Цехові демонстративні акції і саморегулювання цехової реклами

Вельми сучасно виглядали демонстративні акції, що відбувалися в дні цехових щорічних свят. Вони, як правило, збігалися з днями шанування святого – покровителя того чи іншого цеху. І тим самим відбувалося поєднання релігійної та цехової акцій, що складало загальноміське народне свято. У центрі його знаходилася багатолюдна процесія, у якій брали участь всі члени корпорації з дружинами і дітьми, виряджені і прикрашені за вимогами моди того часу. Примітним штрихом одягу заможних майстрових були клейноди – емблеми цеху, вишиті на камзолах або плащах. У процесії, як правило, брали участь представники духовенства – вони супроводжували священні реліквії з храму, присвяченого тому святому, на честь якого влаштовувалося свято.

Не меншу роль, ніж реліквії, грали в подібних ходах і світські предметно-зображальні прикраси. Наприклад, гігантська ковбаса, яку проносили через місто м’ясники Кенігсберга. Німецький автор повідомляє: "Ковбаса була 596 ліктів довжини, важила 434 фунта і, крім інших інгредієнтів, містила в собі 36 свинячих окороків. З веселими піснями її несли 91 підмайстер на дерев’яних вилах. Через 18 років м’ясники того ж міста зробили ще більшу ковбасу – в 1005 ліктів довжини... Її несли 103 підмайстри у супроводі музики. Потім вона була з’їдена в компанії з пекарями, які, наслідуючи приклад м’ясників, спекли 6 колосальних кренделів і 8 величезних хал, кожна по 5 ліктів довжини " (плетена булка видовженої форми).

Крім днів святих патронів, ремісники з великою урочистістю відзначали і загальноцерковні свята. У процесіях брали участь високоповажні члени цеху. Порядок проходження представників різних ремесел був чітко визначений.

Рекламні функції подібних демонстративних акцій не викликають сумнівів.

Проте варіанти рекламної творчості різних середньовічних корпорацій іноді обмежувалися як зовнішніми правовими нормативами, так і внутрішньою саморегуляцією. У статуті цеху крамарів в Страсбурзі, наприклад, вказувалося, що виставляти товар можна тільки в одному вікні і тільки один вид товару.

Це, з одного боку, вело до поглиблення купецької спеціалізації, що підвищувало якість обслуговування, але з іншого – надзвичайно зв’язувало комерційну ініціативу. У різних місцях існували заборони на яскраві вивіски ремісників, але вони знаходили вихід у тому, що самі себе виставляли живою рекламою: сідали біля розчинених дверей, щоб усім перехожим було добре видно, що і як робить господар майстерні.

Виконувати ж роботу доводилося дуже якісно. В іншому випадку після двох-трьох справедливих скарг щодо неякісного товару ремісника виганяли з цеху. Вимоги до якості можна частково уявити собі за наступному уривком. У Статуті Лондонської гільдії килимарства від 1331 записано: "Килим не може мати герба, якщо тільки він не з чистої вовни... Жодна подушка також не може мати гербів, якщо тільки вона не з чистої вовни у півліктя в довжину і, принаймні, чверть ліктя завширшки... ".

Цехова емблематика створювала багатий масив образотворчої реклами розвиненого Середньовіччя, вона була присутня чи не в кожному виробі, вихлюпувалася на вулиці в дні цехових свят і все активніше захоплювала поверхню рекламних вивісок.

Дата добавления: 2014-01-11