Загальні поняття амбулаторно-поліклінічної практики

Амбулаторно-поліклінічні установи

ЛПД (лікувально-профілактична допомога) надається також у самостійних поліклініках, мережа яких поступово зростає. Тенденція до подальшого збільшення останніх зберігається, що пов'язано з підвищенням ролі післялікарняної допомоги в умовах реорганізації фінансування охорони здоров'я. Збільшення кількості самостійних АПУ (амбулаторно-поліклінічних установ) пов'язано також із багатоукладністю галузі, до системи якої входять державні, змішані і приватні установи.

Державні установи повинні реально забезпечувати гарантований безкоштовний мінімум медичного обслуговування. Їхня діяльність фінансується з відповідного бюджету.

Змішані установи

При створенні змішаних установ, їхні працівники орендують у відповідних державних установах приміщення й оснащення, а їхня робота оплачується за рахунок засобів пацієнтів. Природно, що частина заробленого ними перераховується державі як орендна плата.

Приватні установи цілком повинні фінансуватися за рахунок пацієнтів. ЛПУ (лікувально-профілактичні установи) і особи, що мають право надавати лікувально-профілактична допомога, можуть здійснювати її на основі контрактів, що можуть укладатись з:

• місцевою адміністрацією;

• страховою організацією;

• іншими установами і особами, що надають медичну допомогу;

• підприємствами, установами й організаціями (на додаткове медичне обслуговування працюючих і членів їхніх родин).

Цей вид допомоги, як найбільш масовий і соціально значущий, займає провідне місце в медичному забезпеченні населення. Амбулаторно-поліклінічна допомога надається переважно в амбулаторіях і поліклініках.

Амбулаторія - установа, що надає медичну допомога хворим по одній чи декільком основним лікарським спеціальностям.

Поліклініка - установа, у якій надається допомога по багатьом спеціальностям..

Як в амбулаторіях, так і в поліклініках здійснюється лікування хворих при звертанні в ці установи, а також проводиться профілактична робота. Крім того, вони надають медичну допомогу хворим і вдома. Поліклініка відрізняється від амбулаторії обсягом і рівнем ЛПД, в останній її забезпечують лікарі основних 4-5-и спеціальностей. В амбулаторіях можуть також надавати допомогу тільки сімейні лікарі (лікарі загальної практики).

Значення поліклінік і амбулаторій визначається їхньою наближеністю до населення, а також можливістю оптимальної участі в медичному забезпеченні переважної більшості населення. Ці установи займають провідне місце в профілактичній роботі, їхні працівники виявляють фактори ризику серед відповідних контингентів, інфекційні і соціально значимі захворювання.

Робота амбулаторій і поліклінік істотно впливає на діяльність інших установ охорони здоров'я - лікарень, служб швидкої допомоги. Зокрема від ефективної роботи цієї ланки медичної допомоги залежить рівень і тривалість тимчасової непрацездатності, частота ускладнень захворювань, рівень госпіталізації, тривалість перебування хворих у стаціонарах і взагалі раціональне використання ліжок, а також значною мірою оцінка населенням діяльності всієї мережі охорони здоров’я.

Основні задачі міської поліклініки:

• надання первинної і спеціалізованої кваліфікованої медичної допомоги амбулаторно і вдома;

• проведення диспансерного спостереження за різними контингентами;

• проведення лікарської експертизи працездатності;

• організація і проведення профілактичних заходів, включаючи і протиепідемічні;

• гігієнічне виховання населення;

• вивчення показників здоров'я населення.

У період реформування СЗ робота поліклініки повинна бути спрямована на істотне підвищення якості лікування населення, повне комплексне обстеження його соціальне значимих груп, повноцінну реабілітацію.

Усі ці заходи будуть сприяти зменшенню сучасного досить високого рівня госпіталізації і забезпечать напрямок хворих на стаціонарне лікування у випадках крайньої необхідності.

Основні розділи роботи поліклініки:

• профілактична, включно з протиепідемічними заходами;

• лікувально-діагностична;

• організаційно-методична.

До профілактичних заходів відносяться як сугубо профілактичні (первинні), так і потенційно-профілактичні (вторинні).

Первинні заходи:

○ щеплення;

○ гігієнічне виховання населення;

○ диспансерне спостереження за здоровими і особами з факторами ризику;

○ санітарно-протиепідемічні заходи.

Вторинні заходи:

○ своєчасне виявлення З і повідомлення про інфекційний хворого в санітарно-епідеміологічну станцію;

○ організація ізоляції хворих, спостереження за контактними і видужуючими;

○ організація поточної дезінфекції.

Лікувально-діагностична робота включає:

● раннє виявлення захворювань і повноцінне своєчасне обстеження хворих;

● лікування хворих у поліклініках і вдома, у тому числі в домашніх стаціонарах із застосуванням відповідного комплексу методів відбудовного лікування;

● надання невідкладної медичної допомоги при раптовому порушенні стану здоров'я хворого;

● обстеження, добір і напрямок хворих на госпіталізацію;

● добір і обстеження хворих для санаторно-курортного лікування;

● проведення експертизи тимчасової непрацездатності;

● добір і напрямок хворих з ознаками стійкої втрати працездатності до медико-соціальних експертних комісій.

Організаційно-методична робота включає:

• аналіз стану здоров'я населення;

• оцінку діяльності поліклініки, її підрозділів і персоналу;

• впровадження в практику нових ефективних методів і засобів профілактики, діагностики, лікування, а також організаційних форм і методів роботи;

• організацію і забезпечення підвищення кваліфікації медичного персоналу (напрямок на післядипломну підготовку і стажування в стаціонарах, проведення науково-практичних конференцій і семінарів).

Слід зазначити, що з удосконаленням ПМСД і впровадженням загальної практики (сімейної медицини) співвідношення різних фахівців буде змінюватися і забезпеченість населення лікарями окремих спеціальностей зменшиться, оскільки сімейні лікарі повинні забезпечувати більше 80 % усіх звертань за амбулаторною допомогою.

Ефективність діяльності поліклініки залежить від правильної організації роботи всіх її підрозділів і медичного персоналу. Це стосується насамперед розробки оптимальних графіків роботи, регулювання потоку відвідувачів, чим займаються насамперед реєстратура, долікарський кабінет і самі лікарі.

Важливим структурним підрозділом поліклініки є відділення профілактики. Його основні задачі:

● проведення профілактичних медичних оглядів з метою раннього виявлення хворих і осіб високим ризиком захворювань;

● організація, облік і контроль за проведенням диспансеризації;

● участь у розробці заходів первинної і вторинної профілактики;

● пропаганда гігієнічних знань.

У цьому відділенні на постійній основі працює переважно середній медичний персонал. Керує його роботою завідувач відділенням лікар-терапевт, посада якого встановлюється в поліклініці, що обслуговує 30 тисяч і більше дорослого населення.

До роботи у відділенні профілактики залучають лікарів інших спеціальностей, виділяючи в їхньому графіку певний час для проведення профілактичних оглядів.

Якщо на базі поліклініки розміщена жіноча консультація, тоді профілактичні огляди жінок забезпечує вона. В іншому випадку в структурі поліклініки є оглядовий кабінет, для роботи в якому виділяється одна посада акушерки в зміну на 30 тисяч дорослого міського населення. Вона повинна бути підготовлена за спеціальностями онкології, гінекології і проктології.

Діяльність відділення профілактики сприяє реалізації диспансерного методу, сутністю якого є:

- активне виявлення контингентів, що підлягають диспансеризації, і узяття їх на облік;

- повне комплексне обстеження осіб, які цього вимагають;

- активне лікування;

- динамічне спостереження за станом здоров'я;

- надання рекомендацій щодо працевлаштування;

- розробка і проведення заходів профілактики захворювань і запобігання ускладнень.

- Задача диспансеризації:

- збереження здоров'я здорових;

- раннє виявлення факторів ризику і початкових форм захворювань;

- повноцінне обстеження і лікування хворих, оздоровлення осіб групи ризику;

- зниження захворюваності і інвалідності;

- підвищення продуктивності праці.

Виконання цих задач спрямовано на збереження і зміцнення здоров'я населення.

Контингенти диспансерних поділяється на 2 групи:

- перша - здорові особи з факторами ризику,

- друга - хворі.

Добір осіб для диспансерного спостереження проводиться як за медичними, так і соціальними показаннями.

До контингенту дорослого населення, який підлягає диспансерному спостереженню за медичними показниками, відносяться:

• особи, що мають фактори ризику;

• хворі на окремі хронічні захворювання;

• особи, що часто і тривало хворіють.

За соціальними показниками диспансерному спостереженню підлягають:

• особи, що працюють у шкідливих і небезпечних умовах роботи;

• працівники харчових, комунальних і дитячих установ;

• учителі загальноосвітніх шкіл;

• особи з факторами ризику соціального характеру.

Здійснення диспансеризації вимагає певної послідовності:

1-ий етап - виявлення і формування контингентів для диспансерного спостереження.

2-ий етап - облік контингентів диспансерних.

3-ій етап - комплексне обстеження осіб, які підлягають диспансеризації.

4-ий етап - диспансерне спостереження й оздоровлення відповідних контингентів.

5-ий етап - оцінка ефективності диспансеризації і проведення організаційно-методичних заходів, поліпшення її організації і якості.

На ефективність диспансерного спостереження впливають:

• застосування всіх необхідних методів профілактики, діагностики і лікування;

• координація діяльності лікарів відповідних спеціальностей;

• виконання пацієнтами рекомендацій лікаря;

• належні соціально-економічні умови життя і роботи.

Добір осіб для диспансерного спостереження проводиться за допомогою:

◘ звертань у ЛПУ;

◘ масових і індивідуальних профілактичних оглядів;

◘ обстеження осіб, контактних з інфекційними хворими.

У ЛПУ проводяться попередні, періодичні і цільові медичні огляди.

Попередні медичні огляди проводяться з метою обстеження певних контингентів при прийомі на роботу, навчання.

Відповідно статті 31 Основ законодавства України про охорону здоров'я (1992 рік) Кабінет Міністрів України Постановою № 532 від 5 серпня 1994 року затвердив перелік категорій населення, які щороку проходять обов'язкові медичні огляди за рахунок бюджетних коштів:

• підлітки віком 15-17 років;

• учні системи профтехосвіти;

• студенти вузів;

• ветерани війни;

• особи, які мають особливі заслуги перед країною;

• ветерани праці;

• особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Проведення медичних оглядів осіб, які працюють на харчових підприємствах, підприємствах санітарно-гігієнічного обслуговування населення, у ЛПУ й інших підприємствах, а також водіїв індивідуальних транспортних засобів здійснюється за господарським розрахунком або за рахунок спеціальних засобів. Для цього в штаті однієї з поліклінік міста (міського адміністративного району), на яку покладена ця робота, установлюються посади лікарів (терапевта й ін.) з розрахунку одна посада сумарно на 5000 осіб, що підлягають обов'язковому медичному огляду.

Профілактичні огляди бувають індивідуальними і масовими. Масові огляди (періодичні і цільові) проводяться серед організованих груп населення. Форми їхнього проведення для різних груп населення можуть бути різними за частотою і складом лікарів.

Цільові медичні огляди проводяться для виявлення деяких захворювань на ранніх стадіях (туберкульозу, новоутворення і т.д.).

Після медичного огляду проводиться аналіз його результатів, оглянуті одержують необхідні рекомендації. За оцінкою стану здоров'я вони розподіляються на відповідні групи здоров'я.

До I групи (здорові) - відносять осіб, які не мають в анамнезі хронічних захворювань та порушень функцій окремих органів і систем. При обстеженні в них не знайдені відхилення від норми.

До II групи (практично здорові) - відносять осіб, які в анамнезі мають гостре чи хронічне захворювання, яке не впливає на функції життєво важливих органів і на працездатність.

До III групи (хворі на хронічні захворювання) - цих хворих розподіляють на хворих з:

А) компенсованим перебігом захворювання, нетривалими втратами працездатності;

Б) субкомпенсованим перебігом, частими загостреннями і тривалими втратами працездатності;

В) декомпенсованим перебігом, стійкими патологічними змінами, що приводять до інвалідності.

Медичні працівники повинні володіти навичками техніки проведення щеплень і вміти надавати першу і невідкладну допомогу при ускладненнях. Для цього в кабінеті повинні бути медикаменти й інструменти для невідкладної терапії.

Для надання медичної допомоги підліткам (від 15 до 18 років). які проживають у районі діяльності поліклініки, виділяється лікар-терапевт підлітковий (одна посада на 2000 підлітків). У сучасний період медичне забезпечення цього контингенту може покладатися на дільничних педіатрів за умови зменшення чисельності дітей на педіатричних ділянках, обумовленого зниженням народжуваності.

З огляду на старіння населення, зміни в характері патології й існуючий рівень розвитку спеціалізованої медичної допомоги у великих містах, до складу поліклініки можуть включати кабінети: геріатричний, психотерапевтичний, для лікування хворих із статевими розладами та інші.

Дата добавления: 2014-01-11