Методи і засоби виправлення поведінки засуджених

В даний час в США широко обговорюються можливості клінічного підходу до боротьби зі злочинністю, які виходить з вчення Лоброзо про вродженої психічної неповноцінності злочинця. Прихильники цього напряму вважають, що останні технологічні досягнення в біології та медицині свідчать про те, що ставати можливим змінити і навіть контролювати здібності та вчинки людей шляхом прямого впливу на фізіологію і головний мозок. Очікується, що генна інженерія, лікарська терапія психотропними засобами та електростимуляція мозку - реальності сьогоднішнього дня - і повинні внести основний внесок у вирішення цієї проблеми. Професор Гарвардського університету Е. Уїлсон вважає, що скоро можна буде виділити і охарактеризувати специфічні гени, відповідальні за поведінку людини, за його агресивні тенденції. Професор С.Джеффі з університету штату Флорида, пропонує наступні види біологічної терапії злочинців:

1. Хімічна терапія - застосування психотропних лікарських засобів, що впливають на мозок і центральну нервову систему.

2. Електрична, або шокова, терапія, яка застосовується в психіатричній практиці при лікуванні важких випадків депресії і шизофренії.

3. Псіхохірургіі, або нейрохірургія, яка, на думку автора повинна застосовуватися, коли неврологічний стан не піддається лікарської терапії, аутотренінгу та інших методів лікування. Операція полягає в хірургічному руйнуванні негативних нейрональних зв'язків. Даний метод префронтальної лоботомії з успіхом застосовувався при лікуванні злоякісних форм шизофренії в 40-х роках минулого сторіччя, і приводив не тільки до позбавлення від стійкої патологічної симптоматики, а й формуванню своєрідного особистісного дефекту, що відрізняється млявістю, апатією, безініціативність і подчиняемостью в поведінці.

Все це нагадує сценарій фільму «Політ над гніздом зозулі».

Разом з тим, ряд авторів, наприклад, Дж. Оулдер, висловлюють свої сумніви та побоювання у зв'язку із застосуванням псіхохірургіі і пропонують встановити спеціальні заходи контролю за даними операціями. Він вважає, що їх не можна застосовувати особам молодше 21 років, а також політичним і соціальним девиантам (права людини), і використовувати лише по відношенню до серйозно хворим людям, здатним на вбивство і самогубство.

Поряд з БИОПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ методами корекції, широкий розвиток на Заході отримує психокорекція девіантної поведінки за допомогою психоаналізу, гіпнозу, групової психотерапії, раціонально-емоційних методів терапії, методу непрямих рекомендацій, навчальної терапії з контролю над почуттями, модифікації поведінки, діловому спілкуванню та ін Всі ці методи заслуговують на увагу, але в основному як форми індивідуальної психотерапевтичної роботи з особами, які страждають різними психічними та поведінковими розладами.

В цілому клінічний підхід має дуже обмежені можливості і поза широкої соціальної комплексної програми не може принести помітних результатів у справі боротьби зі злочинністю.

Проведені на Заході приватні соціально-психологічні дослідження механізмів злочинної поведінки знайшли свій практичний вихід у різних рекомендаціях і програмах щодо попередження делінкветного поведінки. Однак, вони носять в основному псіхоконсультаціонний, психотерапевтичний та медичний характер. Вони включають формування спеціалізованих служб у школах, які надають допомогу в скрутних випадках педагогічної практики, проводять психолого-пелдагогіческіе консультації для батьків, розробляють програми успішної соціальної адаптації молоді за рахунок групової та індивідуальної психотерапії, впроваджують різні психокорекційні підходи. Спостерігалися пріціденти застосування електро-шокової терапії і нейрохірургії в боротьбі зі злочинністю, але в основному це стосувалося психічно хворих злочинців. Важливе місце в превентивної практиці сучасних цивілізованих країн займає розгалужена мережа соціальних служб і соціальних працівників, які надають підтримку населенню, сім'ї, дітям, молоді в різних кризових ситуаціях. Допомогою соціальних працівників користуються хворі, інваліди, старі, безробітні, емігранти, а також злочинці та особи, які повернулися з місць позбавлення волі. Соціальні працівники допомагають дітям, які залишилися без батьків і зазнають жорстке поводження в сім'ї, одиноким матерям і конфліктним сім'ям. Це знижує рівень ризику розвитку девіантної поведінки у суспільстві.

Однак, західний досвід в чистому вигляді не може бути перенесений в наші умови. Перш необхідне серйозне вивчення специфіки соціально-економічної та социокультуральной ситуації, індивідуальної і суспільної психології, етнічних норм, традицій суспільного й сімейного виховання, з урахуванням яких повинна будуватися вітчизняна соціальна політика та превентивна практика в області пенітенціарної психології.

Слід зазначити, що в Росії є свої традиції превентивної теорії й практики. Для успішної профілактики злочинів необхідно знати всі ті індивідуальні особливості, і в першу чергу мотиви, які можуть стимулювати злочинні дії даної особи і тому повинні стати об'єктом особливої ​​уваги. У цій сфері діяльності може виникнути необхідність виявити і всі ті особистісні риси, спираючись на які можна запобігти несприятливий розвиток подій, тобто максимально використовувати знання про особистість в профілактичних цілях.

Деякі з такого роду проблем виникають в роботі по розкриттю і розслідуванню злочинів. Так, висування і перевірка обгрунтованих гіпотез про мотиви скоєного злочину можуть допомогти у встановленні і розшуку злочинця, а облік його особистісних особливостей - успішному поведінці окремих слідчих дій (допит, очна ставка та ін.)

Обсяг відомостей про конкретну людину повинен бути достатнім для даної мети, але слід застерегти від надмірного накопичення матеріалу, який можна використовувати. Іншими словами, інформація повинна бути не надмірною, але обов'язково достовірною.

Відомості про особу можна одержати різними шляхами: з матеріалів оперативно-розшукового характеру, розмов із самим цікавлячим обличчям, з його знайомими та родичами, спостереженням за його поведінкою, матеріалів кримінальної справи і т.п.

Як для загальної, так і для індивідуальної профілактики злочинів потрібно всіляко використовувати наявні в місцевих ОВС і ФСБ обліки.

Ці та інші матеріали (особисті справи, картотеки, характеристики, результати тестувань тощо) можуть використовуватися як в індивідуальній роботі, так і в узагальненому вигляді, в плануванні та здійсненні профілактики правопорушень серед особового складу конкретного підрозділу або дільниці, що обслуговується в цілому. У процесі ж аналітичної роботи, яка буде цьому передувати, узагальнені за кожен рік дані можна зіставляти з тим, щоб виявити найбільш істотні тенденції та зміни в характеристиках особистості і поведінці правопорушників.

Як вважає В.Л. Васильєв, вивчення особистості засудженого до моменту його звільнення з ВТУ має велике значення для вирішення питань боротьби з рецидивною злочинністю. З цією проблемою тісно пов'язана проблема адаптації засудженого до умов нормального існування в звичайному середовищі на волі. На жаль, ще трапляються випадки, коли особи, що вийшли з УВП, знову скоюють злочини. І тут постає проблема докази виправлення людини, яка не менш актуальна, ніж проблема докази винності.

Тому необхідна психологічна підготовка засуджених до життя в нових умовах, яка полягає в активізації їхньої психіки, настрої їхніх почуттів, звичок, психічних станів, у формуванні установки поводитися належним чином в нових умовах. За допомогою таких цілеспрямованих психічних впливів у засудженого складається психологічна готовність жити в нових умовах, яка забезпечує швидке включення його в нове соціальне середовище та діяльність в ній без додаткової витрати енергії на подолання внутрішнього опору і напруги.

Перш за все, слід активізувати позитивні якості особистості, звертаючись до найкращих її сторонам, нагадуванням колишніх заслуг, активізацією позитивних установок, морально-політичних і правових почуттів, виразом впевненості, що засуджений виправдовує довіру вихователів і т.п. Цей вплив може бути як прямим - через психотерапевтичні бесіди з засудженим з спільним аналізом причин його минулих дій і вчинків, так і непрямим - аналізується досвід інших людей.

Всіх звільнилися з місць позбавлення волі умовно можна розділити на три категорії: 1) особи, цілком виправилися в період відбуття покарання; 2) особи з дефектами виховання; 3) особи, які не виправилися в процесі відбуття покарання.

Але для всіх зазначених категорій звільнилися процес адаптації, вірніше реадаптації, є складним і важким явищем у їхньому житті. Його успіх залежить від трьох груп факторів.

До першої групи відноситься особистість самого звільненого: його світогляд, риси характеру, темперамент, інтелект, правосвідомість, мораль, моральність, етика, спеціальність, трудові навички і т.д. До другої - умови зовнішнього середовища, що оточує особистість звільненого: наявність житла, прописки, сім'ї та взаємостосунки з трудовим колективом, тактика роботи міліції, які здійснюють нагляд. До третьої групи факторів відносяться умови, в яких засуджений ВТУ знаходився і які позначаються на його поведінку в перші місяці волі: організація трудового процесу, структура колективу засуджених, строк перебування у ВТУ, навчання, виховний вплив адміністрації і т.п.

Процес адаптації звільнених зазвичай триває близько 1 року, але нерідко завершується лише до трьох років. Найважчий час - період перших 3-6 місяців. Саме в цей час потрібно найбільш і інтенсивна робота по управлінню процесом соціальної адаптації звільнених, суворий контроль за їх поведінкою в побуті, в громадських місцях, за сферою їх спілкування. Якщо звільнений не влаштовується на роботу або після працевлаштування залишає її, не має постійного місця проживання або систематично його міняють, порушують громадський порядок і правила співжиття, це свідчить про те, що процес соціальної адаптації протікає незадовільно і є реальна грунт для рецидиву.

Соціальна адаптація вважається успішною, коли соціально корисні зв'язки звільненого в основних сферах життєдіяльності встановлені і не мають суттєвих відхилень. Нормально адаптований звільнений пориває зв'язку зі злочинним середовищем та іншими особами, чия поведінка характеризується як антисуспільна, не зловживає алкоголем, не допускає правопорушень.

У складному процесі ресоціалізації важливу суспільну роль, особливо останнім часом грає церква, е внесок у відновлення та установа загальнолюдських норм і цінностей.

Дата добавления: 2014-01-11