Контрольні запитання. 1. Дати визначення поняття земельного права як галузі–права

1. Дати визначення поняття земельного права як галузі–права. Яке його місце в системі екологічного права?

2. Які особливості земельного права як галузі юридичної науки та навчального курсу?

3. Назвіть систему основних актів земельного законодавства

4. України.

5. Які є форми власності на землю і види землекористування?

6. Які особливості управління земельним фондом та проведенням земельної реформи?

Тема 8. Основи правового режиму надр, вод і повітряного середовища України.

√ Поняття надр, вод та атмосферного повітря як об’єктів правового регулювання.

√ Законодавство України про надра, про охорону атмосферного повітря, джерела водного законодавства.

√ Правовий режим водокористування.

√ Державне управління, контроль, облік і моніторинг у галузі використання та охорони надр, вод, атмосферного повітря.

√ Юридична відповідальність за порушення законодавства про надра, водного та в галузі охорони атмосферного повітря.

Надра – невід’ємна складова частина навколишнього природного середовища, частина земної кори, яка розташована під поверхнею суші та дном водойми і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Відповідно до Конституції України надра є виключною власністю українського народу і надаються тільки у користування. Всі надра в Україні, як це передбачено чинним законодавством, об’єднані в державний фонд надр та державний фонд родовищ корисних копалин, який формується департаментом геології та використання надр Мінекоресурсів спільно з Міністерством праці та соціальної політики України. Порядок державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин регулюється відповідною постановою Кабінету Міністрів України. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного або місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням департаменту геології та використання надр Мінекоресурсів України.

Державний фонд надр включає два види ділянок надр: ділянки, що використовуються; ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Державний фонд родовищ корисних копалин – це усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, які оцінені як промислові. Усі попередньо оцінені родовища корисних копалин складають резерв цього фонду. Родовища корисних копалин – це накопичення мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання. Техногенні родовища корисних копалин – це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення.

Законодавство України про надра є складовою частиною природоресурсового законодавства. Основним джерелом законодавства про надра є Кодекс України про, який регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр, їх охорони, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорони прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Особливістю правовідносин щодо охорони і використання надр є право виключної власності народу України і надання їх тільки у користування. Це право здійснюється через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим та місцеві ради.

Державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, департамент геології та використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України, департамент по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші державні органи, місцеві ради та органи виконавчої влади на місцях.

Особливості здійснення геологічного вивчення і використання надр регулюються також ЗУ «Про державну геологічну службу України». В цьому законі, визначено статус та основні завдання державної геологічної служби, склад та організацію державної геологічної служби, особливості її фінансування та діяльності. Загальні засади проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного захисту гірничих підприємств, установ та організацій визначено в Гірничому законі України, в якому визначена державна політика в сфері регулювання гірничих відносин, підготовка до проведення гірничих робіт, експлуатація гірничих підприємств та припинення їх діяльності, протиаварійний захист і безпека проведення гірничих робіт та особливості їх екологічної безпеки і умов праці, відповідальність за порушення гірничого законодавства та міжнародні відносини в цій галузі.

Державне регулювання в галузі використання та охорони надр охоплює повноваження органів державної влади та інших суб’єктів та основні напрями екологічної діяльності в цій галузі, а саме:

- геологічне вивчення надр;

- державний облік надр та родовищ корисних копалин;

- порядок здійснення надрокористування;

- регулювання користування для розробки родовищ;

- регулювання робіт, не пов’язаних з видобуванням;

- охорона надр;

- державний контроль і нагляд у галузі використання та охорони надр.

Проведення робіт по геологічному вивченню надр організується та координується департаментом геології та використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України на основі державних комплексних та цільових програм, міжгалузевих і галузевих планів, проектів, відповідних норм і правил. Місцеві ради і державні адміністрації сприяють проведенню робіт по геологічному вивченню надр, що виконуються згідно з державними програмами, розробляють та реалізують відповідні територіальні програми.

Роботи по геологічному вивченню надр підлягають обов’язковій державній реєстрації та обліку з метою узагальнення і максимального використання результатів вивчення надр, а також запобігання дублюванню зазначених робіт.

Державна реєстрація та облік робіт по геологічному вивченню надр провадяться Державним інформаційним геологічним фондом України. Розвідані родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, або їх ділянки, запаси корисних копалин яких оцінено, включаються до державного фонду родовищ корисних копалин і передаються для промислового освоєння.

Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корисних копалин підлягають обліку в державному кадастрі та державному балансі запасів корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин, який ведеться департаментом геології та використання надр Мінекоресурсів, містить відомості про кожне родовище, включене до держфонду, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничотехнічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічну оцінку, а також відомості про кожний прояв корисних копалин. Державний баланс запасів корисних копалин, який ведеться департаментом геології та використання надр Мінекоресурсів, містить відомості про кількість, якість та ступінь вивчення запасів корисних копалин щодо родовищ, які мають промислове значення, їх розміщення, рівень промислового освоєння, а також відомості про видобуток, втрати і забезпеченість суспільного виробництва розвіданими запасами корисних копалин.

Порядок і особливості користування надрами визначено у Кодексі України про надра та іншими нормативно-правовими актами. Встановлено, що користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи і громадяни. Надра надаються у постійне (без заздалегідь встановленого строку) або тимчасове користування (короткострокове (до п’яти років) і довгострокове (до двадцяти років)). Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами. Надання земельних ділянок для потреб, пов’язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.

Ліцензування діяльності щодо користування надрами – це єдиний порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування ділянкою надр з відповідною метою. Спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами надаються органами Мініекоресурсів, як правило, на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

За користування надрами встановлюється плата у вигляді:

- платежів за користування надрами;

- відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій);

- акцизного збору.

Плата за користування надрами не звільняє користувачів від сплати інших обов’язкових платежів, передбачених законодавчими актами України.

Основними вимогами в галузі охорони надр є:

- забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

- додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами;

- раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;

- недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, а також підземних споруд;

- охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів;

- запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин;

- запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод тощо.

Рідкісні геологічні відшарування, мінералогічні утворення, палеонтологічні об’єкти та інші ділянки надр, які становлять особливу наукову або культурну цінність, можуть бути оголошені у встановленому законодавством порядку об’єктами природно-заповідного фонду України.

У разі виявлення при користуванні надрами рідкісних геологічних відшарувань і мінералогічних утворень, метеоритів, палеонтологічних, археологічних та інших об’єктів, що становлять інтерес для науки і культури, користувачі надр зобов’язані зупинити роботи на відповідній ділянці і повідомити про це заінтересовані державні органи.

Державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) здійснюється департаментом геології та використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України. Державний нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд) здійснюється департаментом по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України та його органами на місцях. Державний контроль за використанням і охороною надр у межах своєї компетенції здійснюють місцеві ради, держадміністрації, Мініекоресурсів та його органи на місцях.

Порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність. В Кодексі України про надра встановлені різні види надрових правопорушень, за вчинення яких настає кримінальна, адміністративна, дисциплінарна та матеріальна відповідальність. А саме відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у:

- самовільному користуванні надрами;

- порушенні норм, правил і вимог щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр;

- вибірковому виробленню багатих ділянок родовищ;

- наднормативних втратах і погіршенні якості корисних копалин при їх видобуванні;

- пошкодженнях родовищ корисних копалин;

- порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин;

- невиконанні правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами;

- знищенні або пошкодженні геологічних об’єктів, що становлять особливу наукову і культурну цінність, спостережних режимних свердловин, а також маркшейдерських і геодезичних знаків тощо

Усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та вразливими природними об’єктами.

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать три групи вод:

1. поверхневі води (природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, а також інші водні об’єкти);

2. підземні води та джерела;

3. внутрішні морські води та територіальне море.

Водні об’єкти поділяються на об’єкти загальнодержавного та місцевого значення, що і визначає особливості їх використання та охорони.

До водних об’єктів загальнодержавного значення належать:

- внутрішні морські води та територіальне море;

- підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

- поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки;

- водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об’єктів місцевого значення належать:

- поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області;

- підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об’єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Водне законодавство України є складовою частиною природоресурсового законодавства. Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Основним джерелом водного законодавства є Водний кодекс України, який регулює державне управління і контроль у галузі використання, охорони вод і відтворення водних ресурсів, водокористування, порядок розгляду суперечок з цих питань, юридичної відповідальності та міжнародних відносин у цій галузі.

Ряд норм загального характеру містяться в Конституції України, в ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища». Окремі положення містяться в Земельному кодексі України, ЗУ «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про вільну морську (економічну) зону» та інших.

Більш детально окремі положення правового режиму вод регулюються указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативно-правовими актами, які мають обов’язковий характер для виконання (стандарти, нормативи, інструкції тощо). Прикладом таких нормативно-правових актів є Порядок ведення державного водного кадастру, Порядок здійснення державного моніторингу вод, Правила охорони внутрішнього моря і територіальних вод від забруднення та засмічення тощо

До джерел водного законодавства також слід віднести Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, а також міжнародні та міждержавні договори та угоди, зокрема Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення тощо.

В Україні водокористувачами можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об’єктів, скидають у них зворотні води, або користуються водними об’єктами.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безплатно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюються місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території.

Спеціальне водокористування – це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, воно є платним.

Водні об’єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

Перелік водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування і профілактики умов, затверджується Кабінетом Міністрів за поданням Міністерства охорони здоров’я, департаменту геології і використання надр Мінекоресурсів і Державного комітету України по водному господарству.

Користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях здійснюється в порядку загального та спеціального водокористування.

Зрошення сільськогосподарських угідь та скидання дренажних вод у водні об’єкти здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Під час користування водними об’єктами для промислових потреб водокористувачі зобов’язані дотримуватися встановлених умов спеціального водокористування, екологічних вимог, а також вживати заходів щодо зменшення витрат води та припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання та очищення стічних вод.

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні (морські) води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Водокористувачі, яким надано в користування рибогосподарські водні об’єкти (їх частини), зобов’язані здійснювати заходи, щодо запезпечення поліпшення екологічного стану водних об’єктів і умов відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях вилову риби.

Проведення гідромеліоративних робіт у місцях, де перебувають водоплавні птахи, хутрові звірі, а також промисловий вилов риби в місцях, де розводяться бобри і хохулі, здійснюється за погодженням з державними органами рибного і мисливського господарства.

Скидання стічних вод у водні об’єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Скидати стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), забороняється.

З метою охорони водності малих річок забороняється (малі річки – це річки водозбір яких не перевищує 2 тис. км²):

- змінювати рельєф басейну річки;

- руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

- випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водотоків, перепусків чи акведуків;

- зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

- розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

- проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок;

- намивати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва тощо.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейнах річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт.

Користування водами, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється відповідно до ЗУ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших нормативно-правових актів.

Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, запобігання їх забрудненню, засміченню і вичерпанню, знищенню на-вколоводних рослин і тварин, а також зменшенню коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони, на території яких забороняється:

- використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

- влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

- скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості, а також у потічки.

З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах вздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

- розорювання земель;

- зберігання та застосування пестицидів і добрив;

- влаштування літніх таборів для худоби;

- будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних);

- миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

- влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов’язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Водні об’єкти, які віднесено до територій та об’єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених ЗУ «Про природно-заповідний фонд України».

Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Його здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві ради та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по водному господарству, їх органи на місцях та інші державні органи відповідно до законодавства.

Державне управління в галузі використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів охоплює різні функції, основними з яких є державний облік вод і ведення державного водного кадастру, стандартизація і нормування в цій галузі, економічне регулювання заходів та охорона вод, державний контроль за використанням і охороною вод.

Стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод шляхом встановлення комплексу взаємопов’язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об’єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.

Для оцінки можливостей використання води з водних об’єктів для потреб населення та галузей економіки встановлюються нормативи, які забезпечують безпечні умови водокористування, а саме:

- гранично допустимі концентрації речовин у водних об’єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарських та інших потреб населення;

- гранично допустимі концентрації речовин у водних об’єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства;

- допустимі концентрації радіоактивних речовин у водних об’єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення.

У разі необхідності для вод водних об’єктів, які використовуються для лікування, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування.

Нормативи екологічної безпеки водокористування розробляються і затверджуються:

- Міністерством охорони здоров’я України та Національною комісією з радіаційного захисту населення України – для водних об’єктів, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення;

- Міністерством аграрної політики України – для водних об’єктів, вода яких використовується для потреб рибного господарства.

Нормативи екологічної безпеки водокористування вводяться в дію за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України.

Для оцінки екологічного благополуччя водних об’єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів встановлюється екологічний норматив якості води, який містить науково обґрунтовані значення концентрації забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об’єктів визначається відповідними категоріями якості води.

Екологічний норматив та категорії якості води водних об’єктів розробляються і затверджуються Мінекоресурсів і Міністерством охорони здоров’я.

Відповідальність за порушення водного законодавства передбачена Водним кодексом України та іншими актами. Так, кодекс передбачає, що порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

- самовільному захопленні водних об’єктів;

- забрудненні та засміченні вод;

- порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

- руйнуванні русел річок, струмків та водостоків або порушенні природних умов поверхневого стоку;

- введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

- в недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

- самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів);

- порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні правил ведення державного обліку чи внесення недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

- використанні земель водного фонду не за призначенням;

- неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об’єктах;

- порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення тощо

Повітряне середовище є однією із найважливіших умов життя, невід’ємною складовою частиною довкілля. Повітряне середовище виконує різне призначення, основними видами якого є біологічне, транспортне та виробниче. Атмосфера залежно від висоти над поверхнею Землі поділяється на тропосферу (до висоти 18 км), стратосферу (до 50 км), мезосферу (до 50 км) та інші шари, які поступово переходять у міжпланетний простір. Основне значення для правового регулювання з метою охорони від забруднення і шкідливого впливу мають мезосфера, в якій зосереджено до 90% повітря і озоносфера – збагачений озоном шар стратосфери (на висоті 20-50 км) і затримує сонячне ультрафіолетове випромінювання. Охорону, використання та відтворення якості атмосферного повітря регулює ЗУ «Про охорону атмосферного повітря».

Питання захисту озонового шару атмосфери переважно регулюються нормами міжнародного екологічного права.

Повітряне середовище, крім біологічного значення і використання основних його компонентів як сировини (кисень, азот, аргон) допоміжних матеріалів (для окислення, охолодження), ще використовується як просторове середовище (простір) для транспортних сполучень. Це його призначення і регулюється Повітряним кодексом України, міжнародними договорами та угодами, зокрема Угодою країн СНД про цивільну авіацію та про використання повітряного простору, Угодою країн – членів СНД про використання повітряного простору.

Серед глобальних проблем людства, які пов’язані з негативним впливом на атмосферу, і можуть призвести до знищення не тільки людей, а й усього живого на Землі, є зміна клімату внаслідок так званого парникового ефекту, загрози ядерної ночі і ядерної зими як катастрофічні наслідки ядерної війни, озонові діри в атмосфері, кислотні дощі, тютюновий дим.

Законодавство України про охорону атмосферного повітря є складовою частиною природоресурсового законодавства.

Основним джерелом атмосферного законодавства є Закон України «Про охорону атмосферного повітря», який регулює питання стандартизації і нормування в цій галузі, організаційно-правових заходів щодо охорони атмосферного повітря, додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об’єктів. Значне місце в законі приділено питанням регулювання відносин у галузі використання атмосферного повітря, економічного механізму забезпечення його охорони, а також контролю, державного обліку та моніторингу охорони атмосферного повітря, а також питанням правопорушень щодо атмосферного повітря і відповідальності за них та міжнародним відносинам у цій галузі.

Відносини у галузі охорони та використання атмосферного повітря регулюються, крім того, загальними нормами ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими нормативно-правовими актами.

Серед найважливіших напрямів державного регулювання відносин у галузі використання і охорони атмосферного повітря є стандартизація і нормування в цій галузі; вимоги щодо використання атмосферного повітря як сировини виробничого призначення; додержання встановлених вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об’єктів, здійсненні інших організаційних та екологічних заходів щодо охорони атмосферного повітря тощо.

Екологічна стандартизація і нормування провадяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної безпеки.

Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря насамперед визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря, встановлюють інші вимоги щодо охорони і використання атмосферного повітря, які є обов’язковими для виконання. Такі стандарти у цій галузі розробляються і вводяться в дію Мінекоресурсів та Міністерством охорони здоров’я.

Поряд із стандартами в галузі охорони атмосферного повітря встановлюються різні види нормативів, найголовнішими з яких є:

- нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

- нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами;

- граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів;

- нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;

- нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Відповідно до законодавства України нормативи у галузі охорони атмосферного повітря розробляються і затверджуються спеціально уповноваженими на те органами залежно від їх виду і призначення.

Серед заходів щодо охорони атмосферного повітря законодавством передбачається, що викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватись тільки за дозволами, які видаються органами Мінекоресурсів в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Обсяги цих викидів визначаються на основі нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря.

Серед інших найважливіших заходів щодо охорони атмосферного повітря законодавством передбачаються:

- обмеження, тимчасова заборона (зупинення) або припинення викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;

- регулювання рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;

- в регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат;

- відвернення і зниження шуму;

- відвернення і зменшення забруднення атмосферного повітря автотранспортом та іншими пересувними засобами та установками;

- виконання вимог щодо охорони атмосферного повітря виробничими, побутовими та іншими відходами, при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив та інших препаратів, при видобуванні корисних копалин та проведенні вибухових робіт тощо.

Законодавство України передбачає також організаційно-економічні заходи щодо забезпечення ефективного використання та охорони атмосферного повітря:

- встановлення лімітів та нормативів плати за використання повітря як сировини основного виробничого призначення;

- встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інших шкідливих впливів на нього;

- встановлення нормативів плати і розмірів платежів за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інші шкідливі впливи на нього, а також нормативів плати за перевищення встановлених лімітів викидів;

- надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря.

Управління в галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та самоврядування, а також спеціально уповноважені органи державного управління в цій сфері, а саме: Мінекоресурсів, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство внутрішніх справ та їх органи на місцях.

Однією з найважливіших функцій управління в галузі використання і охорони атмосферного повітря є екологічний контроль, який спрямовується на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону і використання атмосферного повітря всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Державний контроль у галузі охорони і використання атмосферного повітря здійснюється:

- місцевими органами державної виконавчої влади;

- Мінекоресурсів та його органами на місцях;

- Міністерством охорони здоров’я та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної безпеки (ГДК забруднюючих речовин, ГДР акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу), інших правил і нормативів, спрямованих на запобігання негативному впливу на здоров’я людей;

- державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, встановлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки;

- іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування.

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями, іншими органами в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного повітря. Підприємства, установи, організації та інші органи зобов’язані здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів у атмосферне повітря від забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів, оснащенням їх приладами, необхідними для постійного нагляду за ефективністю очищення, додержанням нормативів викидів забруднюючих речовин і рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів та додержанням інших вимог законодавства у галузі охорони атмосферного повітря.

Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища відповідно до ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища».

Правопорушеннями у галузі охорони атмосферного повітря є:

- порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

- перевищення лімітів та нормативів ГДК викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря;

- перевищення нормативів ГДР шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря;

- здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

- проектування і будівництво об’єктів з порушенням норм і вимог щодо охорони і використання атмосферного повітря;

- відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря тощо.

Законодавством України передбачаються юридичні гарантії, які спрямовані на забезпечення дотримання законодавства про повітряне середовище. Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, несуть відповідальність згідно вимог актів законодавства України: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну і матеріальну.

Дата добавления: 2014-01-11