Біологічні основи формування вовнової продуктивності овець

Натуральна овеча вовна у порівнянні з іншими текстильними матеріалами - найгірший провідник тепла, тому шерстяний одяг та інші шерстяні вироби слугують гарним теплозахисним засобом. На відміну від інших видів текстильної сировини вовна володіє настільки розвинутою властивістю звойлачування, що тільки з неї можна отримувати валяне взуття, повсть. Хиткість вовни - дуже цінна її властивість, тому що вона забезпечує підвищення щільності і міцності вовняних тканин і дає змогу виготовляти сукна, тобто тканину, з поверхнею, на якій не видно ниток. Вовняні волокна у порівнянні з багатьма іншими волокнами такої ж товщини легші, міцніші, пружніші та еластичні. Завдяки цим та іншим цінним властивостям вовни вироби з неї відрізняються гігієнічністю, тривалим носінням, гарним зовнішнім виглядом і саме тому користуються великим попитом.

Будова шкіри. Морфологічні та гістологічні особливості шкіряного покрову овець у значній мірі обумовлюють як рівень вовнової продуктивності, так і властивості і якість вовнового волокна. Ця залежність визначається перш за все тим, що вовняні волокна являють собою особливі роговидні утворення шкіри. Зародки їх з'являються у ягняти у період утробного розвитку.

У шкірі розрізняють три шари:

1) зовнішній - епідерміс;

2) середній - тобто шкіра (дерма);

3) внутрішній - підшкірна клітковина.

Ці шари розрізняються між собою за походженням, функціональному значенню і гістологічній будові.

Епідерміс складається з епітеліальних клітин і розподіляється на декілька поверхових і один нижній ростковий (мальпігієв, базальний) шар. Поверхові шари характеризуються плоскими, горизонтально витягнутими крупними клітинами. Ростковий шар складається з більш або менш циліндричних клітин. Чим ближче до зовнішньої поверхні шкіри, тим більш різко виражена кератинизація епідермісу, яка призводить до злущування відмерлих поверхонь клітин у виді лускоподібних ороговівпшх пластинок.

Дерма або шкіра, лежить під епідермісом і різко відрізняється від нього перш за все тим, що складається з сполучної тканини у виді колагенових та еластичних волокон при порівняно невеликій серед них кількості клітин. Сполучнотканинні шари відрізняються від епідермальних і за своїм утворенням - вони розвиваються з мезенхіми.

Дерму поділяють на два шари: пілярний або сосочковий і ретикулярний або сітчастий. Пілярний (сосочковий) шар займає до 70% товщі усієї дерми. Він складається з пухкої сполучної тканини; у ньому розміщені волосяні фолікули з коренями волос, які знаходяться у них (вовнові волокна), потові, сальні залози, закінчення чуттєвих нервів (рецептори), кровоносні і лімфатичні судини. Ретикулярний (сітковий) шар утворений переплетінням пучків колагенових волокон, які забезпечують щільність дерми. Диференціація дерми на пілярний та ретикулярний шари у ембріонів знаходяться починаючи з 70-денного віку. У 3-місячного ембріону дані шари дерми знаходяться вже зовсім сформованими. Ретикулярний шар без різкого кордону прилягає до підшкірної клітковини. Вона представлена пухкою сполучною тканиною. У ній відкладається жир, який слугує за життя тварини запасом поживних речовин. Одночасно жир підшкірної клітковини сприяє запобіганню організму вівці від переохолодження.

Товща шкіри і її шарів варіює у овець у широких межах (від 1,8 до 3,2 мм), перш за все залежно від приналежності породи овець до відповідної групи за направленням продуктивності. Вівці тонкорунних порід у більшості випадків мають шкіру тонкішу у порівнянні з вівцями напівтонкорунних і тим паче грубововняних порід. У той же час у межах кожної з груп порід за їх продуктивністю є значні породні варіації товщі шкіри, яка обумовлена також статтю, віком вівці, станом їх вгодованості, конституціональними та індивідуальними особливостями.

Утворення шкіри у вівці проходить в утробний період і за цих умов перші закладки шерстинок проходять між 50-70-ми днями життя ембріонів. Процес розповсюдження волосинок по всьому тулубу продовжується 15-17 діб. Розвиток шерстинок починається з розмноження клітин базального етапу епідермісу. Накопичення цих клітин епідермісу вростають у пілярний шар шкір. Епідермальний зародок вовни разом з навколишньої ділянкою дерми, у якій він виростає, представляє специфічний залозистий пухирець - фолікулу. Одночасно з фолікулом формуються сальні та потові залози та гладкий мускул - здійматель шерстинок.

Б і л к и. В шкірі відмічається високий їх вміст — 86 % сухого залишку. Основні з них — колаген (близько 95 %), еластин, кератин, альбуміни, глобуліни, ДНК, РНК. Різні ділянки і шари шкіри містять неоднакову кількість білків. Так, сира шкіра жеребця-возовика в ділянці спини містить 26,75 % білків, в ділянці стегна — 26,58, черева — 23,09 %.

Основою епідермісу є кератин. Він становить 2/3 маси рогового шару, характеризується високою стійкістю проти різних температурних та хімічних впливів.

Близько 99 % сухої речовини дерми становлять білки: колаген (до 93 — 99 %), еластин (0,1—0,9%), альбуміни і глобуліни (0,4— 1,9 %) та інші (0,4 %).

Ліпіди. Шкіра містить різні групи ліпідів і продукти їх метаболізму. В шкірі овець їх кількість становить, мг/100 г:

Загальні ліпіди 10860,0

Фосфоліпіди 2653,0

Загальний холестерин 1275,1

Вільний холестерин 215,5

Естери холестерину 1059,2

15 % ліпідів епідермісу представлені холестерином, третина холестерину перебуває в естерифікованому стані. Основна маса ліпідів епідермісу - фосфатиди, вміст яких у клітинах зростає в напрямку від рогового шару до продукувального. В дермі міститься 1 -11 % фосфатидів у перерахунку на сухий залишок тканини, з них 60 % становлять лецитини, 15 — кефаліни, 7 % — сфінгомієліни. Ліпіди підшкірної клітковини представлені переважно тригліцеридами. Сальні залози характеризуються високим вмістом ліпідів, зокрема стеринів і стеридів. У шкірі овець виявлено 33 жирні кислоти, 40 % яких припадає на частку пальмітинової, стеаринової і церотинової кислот. Ліпідний склад шкіри змінюється при багатьох шкірних хворобах. Так, при псоріазі лусочки епідермісу містять 0,5 — 2,3 % холестерину.

У шкірі містяться ферменти шести класів, які беруть участь у різних видах обміну речовин. Лужна фосфатаза концентрується переважно в зернистому шарі епідермісу, волосяних фолікулах і клітинах сальних залоз, ліпаза — у підшкірній жировій клітковині і клітинах сальних залоз.

Н.А.Діамідова (1961) виділяє наступні п'ять стадій у розвитку волосяних фолікул і шерстинок.

1. Формування внутрішньоепітелітьного зародка. Між 50-м та 70-м днями утробного розвитку плоду епітеліальні клітини росткового шару епідермісу концентруються і вростають у глибину дермального шару, набуваючи форми розетки. Саме так починається утворення вовняних фолікулів. Після 70-80 діб внутрішньоутробного розвитку закладаються вторинні фолікули,з яких розвиваються пухові волокна.

2. Ріст раннього фолікулу. У результаті мітотичного ділення епітеліальних клітин відбувається ріст фолікулів у довжину і заглиблення їх у дерму. У первинних фолікулів без суттєвих якісних морфологічних змін це триває упродовж двох тижнів. У вторинних фолікулів вростання у дерму починається пізніше і триває вже після редукції епідермісу. Ріст вовни залежить від багатьох факторів: породи, умов годівлі і утримання та віку овець. У овець тонкорунних порід довжина вовни збільшується на 0,5-1,0 см у місяць, а у напівтонкорунних, напівгрубововняних і грубововняних, як правило, вовна росте швидше (1-3 см на місяць).

Поряд зі спадковим фактором найбільший вилив на ріст вовни відіграє годування. Повноцінне і рівномірне упродовж року годування овець -неодмінна умова отримання вовни нормальної довжини і зрівняної за тониною. З віком інтенсивність росту вовни у довжину зменшується. Зокрема, М.Ф.Іванов повідомляє про результат досліду з мериносовими вівцями, які залишались нестриженими до 10 років. За перший рік вовна виросла на 7 см, за другий - на 4, за восьмий і дев'ятий роки - на 1,0-1,5 см.

У овець з неоднорідною вовною виявлено періодичність росту вовни, яка пов'язана з сезонним линянням. Вівці, які мають у вовняному покрові пух і ость, на весні линяють.

Зміна (линька) вовни відбувається наступним чином. У результаті ділення і росту клітин цибулини кожне вовняне волокно досягає певних розмірів у товщу та довжину. У диких та у тих свійських тварин, яких не стрижуть, ріст волосся закінчується з припиненням процесу ділення клітин цибулини, що наступає у тварин різних видів у різний час. По мірі загальмовування процесу ділення клітин цибулини зв'язок її з сосочком порушується і волос, який вільно лежить у піхві, випадає з нього. Вовняне волокно, яке випало через линьку, має на нижньому кінці характерне стовщення з ороговівшої цибулини. Часто поверхня цього стовщення покрита гострокінцевими виступами, які надають кінцю волокна якби заметільтачість. Замість волоса, який випав, з того ж сосочка починає розвиватись новий волос. Така зміна волосся і називається линькою. У овець розрізняють наступні види линьки: вікова (ювенальна), сезонна, неперіодична і патологічна.

Вікова (ювенальна) линька - зміна деякої частини ембріонального вовняного покрову у перші 4-6 місяців життя ягняти. У тонкорунних ягнят у результаті цієї линьки вовняний покров вивільнюється від грубих волокон (песиги), нетипових для тонкої вовни і які утворюються у невеликій кількості упродовж ембріонального періоду. У грубововняних ягнят ювенальна линька практично не відбувається.

Сезонна линька - весняне випадання значної кількості пухових волокон і перехідного волосся з наступною його заміною новими пуховими волокнами до пізній осені та зимі. Ость і мертве волосся линяють у меншому ступені. Сезонна линька найбільш типова для диких тварин, спостерігається вона і у овець більшості грубововняних порід. У тонкорунних овець линька не має типової картини, а виражається звичайно деякими стоншенням зростаючих у цей час вовняних волокон і підсилення виділення жиропоту.

Сезонна линька носить характер типово біологічного процесу, який виробився у диких тварин у природі як одне з терморегуляторних пристроїв до кліматичних змін упродовж року. У домашніх овець людина шляхом направленого відбору і підбору і створенням гарних умов утримання і годування видозмінила процес, сильно послабивши його у грубововняних порід і практично повністю усунула його у тонкорунних. У овець різних грубововняних порід сезонна линька протікає неоднаково. Найбільш різко вона виражена у овець тих порід, над покращенням вовняного покрову яких людина менше працювала і які знаходяться у екстенсивніших умовах годівлі і утримання: курдючних, більшості кавказьких грубововняних, монгольських. Недостатнє годування затримує нормальний процес сезонної линьки, а якщо вівці голодують, відбувається патологічна линька - облисіння.

Патологічна линька може бути наслідком захворювання, яке призводить до різкого розладу обміну речовин і живлення шкіри. Типова патологічна линька викликається, наприклад, захворюванням овець коростою і маститом. За цих умов виявлено облисіння значних ділянок шкіри, а у тяжких випадках -усієї поверхні тіла.

Дата добавления: 2014-01-11