Класифікаційні ознаки цін

Тема 2. Загальна класифікація цін

Ціни обслуговують різні галузі виробництв, призначаються на різні види продукції (робіт, послуг), а також використовуються як продав­цями, так і покупцями. Для кожної зазначеної цілі використовуються свої види цін. їх номенклатура в сучасному світовому товаровироб-ництві є значною, тому їх слід знати у всій різноманітності.

Розрізняють оптові ціни на продукцію виробничо-технологічного призначення і на товари народного споживання. Оптові ціни на про­дукцію виробничого призначення мають широку сферу дії і є кінце­вими, а на товари народного споживання - проміжними. Товари виробничого призначення можуть реалізуватися безпосередньо спо­живачам (за оптовою ціною виробника) і через посередників (за оп­товою ціною торгівлі).

Оптова ціна підприємства (відпускна ціна) являє собою ціну ви­робника продукції, за якою підприємство реалізує вироблену про­дукцію оптово-збутовим організаціям, за державним контрактом, посередницьким та іншим підприємствам і організаціям. У ринковій економіці такі ціни повинні забезпечувати більшості підприємств галузі умови для простого й розширеного відтворення виробництва. Інакше кажучи, підприємство, яке реалізує продукцію за оптовими цінами, повинно відшкодувати свої витрати на виробництво та реа­лізацію продукції й отримати такий розмір прибутку, який забезпе­чив би йому умови для виживання в умовах ринку. В іншому випадку за умов жорсткої конкуренції воно може розоритися й стати банкру­том.

Оптова ціна підприємства визначається при виході товару на ри­нок і дає обгрунтування доцільності такого виходу. Ринкові ж ціни можуть суттєво відрізнятися від цієї ціни залежно від ситуації на ринку та умов споживання товару. Інформацію про оптові ціни підприєм­ства містять каталоги, проспекти, прейскуранти фірм. Забезпечення достовірної інформації про оптову ціну підприємства є однією з пе­редумов запровадження ринкових відносин в Україні.

За оптовими цінами виробника підприємство продає свою про­дукцію іншим підприємствам, а також підприємствам оптової торгівлі. Ці ціни використовуються на підприємстві при плануванні, обліку і аналізі товарної і реалізованої продукції, прибутку та інших вартісних показників діяльності підприємств, а також у розрахунках економічної ефективності виробництва, інвестиційних проектів його технічного переозброєння, доцільності одержаних кредитів та ін.

Оптова ціна підприємства включає витрати виробництва й реалі­зації та прибуток підприємства, а також податок на додану вартість та акциз по підакцизних товарах (див. мал. 3).

Різновидом оптової ціни підприємства-виробника є трансферт­на (внутріфірмова) ціна. Вона являє собою ціну, за якою підприєм­ство (трест, концерн чи транснаціональна корпорація) реалізує про­дукцію, роботи й послуги своїм підрозділам (філіалам, дочірнім підприємствам). За цією ціною здійснюється обмін комплектуючи­ми, матеріалами, напівфабрикатами, послугами (у т.ч. управлінсь­кими і платежами відсотків за кредит) усередині підприємства. Транс­фертна ціна призначена для відшкодування витрат та забезпечення необхідного прибутку кожного філіалу, стимулювання його до більш раціонального господарювання. Ціни на внутріфірмові поставки вва­жаються конфіденційними, тобто не розголошуються і, як правило, істотно відрізняються від ринкових цін. Вони можуть бути як вищи­ми, так і нижчими за ринкові. Важливо, щоб у результаті викорис­тання трансфертних цін кінцева продукція підприємства мала ціну нижчу, ніж ринкова.

Використання трансфертних цін дає змогу істотно підвищити конкурентну спроможність підприємства. Це може бути здійснено за рахунок зниження цін на сировину й матеріали, послуги, які нада­ються дочірніми підприємствами, що помітно підвищує конкурен­тоспроможність кінцевої продукції. Понижені трансфертні ціни де­коли використовуються також для зменшення митних зборів та в інших цілях. Однак це суперечить антимонопольному законодавству України. Різновидом трансфертних цін виступають розрахункові ціни, що використовуються в окремих галузях української економі­ки (вугільній, цементній, скляній).

Іншим різновидом оптових цін виробника є закупівельні ціни. Закупівельні ціни являють собою ціни, за якими сільськогосподарські виробники (кооперативні, державні, фермерські, особисті підсобні господарства) продаютьсвою продукцію державним, кооперативним та приватним заготівельним, переробним та торговельним фірмам. Закупівельні ціни застосовуються також при заготівлі продукції хут­рового звірівництва, рибництва, закупках вторинної сировини. Зас­тосування таких цін звільняє сільськогосподарські підприємства від витрат, пов'язаних із транспортуванням, зберіганням та реалізацією продукції. В сільському господарстві колишнього СРСР застосову­валися диференційовані за зонами закупівельні ціни та система над­бавок (знижок) до них. Такі закупівельні ціни та система надбавок (знижок) установлювались централізовано й періодично перегляда­лися. Проте більшість господарств була хронічно низькорентабель­ною або й збитковою, а необхідний паритет¹ в обміні між промисло­вістю та сільським господарством був відсутній. У ході сучасної аграр­ної та загальної реформ в Україні сфера застосування закупівельних цін звужується, а договірних — розширюється. На практиці закупі­вельні ціни для окремих господарств трансформуються в середні ціни фактичної реалізації, в яких враховані ціни та кількість продукції, що продана через різні канали реалізації (заготівельним організаціям, через прямі зв'язки з роздрібною торгівлею, на колгоспному ринку тощо). Закупівельні ціни, що функціюнують у сфері договірної (вільної) торгівлі, встановлюються залежно від попиту й пропозиції.

За своїм складом закупівельна ціна включає витрати, прибуток і ПДВ.

Ще одним різновидом оптових цін є біржові ціни, які використо­вуються при операціях на біржі. Вони поряд із співвідношенням по­питу і пропозиції до моменту постачання товару враховують також величину відсотка за кредит, затрати на фінансування біржових опе­рацій, витрати на страхування і зберігання товару, комісійні броке­ру. За нормальної кон'юнктури біржові ціни найчастіше вищі, ніж за наявний товар. Особливості встановлення та застосування біржових Цін буде розглянуто у наступних темах.

Оптова ціна промисловості (торгівлі) являє собою ціну, за якою підприємства та організації-споживачі закуповують продукцію у по­стачальницько-збутових (оптових) організацій. Вона, крім оптової тни підприємства, включає постачальницько-збутову (оптову) націнку або знижку та податок на додану вартість збутових і транспор­тних організацій (див. мал. 3).

Постачальницько-збутова (оптова) націнка (знижка) — це ціна за послугу з постачання та збуту. Як і всяка інша ціна, вона повинна компенсувати витрати постачальницько-збутових (оптових)органі-зацій та забезпечити прибуток. До витрат таких організацій належать: вантажно-розвантажувальні роботи, складування, зберігання, підсортування, доведення продукції до вимог споживачів, аморти­зація основних засобів, витрати на опалення, освітлення, енергетичні витрати на технологічні потреби та інше.

Роздрібні ціни — це ціни, за якими населення купує товари у при­ватній, кооперативній та державній торгівлі. Роздрібні ціни є, як пра­вило, кінцевими цінами. Роздрібні ціни складаються з оптових цін, витрат і прибутку торгових організацій. Якшо товар надходить до торгових організацій безпосередньо від виробника, то у такому ви­падку роздрібна ціна складається з оптової ціни виробника і торго­вої націнки. Якщо канал руху товару від виробника до кінцевого спо­живача проходить через постачальницько-збутову організацію, то вона складається з ціни оптової торгівлі і роздрібної торгової націнки. За роздрібними цінами організації роздрібної торгівлі і продавці на вільному ринку реалізують товари кінцевому споживачу - населен­ню. Особливим різновидом роздрібної ціни є ціни на продукцію зак­ладів громадського харчування, тарифи¹ на послуги (побутові, ко­мунальні, туристичні, транспортні, розважальних закладів), ціни на житло, гаражі. Якшо товари купуються з одночасною виплатою або перерахунком грошей, то роздрібні й оптові ціни набувають форми готівкових, а якщо з відстроченням виплати - кредитних.

Роздрібні ціни тісно пов'язані з іншими видами цін. На рівень, співвідношення, динаміку роздрібної ціни впливають споживчий попит, рух грошових доходів, інфляція, мода, національні особли­вості. Підприємці мають справу з роздрібними цінами при визначенні ціни кінцевої реалізації товару, проведенні маркетингових дослід­жень, встановленні рівня оплати праці, соціальних трансфертів, а також при оцінці граничного рівня оптових та закупівельних цін. Роздрібні ціни можуть відрізнятися за поясами та регіонами країни, бути постійними, тимчасовими, сезонними. На товари-новинки та товари підвищеного попиту можуть встановлюватись підвищені роздрібні ціни.

Особливим різновидом роздрібних цін є ціни комісійної та аукці­онної торгівлі.

Аукціонна ціна — це ціна, шо склалася під час реалізації товарів на аукціонах у процесі зміни початкової (відправної) ціни, оголошеної аукціоністом, у бік підвищення або зниження. Така ціна може істот­но відрізнятися від ринкової, оскільки відображає унікальні та рідкісні властивості й ознаки товарів. Рівень аукціонної ціни визна­чається за принципом «хто дає більшу ціну». Розрізняють два спосо­би вторговування цін на аукціонах: аукціони з підвищенням і зни­женням цін. Ціна аукціону значною мірою залежить від рівня про­фесіоналізму особи, яка проводить аукціон.

Ціни комісійно'порпвлі застосовуються при продажу товарів і про­дуктів на комісійних засадах.

Розглянуті види цін можуть бути базовими (базисними) та лімітними.

Базові ціни встановлюються на попередні види продукції визна­ченого призначення з фіксованими параметрами якості. При поста­чанні товару з параметрами, що відрізняються від базових, рівні цін визначаються за допомогою надбавок і знижок базової ціни, які вра­ховують зміни в якості товару.

Товаровиробник може встановлювати на нові види продукції лімітну, тобто максимально допустиму ціну, яка забезпечить заці­кавленість споживачів у використанні нової продукції. Отже, лімітна ціна — це граничнодопустимий (верхній) рівень ціни нової продукції. Визначається вона на підставі вартісної оцінки поліпшення спожив­чих властивостей продукції, яке забезпечує відносне здешевлення її для споживача. Лімітна ціна визначається на початкових етапах роз­роблення (проектування) нової продукції і використовується для тех-ніко-економічних розрахунків, обгрунтування доцільності її вироб­ництва, встановлення договірних або прейскурантних цін.

2.2. Види цін і тарифів залежно від ступеня само­стійності підприємств

За ступенем самостійності підприємства в ціноутворенні ціни (тарифи) можуть бути вільними, договірними (контрактними), ре­гульованими та фіксованими.

Вільні ціни в ринкових умовах встановлюються виробником то­вару (послуги) самостійно у відповідності з прийнятою на під­приємстві ціновою політикою; вони формуються на підприємстві та затверджуються його керівником. Такі ціни встановлюються на ті види продукції, шо не входять до державного переліку фіксованих та регульованих цін. Регулятором вільних цін є лише попит і пропози­ція на товари визначеної якості. Механізм установлення таких цін орієнтований на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товару та запобігання ажіотажного попиту й спекуляції. У відпускних вільних цінах враховуються собівартість продукції, по­даток на додану вартість та прибуток від реалізації товарів.

Держава може лише опосередковано впливати на механізм фор­мування вільних цін шляхом зміни кон'юнктури ринку. Наприклад, установлення певних «правил гри» на ринку за допомогою заходів, які обмежують недобросовісну конкуренцію і монополізацію ринку. Для цього впроваджуються заборони на горизонтальне й вертикаль­не фіксування цін, цінову дискримінацію, демпінг, недобросовісну цінову рекламу.

Різновидом вільних цін є прейскурантні ціни і ціни каталогу.

Прейскурантні ціни використовуються при купівлі товару як на внут­рішньому ринку, так і в міжнародній торгівлі, і містяться в прейскуран­тах, які видаються підприємством (найчастіше виробником товару). Вони належать до категорії довідкових цін, які публікуються продав­цем. Прейскуранти фірм (цінники)¹ є інформацією неперіодичного ха­рактеру, досить деталізованою і достовірною. Такі ціни широко вико­ристовуються в автомобільній промисловості, сільськогосподарському машинобудуванні, виробництві обчислювальної техніки тошо.

Ціни каталогу (проспекту) - це офіційні ціни, які публікуються в каталогах і проспектах фірм, підприємств і організацій оптової торгівлі. Вони є цінами довідкового характеру, що публікуються не­регулярно і, як правило, продавцем товару. Використовуються такі ціни як на внутрішньому ринку, так і в міжнародній торгівлі. До цієї категорії цін належать ціни покупця, ціни продавця, ціни нетто.

Ціна покупця являє собою фактичну грошову суму купівлі това­ру на ринку, за якою здійснюється угода купівлі-продажу або за якою покупець готовий купити товар. Формування ринкової ціни як ціни покупця (на ринку покупця) означає, що фактична ціна складається на заниженому рівні, шо відображає економічні інтереси покупця.

Ціна продавця формується в умовах переважання попиту над пропозицією (ринок продавця). Така ціна є стимулом для розширен­ня виробництва даного товару і відображає економічні інтереси про­давця, який прагне продати його якнайдорожче.

Ціна нетто не включає знижки і надбавки, пов'язані з різними умовами постачання. Це - чиста ціна товару на місці його купівлі-продажу. Ціна нетто для покупця є сумою, фактично сплаченою про­давцю, а для продавця — фактичною виручкою від продажу товару з врахуванням витрат у зв'язку зі здійсненням угоди.

Договірні ціни встановлюються у договорі між продавцем і покуп­цем за згодою сторін. Головна їх відмінність від твердої прейскурант­ної ціни полягає в тому, що вони можуть змінюватися за взаємною згодою сторін. Договірні ціни є важливим елементом системи цін у ринковій економіці. Тому в Україні з переходом до ринкових відно­син сфера застосування цих цін суттєво розширюється. Разом із цим за умов монополізованого ринку договірні ціни можуть бути формою диктату продавця, способом завищення цін з метою отримання над­прибутку. Для уникнення таких ситуацій держава повинна здійсню­вати прямий вплив на формування договірних цін шляхом проведен­ня ефективної антимонопольної політики, а також і побічний вплив — через прогресивне оподаткування прибутку, захист прав спожи­вачів тощо.

Якщо договір укладається між суб'єктами різного громадянства, а платежі виконуються в іноземній валюті, він називається контрак­том, а ціни, вказані в ньому, — контрактними. Договірні (контрактні) ціни ще називаються цінами купівлі-продажу (цінами реалізації, рин­ковими цінами), вони визначаються умовами поставки товару.

Регульовані ціни встановлюються регіональними органами ціно­утворення, що функціонують при відповідних виконавчих органах влади. Управління з питань цінової політики при державній адміні­страції визначає для таких цін граничні рівні, перевищення яких є неприпустимим. Регулювання їх здійснюють органи ціноутворення в установлених верхніх та нижніх межах ціни на основі коефіцієнтів зміни цін шляхом прямого обмеження їх зростання або зниження, встановлення граничних рівнів цін, граничних відхилень від фіксо­ваних цін, встановлення граничного рівня рентабельності, залежно від граничного розміру торговельних та постачальницько-збутових надбавок (націнок) у ціні кінцевої реалізації деяких товарів, установ­лення граничних значень елементів ціни. Існують й інші аналогічні методи регулювання. Так, на нову техніку ціни обмежуються залеж­но від корисного ефекту від її споживання. На продукцію, призначе­ну для заміщення імпортних товарів, ціни встановлюються не вище рівня світових цін, для вторинних ресурсів — не вище ціни на пер­винні ресурси. Номенклатура товарів, на які встановлюються регу­льовані ціни, визначається та змінюється державними органами у межах їх компетенції. Перелік деяких регульованих цін на продук­цію (товари, послуги) поданий у додатку А.

В Україні, починаючи з травня 1996 р., державне регулювання цін на промислову продукцію й послуги здійснювалося з допомогою граничних цін і тарифів та побічно регульованої ціни. Перший вид цін установлюється державою на продукцію, ресурси і послуги, які справляють істотний вплив на загальний рівень і динаміку цін у економіці, виробництво яких зосереджено в монопольних структурах. Такі ціни встановлювалися насамперед на вугілля, електроенергію, газ. По­бічне регулювання цін здійснюється державою централізовано за допомогою впровадження граничного рівня рентабельності на такі соціально значимі види продукції, як хліб і хлібобулочні вироби, ди­тяче харчування.

У країнах із розвинутою ринковою економікою державне регу­лювання цін в окремих галузях і сферах економіки здійснюється за допомогою цін підтримки. Ціни підтримки являють собою встанов­лені законом і визначені урядом мінімальні ціни, дешевше яких про­давець товару чи послуги не може їх пропонувати покупцям. Сфе­рою функціонування цін підтримки є ті галузі економіки, в яких у довгостроковому періоді темпи зростання ринкових цін на кінцеву продукцію підприємств, як правило, істотно відстають від темпів зро­стання цін на матеріально-технічні ресурси, які вони закуповують у підприємств інших галузей. Це означає, що для досягнення парите­ту обміну між галузями або наближення до нього уряду необхідно встановлювати на кінцеві товари й послуги ціни підтримки, що вищі рівноважних на ринку. Такі ціни дають змогу зберегти на прийнят­ному рівні паритет цін між підприємствами, що належатьдо низько­рентабельних галузей, та підприємствами, які постачають для них матеріально-технічні ресурси. Ціни підтримки встановлюються, на­приклад, урядом США на продукцію фермерів. Це має велике зна­чення для стабілізації та підвищення доходів фермерів, проте при­зводить до негативних наслідків, які проявляються в утворенні у країні надлишків аграрної продукції, збитках споживачів, зростанні міжнародних витрат та ін.

У США система регулювання цін на продукцію фермерських гос­подарств уведена в практику в 1933 році. Центральне місце в ній на­лежить заставним цінам та заставним операціям товарно-кредитних корпорацій (ТКК). Заставні ціни виконують функцію мінімальних гарантованих цін. Вони захищають фермерів від зниження цін на аг­рарну продукцію і гарантують мінімальний рівень прибутку від реа­лізації цієї продукції. Заставні операції ТКК передбачають надання фермерам кредиту під заставу продукції. При цьому заставлена про­дукція може бути прийнята на склади ТКК чи залишатися на збері­гання у фермерів. Сума кредиту залежить від обсягу зданої продукції та заставних цін. У разі зниження ринкових цін фермери можуть пе­редавати заставу у власність ТКК, тоді заставна ціна стає мінімаль­ною ціною реалізації. Якщо ж рівень ринкових цін вище від застав­них, фермери можуть отримувати заставу назад, повернути позику та відсотки за неї й реалізувати продукцію на вільному ринку. У пері­од сприятливої кон'юнктури та високих цін фермери не мають по­треби у заставних операціях ТКК. За таких умов заставні ціни прак­тично не впливають на рівень ринкових цін. У період виникнення труднощів зі збутом та зниження цін на аграрну продукцію фермери значну частину своєї продукції реалізують за заставними цінами. Ціни на пшеницю, рис, кормове зерно, арахіс, бавовну й тютюн ТКК підтримує здебільшого через заставні операції та закупівлю цих про­дуктів у фермерів за заставними цінами, а ціни на молочну продук­цію — через закупівлю лишків вершкового масла, сиру, молочного порошку у переробних фірм. Для того щоб ТКК не збила цін на внут­рішньому ринку, за законом 1985 року їй заборонено реалізувати усе­редині країни свої запаси зерна за цінами, нижчими 115 % заставної ціни, а рису — 105%.

Крім заставної ціни функцію підтримки доходів фермерських гос­подарств у США виконує цільова ціна. На відміну від заставної цільова ціна визначає не рівень ринкових цін, а нижній рівень доходів фер­мерських господарств. Така ціна не функціонує на ринку, а застосо­вується в розрахунках із метою визначення компенсаційної цінової надбавки, яку визначають як різницю між цільовою ціною й ціною реалізації (чи заставною ціною, якшо продукція реалізована через ТКК). Компенсаційна цінова надбавка дозволяє фермерам відшко­довувати втрати їх прибутків від нижчих ринкових цін на аграрну продукцію у порівнянні з цільовою ціною. Така компенсація у да­ний час виплачується у формі прямих урядових субсидій для вироб­ників усіх видів зерна й бавовни.

Головні функції заставної й цільової цін полягають у захисті фер­мерів від зниження рівня ринкових цін, гарантуванні мінімального рівня прибутку від реалізації аграрної продукції та підтримці фер­мерських прибутків. Дворівнева система підтримки цін на аграрну продукцію у США дає можливість вирішити дві проблеми: по-пер­ше, підтримати рівень фермерських доходів від реалізації аграрної продукції за рахунок споживачів; по-друге, регулювати експорт аг­рарної продукції.

Таким чином, цінова підтримка є економічно виправданою для тих галузей, де через об'єктивні причини доходи нестабільні й відносно низькі порівняно з іншими галузями або виникає потреба підтримки виробництва певних видів товару в країні на заданому рівні. До таких гаіузей економіки повною мірою належить сільське господарство.

В Україні згідно із Законом про стимулювання розвитку сільсько­го господарства на період 2001 -2004 років запроваджуються заставні Ціни (ціни підтримки) і регулювання доходів сільськогосподарськ их товаровиробників через систему державних дотацій та субсидій. У цьому законі заставна ціна (ціна підтримки) визначається як «гаран­тована державою ціна продукції, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва».

На виконання зазначеного закону Міністерством аграрної полі­тики України, Міністерством економіки і Державною акціонерною компанією «Хліб України» затверджена «Методика встановлення рівня заставних цін на зерно для здійснення заставних закупок у сільськогосподарських товаровиробників». У цій методиці подана уточнена редакція визначення заставних цін, де заставні ціни визна­чаються як «мінімальні ціни, які забезпечують відшкодування про­гнозованої нормативної собівартості зерна та мінімальний прибуток, необхідний для простого відтворення виробництва». Згідно з Мето­дикою рівень заставних цін розраховується за формулою

Ц„ = с_пс(і+р /юо),

де Ц_заст — заставна ціна;

С_пс — прогнозована собівартість;

Р_мін — мінімальна рентабельність.

При розрахунку заставних цін враховується фактична та прогно­зована кон'юнктура внутрішнього та світового зернових ринків. Рівень заставних цін використовується для розрахунку обсягів фінансуван­ня, необхіднихдля здійснення заставної закупівлі зерна. Механізм за­ставних цін на зерно впроваджується для стимулювання виробництва зерна, підтримки вітчизняних сільськогосподарських товаровироб­ників та подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу й цін на зерно та хлібопродукти.

З метою забезпечення розширеного відтворення підприємств га­лузей, в яких норма прибутку на авансований капітал нижче від се­редньої по народному господарству, державою можуть також вводи­тися еквівалентні ціни. Рівень таких цін визначається як сума серед-ньогалузевих нормативних витрат прибутку, який розраховується відповідно до середньої по народному господарству норми прибутку на авансований капітал. У випадках реалізації продукції за держав­ними програмами за цінами, нижчими від еквівалентних, товарови­робникам повинна компенсуватися різниця в цінах. По суті еквіва­лентні ціни є однією з різновидностей цін підтримки, в яких видозмі­нюється методика встановлення їх рівня.

Фіксовані ціни на товари розробляються відповідними державни­ми органами та запроваджуються управлінням з питань цінової політики при державній адміністрації. Вони залишаються незмінними по всій території та протягом усього періоду їх дії. В сучасних умовах такі ціни встановлюються на окремі види стратегічної сировини, дорогоцінні та рідкоземельні метали, продукцію військового призначення тощо. Існу­ють такі форми фіксування цін, як прейскурантні ціни, «заморожуван­ня» вільних ринкових цін, фіксування монопольних цін. У країнах із розвинутою ринковою економікою такі ціни, як правило, встановлю­ються в екстремальних ситуаціях: під час стихійних лих, гострого дефі­циту товарів, війни тощо. З активізацією ринкових відносин в Україні сфера застосування фіксованих цін постійно звужується.

Як регульовані, так і фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що значно впливають на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне значення, а також на про­дукцію, роботи і послуги, виробництво яких зосереджено на підприє­мствах, що посідають монопольне становище на ринку.

Дата добавления: 2014-01-11