Соціальні властивості відхилення

ТЕМА 11. СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ, ВІДХИЛИ ТА ЗЛОЧИНИ.

1. Поняття відхилення (девіації, devіance)

У стабільному суспільстві більшість людей притримуються більшості соціальних норм у більшості випадків. Саме тому у стабільному суспільстві або, точніше, у стабільній фазі суспільного розвитку, соціальне життя має досить регулярні та передбачувані форми.

Але така картина соціального життя навіть у стабільному суспільстві не є повною. Якщо придивитися до нього уважніше, то можна побачити, що люди не тільки притримуються соціальних норм, але й порушують їх. Люди крадуть, грабують, ґвалтують інших людей. Люди вживають наркотики, бунтують, беруть участь у заколотах. Вони приймають чужі релігії, виголошують абсурдні гасла або проповідують чудернацькі ідеї.

Все це означає, що повна картина життя суспільств повинна включати як дотримання соціальних норм, так і відхилення від них.

Що таке відхилення? Якщо казати дуже строго, це поняття має охоплювати будь-яку поведінку, що не відповідає соціальним нормам. Але у практиці життя багато норм не вважаються дуже важливими. Невідповідність поведінки таким нормам може сприйматися досить толерантно або навіть ігноруватися.

Соціальне реакція на те, що людина запізнюється на побачення, або не їсть тричі на день, або випадково одягла непарні шкарпетки буде дуже відрізнятися від реакції на участь в оргії, або на твердження, що вона Наполеон.

Невеликі відхилення (devіatіon) від норми, або відхилення від норм, про які ніхто особливо не турбується, мають - якщо взагалі мають - дуже незначні соціальні наслідки й тому не становлять особливого інтересу для соціологів. Соціологія відхилення (devіance) займається в основному тими порушеннями, які значна кількість людей сприймає як образливі або гидкі, чи дуже погані.

З цієї точки зору, відхилення (devіance) - це поведінка, що порушує суттєві соціальні норми та засуджується значною кількістю людей.

Відхильність не є такою властивістю, що належить самій соціальній поведінці. Це властивість, яку поведінка може мати або не мати лише стосовно певних соціальних норм. Визначення певних дій як відхильних було дуже різним у різні часи, у різних місцях та у різних соціальних групах.

Наприклад, те, що вважалося єретичним в одні часи, може вважатися святим у інші, “борець за свободу” з точки зору однієї групи може бути “терористом” для іншої групи, консервативні погляди в одному суспільстві можуть вважатися небезпечно радикальними для іншого суспільства.

У 1776 році Джордж Вашингтон був затаврований британськими можновладцями як зрадник. Але через 13 років він став першим президентом Сполучених Штатів і увійшов в історію як “батько нації”. А якщо б американці не виграли війну за незалежність, Вашингтона могли б ув’язнити або розстріляти.

Пригадайте, як ув’язнювали у колишньому Радянському Союзі тих, хто боровся за незалежність України - Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола, братів Горинів та інших національно орієнтованих політиків.

Саме тому що відхильність визначається залежно від соціальних обставин та владних відносин, визначення певних форм поведінки як відхильних, може змінюватися.

Наприклад, за останні роки у Сполучених Штатах деякі групи, зокрема гомосексуалів та лесбіянок, вийшли на політичну арену та домоглися того, щоб офіційно бути визнаними як “соціальні проблеми”. Хоча значна кількість населення ще таврує (або стигматизує (stіgmatіze)) їх.

Стигматизовані (“затавровані”) меншини - це люди, що мають такі властивості, через які інші люди відмовляють їм у повному соціальному прийнятті. Це можуть бути ув’язнені, алкоголіки, наркомани. Але це можуть бути й каліки, сліпі, глухі, хворі на СНІД або душевно хворі, гомосексуали чи лесбіянки.

Стигматизовані ("затавровані") меншини часто відчувають невпевненість у тому, як інші люди будуть на них реагувати. Глухий, сліпий або каліка ніколи не знає як поставиться до нього новий зустрічний, чи не знехтує ним. Через це стигматизовані меншини виробляють спеціальні прийоми взаємодії з іншими людьми. Вони можуть приховувати ознаки, що відкривають їх статус (такі як каліцтво). Інші ховаються у групи подібних до них людей. Ще інші вдаються до агресивної бравади. А деякі активно борються проти соціальної дискримінації.

В цілому ясно, що не всім людям корисні ті соціальні стандарти, які виробляє суспільство. Але чому ж тоді очікується, що вони будуть поводитись у відповідності до стандартів?

Це питання переносить нас до проблеми соціального контролю.

3. Соціальний контроль та відхилення (девіація)

Для того, щоб суспільство, більшість людей могли задовольняти свої потреби, вони мусять дотримуватись певних правил. Без соціального порядку нам було б важко взаємодіяти, тому що ми не знали б чого очікувати. Щоб забезпечити дотримання членами суспільства його основних норм, суспільства виробляють спеціальні форми соціального контролю.

Соціальний контроль - це сукупність методів і засобів, що забезпечують відповідність поведінки людей соціальним нормам.

Соціологи позначають три основні процеси соціального контролю.

Перший - це процес соціалізації.

Спочатку відповідність поведінки дитини соціальним нормам забезпечується зовнішнім контролем. Але коли дитина стає дорослішою, збільшується та частина її поведінки, що регулюється внутрішніми регуляторами. Відбувається так би мовити “овнутрішнення” соціальних стандартів поведінки, або як її звичайно називають психологи і соціологи – “інтерналізація” (перетворення “екстернальних”, зовнішніх регуляторів, у “інтернальні”, внутрішні щодо особистості індивіда).

Найчастіше людина приймає ці стандарти без роздумів або коливань, вони стають “другою натурою”. Коли людина втягується у життя групи, вона розвиває таке саморозуміння, яке регулює її поведінку у відповідності до норм цієї групи. Роблячи те, що роблять інші члени групи, вона набуває відповідної ідентичності та відчуття задоволення. Група стає її групою, а норми групи - її власними нормами. Соціальний контроль стає, таким чином, самоконтролем.

Другий процес соціального контролю - це процес, що структурує наш соціальний досвід.

Найчастіше людина позасвідомо будує свої поняття про реальність тим шляхом, яким її суспільство упорядковує соціальні альтернативи. Доки вона залишається замкненою у соціальному середовищі, що забезпечує її культурою, вона звикає до дещо обмеженого світу. Звичайно, людині навіть не приходить у голову, що існують альтернативні стандарти поведінки. В цьому розумінні кожна людина є, так би мовити, “культурно обмеженою”. Досить часто нонконформістські форми поведінки не виникають у певному суспільстві тому, що вони просто невідомі цьому суспільству.

Третій процес соціального контролю - це процес покарання за порушення норм суспільства та винагородження за дотримання цих норм.

Тих, хто порушує правила, зустрічає незадоволення, ворожнеча та остракізм або навіть ув’язнення чи смерть. Конформіст отримує схвалення, популярність, престиж та інші соціально визначені переваги.

Дата добавления: 2014-01-11