Дослідження особистості потерпілого

Останнім часом важливе місце в криміналістичних дослідженнях відводиться ролі жертви в генезисі самого злочину, її міжособистісним зв'язкам і стосункам із злочинцем. Понад 65% жертв в момент вбивства перебували в нетверезому стані, а більше половини з них вживали спиртні напої разом із засудженими безпосередньо перед скоєнням злочину.

Дослідження показують, що кожен восьмий потерпілий не працював, більше 10% вели паразитичний спосіб життя, в 40% випадків поведінка потерпілих перед злочином була аморальною або протиправною, в тому числі і провокаційною. Такі особливості особистості та поведінки потерпілих могли сприяти збільшенню ризику скоєння стосовно них важких протиправних дій.

Взаємозв'язок і взаємозумовленість особистості та негативної поведінки потерпілого до злочину і динаміку психологічного механізму їх розвитку можна певною мірою простежити на прикладі прояву деяких встановлених дослідженнями морально-психологічних рис у частини потерпілих від вбивств, нанесення тілесних ушкоджень та згвалтувань, скоєння яких провокувало поведінку потерпілих. Домінуючими за стійкістю та значенням в структурі морально-психологічного образу потерпілих були такі якості, як агресивність, деспотизм у відношенні близьких, неуживчивість, схильність до вживання алкоголю, статева розбещеність, нерозбірливість у виборі знайомих, зокрема внаслідок схильності до веселого проведення часу при не виправданою обставинами довірливості. Багато хто з них обумовлюють скоєння різних за характером злочинів.

Важливим регулятором поведінки особистості є рівень розвитку її самооцінки. У дослідженнях вітчизняних і зарубіжних психологів підкреслюється, що в підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимогу авторитетних дорослих, але й через власні вимоги. Головним критерієм в оцінці себе стають морально-психологічні аспекти взаємин підлітка з іншими людьми.

В процесі психологічного аналізу жертви важливим є аналіз її ціннісних орієнтацій, одного з основних структурних утворень зрілої особистості. Ціннісні орієнтації обумовлюють спрямованість особистості, визначають позицію людини.

Як правило, показання потерпілого є одним із джерел доказів і займають самостійне місце в системі доказів. Вони мають багато спільних рис з показаннями свідків, однак не можуть ні ототожнюватися з ними, ні розглядатись як їх різновид. Від показань свідків свідчення потерпілого відрізняються як за своїм суб'єкту, так і за процесуальною природою та змістом. Ці свідчення даються особою, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду і яка за своїм процесуальним становищем, є учасником процесу. Потерпілий наділений правами, що забезпечують йому можливість домагатися задоволення своїх законних інтересів, порушених конкретним злочином.

Показання потерпілого відрізняються від показів свідків і за процесуальною природою: вони не тільки джерело доказів, але й засіб захисту його інтересів. В них може бути виражене і ставлення потерпілого до скоєного злочину, можуть міститися його пояснення тих чи інших фактів, висунуті ним версії, аргументи і їх обгрунтування. Інтереси потерпілого повністю відповідають завданню встановлення істини у випадках, коли потерпілий зацікавлений у розкритті злочину і викритті його справжнього винуватця. Специфічні риси показань потерпілого повинні враховуватися при дослідженні та оцінці їх. Потерпілий обов'язково повинен бути допитаний, бо дача свідчень є його гарантованими законним правом як учасника процесу..

Показання потерпілого є важливим процесуальним документом, який потрібно оцінити з точки зору його доказового значення, знаючи особливості особистості потерпілого. Дуже важливий фактор в розслідуванні злочину - правосвідомість потерпілого. Від того, наскільки нетерпимо відноситься потерпілий до правопорушень, хоче допомогти слідству і правосуддю, часто залежить достовірність і точність його свідчень.

Слідчому дуже важливо встановити психологічний контакт з потерпілим, враховуючи його психічний стан та індивідуальні особливості, і таким чином забезпечити повноту і точність показань. Вивчення психофізіологічних властивостей потерпілого, сили, рухливості нервових процесів, типу вищої нервової діяльності, темпераменту допомагає визначити можливість здійснення потерпілим тих чи інших дій, а в цілому - створити правильну картину події. Ці якості необхідно враховувати і при встановленні такту з потерпілим, організації слідчих дій.

Дії злочинця, наслідки злочинного діяння нерідко призводять потерпілого в стан сильного душевного потрясіння, збудження, страху, важкої депресії, гніву, обурення, відчаю, розгубленості. Без урахування цих особливостей, їх правильного психологічного аналізу, зняття стресового стану потерпілого важко розраховувати на повноту і правильність його показань.

З метою виключення помилок у показаннях потерпілого важливо враховувати особливості сприйняття їм у момент скоєння злочину обставин справи, особистості злочинця. Експериментально доведено, що випробовувані їм почуття страху, гніву, сорому, образи і т. п. можуть сприяти спотворення сприйняття, звужуючи його обсяг, приводячи до неправильної оцінки низки фактів, ознак, деталей. При фізіологічному афекті, який зустрічається нерідко в результаті злочинного посягання на особистість, у потерпілого ускладнюється самоконтроль, правильна оцінка своїх дій, погіршується сприйняття реальної обстановки. У подібних станах потерпілий може помилитися, оцінюючи фізичні дані злочинця, кількість правопорушників, характер дій нападників і т. п. Однак сильні переживання, які відчувають потерпілими в момент скоєння злочину, найчастіше роблять їх сприйняття більш глибоким, яскравим, дають можливість надовго запам'ятати багато, навіть незначні деталі, події, ознаки зовнішності злочинця.

Оскільки злочин завдає душевну травму потерпілому, він подумки багаторазово повертається до того, що трапилося, згадуючи різні обставини злочинної події. При цьому потерпілому нерідко вдається згадати якісь суттєві обставини, про які він не повідомив при першому допиті. Ось чому з урахуванням фізичного і психічного стану потерпілого, намагаючись не заподіювати йому зайвих психологічних травм, доцільно в разі необхідності провести повторний допит. Слід мати на увазі, що часті спогади того, що трапилося і пов'язаних з цим переживань активізують розумові процеси потерпілого, підсилюють його прагнення знайти винних. Ось чому потерпілі часто схильні самі висувати численні припущення про те, хто і чому скоїв злочин. Допускаючи, що багато з таких припущень не засновані на будь-яких фактичних даних, слідчий не повинен відкидати їх із порога. По-перше, це допомагає встановленню психологічного контакту. По-друге, у версіях потерпілого цілком може бути здорове зерно. Слідчій практиці відомо чимало випадків, коли припущення потерпілого підтверджувалися в ході розслідування.

Виходячи з того, що потерпілим заподіюється безпосередній збиток діями злочинця, багато криміналісти, посилаючись на особисту зацікавленість потерпілих, приходять до думки про необхідність особливо ретельної перевірки їх свідчень ^1. Справа в тому, що показання потерпілих далеко не завжди об'єктивні. Причин може бути багато. Потерпілий, наприклад, прагне помститися злочинцеві за заподіяні страждання, біль, позбавлення, образи і т. п.; бажає отримати максимальну матеріальну компенсацію в разі засудження правопорушника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливі цілі, перебільшуючи розміри заподіяної йому шкоди; має намір пом'якшити участь звинувачуваного під впливом умовлянь родичів і друзів злочинця, жалю до нього і т. д.; хоче приховати власне непристойна поведінка.

Слідчий повинен постійно мати на увазі можливість такого віктимологічні (жертовного) аспекту в показаннях потерпілого.

Аналіз слідчої практики показує, що нерідко потерпілими виявляються особи, що ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, схильні до конфліктів, сварок.

Необ'єктивність показань потерпілого може пояснюватися також і тим, що він, отримавши ту чи іншу інформацію слідчого про матеріали справи, підпадає під її вплив. У таких випадках показання потерпілого містять відомості не особисто ним сприйняті, а повідомлені іншими особами. Невідповідність показів потерпілого справжнім обставиною справи іноді є наслідком сором'язливості, збентеження, незручності при необхідності розповісти про дії злочинця або про власні дії в момент скоєння злочину. Такі ситуації виникають, зокрема, при допиті потерпілих у справах про статеві злочини. Показання потерпілого можуть не відповідати дійсності й тому, що він побоюється помсти з боку злочинця, його співучасників, родичів і друзів.

Фактором, що впливає на показання потерпілого, може виявитися
навіювання навмисне або ненавмисне. В більшій мірі
це характерно для неповнолітніх потерпілих, але навіюванню
можуть бути піддані і дорослі. Потерпілі взагалі сугестивності більше, ніж свідки, особливо тоді, коли вселяється відомості відповідають їх інтересам. Неповнота, неточність даних потерпілого також сприяє навіюванню. Для того щоб уникнути шкідливої ​​дії навіювання, на допиті передбачені певні процесуальні заходи, зокрема заборонені навідні питання, які можуть підказати потерпілому бажану відповідь.

На закінчення можна сказати, що особистість потерпілого відіграє велику роль для роботи органів правосуддя.

Одне з важливих питань - вивчення особистості потерпілого на попередньому слідстві з метою отримання від нього достовірних свідчень. Таке вивчення проводиться як традиційними методами (спостереження, бесіда, аналіз документів, узагальнення незалежних характеристик), так і специфічними (психологічна експертиза).

Показання потерпілого залежать від багатьох суб'єктивних і об'єктивних чинників. Знання психологічних закономірностей процесу формування показань і їх особливостей у потерпілого, вивчення мотивації останнього допомагають слідчому обрати потрібні тактичні прийоми для отримання достовірних відомостей. Дані про потерпілого використовуються не тільки на допиті, але і при проведенні інших слідчих дій.

Лекція - 7

Дата добавления: 2014-01-11