Загальнодержавні податки і збори

Тема 3. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Податки — це обов'язкові платежі фізичних і юридичних осіб до державного та місцевих бюджетів, що здійснюються у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством.

Податки поділяють на:

• прямі;

• непрямі.

Непрямі податки мають характер податків на споживання і відрізняються від прямих за методом стягнення або за формою оподаткування. В Україні застосовуються два види непрямих податків - універсальні і специфічні акцизи і мита. До непрямих податків належать:

* податок на додану вартість;

* акцизний збір;

* ліцензії на підприємницьку діяльність;

* мито.

Також податки поділяють на:

• загальнодержавні;

• місцеві.

Перелік загальнодержавних податків і зборів встановила Верховна Рада України Законом України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. №1251-ХП.

Місцеві податки і збори встановлює орган місцевого самоврядування своїм рішенням на підставі Декрету КМУ "Про місцеві податки і збори" від 20.05.1993р. № 56-93.

В Україні є такі загальнодержавні податки і збори:

1) податок на додану вартість (ПДВ);

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) мито;

5) державне мито;

6) податок на нерухоме майно;

7) плата за землю;

8) рентні платежі;

9) податок з власників транспортних засобів;

10) податок на промисел;

11) плата за торговий патент;

12) податок з доходів фізичних осіб;

13) збір за геологорозвідувальні роботи;

14) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

15) збір за забруднення навколишнього середовища;

16) збір на обов'язкове пенсійне страхування;

17) збір на обов'язкове соціальне страхування;

18) збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

19) єдиний збір у пунктах пропуску через кордон (ЄЗІШК);

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) єдиний податок;

22) фіксований сільськогосподарський податок (ФСП);

23) фіксований податок;

24) інші збори.

ПДВ є одним з найбільших джерел доходів Державного бюджету України. Цей податок сплачується до Державного бюджету України на підставі Закону України "Про податок на додану вартість" зі змінами і доповненнями. Платниками ПДВ є всі фізичні та юридичні особи, які провадять підприємницьку діяльність на території України. Об'єктом оподаткування ПДВ є виручка від реалізації товарів, робіт, послуг за винятком суми, що сплачена платником податку своїм постачальникам. В Україні встановлена ставка ПДВ - 20%, в окремих випадках (стимулювання експорту) передбачена ставка податку - 0%. Суб'єкт підприємництва сплачує до бюджету суму ПДВ, обчислену як різницю між сумою ПДВ з реалізації товарів, робіт, послуг та сумою ПДВ у придбаній сировині, матеріалах, електроенергії, оплачених послугах тощо.

У бюджет суб'єкт підприємництва сплачує різницю між оборотом по "Вихідному ПДВ" і оборотом по "Вхідному ПДВ" і, отже, оподатковується саме додана вартість. Залежно від середньомісячної величини податку ПДВ сплачується до бюджету щомісячно або щодекадно.

Акцизний збір встановлюється за індивідуальними ставками податку для кожного товару і стягується до бюджету на підставі Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26.12.1992р. № 18-92. Перелік підакцизних товарів та ставок акцизного збору встановлюється законами України. Ставки акцизного збору встановлюються у відсотках (відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок) та у твердих ставках (у грошових одиницях на одиницю товару чи певну величину його вимірювання). Платниками акцизного збору є вітчизняні виробники підакцизних товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізовують підакцизні товари. Об'єктом оподаткування є оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних - їхня митна вартість.

Податок на прибуток підприємств стягується до бюджету на підставі Закону України "Про оподаткування підприємств" зі змінами і доповненнями. Платниками податку на прибуток є юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні установи в частині комерційної діяльності. Об'єктом оподаткування є балансовий прибуток, ставка податку на прибуток встановлена на рівні 25%.

Податок з доходів фізичних осіб стягується до бюджету на підставі Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб" від 22.05.2003р. № 889-ІУ. Платниками податку є фізичні особи, незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів. Об'єктом оподаткування у громадян України є сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України і за її межами; у осіб, що не є громадянами України, - дохід, одержаний з джерел в Україні.

З 1 січня 2007 року ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15%. Для всіх платників податків цим законом встановлено податкову соціальну пільгу - розмір доходу, який не буде оподатковуватися. Податкову соціальну пільгу прирівняно до мінімальної заробітної плати (з розрахунку на місяць). Але протягом перехідного періоду діяли знижені розміри податкової соціальної пільги: у 2004 році - 30% суми мінімальної заробітної плати; у 2005 - 50%; у 2006 - 80%; в 2007 - 100%.

До ухвалення Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб" діяв Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992р. № 13-92, який сьогодні втратив чинність. Декрет передбачав застосування "неоподатковуваного мінімуму доходів громадян" (НМДГ) під час розрахунку суми прибуткового податку із заробітної плати працівників. НМДГ становить 17 грн. Закон № 889 не оперує таким терміном, як "НМДР\ на зміну якому прийшов механізм податкової соціальної пільги, проте нормами багатьох інших законів та нормативно-правових актів встановлено посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, особливо в частині встановлення штрафів, тому термін "НМДР' застосовуватиметься і надалі.

Для обкладення податком з доходів фізичних осіб заробітну плату має бути зменшено на всі соціальні внески, що утримуються із заробітної плати:

1) внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (2%);

2) внесок на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (0,5%);

3) внесок на страхування на випадок безробіття (0,5%).

Нарахування на Фонд оплати праці:

1. Внесок до Пенсійного фонду становить (32%);

2. Внесок до Фонду з тимчасової втрати працездатності (2,9%);

3. Внесок до Фонду по безробіттю (1,9%);

4. Внесок до Фонду по нещасному випадку (0,86%).

Збір на обов'язкове пенсійне страхування стягується відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 15.07.1999р. № 967-ХІУ зі змінами і доповненнями. Об'єктом обкладенням збором для підприємств і організацій є фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Ставка збору у відсотках від обкладення збором:

Нарахування Утримання

32% 1%, якщо сума заробітної плати до 150 грн.

2%, якщо сума заробітної плати понад 150 грн.

Збір на загальнообов'язкове соціальне страхування стягується відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01. 2001р. № 2240-ПІ зі змінами і доповненнями. Об'єктом обкладенням збором для підприємств і організацій є фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Ставка збору у відсотках від об'єкта обкладення збором:

Нарахування Утримання

2,9% 0,25%, якщо сума заробітної плати до 150 грн.

0,5%, якщо сума заробітної плати понад 150 грн.

Збір на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття стягується відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000р. № 1533-ПІ зі змінами і доповненнями. Об'єктом обкладенням збором для підприємств і організацій є фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Ставка збору у відсотках від обкладення збором:

Нарахування Утримання

1,9% 0,5%

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві стягується відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р. № 1105-ХІУ зі змінами і доповненнями. Об'єктом обкладення збором для підприємств і організацій є фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Розмір ставок для підприємств встановлюється згідно зі страховими тарифами, встановленими ст. 1 і 2 Закону України № 2272, і залежать від класу ризику, до якого зараховане підприємство.

Мито стягується з товарів, що переміщуються через митний кордон України на підставі Закону України "Про єдиний митний тариф" від 05.02.1992 р. № 2097-ХІІ [49]. Платниками є декларанти (фізичні та юридичні особи, які декларують товари) товарів, які переміщуються через митний кордон. Об'єктом оподаткування є митна вартість товарів або їхня кількісна оцінка, що залежить від встановлених ставок. Ставки мита встановлюються у відсотках до митної вартості (таке мито називається адвалорним) та у твердих ставках - у грошових одиницях на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики (таке мито називається специфічним). Залежно від того, який митний режим встановлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів, процентні ставки мита бувають повні, пільгові і преференційні. Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення, декларантом можуть бути визначені такі види митного режиму:

1) імпорт;

2) реімпорт;

3) експорт;

4) реекспорт;

5) транзит;

6) тимчасове ввезення (вивезення);

7) митний склад;

8) спеціальна митна зона;

9) магазин безмитної торгівлі;

10) переробка на митній території України;

11) переробка за межами митної території України;

12) знищення або руйнування;

13) відмова на користь держави.

Мито сплачується до або під час перетину кордону.

Державне мито - це плата, яка встановлена за вчинення юридичних дій та видавання документів юридичного значення (відповідно до Декрету КМУ "Про державне мито" від 21.01.1993р. № 7-93 зі змінами і доповненнями). Ставки державного мита встановлюються у відсотках до суми договору чи позову, вартості майна або в твердих розмірах за одну послугу.

Податок на промисел встановлюється за право разової торгівлі (не більше як 4 рази протягом календарного року) на підставі Декрету КМУ "Про податок на промисел" від 17.03.1993р. № 24-93. Платниками є фізичні особи, об'єктом оподаткування — сумарна вартість товарів. Ставки оподаткування - 10% якщо товари підлягають продажу протягом 3 днів; 20%, якщо товари підлягають продажу протягом 7 днів, але сума податку, належна до сплати в бюджет, має бути не меншою, ніж одна мінімальна заробітна плата.

Плата за торговий патент справляється відповідно до Закону України "Про патентування окремих видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996р. № 98/96-ВР. Платниками є суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність, надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг. Перелік побутових послуг, що підлягають патентуванню (визначає Кабінет Міністрів України), не змінюється протягом бюджетного року. Порядок придбання торговельного патенту (державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта підприємництва вести певний вид підприємницької діяльності) визначається за видами діяльності.

Вартість торгового патенту визначається органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пунктів продажу товарів та їх асортиментного переліку. Патенти бувають короткострокові (термін дії від 1 до 15 днів) та річні. Плату за торговий патент не сплачують: суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, які ведуть торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір; сплачують податок на промисел; здійснюють продаж вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній ділянці продукції рослинництва, тваринництва, бджільництва; сплачують фіксований сільськогосподарський податок.

Плата за землю (земельний податок) стягується на підставі Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992р. № 2535-ХП. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, яким земля надана у власність або користування. Об'єктом оподаткування є площа земельної ділянки; ставки податку диференціюються залежно від призначення земель (сільськогосподарського чи несільськогосподарського призначення). Ставки податку на землі сільськогосподарського призначення диференціюють залежно від напрямів використання (рілля; сінокоси, пасовища; багаторічні насадження) та родючості ґрунтів (відповідно до земельного кадастру). Ставки податку на землі несільськогосподарського призначення диференціюють залежно від місцезнаходження земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона, периферія).

Від сплати земельного податку звільняються фізичні особи за умови передавання земельних ділянок і земельних паїв в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку. Земельний податок фізичним особам нараховують державні податкові інспекції; юридичні особи зобов'язані самостійно нараховувати податок на землю і його сплату. Відповідно до пп. 5.2.5, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" сума земельного податку може бути віднесена юридичною особою до складу витрат. Сплата земельного податку здійснюється в 2 терміни рівними частинами: до 15 серпня і до 15 листопада, але може також бути внесена одноразово за першим терміном сплати.

Рентні платежі стягуються до бюджету на підставі Указу Президента України "Про встановлення рентної плати на нафту і природний газ, що видобувається в Україні" від 21.12.1994р. № 785/94. Ставки рентної плати встановлюються спільним рішенням Міністерства економіки, Міністерства фінансів та Державного комітету України по нафті і газу. Об'єктом оподаткування є об'єм видобутої нафти в тоннах та газу у метрах кубічних. Платниками податку є нафтогазовидобувні підприємства.

Податок з власників транспортних засобів стягується до бюджету на підставі Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 13.02.1997р. № 75/97-ВР. Платниками податку є юридичні та фізичні особи, у власності яких є транспортні засоби. Об'єктом оподаткування є об'єм двигуна автотранспорту та довжина корпусу засобів водного транспорту. Ставки податку встановлені в грошових одиницях зі 100 см³ об'єму двигуна чи 1 см довжини корпусу засобів водного транспорту.

Податок на нерухоме майно передбачений в чинних законодавчих актах, але не справляється у зв'язку з відсутністю нормативних документів.

Збір за геологорозвідувальні роботи стягується до бюджету на підставі Кодексу України про надра від 27.07.1994р. № 132/94-ВР та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку встановлення нормативів відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету та їх справляння" від 29.01.1999р. № 115. Платниками збору є суб'єкти підприємництва, які видобувають корисні копалини, підземні прісні, мінеральні і термічні води. Норми відрахувань затверджує Мінекономіки України. Об'єктом обчислення відрахувань є вартість видобутої мінеральної сировини або її переробки.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів включає:

1) плату за спеціальне користування надрами (стягується на підставі Постанови Верховної Ради України "Земельний кодекс України" від 13.03.1992р. №2196-ХІІ);

2) плату за спеціальне водокористування (стягується на підставі Постанови Верховної Ради України "Водний кодекс України" від 6.06.1995р.);

3) плату за спеціальне використання лісових ресурсів (стягується на підставі Постанови Верховної Ради України "Лісовий кодекс України" від 21.01.1994р.);

4) плату за спеціальне використання радіочастотного ресурсу України (стягується на підставі Закону України "Про радіочастотний ресурс України" від 01.06.2000р. № 1770-ПІ).

Платниками плати за користування надрами є суб'єкти підприємництва, які:

1) користуються надрами для видобування корисних копалин (вугілля кам'яне, вугілля буре, металеві корисні копалини, сировина нерудна для металургії, гірничо-хімічна, гірничорудна та будівельна сировина, нафта, конденсат, природний газ, мінеральні грязі, мул, термальні і промислові підземні води; мінеральні підземні води, інші прісні підземні води, уранова руда, дорогоцінне, напівдорогоцінне, виробне каміння, облицювальні матеріали);

2) користуються надрами у цілях, не пов'язаних з видобутком корисних копалин (для будівництва та експлуатації підземних споруд);

3) користуються надрами для розміщення відходів.

Об'єктом справляння плати є об'єм погашених у надрах балансових запасів корисних копалин та обсяг видобутих (залежно від виду) копалин. Базові нормативи плати встановлюються постановами КМУ.

Платниками плати за спеціальне водокористування є всі суб'єкти підприємництва - водокористувачі. Об'єктом оподаткування є об'єм забраної води; тарифи диференціюються за водогосподарськими мережами залежно від басейну річок та підземними водними джерелами залежно від адміністративної одиниці (області). Плата встановлюється постановою КМУ. Спеціальне водокористування - забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднювальних речовин у водні об'єкти. Використання води трактується як процес її вилучення для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення.

Платниками плати за спеціальне використання лісових ресурсів є юридичні і фізичні особи, які заготовляють деревину. Об'єктом плати є об'єм заготовленої деревини в метрах кубічних. Ставки плати встановлені у вигляді такси плати у грошовому вираженні. Такси диференційовані за лісотаксовими поясами; видами основних порід лісу; якістю деревини; сортами деревини; лісозаготівельними розрядами. Ставки плати встановлюються постановою КМУ.

Збір за забруднення навколишнього середовища сплачується на підставі Закону України "Про охорону навколишнього середовища" від р. та Закону України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.10.1991р. Платниками збору є суб'єкти підприємництва, що здійснюють викиди й скиди забруднювальних речовин у атмосферу, поверхневі, територіальні та внутрішні морські води, підземні горизонти та розміщують відходи у навколишньому природному середовищі. Розмір плати встановлюється КМУ. Об'єктом нарахування плати є об'єм забруднювальних речовин.

Збір за використання радіочастотного ресурсу сплачується на підставі Закону України "Про радіочастотний ресурс України" від 01.06.2000 р. № 1770-Ш та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України" від 20.12.2000 р. № 1871. Збір за використання радіочастотного ресурсу України сплачують юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використанням радіоелектронних засобів або радіовипромінювальних пристроїв. Використання радіочастотного ресурсу – це діяльність користувачів радіочастотного ресурсу, пов'язана з випромінюванням електромагнітної енергії в межах радіочастотного спектра. Ставки збору встановлено залежно від виду радіозв'язку та діапазону радіочастот, у якому здійснюється випромінювання, у гривнях за 1 МГц смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на використання радіочастотного ресурсу України. Радіочастотний ресурс є обмеженим, обмеженість виражається в тому, що однією і тією самою смугою радіочастот може користуватися тільки один суб'єкт господарювання. Тому виникає необхідність регламентації використання радіочастот за допомогою ліцензування. Ліцензія на використання радіочастотного ресурсу України є документом, що засвідчує право ліцензіата використовувати ті чи інші номінали і смуги радіочастот, дозволені ліцензією для використання в тому чи іншому регіоні. Ліцензування радіочастотного ресурсу не належить до переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно із ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", оскільки цей закон не поширюється на ліцензування обмежених природних ресурсів, а радіочастотні ресурси є обмеженими природними ресурсами. Спеціальні користувачі радіочастотного ресурсу, визначені постановою № 1871, не сплачують збору за спеціальне використання радіочастотного ресурсу і не отримують ліцензії.

Єдиний збір у пунктах пропуску через кордон (ЄЗППК). Об'єктом оподаткування є транспортні засоби, незалежно від власника (резидент/нерезидент), що перетинають державний кордон України при в'їзді в Україну, зокрема як транзитні. Ставки ЄЗППК диференційовані залежно від виду транспортного засобу, його місткості і загальної маси і встановлені відповідно до ст. 5 Закону України "Про єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон України" від 04.11.1999 р. № 1212-ХІУ. Платниками ЄЗППК є безпосередньо власники транспортних засобів та вантажу, перевізники вантажу або треті особи, уповноважені власником чи перевізником. Процедура стягнення ЄЗППК передбачена Порядком стягнення єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон (затверджений Постановою КМУ від 24.10.2002р. № 1569).

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства сплачується відповідно до Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства " від 09.04.1999р. № 587-ХІУ та Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" від 15.09.1995р. № 329/95-ВР. Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізовують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Підприємства-виробники алкогольних напоїв не є платниками збору. Об'єктом обкладенням збором є виручка, отримана на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива з урахуванням сум ПДВ та акцизного збору. Ставка збору становить 1% від виручки, отриманої від реалізації алкогольних напоїв та пива.

Дата добавления: 2014-01-11