробничі відноси­ни, економічні закони і категорії — соціально-економічною основою.

3. У ході наукових дискусій сформувався ще один підхід до визначен­ня національної економіки, коли вона розглядається як народне господар­ство країни. Наприклад, відомий творець «німецького дива» 1948-1956 років Л. Ерхард у книзі «Добробут для всіх» досліджує саме національне народне господарство, проблеми переходу від тоталітарної, примусової до ринкової економіки. Народне господарство — це продукт історичного роз­витку, поглиблення суспільного поділу праці, усуспільнення виробництва. Воно є сукупністю всіх галузей і регіонів країни, об'єднаних в єдиний ор­ганізм різноманітними економічними зв'язками.

Якому з цих підходів віддати перевагу? На наш погляд, не є конструк­тивним як абсолютизація, так і заперечення того чи іншого підходу. У ме­жах кожного з них вирішуються певні специфічні завдання, розробка ж складних проблем вимагає їх розумного синтезу.

Національній економіці властиві наступні загальні ознаки:

- тісні економічні зв'язки між суб'єктами господарювання на основі поділу праці;

- загальний економічний простір, що характеризується єдиним еконо­мічним законодавством; єдиною грошовою одиницею; загальною фі­нансовою і грошово-кредитною системами;

- єдиний економічний центр, який виконує регулюючу та координую­чу роль за допомогою заходів економічної політики;

- загальна система економічного суверенітету;

- територіальна цілісність.

Національна економіка являє собою діалектичну єдність взаємо­пов'язаних та взаємодіючих економічних суб'єктів, секторів та укладів. Основними її суб'єктами є господарські одиниці, домогосподарства й дер­жава, кожний з яких прагне до найбільш повної реалізації своїх економіч­них інтересів. Основними секторами національної економіки є приватний та державний. У складі приватного сектора виділяють сектор домогоспоарств і сектор ділових одиниць (підприємства, фірми, галузі). Державний сектор представлений державними підприємствами, органами державної влади та місцевого самоврядування. До основних укладів національної економіки належать натуральний (патріархальний), дрібнотоварний, при­ватно-підприємницький, колективний, державний, причому кожний з них характеризується відповідною формою власності на засоби виробництва, певними умовами та результатами виробництва.

В СНР ООН виділяють такі «об'єднання» економічних суб'єктів — інституційні сектори національної економіки, за якими ведуться націо­нальні рахунки: нефінансові та фінансові корпорації, що складають сектор «бізнесу»; сектор загального державного управління, представлений державними установами та орга­нами місцевого самоврядування; домашні господарства, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства. Крім того, у відкритій економіці виділяють ще сектор зовнішньоекономічних зв'язків.

Оскільки діяльність національних ділових одиниць здійснюється як у країні, так і поза її межами, крім того, в самій країні іноземні ділові одини­ці ведуть економічну діяльність, то кордони національної економіки не збігаються з державними. Прийнято визначати кордони національної еко­номіки межами діяльності національних ділових одиниць у країні та поза її межами.

Становлення та розвиток національної економіки є історичним, довго­тривалим, складним процесом, який відбувається в певному оточенні. У категоріях сучасної постнеокласичної науки національна економіка є скла­дною людинорозмірною економічною системою універсумного типу. Що мається на увазі?

По-перше, національна економіка є елементом ноосфери і може бути структурована за головними сфе­рами людської життєдіяльності: природно-екологічної, економічної, соціальної, духовної та політичної. Кожна з цих сфер є відповідним середовищем існування національної економіки.

В сучасних умовах жодна з економічних наук не може абстрагуватися від їх впливу на економічні процеси, що вивчаються. Тому, з огляду на проблематику національної економіки, доцільно виділити деякі значущі елементи відповідного середовища.

Природно-екологічне середовище охоплює такі важливі складові, як географічні та кліматичні умови, поклади корисних копалин, фауна і флора країни.

Економічне середовище формують всі економічні об'єкти, суб'єкти, процеси і явища в їх взаємозв'язках, протиріччях і русі. Умовно в ньому виділяють п'ять ієрархічних рівнів: мега-, макро-, мезо-, мікро- і нано-. Мегарівень (мегаекономіка) представлений глобальною або міжнародною економікою — складною системою взаємопов'язаних економік окремих країн, національних, між- і наднаціональних економічних процесів і явищ, а також інститутів, що їх обслуговують. Макрорівень (макроекономіка) — рівень економік окремих країн з відповідними економічними об'єктами, суб'єктами, процесами, явищами, інститутами, взаємозв'язками тощо. До мезорівня (мезоекономіка) відносять такі утворення, як економіка регіону, економіка міжгалузевого народногосподарського комплексу, економіка га­лузі. Мікрорівень (мікроекономіка) — це рівень економіки окремих під­приємств, домашніх господарств, а також відповідних їх взаємодіям рин­ків. Нанорівень (наноекономіка) представлений економікою кожної окре­мої людини (фізичної особи).

Ієрархічна будова економічного середовища передбачає різноманіт­ні зв'язки між його рівнями: прямих, зворотних, координаційних, гене­тичних, функціональних тощо.

У цьому контексті національна економіка є складною системою мак­ро-, мезо-, мікро- і наноекономічного рівнів з відповідними взаємо­зв'язками.

Соціальне середовище національної економіки характеризується бага­томанітністю взаємопов'язаних людських верств, прошарків, угруповань, асоціацій за такими ознаками — демографічні, расові, національні, майно­ві, професійні, релігійні тощо.

Духовне середовище представлене складною системою форм суспіль­ної свідомості (наукова, релігійна, естетична, етична, моральна); типів культур, суспільно-природних генотипів різних народів; організацій та інс­титутів, що їх обслуговують (наукові організації, творчі спілки, релігійні конфесії, традиції, звичаї, норми і правила тощо).

Найважливішими складовими політичного середовища національної економіки є незалежні держави з притаманними їм формами правління (монархія, республіка); політичними режимами (демократія, авторитаризм, тоталітаризм); формами устрою (унітарна держава, федерація, конфедера­ція); міждержавні та наддержавні утворення; політичні партії та міждержавні партійні утворення (наприклад, Соціалістичний Інтернаціонал); по­літичний процес, в тому числі політична залученість (вибори, референдум, переговори тощо); політичне функціонування (лоббі, опозиція тощо); між­народна політика і право.

Зовнішнє середовище та процеси самоорганізації національ­ної економіки визначають її внутрішню будову. Залежно від характеру та спрямування зовнішнього впливу, процесів самоорганізації, а також мети і завдань досліджень, виділяють декілька економічних структур національної економіки:

• структура ієрархічних рівнів національної економіки. Мезоекономічна
структура відображає переважно територіальне розміщення продуктив­них сил і є співвідношенням економічних регіонів, районів та інших те­риторіальних утворень, а також великих народногосподарських міжгалу­зевих і галузевих комплексів. Мікроекономічна структура представлена співвідношенням 1) підприємств (фірм) різних форм власності та госпо­дарювання, обсягів виробництва і рівнів зайнятості тощо; 2) домашніх господарств з різним рівнем доходів та обсягами майна. Наноекономічна структура — це співвідношення груп людей, що формуються за ознаками професійності, рівня кваліфікації та доходів, якості та рівня освіти тощо;

• відтворювальна структура охоплює співвідношення, по-перше, фаз(стадій) суспільного відтворення — виробництва, розподілу, обміну та споживання; по-друге, першого (виробництво засобів виробництва) та другого (виробництво предметів споживання) підрозділів; по-третє, між проміжним і кінцевим продуктом, споживанням і заощадженнями, ва­ловим і чистим нагромадженням тощо;

• галузева (або діяльнісно-видова) структура представлена співвідношен­ням різних видів економічної діяльності та галузей економіки, зокрема: традиційних, індустріальних і постіндустріальних; трудо-, капітале- та наукомістких; добувних і обробних, експортоорієнтованих та імпортозаміщуючих;

• технологічна структура — співвідношення між технологічними спосо­бами виробництва, а також між технологічними (техніко-економічними) укладами національної економіки;

• соціально-економічна структура є співвідношенням соціально-економіч­них укладів: приватно-підприємницького, колективного, дрібнотовар­ного, державного;

• в інституційній структурі найбільш значущими є співвідношення: 1) інституційних секторів (нефінансових корпорацій, фінансових корпора­цій, домашніх господарств, загального державного управління, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства) та оди­ниць; 2) ринкових і неринкових інститутів; 3) національних ринків, ринкових структур та інфраструктур;

• зовнішньоекономічна структура — це співвідношення експортно-ім­портних операцій з товарами та послугами, капіталом, фінансовими акти­вами тощо; між національною економікою та економіками інших країн.

Внутрішня будова національної економіки представлена не тільки озна­ченими структурними складовими, але й процесами і явищами (нестабільність, циклічність, розвиток, зростання, нагромадження, капіталізація, соціалізація, регулювання, очікування, агрегати, шоки, кризи тощо), факторами (труд, зем­ля, капітал, підприємницькі здібності) та результатами (національний продукт, людський капітал, природне середовище, система відносин тощо).

Таким чином, в якості об'єкта у широкому сенсі наука та навчальна дисципліна «Національна економіка» має економіку країни в цілому в кон­тексті процесів самоорганізації та взаємодії суспільства і природи, тобто суспільно-природного середовища.

Всі рівні економіки країни, сектори, уклади, сегменти національного ринку об'єднані комплексом економічних, соціальних, технологічних, пра­вових та інших взаємозв'язків. Для утвердження засад цілісності націо­нальної економіки важливим є з'ясування її загальних завдань та орієнта­ція на досягнення визначених кінцевих результатів.

Які ж цілі національної економіки? Незалежно від економічної ситуа­ції, національна економіка як людинорозмірна система об'єктивно прагне до стабільності, ефективності та справедливості. Відповідно до цього виді­ляють такі макроекономічні завдання національної економіки.

- стабільне зростання національного обсягу виробництва;

- високий і стабільний рівень зайнятості;

- стабільний рівень цін;

- підтримка рівноваги платіжного балансу.

Відповідно до даних спрямувань використовуються й агреговані ін­струменти макроекономічного регулювання, зокрема фінансова політика, грошово-кредитна політика, політика регулювання доходів, зовнішньоеко­номічна політика та інші.

Цільова функція національної економіки є складною системою за­вдань, що класифікуються за різними критеріями та ознаками — просторо­вими, суб'єктними, часовими та іншими. У якості цільових функцій використовують національний доход, фонд споживання та інші показники, а змінних чинників — ресурси в різ­них комбінаціях.

Якщо цільову функцію національної економіки представити як ре­зультат взаємодії цілей різних економічних секторів та укладів, відповід­них їм специфічних виробничих відносин, економічних законів, категорій та завдань, то отримаємо наступне.

Цільовою функцією у приватно-підприємницькому укладі є максимізація прибутку, який отримують підприємці, а в дрібнотоварному — максимізація валового доходу дрібного товаровиробника. Колективний і дер­жавний уклади, з одного боку, знаходяться під впливом товарно-грошових відносин, з іншого — в їх межах діють закони суспільного привласнення. Так, в колективному укладі об'єктивною є цільова функція максимізації і валового доходу колективу, і рівня добробуту його членів. У державному укладі цільова функція є складнішою. До її головних аспектів належать: а) оптимізація валового доходу державного сектора загалом і валового до­ходу трудових колективів державних підприємств; б) максимізація рівня добробуту членів трудових колективів державних підприємств і членів су­спільства; в) максимізація суспільної корисності.

Основні складові цільової функції національної економіки можна пода­ти таким чином: а) максимізація валового доходу національної економіки і кожного індивіда; б) максимізація рівня добробуту членів суспільства; в) максимізація суспільної корисності.

Наведені складові мають конкретні форми реалізації в практиці гос­подарювання, законодавчих актах та статистиці. Наприклад, у Конституції Японії підкреслюється, що всі форми власності повинні служити суспіль­ному добробуту. Згідно з Конституцією Німеччини, якщо яка-небудь фор­ма власності підриває суспільний добробут, вона повинна перейти під кон­троль суспільства.

Цільова функція формується, головним чином, під впливом об'єктив­них економічних обставин, хоча й відчуває певний вплив з боку політич­них, юридичних, моральних, релігійних та інших ідей, теорій, відповідних організацій та інститутів.

Розвиток або трансформація національної економіки потребує враху­вання ознак та тенденцій впливу зовнішнього середовища. З огляду на пе­редумови розвитку національної економіки України як нової незалежної держави найбільш значущими є наступні:

1. Рух людського суспільства від протистояння східного та західного типів еволюції людства, з економічним домінуванням останнього, до ново­го серединного, інтеграційного типу еволюції. Історична глобальна місія України полягає у створенні та утвер­дженні механізмів поєднання, гармонізації та інтеграції західного і схід­ного типів еволюції людства, Західної та Східної християнських субцивілізацій, утвердженні та зміцненні власної серединності та серединного ти­пу еволюції людства.

2. Ключовим процесом у становленні серединного інтеграційного ти­пу еволюції людства є глобалізація економіки.

Нагадаємо, що їй притаманні:

- домінування міжнародних економічних відносин над національними, а також планетарних масштабів і форм економічної діяльності наднаціональними, регіональними і мікрорівневими;

- випереджаючі темпи зростання міжнародного виробництва, перш за
все, в межах ТНК, а також міжнародної торгівлі у порівнянні зі сві­товим ВВП; глобалізація руху капіталу (безпрецедентна експансія євроринку капіталу) і людського капіталу;

- перетворення планети в єдине інформаційно-комунікативне середо­вище; нарощування елементів глобального економічного регулюван­ня в діяльності між- та наддержавних утворень з метою, в тому числі, вирішення глобальних проблем, що загострюються.

3. Формування в розвинутих країнах основ постіндустріального сус­пільства з притаманними йому тенденціями гуманізації, соціалізації та екологізації змішаної економіки; інновативно-інформаційного розвитку з опорою на п'ятий і шостий технологічні уклади; домінування соціальної сфери як сфери відтворення людини над матеріальною сферою; прогресу механізмів і форм політичної та економічної демократії; зміцнення засад соціальної справедливості та солідарності тощо.

4. Трансформація традиційного суспільства в більшості країн, що
розвиваються, в напрямах індустріалізації, формування основ сучасної ри­нкової економіки, домінування приватного підприємництва, інститутів де­мократії та громадянського суспільства. Найбільших успіхів досягли ті країни (перш за все нові індустріальні), в яких саме держава виконує роль головного суб'єкта цих перетворень.

5. Революційні зміни в постсоціалістичних країнах, які при формуван­ні національних економік рухаються від примітивного соціалізму, з домі­нуванням тоталітарно-бюрократичної складової східного типу еволюції людства, до нового суспільства, образ якого визначається наступними най значущими прогресивними перехідними процесами, що взаємодіють та пе­реплітаються:

- рух до нового, інтеграційного типу еволюції людства та нової про­гресивної соціально-економічної системи;

- перехід від суто державнісного до громадянського суспільства з роз­винутими демократичними інститутами, що забезпечують самореалізацію особистості та самоорганізацію суспільства;

- поступова зміна соціально-економічного генотипу або менталітету
критичної маси суспільства в напрямі соціального активізму та від­повідальності, самостійності та опори на власні сили, вивільнення творчого потенціалу індивідуальності з урахуванням складного сим­біозу її свідомої, під- та несвідомої складових;

- перехід від тотально одержавленої до соціальне та екологічно орієн­тованої конкурентоспроможної змішаної економіки, в якій оптима­льно взаємодіють різноманітні форми власності, підприємництва та господарювання, а також механізми ринкового саморегулювання та державного і громадянського регулювання;

- перехід від економіко-екстенсивного до переважно соціально-інтенсивного та інноваційного типу суспільного відтворення з пріори­тетним розвитком п'ятого та шостого технологічних укладів і механі­змами простого і розширеного природно-екологічного відновлення;

- розбудова сучасної економіки відкритого типу, гармонійно включе­ної до світових тенденцій глобалізації, інтеграції та диференціації.

Дата добавления: 2014-01-11