Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності

Тема 18. Державне регулювання бізнесу.

Важливим елементом сучасної економічної системи е оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному регулюванню. Без нього сучасна економічна система, в тому числі підприємницька діяльність, існувати не може.

Підприємницька діяльність виникає з часу формування капіталістичного способу виробництва, тобто з початку XVI ст. З того часу і до кінця ХIХ ст. існувала нижча стадія розвитку капіталізму, яку з погляду критеріїв розвитку товарного виробництва в економічній літературі називають вільною ринковою економікою. Таку назву вона отримала внаслідок того, що протягом майже чотирьох століть здійснювалось переважно стихійне саморегулювання економіки за допомогою механізму вільної (досконалої) конкуренції, стихійного переливання капіталу між галузями, вільного ціноутворення тощо, але без широкомасштабного втручання держави в економіку.

Державі в цей період відводилась роль «нічного сторожа», вона повинна була оберігати приватну власність, стежити за дотриманням правил вільної конкуренції й виконувати лише ті функції, які окремі підприємці неспроможні були виконати або робили це економічно неефективно. До таких функцій належать контроль за громадським порядком, заснування державної поштової служби; введення обов'язкового шкільного навчання; забезпечення національної оборони; будівництво деяких громадських-споруд (доріг, мостів) та їх утримання в робочому стані.

З XVII ст. виникають державні та змішані компанії для управління й торгівлі з колоніями, держава насаджує розвиток мануфактур, регламентує їх діяльність; за допомогою відповідного законодавства регулює тривалість робочого дня, частково – розмір заробітної плати та ін. Проте регулюючий вплив держави носить фрагментарний характер, внаслідок чого розвиток економічної системи загалом відбуваються нерегульовано.

Підприємницька діяльність на нижчій стадії розвитку капіталізму здійснюється здебільшого на дрібних за розмірами підприємствах. Так, у Парижі в 50-х роках XIX ст. переважали підприємства з кількістю зайнятих до 5 осіб, а до середніх належали підприємства з чисельністю зайнятих до 50 найманих працівників. Водночас були відсутні маркетингова діяльність на підприємстві, широке використання праці найманих менеджерів. Пануючою формою власності! була, індивідуальна (приватна) капіталістична власність. За цих умов певна організованість і планомірність існували у незрілих формах здебільшого лише у межах дрібних та середніх підприємств. Таку економіку не можна називати регульованою.

Ця переважно неконтрольована підприємницька діяльність, яка здійснювалась у межах механізму вільної конкуренції, поступово зумовила появу суспільного характеру виробництва (внаслідок розвитку і поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації, кооперування між підприємствами, зростання їх обсягів тощо), що за умов панування приватнокапіталістичної форми власності, а загалом поглиблення основної суперечності капіталізму, спричинило першу економічну кризу 1825р. Такі кризи надалі повторювалися через 10 – 11 років. Для послаблення глибини криз необхідне державне регулювання економіки в тому числі підприємницької діяльності. Поступово вільний ринковий механізм з притаманною йому некоординованою, слабо контрольованою і регульованою у масштабі суспільства діяльністю приватних підприємців призвів до появи ще однієї істотної вади економічної системи – монополістичних тенденцій в народному господарстві та виникнення монополій. Щоб послабити ці тенденції, не допустити повного придушення конкуренції як могутньої рушійної сили розвитку, необхідні досконале антимонопольне законодавство та надійний контроль держави за його дотриманням.

Іншими серйозними вадами, які породжує підприємництво за умов ринкового саморегулювання економіки, є нерівномірний і диспропорційний розвиток продуктивних сил суспільства, окремих регіонів певної країни, несправедливий розподіл багатства (що посилює класову поляризацію суспільства), відсутність соціальної захищеності людей, екологічні кризи; та ін.

Наприкінці XIX ст. почався перехід нижчої стадії капіталізму у вищу, який завершився на рубежі двох століть. Домінуюче місце в економічній системі посіли крупні монополістичні підприємства, найадекватнішою формою існування яких стала акціонерна власність. Такі підприємства почали вивчати ринок, залучати до управління виробництвом і власністю широке коло менеджерів (завдяки чому відбулось відокремлення капіталу власності від капіталу-функції), впроваджувати досягнення науки у виробництво, нові форми організації виробництва і праці. Вони сприяли подальшому поглибленню суспільного поділу праці, розширенню масштабів організованості та планомірності.

Водночас підприємницька діяльність у межах монополізованого сектора економіки супроводжувалась встановленням монопольно високих цін, що гальмувало науково-технічний прогрес; перерозподілом частини вартості створеної на дрібних та середніх підприємствах, на користь крупних монополій, що ще більше посилило нерівномірність у розподілі багатства; поглибленням внаслідок названих процесів економічних криз перевиробництва (свідченням чого була найглибша криза 1929 – 1933 рр.)

Все це зумовило необхідність державного регулювання різних організаційних форм підприємництва (індивідуальних підприємств партнерств і корпорацій різних типів і форм власності; у межах яких здійснюється це підприємництво.

Дата добавления: 2014-01-11