Опитувальники мотивів

Незважаючи на значну кількість проведених фундаментальних досліджень, теоретичної визначеності та однозначності поглядів на феномен мотивації й досі не існує. И проблема тут криється не стільки у слабкості власне психологічної науки, скільки, передусім, у багатоаспектності самого цього поняття та в суперечливості існуючих підходів до цієї проблеми. У західній психологічній науці під мотивацією розуміють сукупність факторів, які підтримують та спрямовують поведінку, визначаючи її доцільність [272].

Так, у психоаналітичних теоріях фундаментальними мотиваційними чинниками поведінки є вроджені неусвідомлювані інстинкти (З.Фрейд), прагнення до переваги та соціальний інтерес (А.Адлер); потреби в подоланні, ідентичності, встановленні зв'язків, відданості (Е.Фромм); прагнення до его-ідентичності (Е.Еріксон).

У біхевіористичних теоріях мотивації акцент у детермінації поведінки робиться на зовнішньому підкріпленні – позитивних (нагороди, заохочення) або негативних (покарання) наслідках, котрі слідують за виконанням певного поведінкового акту та є його основним ініціатором та регулятором (Б.Ф.Скіннер). У гуманістичних теоріях мотивації основним джерелом людської діяльності розглядаються потреба в само актуалізації (А.Маслоу): прагнення бути відкритим світу (досвіду, переживанням), потреба у творчості, віра у власні сили, здатність зробити вільний вибір та взяти на себе відповідальність за нього (К.Роджерс). Гуманістичний підхід до мотивації людини певним чином зумовив появу теорій внутрішньої мотивації (intrinsic motivetion), які ґрунтуються на положенні про те, що поведінка визначається потребами в самодетермінації та компетентності. У стані внутрішньої мотивації людина відчуває, що саме вона є справжньою причиною довільної поведінки (має внутрішній локус каузальності) та сприймає себе як ефективного агента при взаємодії з оточуючими (відчуття компетентності). Серед теорій внутрішньої мотивації слід відзначити теорію самодетермінації Е.Дісі та Р.Райана, у контексті якої підкреслюється автономія суб'єкта, саморегуляція ним власної поведінки відповідно до почуття компетентності [283].

У зв'язку з цим основними проблемами вимірювання мотивації за допомогою опитувальників є. по-перше, можливі складнощі в усвідомленні (і, відповідно, у вербалізації) досліджуваним мотиваційних детермінант власної поведінки, а по-друге, - висока ймовірність свідомої/несвідомої фальсифікації відповідей унаслідок дії фактора соціальної бажаності або захисних механізмів [189].

Таблиця23

Дата добавления: 2014-01-11