V. Навчальні матеріали. IV. Організаційно-методичні вказівки

IV. Організаційно-методичні вказівки

ІІІ. Навчально-матеріальне забезпечення

ІІ. Навчальна та виховна мета

І. Навчальні питання

1. Значимість категорії соціополітичний поділ як інструментарію політичних досліджень.

2. Стадії трансформації соціально-групового поділу у соціально-політичний.

3. Головні соціополітичні поділи

Навчальна мета: довести до майбутніх фахівців у галузі міжнародних відносин важливість набуття навиків в порівнянні політики різних держав.

Виховна мета: переконати студентів у своєї особистої відповідальності за належне застосування знань для розв’язування проблем у сфері міжнародних відносин.

Рекомендована література:

1. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 392 с.

2. Гетьманчук М., Харченко В. Дослідження політичних систем країн Західної Європи – важливе завдання української політичної науки // Збірник наук. праць "Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку". – Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка". Вип.16. 2005. – С.152 – 154.

3. Політична система суспільства: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф.М.Рудича: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Освіта. — 456 с.

Наочні посібники:

Слайд-транспаранти:

“Основні етапи розвитку порівняльної політології”.

Технічні засоби навчання:

Графопроектор «Полілюкс».

Викладач лекційним методом викладає матеріал з теми. При викладанні матеріалу рекомендується застосовувати метод розповідь-бесіда, що надає викладачу можливість шляхом опитування (усного) контролювати засвоєння студентами викладеного матеріалу з даного розділу дисципліни.

Методом творчих рекомендацій викладач добивається закріплення студентами знань з теми, що викладається. Основну увагу слухачів треба звернути на необхідність знань студентами усіх норм, що визначають завдання, принципи та основні інститути міжнародних відносин.

1. Значимість категорії соціополітичний поділ як інструментарію політичних досліджень.

Кожне політичне суспільство, незважаючи на його зовнішню гомогенність, насправді характеризується численними відмінностями, які виявляються у поділах цього суспільства на різні групи. Незважаючи на особливості кожної держави, простежується багато спільного у засадах, на основі яких відбуваються поділи, та в основних різновидностях. Основними підставами поділів суспільств на групи переважно бувають такі відмінності: демографічні, тендерні, економічні, етнічні, ідеологічні, культурні, мовні, освітні, расові, релігійні, територіальні тощо. Вони зумовлюють існування відомих та нових, усталених та тимчасових, антагоністичних і неантагоністичних різновидів поділів суспільства на групи. Усвідомлення наявних групових відмінностей та ліній, за якими відбуваються суспільні поділи на групи, є важливим не лише у теоретичному, а й у практично-політичному плані. Цей висновок зумовлений тим, що кожен поділ, який сформувався з тих або інших причин у суспільстві, означає існування детермінованих ним принаймні двох суспільних груп, які будуть відрізнятися між собою та від загалу певними характеристиками, відповідно це може бути основою існування відмінних інтересів, які стимулю­ватимуть дії акторів, спрямовані на обстоювання цих інтересів.

Аналізуючі суспільні поділи, традиційно звертаються до соціології, яка системно вивчає у тому числі і соціально-групову структуру суспільства. Ключовою категорією соціальної структури суспільства є верства, яку використовують для характеристик!1 групи людей як основний елемент соціальної структури суспіль­ства та для визначення соціального становища. Фактично верства є елементом, частиною щодо всього суспільства, яке розглядаютьцілісну систему, відрізняючись за певними критеріями/індикаторами від інших елементів суспільства-системи. Політична сфера суспільства також не є цілим та однорідним утворенням, вона характеризується власними лініями поділів. "Поділів у політичній сфері існує багато, вони виявляються у наявності широкого спектра інституційних суб'єктів, які діють нарізних рівнях, з різною функціональною навантаженістю.

Серед багатьох існуючих політичних поділів найуніверсальнішими є відмінності між політичними партіями, які акумулють у собі поряд із ідеологічною складовою широкий спектр інших відмінностей. Окреме виділення соціальної та політичної сфери має умовний характер і можливе лише на абстрактному рівні, оскільки у реальному житті вони тісно між собою пов'язані. Виявів цієї пов'язаності існує дуже багато, а одним із них є соціополітичний поділ.

С. Ліпсет і С. Роккан вперше висловили та обгрунтували ідею необхідності вивчення соціополітичних поділів як поєднання партійних структур і соціальних груп у єдині соціополітичні конфігурації, які оформились у країнах Західної Європи ще наприкінці' XIX ст.69 Актуальність дії основних соціополітичних поділів для другої половини XX ст., їх "заморожений" характер на значному масиві конкретних матеріалів дослідили С.Бартоліні та П.Майер.70 Як базове поняття для політичних досліджень розглядають категорію соціополітичного поділу Ж.-Е. Лейн та С.Ерссон71. Водночас М.Франклін, Т. Маккі і X. Валлен у своєму дослідженні наголосили на зменшенні значення традиційного класового соціополітичного поділу щодо Західної Європи та Північної Америки внаслідок розвитку "багатокласовості,"72 яку вони розглядають як цілком іншу ситуацію стосовно традиційного марксистського дихотомного класового поділу. На зменшення значення традиційних соціально-групових утворень, заснованих на класових відмінностях і релігії, для голосувань відповідно і для політики звертають увагу О.Кнутсен та Е.Скарброугх. На їхню думку, на рубежі двох століть зростає актуальність ціннісних орієнтацій для індивідуального виборчого голосування, особливо у найбільш індустріально розвинених країнах.73 Вони говорять також про "збій" у безпосередній детермінованості соціальною структурою політики, одночасно зазначаючи, що соціополітичш поділи характеризуються "...значною гнучкістю та еластич­ністю".74 Хане Пітер Крейсі у своїй статті зауважив про зменшення значення традиційних соціальних груп - робітничого класу та "старого" середнього класу, внаслідок швидкого розвитку "нового" середнього класу, який грунтується на бурхливому розвитку сфери послуг75. Досліджуючи політичні орієнтації "нового" середнього класу, автор підкреслює також значимість релігійного, мовного та регіонального соціополітичного поділів.76

Всі зазначені автори погоджуються зі значимістю категорії соціополітичний поділ як інструментарій політичних досліджень і головними питаннями, щодо яких виникають дискусії, є змістовна наповненість актуальних соціополітичних поділів, яка здатна змінюватись під впливом багатьох чинників. І це природно.

Що ж таке соціополітичний поділ? Під ним польський політичної спільноти, у межах якої певні суспільні групи надають «ідтримку конкретним політичним напрямам або політичним структурам, які є представниками цих напрямів, тоді як інші суспільні групи підтримують опозиційні напрями політики, або репрезентуючи їхні політичні партії"77. Одночасно можна констатувати, що соціальних поділів існує багато в кожному суспільстві, але не всі вони у процесі власної еволюції можуть перетворитися у соціально-політичні.

Головним індикатором, який свідчить про перетворення того чи іншого існуючого соціального поділу, представленого відповідними групами у соціополітичний поділ, є виникнення зв'язку між групою та політичною партією, або іншим політичним інститутом, який буде виступати представником інтересів цієї групи. Другим індикатором, на наш погляд, повинен бути часовий вимір - тривалість соціополітичного поділу. Отже, про наявність у суспільстві соціополітичного поділу ми можемо говорити лише тоді, коли означений зв'язок є тривалим у часі. Оскільки поняття тривалість досить відносне, то стосовно соціополітичного поділу мінімальним часом, на наш погляд, повинен бути період у два Парламентські терміни. Тобто, цей період повинен засвідчити, що зв'язок певної політичної партії і відповідної/них соціальної групи/ груп під час одних виборів не був випадковістю або кон'юнктурою.

Зміни, які відбуваються всередині соціальної групи та між групами за умови наявності зв'язку між групою і політичною партією, завжди матимуть політичні наслідки та політичне значення. Ці зміни здатні вплинути на стан, характеристику відповідного політичного представника, стимулювати корекцію існуючого співвідношення політичних сил. Безумовно, відносини Між соціальною та політичними сферами не мають механічно детерміністичний характер, кожна зі складових має власну значну автономію і їхній вплив обопільний.

2. Стадії трансформації соціально-групового поділу у соціально-політичний

Процес трансформації соціально-групового поділу у соціально-політичний проходить, на наш погляд, три стадії. На першій стадії - латентній - ми можемо констатувати лише наявність конкретних ліній поділу, які зумовлюють існування у суспільстві двох або більше груп, для яких будуть властиві внутрішньогрупові спільні характеристики, які здатні відрізняти ці групи від загалу. На цій стадії громадяни ще не усвідомлюють своєї окремості від загалу, тому цю стадію можна розглядати як латентну, або потенційну щодо конституювання соціополітичного поділу. Потенційність полягає у тому, що соціально-групова диверсифікація у своєму подальшому розвитку необов'язково може призвести до оформлення відповідної політичної складової на основі цього критерію, або цієї лінії поділу. Значною мірою це залежатиме від влади. Якщо вона буде здатна оперативно реагувати на зміни у соціальному середовищі незалежно від того, який вони мають характер - економічний, культурний або якийсь інший й оперативно зніматиме виникаючі напруження-проблеми, то окремі групи залишаться у просторі соціально-групових відмінностей. Якщо влада, з огляду на різні причини, не відреагує на нову ситуацію у соціальному просторі, та відповідно вона (проблемами - А.Р.) буде загострюватись або актуалізуватись, (цьому надзвичайно сприяє її суспільне обговорення), то тоді стає можливим перехід до другої стадії. Ми змушені констатувати, що для більшості суспільних груп латентна стадія найбільш притаманна, тому що немає суспільних умов, які б актуалізували існуючий поділ. У кожному суспільстві конкретна людина одночасно може належати до десятків потенційних груп, але свою приналежність до цих груп ми усвідомлюємо досить рідко, наприклад, - під час заповнення соціологічних анкет.

Друга стадія характеризується перетворенням групи в собі у групу для себе і пов'язана з процесом самоусвідомлення громадянами, як представниками конкретної групи, власної групової окремості, індивідуальності.

Головний індикатор цього етапу - процес ідентифікації, коли представники цієї групи чітко себе виокремлюють із загалу на основі самоідентифікації з ціє групою і одночасно розуміють власні відмінності/особливі характеристики щодо інших, існуючих у суспільстві груп.

Третя стадія характеризується власною інституційною складовою, коли певна соціальна група буде представлена конкретним політичним інститутом, що відстоюватиме реалізовуватиме її інтереси, розраховуючи на підтримку цієї групи, особливо під час виборів. Така інституціоналізація може відбуватися за двома основними сценаріями. Перший - коли група у процесі власного розвитку самостійно створює організацію, яка представлятиме та обстоюватиме її групові інтереси. Другий - коли вже існуюча організація переважно політична партія включить у сферу власної діяльності завдання обстоювати групові інтереси і надалі буде систематично демонструвати власну підтримку цій групі, розраховуючи на відповідну зворотну підтримку. Окреслені два види інституалізації гранично абстрактні, а реальний процес інституалізації здебільшого поєднує у різній пропорції елементи двох охарактеризованих видів. Свідченням остаточного формування соціополітичного поділу є наявність політичних партій, які обстоюють інтереси певних соціальних груп протягом тривалого часу.

3. Головні соціополітичні поділи

У сучасній політологічній літературі до головних соціополітичних поділів належать поділи, які грунтуються на соціально-економічній, етномовній, релігійній і територіальній (регіональній) основах78. Аренд Лейпхарт у відомому аналізі '' демократи до головних "...тривалих протиріч, які впливають на вибори, а не є тимчасовими, швидкоплинними суперечностями," відносить: соціально-економічні, релігійні, культурно-етичні, місто-село, підтримка уряду, міжнародна політика та постматеріалізм" Соціально-економічний або класовий поділ вперше детально охарактеризували К. Маркс та Ф. Енгельс. Пізніше класовий підхід отримав подальший розвиток у комуністичній і соціалістичній літературі. Протягом значного періоду у колишньому Радянському Союзі та залежних від нього "соціалістичних країнах" оцінка будь-яких соціополітичних явищ обов'язково вимагала застосування класового підходу. Обгрунтованість зв'язку між соціально-економічним положенням класів і позицією відповідної політичної/них партії/ій, які обстоювали інтереси власне цього класу, визнавали вчені багатьох країн світу особливо у XIX та першій половині XX ст. Сьогодні поняття класу продовжує виконувати методологічну роль у суспільствознавству хоча суттєво відрізняється від класичного трактування поняття "клас" В.Леніним. Він під класами розумів великі групи людей, які відрізняються між собою за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за відношенням, у переваги більшості випадків закріпленим та оформленим у законах, до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці відповідно за способом отримання та розміром тієї частки суспільного багатства, якою вони розпоряджаються. Р.Роуз так трактує це поняття: "Термін клас може належати і до професійного статусу, та слугувати коротким означенням сукупності таких факторів, як дохід, освіта, рід занять і спосіб життя. В Англії професійна діяльність найбільш вживаний показник приналежності до того або іншого класу. Людей, зайнятих фізичною працею відносять до робітничого класу, людей розумової праці - до середнього". Подібний підхід щодо розуміння головної відмінності між сучасним робітничим і середнім класами властивий також Малкольму Гамільтону та Марії Хершовіч. Вони Зазначають, що ця відмінність добре корелюється з іншими відмінностями: рівень тощо.

Таблиця 1

Структура зайнятого населення у державах Західної Європи

	Країна	Загальна к-сть працю­ючих, млн.	Сфера серві­су,* %	Промис­ловість, %	Сіль­ське, лісове госп-во, %	К-сть безробіт них на 2002 р.,%
1.	Австрія**	4,3 (2001)	67,0	29,0	4,0	4,8
2.	Бельгія	4,4(2001)	73,0	25,0	2,0	7,2
3.	Греція	4,3 (1999)	59,0	21,0	20,0	10,3
4.	Данія	2,8 (2000)	79,0	17,0	4,0	5,1
5.	Ірландія	1,8(2001)	64,0	28,0	8,0	4,7
6.	Іспанія	17,1 (2001)	64,0	29,0	7,0	11,3
7.	Італія	23,6(2001)	63,0	32,0	5,0	9,1
8.	Нідер­ланди	7,2 (2000)	73,0	23,0	4,0	3,0
9.	Німеч­чина	41,9 (2001)	64,0	33,0	3,0	9,8
10.	Норвегія	2,4 (2000)	74,0	22,0	4,0	3,9
11.	Португа лія	5,1 (2000)	60,0	30,0	10,0	4,7
12.	Сполуче не Корол-во	29,7 (2001)	74,0	25,0	1,0	5,2
13.	Фінляндія	2,6 (2002)	72,0	30,0	8,0	8,5
14.	Франція	26,6(2001)	71,0	25,0	4,0	9Д
15.	Швей­царія	4,0(2001)	69,0	26,0	5,0	1,9
16.	Швеція	4,4 (2000)	74,0	24,0	2,0	4,0
	Разом		68,1	26,2	5,7	6,4

На сьогодні сфера сервісу в усіх розвинених державах домінує. Вона охоплює багато складових напрямів. Наведемо А структуру на прикладі США, де вона вважається найбільш розвиненою, працюючі у ній становили 76 % від зайнятого населення на 1999 р.: 25 % - персональний сервіс (готельний і ресторанний бізнес); 23 % - гуртова та роздрібна торгівля; 17 % -освіта, поліція, пошта та органи державного управління, місцевого самоврядування; 6 % - фінанси, страхова справа та робота з нерухомістю; 5 % - комунікація, транспорт та комунальне обслуговування. Відповідно до зайнятих у промисловості відносять - працюючих власне на виробництві (16 %), на будівництві (4 %), у гірничій справі (1 %); працюючі у сільському господарстві (3 % зайнятих) охоплювали: працюючих власне в аграрному виробництві, лісовому господарстві та тих, що займаються рибальством.

В Австрії частина населення працює у міжнародних організаціях, які розташовані на території країни. Офіційна статистика не враховує їх у загальному числі працюючих в Австрії.

Як бачимо, на початок XXI ст. частка населення зайнятого у сфері промислового виробництва у західноєвропейських країнах, що мало би відповідати частці робітничого класу, становила - 26,2 %. Ця частка має стабільну тенденцію до зменшення щодо загальної сукупності зайнятого населення. На середину 90-х років частка зайнятих у промисловому виробництві у країнах Західної Європи становила - 27,7 %, а на середину 60-х років - 42 %. Одночасно зі скороченням абсолютної частки зайнятого населення у сфері промисловості відбуваються й якісні зміни, які полягають у зростанні рівня освіти, відповідно праця стає більш високотехнологічною, що зумовлює високий рівень продуктивності та зростання рівня життя представників робітничого класу. Об'єктивне економічне зростання країн Європи і відповідне зростання рівня життя населення європейських країн робить різницю між класами, а відповідно і міжкласове протистояння менш гострим. На збереження важливості класового чинника і значну його впливовість на результати виборів звертають увагу Крістофер Андерсон,84 Пауль Ньюбірт, Воут Ульті85. Актуальність соціополітичного поділу на підставі класової моделі голосування досліджував також Девід Віклієм.86

Класовий чинник вважали і продовжують вважати найбільш дієвим щодо характеристики взаємовідносин робітничого класу та партій лівого спрямування - комуністичних, соціалістичних, содіал-демократичних. У працях, присвячених проблематиці соціополітичних поділів, визнано вагомість і коректність зазначеного поділу, наголошуючи, що і сьогодні він актуальний і виявляється у діяльності партій "лівого" спрямування.87 Розглянемо як голосували різні класи за політичні партії у Сполученому Королівстві у 1997 р.

Таблиця 2

Соціальні відмінності та голосування на виборах 1997 р. (відсоток виборців)

Клас	Лейбористи	Консерватори	Ліберальні демократи	Інші
Середній	31,0	41,0	22,0	6,0
Нижній сегмент переднього класу	37,0	37,0	18,0	8,0
Кваліфіковані.робітники	50,0	27,0	16,0	7,0
декваліфіковані робітники	59,0	21,0	13,0	7,0

Лейбористська партія Сполученого Королівства вважається класичною партією робітничого класу ("лівою"), відповідно Консервативна - партією заможних верств населення, або за марксистською термінологією - партією буржуазії ("правою"). Як видно з табл. 2, вже у позиції різних категорій середнього класу щодо партій лівого спрямування простежуються певні відмінності. Частка підтримки Лейбористської партії зменшується серед представників середнього класу залежно від рівня доходів, рівня життя та суспільного статусу. Особливо наочно простежується зв'язок робітників з "лівими" партіями. Зокрема 50 % кваліфікованих робітників і ще більша частка некваліфікованих віддають свої голоси за "ліву" партію. Тобто, зв'язок між робітничим класом і партією лівого спрямування, яка представляє переважно його інтереси, наявний у Сполученому Королівстві, що дає підстави говорити про дієвість економічної основи соціополітичного поділу у цій країні.

Для дослідження класової моделі голосування, тобто з'ясування наявності зв'язку між приналежністю до певного класу і відповідним типом політичної партії, який розглядається лише у право-лівому спектрі, використовують індекс Алфорда (іпсіек$ Аіїогсіа). Його обчислюють, визначаючи різницю між відсотком голосів, відданих робітничим класом за "ліві" партії, та відсотком голосів середнього класу, відданих за "лівих". До "лівих" належать партії соціал-демократичного спрямування та решта партій, які у партійному спектрі займають ще лівішу позицію. Шкала індексу Алфорда коливається у проміжку від - 100 (відсутність класової орієнтації у виборчих рішеннях) до + 100 (абсолютний класовий спосіб голосування).

Показники індексу класового голосування (Алфорда)

для держав Західної Європи

	Країна	Рік	Показник індексу	Рік	Показник індексу
1.	Австрія		31,0		25,0
2.	Бельгія		25,0		25,0
3.	Греція	-	-		18,0
4.	Данія		44,0		29,0
5.	Ірландія		19,0		6,0
6.	Іспанія	-	-		20,0
7.	Італія		19,0		31,0
8.	Нідерланди		26,0		26,0
9.	Німеччина		27,0		14,0
10.	Норвегія		46,0		29,0
11.	Португалія	-	-		26,0
12.	Спол. Корол.		37,0		30,0
13.	Фінляндія		59,0		39,0
14.	Франція		15,0		18,0
15.	Швейцарія		26,0		15,0
16.	Швеція		53,0		34,0
	Середній показник		32,8		25,9

Як бачимо, відбулося відчутне зменшення показників індексу Алфорда у середньому для всіх країн Західної Європи з 32,8 до 25,9 та для більшості країн (обчисливши показник індексу Алфорда для Сполученого Королівства на підставі результатів наведених у табл. 2, ми отримали результат - 20,5). Зменшення показника індексу свідчить про поступове послаблення значення соціоекономічної підстави соціополітичних поділів.

Найважливішим положенням марксистсько-ленінської ідеології було твердження про те, що найповніше інтереси робітничого класу представляють комуністичні партії. Розглянемо рівень їх підтримки на парламентських виборах.

Таблиця 4

Електоральна підтримка комуністичних партій на парламентських виборах

	Країна	1945-1949	1950-1959	1960-1969	1970-1979	1980-1989	1990-2002
	Австрія	5,3	4,6	1,7	1,15	0,7	0,0
	Бельгія	10,1	3,05	1,75	2,95	1,2	0,0
	Греція	-	13,65	13,6	5,35	12,2	5,2
	Данія	9,7	4,08	1,05	2,9	0,9	2,9
	Ірландія	-	-	-	-	-	-
	Іспанія	-	-	-	10,1	5,75	0,0
	Італія	20,6	22,65	26,1	29,8	28,25	6,7
	Нідерланди	9,2	4,9	3,2	2,95	1,35	0,0
	Німеччина	5,7	2,2	1,45	0,3	0,1	3,9*
	Норвегія	8,9	4,25	2,05	0,7	0,7	1,3
	Португалія	-	-	-	17,6	16,15	8,4
	Спол. Кор.	0,4	0,15	0,2	од	0,0	0,0
	Фінляндія	21,8	22,4	21,6	17,6	13,85	10,5
	Франція	27,0	24,65	21,35	21,0	13,35	7,9
	Швейцарія	5Д	2,7	2,55	2,45	0,85	0,0
	Швеція	6,3	4,25	3,95	5,15	5,6	7,7

Зростання показника електоральної підтримки партії уністичного спрямування у Німеччині пов'язано з об’єднавчими процесами. Якщо у ФРН до об'єднання підтримка [уністичної партії майже не простежувувалась, то у східній едстині Німеччини (колишній НДР), з огляду на різні причини, така підтримка була. Партія демократичного соціалізму до грудня 1989 р. діяла на території НДР під назвою Соціалістична єдина партія Німеччини, після об'єднання вона стала загальнонаціональною, змінила свою назву на зазначену і продовжує діяти у східних землях.

Як видно з табл. 4, у п'яти країнах Європи після падіння Берлінського муру комуністичні партії перестали проходити до йарламенту, тобто вони або зійшли на маргінес, або припинили взагалі своє існування. У решті країн ці партії пережили процеси Трансформації. Загальним щодо більшості країн, де вони діють, є відчутне зменшення їхньої підтримки виборцями. На сьогодні "спір" між соціал-демократичними та комуністичними партіями вирішився однозначно на користь соціал-демократичних і власне вони уособлюють "ліву" позицію у партійному спектрі країн Західної Європи.

З.Хармел та К.Джанда виділили чинники, які на їхню думку зумовлюватимуть актуальність класового соціополітичного поділу, пов'язуючи їх із перманентною актуальністю для сучасних «суспільств відповідей на дихтомні питання:

· державна або приватна власність на засоби виробництва;

· сильна або слабка роль держави (уряду) в економічному
плануванні;

· підтримка або опозиційне ставлення до редистрибуції
доходів багатих на користь бідних;

· схвалення або прагнення обмеження соціальних програм
з боку держави.91

Аренд Лейпхарт, досліджуючи важливість соціально-економічних чинників, звернув увагу не лише на соціально е^омічну зумовленість політичної діяльності, а й наголосив на наярності політичної залежності соціо-економічних відмінностей, зазначивши, що політичні дії здатні "...збільшувати випуклість с0ц)ально-економічного протистояння."92 Він також зазначив, що: "За?кливість політичного впливу на економічну політику і діяльність...показує важливу різницю між соціально-економічною політикою, яку проводять лівозорієнтовані та правозорієнтовані уряди. "Ліві" уряди систематично у своїй діяльності прагнуть зростання публічного сектора економіки, мають державний бюджет, більшою мірою проводять політику спрямовану на вирівнювання доходів населення, докладають більших зусиль до зменшення безробіття, акцентують на сусііільній освіті, охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги населенню порівняно з "правими" урядами"93. Значення соціально-економічних чинників для політичного життя автор не пов'язує лише з робітничим класом, вважаючи, що це стосується всіх категорій найманих працівників.

Підтвердження тез А.Лейпхарта ми знаходимо у Яна Баджа та Дайкла Лейвера, які провели ґрунтовне дослідження діяльності Урядів восьми європейських країн. Головні питання - з'ясувати заданості спрямованості урядової політики від того, які партії з діво-правого спектра становлять більшість в уряді. Наведемо приклад їх дослідження: "Під час проведення урядової політики, вираженої у термінах ліво-правої шкали, все таки є тенденція різниці щодо приєднання або неприєднання конкретних партій до цієї політики, цей підхід в одних країнах набагато сильніший, ніж в інших. Наприклад, у Норвегії, Данії, Люксембурзі та Швеції ця модель цілком очевидна. Уряди, які включають головну партію з лівого крила - проводять політику з лівим ухилом, порівняно з урядами, де такої партії немає. І навпаки, уряди з партіями толку проводять відповідно і політику з правим ухилом,

Отож, ми можемо констатувати, що соціополітичний поділ на соціально-економічній (класовій) основі властивий усім без винятку державам Західної Європи. Соціальна складова цього соціополітичного поділу - робітничий клас, а політична - партії лівого спрямування. Характер цього поділу безперечно зазнав суттєвих трансформацій, пов 'язаних передусім із соціально-економічними змінами, які відбулись у європейських країнах. Важливою особливістю цього поділу є невпинне зменшення частки робітничого класу, але низка суспільних проблем, пов'язаних із становищем у західних суспільствах найманих працівників, буде ще досить довгий час сприяти актуалізації цього соціополітичного поділу. Наступна особливість цього поділу полягає у тому, що політичну складову, після падіння Берлінського муру представляють лише соціал-демократичні партії. Комуністичні партії у багатьох державах перестали отримувати підтримку виборців на парламентських виборах і зникли або зійшли на маргінес політичної сцени. Утих державах, де вони продовжують діяти, рівень їхньої підтримки не дає їм змоги впливати на політичне життя.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення лекції

з дисципліни: Порівняльна європейська політика

ТЕМА № 4. Соціополітичні поділи на етномовної основі.

Заняття № 1. Соціополітичні поділи на етномовної основі.

ЧАС – 2 години.

Обговорено на засіданні кафедри

протокол № ___ від «___» ______ 200__р.

Внесено зміни

протокол № ___ від «___» _______ 200__ р.

протокол № ___ від «___» _______ 200__ р.

.Дніпропетровськ

Дата добавления: 2014-01-11