Опитувальники станів. Діагностика психічних станів особистості відіграє важливу роль у вирішенні низки теоретичних і практичних завдань

Діагностика психічних станів особистості відіграє важливу роль у вирішенні низки теоретичних і практичних завдань, пов'язаних із трудовою, навчальною, спортивною діяльністю, спілкуванням тощо. Адже дослідження механізмів виникнення та перебігу психічних станів, їхнього регулюючого впливу на спрямованість і продуктивність діяльності особистості, на її функціональні та емоційні можливості дозволять запобігти виникненню несприятливих станів психіки або, в разі їхнього виникнення, з'ясувати шляхи оптимізації (корекції) та надати відповідні рекомендації щодо нормалізації процесу виконання діяльності.

Виокремлення поняття "психічний стан" у самостійну психологічну категорію пов'язано з ім'ям В.М.М'ясищева (1932), проте перша спроба дати змістовне визначення цій категорії належить М.Д.Лєвітову. В опублікованій ним у 1964 році монографії [130] психічний стан визначається як цілісна характеристика психічної діяльності за певний період, що вказує на своєрідність перебігу психічних процесів залежно від відображуваних предметів та явищ дійсності, попереднього стану та психічних властивостей особистості. Посідаючи за ознакою динамічності проміжне положення між психічними процесами та психічними властивостями, психічні стани (котрі характеризуються, з одного боку, певною динамічністю, а з другого - стійкістю), забезпечують континуальність психічних перетворень: процес може переходити у стан, а стан - у властивість.

У психології було запропоновано декілька класифікацій психічних станів, найпоширенішою серед яких є класифікація М.Д.Лєвітова. За аналогією із розподілом психічних процесів він пропонує виокремлювати пізнавальні (допитливість, подив, здивування, сумнів, мрійність, зосередженість, замисленість та ін.), емоційні (радість, засмучення, збурювання, страх, пригніченість, ейфорія, афект, настрій, тривога та ін.) та вольові (активність, рішучість, стриманість, довільна увага, розгубленість тощо) психічні стани.

Поряд із виокремленням пізнавальних, емоційних та вольових станів важливого практичного значення набуває опис функціональних станів - відносно стійкої структури актуалізованих суб'єктом внутрішніх засобів діяльності (фізіологічних, поведінкових, психологічних) в конкретних умовах, котрі відповідають механізму регуляції діяльності, що склався, та обумовлюють ефективність її виконання [131]. Особлива увага при цьому має приділятись аналізу таких проявів функціонального стану, як стомлення, монотонія, стрес, тривожність.

У психодіагностиці широко використовуються насамперед опитувальники самопочуття (відчуття фізіологічної та психологічної комфортності внутрішнього стану), активності (власної динаміки людини як джерела підтримання та перетворення нею життєво важливих зв'язків зі навколишнім світом), настрою (стійкого позитивного або негативного емоційного фону психічного життя індивіда), нервово-психічного напруження (стану, обумовленого передбаченням несприятливого перебігу подій та пов'язаного з мобілізацією нервово-психічної діяльності, підтриманням тонусу організму, забезпеченням оперативної готовності до розгортання активності в даних умовах), астенічного стану (нервово-психічної слабкості, що виявляється у підвищеній втомлюваності, виснаженості, підвищенні порогів чутливості, нестійкості настрою, порушенні сну), тривожності (схильність індивіда до переживання тривоги) (див. нижче табл. 29).

Таблиця 29

Дата добавления: 2014-01-11