Плата за землю

Плата за землю є прямим, загальнодержавним обов’язковим платежем, який сплачується на всій території України фізичними і юридичними особами.

Платники плати за землю є суб’єктами податкових правовідносин, це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною ділянкою у зв’язку з набуттям права власності на неї або використовують на підставі укладеного договору оренди земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній формі власності.

Під поняттям права власності на земельну ділянку слід розуміти систему правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності щодо земельної ділянки, а також регулюють правовідносини володіння, користування та розпорядження власниками земельних ділянок на їх розсуд з метою задоволення матеріальних потреб та реалізації інших інтересів.

Право користування землею – це право володіння і користування земельною ділянкою. Право користування землею включає право постійного користування земельною ділянкою, право оренди та право концесії земельної ділянки. Користування наданою земельною ділянкою – не тільки право, а й обов’язок землекористувача, який повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Суб’єктами права постійного землекористування, відповідно до ч. 2 статті 92 Земельного Кодексу України, можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та організації; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди. Розмір орендної плати, як і податку на землю, не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря, а обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земель (див. коментар до ст. 289 ПК України).

Суб’єктами, що проводять нормативну оцінку земель, можуть бути органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення – не рідше, ніж один раз на 5–7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення – не рідше ніж один раз на 5–7 років, а несільськогосподарського призначення – не рідше, ніж один раз на 7–10 років.

Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки.

Звільнення від сплати податкового платежу стосується конкретних категорій платників: інвалідів I та II групи (див. детальний коментар до п.1.3 «ґ» ст. 169); фізичних осіб, які виховують 3 та більше дітей віком до 18 років (див. коментар до п.1.2 ст. 169, при цьому, виходячи зі змісту статті, категорії «утримання» та «виховання» слід розглядати як тотожні); ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (див. коментар до п.1.4 «б» ст. 169); фізичних осіб, визнаних Законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (див. коментар до п.1.3 «в» ст. 169); пенсіонерів за віком.

Пільги щодо плати за землю для фізичних осіб не є безмежними. Фактично йдеться про «двічі часткові» пільги: з одного боку – вони адресовані конкретній категорії платників, з іншого – вони стосуються певного сегмента об’єкта оподаткування. Законодавець чітко обмежує кордони пільгування. При цьому підстави звільнення суб’єкта плати за землю від оподаткування цілком співпадають із встановленими чинним земельним законодавством України нормами (як кількісними, так й якісними) безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Таке дублювання не є випадковим. Державою визначено максимально припустиму площу земельної ділянки, спроможну забезпечити ефективне здійснення фізичними особами конкретного виду діяльності (ведення особистого селянського господарства та садівництва) або здатну задовольнити певні сторони життєдіяльності людини (будівництво та обслуговування жилого будинку, дачне та гаражне будівництво). Таким чином поєднуються регулююча та стимулююча функції податкових платежів.

Чинним законодавством передбачено два варіанти визначення розміру земельного податку.

2. За наявності грошової оцінки землі сума податкових зобов’язань визначається шляхом множення грошової оцінки одиниці площі земельної ділянки на її розмір та на ставку податку, визначену в процентах від грошової оцінки землі (рис. 12.1.).

3. У випадках відсутності грошової оцінки землі застосовуються фіксовані ставки плати за землю, встановлені у гривнях за одиницю площі земельної ділянки. При цьому податкові зобов’язання визначаються як добуток площі земельної ділянки на встановлену ставку з урахуванням коригуючи коефіцієнтів.

Розмір земельного податку залежить від цільового призначення земельної ділянки, її місця розташування та грошової оцінки земель. Під грошовою оцінкою розуміється капіталізований рентний дохід із земельної ділянки.

Земельна рента – особлива форма доходу від землі. Як економічна категорія виражає виробничі відносини, пов’язані з власністю на землю. Умовами виникнення земельної ренти є відмінності у родючості земель та їх місцерозташуванню по відношенню до ринків збуту. Капітали, що вкладаються у різні за такими умовами землі, не мають однакової продуктивності, внаслідок чого утворюється диференціальна земельна рента як різниця між індивідуальною і суспільною ціною виробництва. Розрізняють диференціальну земельну ренту І і ІІ. Перша є наслідком різної продуктивності однакових затрат капіталу на рівновеликих ділянках земель з різною родючістю або різним місце розташуванням. Друга – результат неоднакових додаткових затрат капіталу на одній і тій же земельній ділянці. Грошова оцінка проводиться Державним комітетом України з земельних ресурсів та його органами на місцях із залученням експертів, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації.

Площа земельної ділянки

Ставка земельного податку

х

Об’єкт справляння

Розмір земельного податку

=

Грошова оцінка земельної ділянки (за 1 га)

х

Рис. 12.1. Механізм розрахунку земельного податку

Розміри адвалерних ставок плати за землю встановлені у відсотках до грошової (кадастрової) оцінки земельних ділянок за 1 га землі.

Крім базових ставок, чинним законодавством встановлені спеціальні диференційовані ставки земельного податку, розмір яких залежить від призначення земель.

Для земель населених пунктів ставки встановлюються залежно від наявності грошової оцінки землі так (рис. 12.2.).

СТАВКИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ ЗА ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

Грошова оцінка земель проведена й проіндексована

Грошова оцінка земель не проведена

Ставки встановлені в процентах від грошової оцінки ділянки

Ставки встановлені в фіксованих сумах за 1 кв.м площі ділянки. Застосовуються підвищуючи коефіцієнти та коефіцієнти індексації

Рис. 12.2. Механізм встановлення ставок залежно від грошової оцінки землі

На сьогодні оцінку земель населених пунктів не завершено, а отже грошова оцінка конкретної земельної ділянки може бути не відома. У такому разі податок обчислюється виходячи з площі ділянки, до якої застосовуються ставки податку у розмірах, наведених у таблиці 12.1.

Таблиця 12.1

Середні ставки земельного податку на землі населених пунктів,

Дата добавления: 2014-01-11