Семантична концепція

Гендерна концепція.

Заснована на аналізі розподілу соціальних ролей між особами жіночої та чоловічої статі. Оскільки жінка володіє біологічною монополією на відтворення роду, а в силу фізичної недієздатності немовлят стає не тільки кровним, але й першим взірцем для наслідування, вона досить значуща і має розпорядливу волю. Чоловік через ті самі чинники індивідуально незначний і замінний, він займає роль серверу по обслуговуванню процесу відтворення, забезпечує зачаття, захист, тепло, їжу, кров. Незадоволені своєю допоміжною функцією, чоловіки створюють штучну противагу жіночій монополії відтворення у вигляді чоловічої монополії на встановлення порядку. У той момент, коли відбувається договір між чоловіками про розподіл жінок, виникає соціальна організація. Незважаючи на те, що чоловіки споконвіку порушували власні домовленості, вони продовжують дотримуватись первісної кругової поруки ті не допускають жінок до соціально значущих сфер, які пов'язані з владою, управлінням, розпорядженням ресурсів.

Ця теорія будується на визнанні слабкості людини як біологічної істоти. Люди вразливі як у фізичному, так і психологічному розумінні, не є найрозумнішими та найхитрішими на планеті, проте це один з наймолодших видів живої істоти (8–10 млн. років еволюції). У зв'язку з біологічною вразливістю закон виживання штовхає людей до об'єднання зусиль, тобто до створення колективної організації. Групова взаємодія пов'язана з координацією зусиль диференціацією, та комбінуванням функцій. Така діяльність потребує попередньої домовленості, а це можливо лише з розвитком спілкування, вживанням тієї чи іншої мови. Розробляючи символи та позначення, домовляючись про правила тлумачення знаків, активно застосовуючи мову, люди формують організований світ комунікації, яка передує, опосередковує і завершує цикли матеріальної продуктивної діяльності. Як наслідок виникає система упорядкованих колективних взаємодій, формується суспільство.

Таким чином, соціологічні концепції походження суспільства різноманітні, вони апелюють до різних чинників формування суспільної реальності. І дійсно, техніка, родина, влада, нерівність, мова є істотними факторами організації суспільства.

2. Проблема типологізації суспільств. Перед тим, як розглянути проблему типізації суспільств, слід відокремити такі поняття, як суспільство і природа, держава, країна, і з'ясувати співвідношення між ними. Ми часто кажемо, що людина і суспільство є частиною природи та одночасно різко протиставимо людину і суспільство природі. У чому тут справа? Потрібно запам'ятати, якщо мова йде про природу у широкому смислі (мається на увазі природна єдність усього світу, всієї дійсності), то тут лінія “суспільство – природа” відображає той факт, що людина і суспільство виникли з природи. Суспільство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємодії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються у своєму розвитку певним спільним фундаментальним законам. Але якщо йдеться про природу у вузькому смислі (не як про весь реальний світ, а лише його частину, зовнішнє, природно-географічне середовище щодо суспільства), тоді необхідно підкреслити, що людина є не стільки біологічним, скільки соціальним створінням, а життя суспільства – це своєрідне соціальне життя, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.

Наукове розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину природно-соціальну основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і заперечення вирішальної ролі соціального у цій єдності. В історії соціології мали місце обидві полярні точки зору: абсолютний відрив людини, суспільства від їх природних основ та абсолютизація місця і ролі біологічного на противагу соціальному. Представники сучасної американської соціології підкреслюють, що у ХХ ст. сформувалася так звана “парадигма людської винятковості”, сутність якої визначається екологічними залежностями та обмеженнями. Основні положення даної концепції формулюються таким чином:

· люди істотно відрізняються від тварин;

· людина – господар своєї долі, вона може робити що завгодно для досягнення своєї мети;

· соціальні і культурні чинники є для людини головними;

· соціокультурне середовище є визначальним у той час, коли біофізичне середовище можна ігнорувати;

· соціальний і технологічний процес не має меж, усі проблеми можна вирішити за допомогою науки.

Проте, сучасний стан суспільства, людини і середовища їх проживання доводить, що ми не маємо права абсолютно протиставити суспільство і природу, оскільки природа має дуже високу цінність. Варто дещо вирівняти еволюціонуюче зростання, бо природні ресурси не безмежні.

Щодо співвідношення категорій “суспільство”, “держава” і “країна” то їх потрібно суворо розмежовувати. “Країна” – це поняття, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети; “держава” – категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Про "суспільство" вже йшлося вище.

Зважаючи на співвідношення між даними категоріями, і з'ясувавши їх можна перейти до вивчення проблеми типологізації суспільств.

Типологізація суспільств – це їх класифікація на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

Соціологи по-різному підходили до вирішення цієї проблеми. Наприклад, німецький соціолог Ф. Тьонніс визначав два основних типи суспільства: традиційне або допромислове (“Гемайншафт”) та промислове (“Гезельшафт”).

Американські соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі розрізняють суспільства за головним способом набуття засобів до існування та виокремлюють:

а) суспільства мисливців і збирачів.

Мають просту структуру, їх соціальне життя організовується на основі родинних зв'язків, політичної структури не існує, в чолі – вождь;

б) садівничі суспільства.

Також не виробляють додаткового продукту, в основі їх соціальної структури лежать родинні зв'язки. Але система суспільств цього типу вже розвинутіша, складніша;

в) Аграрні суспільства.

Для них характерні поява додаткового продукту, розвиток торгівлі та ремесел, виникнення держави. Система родинних зв'язків перестає бути основою соціальної структури суспільства;

г) Промислові суспільства.

Виникають наприкінці ХVІІІ ст. Основні риси – поява промислового виробництва, використання наукового знання у виробництві, великий додатковий продукт, розвиток системи державного управління.

Як приклад сучасної типологізації наведемо ключові положення концепції Д. Рісмана (1953 р.), який визначає три типи соціального рівня розвитку суспільства:

а) традиційне суспільство, в якому поведінкою індивідів керують традиційні цінності. Це насамперед аграрне суспільство, в якому професія переходить від батька до сина. Людина в такому суспільстві практично не має вибору: вона повинна діяти так, як наказують традиції;

б) суспільство, яке управляється зсередини і в якому поведінкою індивідів керують особисті цінності. Таке суспільство активізує індивідуальність, особистий вибір, самостійне рішення, власну точку зору. В ньому відсутні чіткі моральні норми, і людина повинна шукати опору в собі;

в) суспільство, яке управляється ззовні і в якому індивід спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки, що виходять від колег, друзів, сусідів, чи на громадську думку. Таке суспільство характеризується тертіальним (лат. тертіус – третій) промислами, під якими маються на увазі маркетинг і послуги. З'являються нові професії та нові групи робітників, формуються нові громадські організації. Для досягнення мети та успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини та пристосуватися до них.

Крім вищенаведених типологій, існує ще багато класифікацій, в основі кожної лежить певний той чи інший критерій. Якщо головною ознакою є писемність, то визначають дописемні і писемні суспільства; якщо число рівнів управління і ступінь соціального розшарування, то визначають прості і складні суспільства. Розглянемо останні типи детальніше.

Прості суспільства – це соціальна організація, де не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основними характерними рисами цього типу суспільств є соціальна, економічна, політична рівність, низький рівень розподілу праці та розвитку техніки, невеликі розміри даного об'єднання, пріоритет кровних зв'язків.

Головними ознаками складного суспільства (за В. Чайлдом) є такі:

· розселення людей по містах;

· розвиток позааграрної спеціалізації праці;

· виникнення та накопичення додаткового продукту;

· виникнення чітких класових дистанцій;

· перехід від звичайного права до юридичних законів;

· виникнення заморської торгівлі;

· виникнення писемності, елітарної культури;

· зародження практики великомасштабних суспільних робіт.

Якщо провідним критерієм, що покладений в основу класифікації, є спосіб здобування засобів існування, соціологи визначають:

а) суспільство мисливців і збирачів;

б) суспільство садівниче;

в) аграрне суспільство;

г) індустріальне суспільство;

д) постіндустріальне суспільство.

Суспільства також можуть класифікуватися за політичними критеріями (демократичні, авторитарні, тоталітарні), за критерієм панівної релігії (християнське, мусульманське). Марксизм поділив усі суспільства на п'ять суспільно-економічних фармацій: первісно-общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. В основі кожної з них лежить певний засіб виробництва та виробничі відносини.

3. Характерні риси сучасного суспільства. Передусім, потрібно визначити, якими головними рисами характеризується сучасне суспільство:

· рольовим характером взаємодії (очікування та поведінка людей зумовлюються суспільним статусом і соціальними функціями індивідів);

· поглибленим розподілом праці (на професійно-кваліфікаційній основі, що пов'язана з освітою та досвідом роботи);

· формальною системою регулювання відносин (на основі писемного права, законів, положень, договорів);

· складною системою соціального управління (відокремлення інституту управління, соціальних органів управління та самоврядування);

· секуляризацією релігії;

· виокремленням безлічі соціальних інститутів.

Таким чином, сучасному суспільству притаманне ускладнення соціальних зв'язків, що призводять до формалізації міжлюдських стосунків.

Для характеристики сучасного суспільства американський соціолог Д. Белл запровадив в ужиток термін “постіндустріальне суспільство”, який означає, що суспільство дійшло до стадії тертіальних промислів, а в сфері послуг зайнято не менше, ніж 50% працюючого населення. Постіндустріальне суспільство здатне виробляти як аграрні, так і промислові продукти, при цьому набагато перевищуючи власні потреби.

Сучасне постіндустріальне суспільство – це період надвиробництва, для якого притаманний максимальний розвиток маркетингу і послуг, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, велика роль наукових досліджень, освіти, престиж освіченості.

У постіндустріальний період відбуваються зміни фактично в усіх системах та підсистемах суспільства. Трансформується економічна система: колись земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, а сьогодні в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація. Змінами позначена і політична сфера: відходить в минуле національна держава, відбувається децентралізація політичної влади, влада дедалі частіше делегується згори донизу. При цьому політична сфера перестає бути сферою класового конфлікту, політична боротьба розгортається не за контроль над власністю, а за вплив на державу. Політичний конфлікт має індустріальні форми. Змінюється й тип організації, при цьому руйнуються централізовані інститути. Соціальне життя будується на основі принципів низового рівня. Відбувається перехід від ієрархії до сіткової організації, рішення приймаються колегіально, попередньо обговорюються, тобто відбувається остаточний перехід до демократії. Власність вже не є головним критерієм для формування структури соціальної диференціації. Класова структура поступово змінюється на статусну ієрархію, яка формується вже не на основі професії, а на підставі освіти, рівня культури та ціннісних орієнтацій. Вісь соціального конфлікту пролягає не по лінії володіння чи не володіння власністю, а по лінії володіння освітою та контролю над інформацією.

Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти. Сьогодні телекомунікації визначають комунікаційні та інформаційні спроможності суспільства в цілому, створюють для кожної людини можливість безпосереднього членства у суспільстві без посередництва яких-небудь груп, ідеологій; вони підвищують значення кожної людини як особистості. Освіта теж трансформується з інституту у самостійну систему, причому у реально домінуючу, яка визначає сферу праці та економіки і виступає стратегічним ресурсом у рамках державних політичних структур, а також приоритетним статусом і групоутворюючим принципом.

Далі простежимо основні відмінності між доіндустріальною, індустріальною та постіндустріальною фазами розвитку суспільства.

Таблиця 2.1.Відмінності між доіндустріальним, індустріальним

Дата добавления: 2014-01-11