Аграрні суспільства

Городницькі суспільства

Можна припустити, що раніше, ніж мисливство та збиральництво перестали бути основними способами здобуття засобів до життя у певних суспільствах, ці суспільства десятки тисяч років накопичували інформацію стосовно процесів репродукування важливих для них рослин та тварин. Близько 10 тисяч років тому деякі групи навчилися культивувати деякі рослини та тварини, важливі для їх харчування.

Найраніше цей процес почався на Близькому Сході та у Південно-Східній Азії. Першими рослинами, які почали культивувати люди, стали пшениця і ячмінь, а основними свійськими тваринами стали спочатку вівці, кози і свині (на території України, це відбувалося 5-7 тис. років тому).

Перехід людських суспільств від полювання і збирання до сільського господарювання одержав назву неолітичної революції (так назвав цей процес відомий англійській археолог ХХ століття Гордон Чайлд). Перший етап неолітичної революції - перехід до городництва.

Основні знаряддя городництва - палиця-копачка (dіggіng stіck), пізніше - мотика (hoe [hou]). Основна технологія використання землі - так званий вирубно-вогневий спосіб, який давав можливість збирати достатній врожай тільки 3 роки. Попіл спалених дерев слугував за добриво недовго. Потім знищувалася інша ділянка лісу.

У городничих суспільствах чоловіки найчастіше були відповідальними за очищення нових ділянок землі від лісу, а жінки - за вирощування врожаю. Чоловіки продовжували полювати на тварин, але мисливство на той час вже стало менш продуктивною діяльністю, ніж раніше. Причини цього - зниження чисельності дичини частково внаслідок значного зростання людського населення, частково - внаслідок міграції дичини подалі від постійних людських помешкань, які почали тоді складатися.

Період розвинених городничих суспільств, за Ленським, починається з виготовленням металевих знарядь та зброї. Наявність металургії він застосовує як критерій, що диференціює два ступені розвитку городничих суспільств (найдавніша така межа належить до 4-го тисячоліття до н.е. - на Ближньому Сході).

Будуються міста, захищені стінами, - як захищені помешкання правлячого класу, а також як політичні та релігійні центри. Там створювалися також і різні майстерні - для виготовлення зброї, а також особистого одягу для знаті, ювелірних виробів і таке інше.

Аграрні суспільства - це суспільства, чиє виживання, в основному, залежить від вирощування врожаю з застосуванням плуга і робочої худоби. Використання плуга значно підвищило продуктивність землі, з його допомогою стало можливим вносити в землю глибше, ніж сягають корені рослин, добрива; а також переорювати бур’яни, що при цьому також стають добривом. Одна й та ж сама ділянка землі за цією технологією може оброблятись майже постійно, тому стають можливими постійні поселення. Застосування робочої худоби, що тягне плуг, робить одного робітника набагато продуктивнішим, ніж кілька городників. В результаті великі поля заміняють на маленькі ділянки, загальний вихід продукції значно збільшується, з’являється можливість для більшого додаткового продукту.

Розміри аграрних суспільств набагато більші, ніж садівничих: вони сягають кількох мільйонів людей. Певна частина населення може не працювати на землі, а натомість, виконувати інші виробничі ролі, які потребують значної кваліфікації, як наприклад, коваль чи перукар. Але така кваліфікована праця має достатній попит за умови великої концентрації людей. Аграрні суспільства зробили можливим і доцільним зростання міст, в яких жили люди, які прямо чи опосередковано продавали (вимінювали) свої вміння на сільськогосподарську продукцію тих, хто залишився працювати на землі. Саме суспільство часто складалося з кількох таких міст і приміських зон, з’єднаних за допомогою періодичних демонстрацій сили центральною владою.

Політичні інститути ставали більш складними і влада зосереджувалася в руках однієї особи. В аграрних суспільствах типовою стає монархічна влада. Влада монарха, звичайно, абсолютна. Він буквально володів життям своїх підданих. В більш розвинених аграрних суспільствах держава розгалужувалася на окремі соціальні інституції із складними механізмами судової та урядової бюрократії, що було пов’язано з майновим розшаруванням цих суспільств. Багатство в цих суспільствах завжди розподілялося дуже нерівномірно і фактично привласнювалося меншістю знатних землевласників, що користувалися додатковим продуктом, виробленим більшістю селян. Зразком такої моделі є старий феодальний лад в Європі.

У цих суспільствах розвивалися економічні інститути, торгівля поширилась завдяки появі грошей. Необхідність обліку врожаю для збору податків та ведення державного господарства дала поштовх розвитку писемності (яка з’явилась у всіх, без виключення, розвинених аграрних суспільствах (хоча не тільки в аграрних, ще у городничих суспільствах Китаю і Мексики). Потреба ефективного транспорту і комунікацій у великих аграрних суспільствах вела до розвитку шляхів і флоту. Завдяки цьому раніше ізольовані суспільства починають спілкуватися між собою.

Релігія теж стала окремою соціальною інституцією, з постійними офіційними особами, храмами і певним політичним впливом.

Багатство аграрних суспільств та їх осілий спосіб життя дозволяє вкладати додатковий прибуток в нові культурні сфери - живопис і скульптуру, громадські будинки і пам’ятники, палаци і стадіони.

Таким чином, суспільства, чия технологія прожиття базувалася на сільському господарстві, мали набагато складнішу соціальну структуру та культуру, ніж будь-яке з менш розвинених типів суспільства. В аграрних суспільствах збільшується кількість статусів і соціальних ролей, зростає чисельність населення, розбудовуються міста, з’являються нові соціальні інституції, відбувається розмежування на соціальні класи, надбання культури стають більш різноманітними.

Дата добавления: 2014-01-11