Тригліцерид гліцерин жирні кислоти

СН2 - О – СО - R СН2 – ОН

Цей процес відбувається і в організмі людини під дією ферменту ліпази у процесі засвоєння жиру.

Якщо гидролізуються тригліцериди високомолекулярних кислот (лауринової, пальмітинової, стеаринової), то накопичення цих кислот не впливає на смакові властивості жиру і жіровмісних продуктів. Проте якщо в процесі гідролізу накопичуються низькомолекулярні жирні кислоти, то продукт набуває гіркого смаку і неприємного різкого запаху. Процес накопичення вільних низькомолекулярних жирних кислот, що утворюються при гідролізі тригліцеридів, які додають жиру сторонніх смаку і запаху називається гідролітичним згіркненням. Наприклад, гідролітичний розпад жирів і олій, ліпідів зерна і продуктів його переробки (крупи, борошно) є однією з причин погіршення їх якості і, зрештою, псуванню. Цей процес прискорюється з підвищенням вологості продуктів, які зберігаються, температури, активності ліпази.

Окислення жирів. Жири і масла, особливо які містять ненасичені жирні кислоти, окислюються киснем повітря. Протікає процес з великою швидкістю за звичних температур зберігання. Це пов'язано зі здатністю жирів, і особливо їх високоненасичених жирних кислот до радикальних реакцій. Окислення жирів починається з утворення вільних радикалів (R×) – часток, що мають вільні валентності. Радикали можуть утворюватися під дією світла або іонізуючої радіації в результаті розриву ковалентного зв'язку між С-С або С-Н. Радикали утворюють з киснем гідропероксиди (вони одержали назву первинних продуктів окислення). На цій стадії окислення смак і запах жирів і жировмісних продуктів не змінюється. Вміст гідропероксидів визначається перекисним числом. гідропероксиди, що утворилися, нестійкі; в результаті їхніх складних перетворень утворюються вторинні продукти окислення: альдегіди, кетони, оксикислоти, низькомолекулярні жирні кислоти (мурашина, масляна, оцтова й інші) і їх похідні з вуглецевим ланцюжком різної довжини, що обумовлює погіршення смаку і запаху жирів.

Утворені продукти здатні до полімеризації і поліконденсації, внаслідок чого в окислених жирах і жировмісних продуктах відбувається накопичення високомолекулярних полімерних сполук. Цей процес прискорюює температура, наявність кисню в навколишньому середовищі, світло, особливо ультрафіолетове, а також іонізуюче випромінювання. У результаті змінюється якість продукту, жири набувають неприємного смаку і запаху, знижується їхня біологічна цінність через окислення поліненасичених жирних кислот, зменшується вміст жиророзчинних вітамінів А і Е. Процес окислення можна загальмувати за допомогою хімічних речовин, які вступають в реакцію з гідропероксидами без утворення вільних радикалів. Речовини, які здатні обривати ланцюгову реакцію окислення жирів, називаються антиоксидантами. Природними антиоксидантами в оліях є токофероли (вітамін Е), каротіноїди, фосфатиди, фенольні сполуки, меланоїдини тощо. Окрім природних антиоксидантів, до жирів можуть додаватися штучні речовини, які перешкоджають їх окисленню. Існують речовини, які самі або не мають антиокислювальної дії, або є слабкими антиокислювачами, але здатні підсилювати антиокислювальну дію інших компонентів. Такі речовини називаються синергістами. До них відносять фосфорну, аскорбінову, лимонну кислоти, а також сорбіт, цукор та їхні похідні.

Стерини. Стерини – одноатомні спирти (стероли) складної будови або їхні ефіри (стериди). Розрізняють зоостерини, що виділяються з тваринних об'єктів, фітостерини (з рослин), мікостерини, що виділяються з грибів. Вміст стеринів в жирах наступний (%): у оливковій олії - 0,13, бавовняній - 0,31, кукурудзяній - 1,31, в салі свинячому - 0,09, в трісковому жирі - 0,52, в жирі яєчних жовтків - 1,6.

Представником зоостеринів є високомолекулярний спирт холестерин (С₂₇Н₄₅ОН) і 7- дегідрохолестерин. Холестерин і інші стерини в організмах містяться у вільному стані і у вигляді ефірів з високомолекулярними кислотами (стериди).

Вміст холестерину в продуктах харчування наступний (%): у маслі вершковому – 0,17-0,21; яйцях – 0,57; сирі – 0,28-1,61; м'ясі – 0,06-0,1.

Холестерин і його ефіри в організмі людини беруть участь в утворенні деяких гормонів надниркової залози, вітамінів і інших біологічно активних речовин; зв'язують і знешкоджують бактерійні токсини; сприяють емульгуванню жиру і стабілізації емульсії, що утворилася, в клітинах.

До організму холестерин потрапляє з продуктами харчування (0,2-1,2 г) і синтезується самим організмом (до 1 г). Якщо холестерину в організмі накопичується більше норми, то він, відкладаючись на стінках артеріальних судин, стає причиною зменшення просвіту цих судин, що приводить до атеросклерозу, а накопичуючись у жовчі, сприяє розвитку жовчно-кам'яної хвороби.

У підшкірній тканині організму людини є 7-дегідрохолестерин, який під дією сонячного проміння перетворюється на вітамін D₃.

У рослинних продуктах в найбільшій кількості містяться такі фітостерини: стигмастерин (С₂₉Н₄₄О) і -ситостерин (С₂₉Н₅₀О), які входять до складу олій (до 0,2%). Фітостерини відрізняються від холестерину будовою бічного ланцюга, а також кількістю і положенням подвійних зв'язків у циклічній системі і бічному ланцюзі.

З відомих мікостеринів велике значення має ергостерин (С₂₈Н₄₄О), що міститься в грибах, дріжджах, цвілі і ін. Кількість стеринів у грибах коливається від 11,2 до 26,1%, з максимальним вмістом у білих грибах (22,1%) і стручках (26,1%). Під дією ультрафіолетового проміння ергостерин переходить у вітамін D₂, який близький за будовою і властивостями до вітаміну D₃.

Воски. Восками називають складні ефіри високомолекулярних одноосновних карбонових кислот і одноосновних високомолекулярних спиртів. На відміну від жирів, в утворенні восків гліцерин не бере участі. Наприклад, бджолиний віск - це складний ефір пальмітинової кислоти С₁₅Н₃₁СООН і мірицилового спирту С₃₀Н₆₃ОН:

С₁₅Н₃₁СО – О – С₃₀Н₆₃

Із спиртів у восках може бути цетиловий, карнаубовий, мірициловий і ін. До складу восків входять звичні жирні кислоти, які містяться в жирах: пальмітинова, стеаринова, олеїнова, лінольова і жирні кислоти з вищою молекулярною вагою - карнаубова, церотинова, монтанова і ін. У натуральних восках, окрім ефірів, є і вищі спирти, вільні жирні кислоти, вуглеводи, барвники, які становлять по масі до 50%. За фізико-хімічними властивостями воски схожі із жирами, але вони більш стійкі до дії навколишнього середовища (температури, освітлення), гірше окислюються, важче піддаються гідролізу. Усі воски за звичних умов тверді. Воски, як і жири, розчиняються в ефірі, хлороформі, бензині і ін.

Розрізняють воски тваринного і рослинного походження. До представників восків першої групи належать: бджолиний віск, ланолін (віск, який міститься в овечій шерсті), спермацет, що видобувається із черепних порожнин кашалота. Воски рослинного походження широко поширені в природі, покриваючи тонким шаром листя, стебла, плоди рослин, оберігаючи їх від змочування водою, висихання, дії мікроорганізмів. Вміст їх в зерні і плодах невеликий. У оболонках насіння соняшнику міститься 0,2% воску від маси оболонки, в насінні сої – 0,01, рису – 0,05%.

Різні воски широко використовують для виготовлення свічок, помади, мила, різних пластирів і ін. Ланолін і спермацет використовуються у фармацевтичній практиці як основа для виготовлення мазей, оскільки є речовинами, які легко всмоктуються через шкіру.

Вміст воску в рослинній сировині ускладнює технологічний процес виробництва олій. У процесі виробництва віск із сировини переходить в олію у вигляді дрібних кристалів, унаслідок чого олії стають непрозорими і втрачають товарний вигляд. Одним з ефективних способів видалення воску з продукту є проведення технологічної операції, суть якої полягає в поступовому охолоджуванні олії за постійного перемішування, що приводить до укрупнення кристалів, які потім фільтрують.

Фосфоліпіди. До складу молекул фосфоліпідів входять залишки багатоатомного спирту, високомолекулярних жирних карбонових кислот, фосфорної кислоти, азотистих лугів (холін, коламін, серин). Залежно від залишку спирту, що входить до складу молекули, фосфоліпіди розділяють на фосфогліцериди (фосфатиди) і фосфосфінгозиди. До складу фосфогліцеридів (фосфатидів) входить залишок трьохатомного спирту – гліцерину, а до складу фосфосфінгозидів – залишок двоатомного аміноспирту сфінгозину.

З фосфоліпідів в харчових продуктах містяться перш за все фосфогліцериди (фосфатиди).

Фосфогліцериди (фосфатиди) залежно від того, який азотний луг входить до їх складу, поділяють на лецитини (холін), кефаліни (коламін), фосфатидилсерини (серин). Різноманітність фофатидов залежить від природи залишків жирних кислот і від місця їх зв'язку із залишком гліцерину.

Лецитини у значной кількості містяться в жовтках яєць птахів (від гр. лецитос - жовток). У чистому вигляді лецитини – це воскоподібні речовини білого кольору, які мають велику емульсивну здатність і легко гідролізуються під дією ферменту ліпази. Вони є в клітинах тваринних тканин у більших кількостях, ніж в рослинних. Наприклад, вміст їх становить (%): у яєчному жовтку - 9,4; молочному жирі - 1,3; горосі - 1,03; сої - 1,65, насінні соняшнику - 0,41, пшениці - 0,65, житі - 0,57.

Кефаліни містяться в тих же клітинах і тканинах, що і лецитини, але в менших кількостях.

Фосфатидилсерини входять до складу речовин головного мозку. Містяться в насінні олійних культур.

Завдяки наявності в молекулі фосфатидів гідрофільних і гидрофобних груп, вони можуть давати з водою стійкі емульсії. Як емульгатор їх застосовують у виробництві майонезу, кондитерських виробів, шоколаду для підвищення текучості шоколадної маси, у виробництві морозива. Фосфатиди гігроскопічні, набухають у воді, утворюють колоїдні розчини. Ці властивості використовуються в рафінуванні рослинних олій. Фосфатиди легко окислюються киснем, набуваючи темного кольору.

Дата добавления: 2014-01-11