V. Навчальні матеріали. IV. Організаційно-методичні вказівки

IV. Організаційно-методичні вказівки

ІІІ. Навчально-матеріальне забезпечення

ІІ. Навчальна та виховна мета

І. Навчальні питання

1. Форми виявів соціополітичних поділів на територіальної основї.

2. Дія регіональних партій у країнах Західної Європи.

3. Причини піднесення регіональних партій.

4. Ситуативні соціополітичні поділи.

Навчальна мета: довести до майбутніх фахівців у галузі міжнародних відносин важливість набуття навиків в порівнянні політики різних держав.

Виховна мета: переконати студентів у своєї особистої відповідальності за належне застосування знань для розв’язування проблем у сфері міжнародних відносин.

Рекомендована література:

1. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 392 с.

2. Гетьманчук М., Харченко В. Дослідження політичних систем країн Західної Європи – важливе завдання української політичної науки // Збірник наук. праць "Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку". – Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка". Вип.16. 2005. – С.152 – 154.

3. Політична система суспільства: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф.М.Рудича: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Освіта. — 456 с.

Наочні посібники:

Слайд-транспаранти:

“Основні етапи розвитку порівняльної політології”.

Технічні засоби навчання:

Графопроектор «Полілюкс».

Викладач лекційним методом викладає матеріал з теми. При викладанні матеріалу рекомендується застосовувати метод розповідь-бесіда, що надає викладачу можливість шляхом опитування (усного) контролювати засвоєння студентами викладеного матеріалу з даного розділу дисципліни.

Методом творчих рекомендацій викладач добивається закріплення студентами знань з теми, що викладається. Основну увагу слухачів треба звернути на необхідність знань студентами усіх норм, що визначають завдання, принципи та основні інститути міжнародних відносин.

1. Форми виявів соціополітичних поділів на територіальної основї.

Такий тип поділів у літературі мас декілька форм виявів: регіональні, центр-переферія та поділи місто-село. Територія є простором для проживання громадян, організованих у державу, на ній дислокуються етнічні групи, які оплюють коршні нації та національні меншини, вона може окрейоовати кордони мовних, релігШних, виборчих та інших суспільний Територш набуває політичною характеру лише внаслідок шннюноі та ідеологічної інтерпретації, яку виконують люди незалежно від того, чи це окремі особистості, політичні партії, державні інститути, або інші політичні актори. Внаслідок цього значення території для людей, які на ній проживають, завжди було вагомим. Територія, досить часто, стає символом або формою виявлення групової/державної ідентифікації, відповідно закріплюючись в ідеологічних і політичних конструкціях.

Під територіальною основою соціополітичного поділу ми розуміємо відмінності між групами людей, які склалися за територіальною ознакою і є базою для наступної політичної інституціоналізації. Етнічні та релігійні поділи можуть збігатися з територіальними, що особливо помітно у Бельгії, відповідно це може призвести до взаємного підсилення кожного з означених поділів. Водночас територіальний чинник може набувати самостійного значення, коли державна влада стає непропорційно поділеною між групами еліт, які представляють різні території, або коли існують суттєві відмінності у соціально - економічному та культурному розвитку окремих територій країни, що досить часто виникає внаслідок попередньозазначеної селективності у підборі політичної еліти.

У Західній Європі більшість держав утворилась з сукупності різних спільнот, які відрізнялися між собою за багатьма параметрами. Переважна більшість окремих частинок, з яких у добу абсолютизму формувались уніфіковані держави -попередники сучасних європейських держав, мали свою особливу історію існування як самостійних державних структур (князівства, графства та інші станово-протодержавні одиниці), власні традиції. Утворення абсолютних монархій і подальші процеси державотворення сприяли об'єднанню окремих частинок у єдине ціле внаслідок дії багатьох чинників. Сьогодні ми констатуємо збереження особливостей окремих регіонів у кожній європейській країні. Всього налічується 150 регіонів у країнах лише Європей­ського Союзу.136 І.БаДЖ та К.Ньютон дають таке визначення поняття регіон: "...територія, яка є реальною спільністю з географічного погляду, або така територіальна спільність, де існує спадкоємність і чиє населення поділяє певні загальні цінності та прагне зберегти і розвинути свою самобутність з метою стимулювання культурного, економічного та соціального прогресу"137. Європарламент у 1988 р. прийняв "Хартію регіоналізації" у якій поняття регіон трактує так: "Регіон - це територія, що з географіяного погляду створює політичну цілісність, або такий комплекс територій, який є закритою структурою і населення якого визначається певними спільними рисами та виявляє бажання й надалі зберігати існуючу цілісність"138. Тобто, ключовим індикатором поняття регіон є, по-перше, певна територія, яка географічно виокремлюється зі складу загальної території країни; по-друге, населення, що проживає на цій території і має певні спільні особливі характеристики щодо решти населення цієї країни. Третім індикатором, на наш погляд, повинна бути самоідентифікація або самоусвідомлення наявності у цієї групи людей певних особливостей, які відрізняють їх від загалу. Регіональна ідентичність може засновуватись на особливостях мови, культури, історії тощо. Переважно вона виявляється шляхом створення громадських організацій та політичних партій. Існування подібних інституційних утворень пов'язане з наявністю гомогенних територіальних груп і відповідним рівнем їх розвитку, а також із існуванням у країні демократичного суспільства, де можлива така інституалізація. Регіональні політичні партії можуть розташовуватись з лівого та правого боку політичного спектра у межах ідеологічного виміру. Протягом тривалого часу регіональні партії перебували на позиціях консерватизму та обстоювали інтереси класів і суспільних груп, які не визнавали, або не підтримували політики центральної державної влади. Така тенденція рельєфно простежується у більшості європейських країн до Другої світової війни. Протягом тривалого часу, який на думку багатьох дослідників, тривав до 70-х років XX ст., регіональні партії поступово перемістилися у ліву частину політичного спектра, активно взаємодіючи з екологічними організаціями та тими інститутами, які обстоювали вимоги розширення засад локальної демократії.. Як зазначив їв Мені: "... незважаючи на своє праве або ліве спрямування, регіональні партії завжди були схильні поводитись так, ніби вони мали домінуюче право на повне залучення усього місцевого населення під свої прапори"139.

2. Дія регіональних партій у країнах Західної Європи.

Розглянемо дію регіональних партій у країнах Західної Європи. Під цим груповим поняттям ми розуміємо політичні партії, які не просто діють на певній території, а виступають за розширення прав цієї території стосовно центру, особливо ті, що виступають за сепарацію власних територій із складу існуючих держав. Фактично більшість подібних партій буде характери­зуватися як націоналістичні.

Бельгія. Практично всі діючі на її території політичні партії можна трактувати як регіональні. Визначеним критеріям відповідають: Народна унія- створена 1954 р. та Фламандський блок- створений у 1978 р. Обидві партії характеризуються як репрезентанти фламандських націоналістів, які виступають за незалежність Фландрії. Результати на виборах: Народна унія 1991 - 5,9 %, 1995 - 4,6 %, 1999 - 5,6 %; Фламандський блок 1991 - 6,6, 1995-7,8%, 1999-9,9%.

Німеччина має надзвичайно потужну регіональну партію -Християнсько соціальний союз (ХСС), який виник у січні 1946 р. у Баварії як християнська партія Баварії, і у подібній якості входить до складу міжпартійного утворення ХДС-ХСС. Ми усвідомлюємо, що ХСС не відповідає зазначеним критеріям щодо регіональних партій. Ця партія утворилась і діє у межах федеральної землі Баварія, одночасно вона має загальнонімецьке значення. На виборах до Бундестагу ХСС мав такі результати: 1990 - 7,1 %, 1994 - 7,3 %, 1998 - 6,8 %, 2002 - 9,0 %. За своїми програмними положеннями партія послідовно консервативна, орієнтована на інтереси цілої Німеччини, з певною упередженістю щодо процесів євроінтеграції.

Іспанія. Найактивніше регіональне протистояння з центром на політичному рівні виявляється у Країні Басків. Серед діючих там політичних партій ми можемо виділити помірковані: Баскійська націоналістична партія, створена у 1895 р., яка спрямовує свою діяльність на подальший розвиток автономії Країни Басків у межах Іспанії, захист власної мови та культури; Баскійська ліва партія, створена у 1976 р.- діяльність на захист культури та мови власного народу. Неггі Ваіазипа, створена у 1978 р. як радикальна націоналістична ліва партія, від червня 2001 р. діє під назвою Ваіазипа (Єдність), є політичним крилом радикального об'єднання ЕТА. Вона виступає за виведення іспанських військ та поліції з Країни Басків і вимагає незалежності власної країни. Подібну позицію займає ще одна радикальна ліва партія -Солідарність Басків, створена у 1986 р. На парламентських виборах ці партії у Іспанії мали такі результати: 1993 - 2,5 %, 1996 -2,4%, 2000 -1,9%.

Найбільшою регіональною партією Італії є Північна Ліга у Справі Незалежності Паданії, створена у 1991 р. внаслідок об'єднання Ломбардської Ліги (створена у квітні 1984) з кількома автономними організаціями регіонального політичного спряму­вання, що діяли на півночі Італії. Створення Ліги її організатори пов'язували з традиціями діяльності Ліги Ломбардії, яка успішно функціонувала з XII ст. на півночі Італії. Ця партія до лютого 1995 р. діяла під назвою Північна Ліга, а з лютого 1997 р. - Північна Ліга - Федеральна Італія. Фундатором та незмінним лідером цієї партії є Умберто Боссі. У програмних документах Ліги зазначено, що багатство, створене важкою працею північних італійців, розтринькується корумпованою бюрократією півдня, центр якої знаходиться у Римі. Відповідно Ліга виступає за максимальну автономію півночі Італії - Паданії (на північ від ріки Пад), висуває постулати перетворення Італії у федеративну державу, з формуванням незалежної держави на півночі Апенін. Від моменту створення Ліга отримувала на парламентських виборах такі результати: 1992 - 8,7 %; 1994 - 8,4 %; 1996-10,1 %; 2001 - 3,9 %.

Сполучене Королівство у межах Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії має мовні, релігійні та інші проблеми, які накладаються на відповідні території. Внаслідок цього діяльність Шотландської народної партії, Валлійської народної партії (РіаШ Сутш) та 8іпп Реіп у Північній Ірландії коректно розглядати як дію регіональних партій.

3. Причини піднесення регіональних партій.

Причини піднесення регіональних партій, на наш погляд, такі: по-перше, це наявність певної правової невпорядкованості відносин між центром і регіоном, незалежно від того які питання лежатимуть в основі - економіка, розвиток національної мови, культури, релігії тощо. По-друге, сучасне піднесення регіональних питань є певною реакція на зростання повноважень наднаціональних європейських інститутів, коли національні державні органи змушені були передавати до Страсбурга частину своїх повноважень. Вплив цього чинника на зростання регіональної самосвідомості дослідив Девід Латін, який зазначив, що "...концепція "Європи" буде і надалі відігравати важливу роль як механізм інституціоналізації та адаптації індивідумів до стабільної мультикультурної ідентифікації." Він підкреслив, що регіональні націоналісти підтримують європейську ідентичність з огляду на такі причини:

· вони поряд із власною етнічно-груповою ідентифікацією допускають і європейську ідентифікацію, минаючи державну;

· оскільки європейські структури не є державними органами, то рівень їх компетенції та авторитету постійно зростає з відповідним зменшенням компетенції державних структур. Вони передбачають, що рівень компетенції регіональних структур управління, які так само не є державними, зростатиме аналогічно до європейських органів;

· простежується загальна тенденція "...становлення Європи
як композиції регіонів і націй без держав, або пишуть про Європу
як конституйовану цілісність з автономій"

· опосередкований вплив мало піднесення національної самосвідомості та націоналізму у країнах Центральної, Східної та Південної Європи.

Різниця між міською та сільською місцевостями є в усіх європейських державах, незважаючи на величезний прогрес, досягнений у вирівнюванні способу життя населення різних форм поселення. Політичними репрезентантами сільських жителів, якими здебільшого є люди, зайняті в аграрному секторі економіки, виступають політичні партії, які орієнтуються на означену категорію населення. Впливовість аграрних політичних партій у першій половині XX ст. розглядав Моріс Дюверже у праці "Політичні партії"141. Сьогодні аграрні партії серед європейських країн існують лише у країнах Скандінавії та Швейцарії. Представники цих партій мають тенденцію апелювати до населення, що проживає у сільській місцевості, хоча свої програмні документи вони адресують і міському населенню.

Електоральна підтримка аграрних партій на національних виборах у державах Західної Європи (у відсотках)

Ном.	Країна	1945-1949	1950-1959	1960-1969	1970-1979	1980-1989	1990-2003
	Данія	25,5	23,85	20,0	14,95	11,45	23,6
	Ірландія	13,3	2,85	0,7	-	-	-
	Норвегія	8,0	9,2	9,8	9,8	6,65	10,1
	Фінляндія	23,6	23.5	22,1	17,15	17,6	22,95
	Швейцарія	12.1	12,25	11,2	10,9	11,05	16,4
	Швеція	12,4	10,9	15,05	21,8	13,05	6,9

Орієнтація на всі верстви населення власних країн зумовила те, що Норвезька, Фінська та Шведська аграрні партії у проміжку між 1957 та 1965 рр. змінили свої назви на: Партія центру(Норвегія), Партія центру Фінляндії та Шведську народну партію. Аренд Лейпхарт у Данії розглядає Ліберальну партію як таку, що виникла на базі аграрної і у своїй діяльності продовжує обстоювати інтереси сільського населення143. Як видно з табл. 17, підтримка цих партій у зазначених країнах загалом стабільна. Хоча ці партії у своїх програмних документах обстоюють інтереси представників аграрного сектора економіки та рибальства, їхні позиції не є альтернативними щодо інтересів міського населення цих країн. Звернення до питань збереження національної ідентичності та регіональних особливостей, захисту навколишнього середовища, сприяли певному розширенню електоральної бази цих партій. Тому сьогодні відмінності між міською та сільською формами поселення не розглядаються як достатні для продукування самостійного соціополітичного поділу.

Аналіз матеріалів електоральної підтримки комуністичних партій, як найбільш класово орієнтованих; національних; релігійних і регіональних партій, дає змогу зробити висновок, що простежується стабільна тенденція поступового зменшення рівня їх підтримки. Ми можемо припустити, що відбувається зменшення значення наведених соціополітичних поділів у політичному житті країн Західної Європи.

4. Ситуативні соціополітичні поділи.

Водночас зазначені поділи не мають абсолютного характеру, а перебувають під постійним впливом дії різноманітних чинників, впливають один на одного, трансформуються під дією внутрішніх власних детермінант. Це призводить до виникнення нових ліній поділу, які здатні з часом набувати ознак соціополітичних поділів, а наразі ситуативно впливати на політичне життя окремих країн. До таких нових ліній поділу можна віднести проблему мігрантів, яку ми вже розглядали. Елейн Шарп вважає, що такою потенційною лінією поділу, особливо у великих містах країн Західної Європи, може бути ставлення до геїв та лесбіянок. Він вважає, що незадовільне врахування їхніх інтересів, сприяє їх подальшій інтеграції у спільноти, що протистоять традиційноорієнтованій у сексуальному плані більшості і здатне винести цю проблему на політичну площину 144.

До прикладів ситуативних соціополітичних поділів належить сепарація суспільств, яка відбулася у Данії, Норвегії, Фінляндії та Швеції щодо визначення власного ставлення до вступу у Європейський Союз. Розгляд цієї проблеми та обговорення її спровокувало значну політизацію електорату, призвело до утворення багатьох антиєвроінтеграційних партій 145.

Перелічені основні соціополітичні поділи, як ми бачимо, мають різну значимість у політичному житті кожної конкретної держави Західної Європи. Вони є не у вакуумі, розвиваючись тільки під впливом внутрішніх чинників та зазнаючи детермінацію із споріднених суспільних сфер. Важливим чинником, про який ми не повинні забувати, є здатність політичних систем успішно впливати на актуальні соціополітичні поділи, що призводить до зменшення їх актуальності і подолання у майбутньому. Ліберальні демократії країн Західної Європи нагромадили значний досвід діяльності у цьому напрямі. Сприйняття плюралізму суспільних груп, ідеологій та їхніх відповідних інституційних структур, легітимізація опозиції, обмеження прав більшості і захист прав меншостей тощо - це надбання демократії, яке охоплює різні механізми, що допомагає запобігти перетворенню соціально-групових відмінностей у актуальні соціополітичні поділи. Досвід функціонування багатьох європейських країн у межах соціально та політично диверсифікованого суспільства, допомогли створити інституційні механізми, які А.Лейпхарт назвав "консолідованою демократією" Він вважає, що існування "консолідованої демократії" залежить від таких умов:

1) здатність усвідомлювати небезпеку для суспільства виникаючих суспільних фрагментацій;

2) наявність волі до збереження системи;

3) наявність еліт, які не ідентифікують себе із основними суспільними поділами і які є ніби понад існуючими поділами;

4)можливість прийняття відповідних рішень, які б задоволь­ няли вимоги субкультур

На думку їв Мені, спроможність політичних систем подолати існуючі поділи залежить від таких чинників:

1) від можливості реєструвати існування нових поділів, одразу з їх виникненням;

2) від здатності соціальних груп йти на компроміс і не розглядати деякі з своїх характерних рис як такі, що не підлягають обговоренню;

3) від здатності груп політичної еліти приймати і реалізо­вувати політичні рішення, а не розпалювати пристрасті та конфлікти.

Показовим, на наш погляд, прикладом успішного подолання гострого стану соціополітичного поділу був "пакт Монклоа", укладений наприкінці 1977 р. головними політичними силами Іспанії, у тім числі комуністами та франкістами, (які були непримиренними ворогами з часів громадянської війни в Іспанії). Пакт був розрахований на перехідний період і спрямований на становлення демократичного суспільства і не допущення згубної конфронтації між основними політичними силами країни. За цими політичними силами стояли болі попередньої громадянської війни. Значимість цього пакту полягала не лише у здатності політичних сил, які протистояли, підготувати та підписати його, а у його виконанні, що допомогло перетворити Іспанію у демократичну країну.

Ми вважаємо, що можна констатувати:

• в усіх державах без винятку відбувається поступове зменшення значення традиційних соціполітичних поділів;

• на короткий час можлива актуалізація ситуативних поділів, які здатні набувати характер соціополітичних поділів;

• посилення інтернаціоналізації політичного життя держав Західної Європи може детермінувати виникнення нових кроснаціональних поділів, що можуть набувати характер соціополітичних;

• зменшення значення економічної, етнічної та релігійної основ соціополітичних поділів відбувається одночасно зі зростанням значення ціннісних основ для різних суспільних груп, які поступово виявляються у політичному житті.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення лекції

з дисципліни: Порівняльна європейська політика

ТЕМА № 7. Роль і значення глави держави у країнах Західної Європи.

Заняття № 1. Роль і значення глави держави у країнах Західної Європи.

ЧАС – 2 години.

Обговорено на засіданні кафедри

протокол № ___ від «___» ______ 200__р.

Внесено зміни

протокол № ___ від «___» _______ 200__ р.

протокол № ___ від «___» _______ 200__ р.

.Дніпропетровськ

Дата добавления: 2014-01-11