Оздоровчий вплив лижного туризму

Оздоровче значення водного туризму

5. Оздоровлюючі чинники походів вихідного дня.

1. Туризм – важливий засіб зміцнення здоров'я

Досягнення медицини, охорони праці й пропаганда санітарно-гігієнічних знань призвели до збільшення загальної тривалості життя в розвинутих країнах. Однак за розвиток цивілізації людству доводиться платити дорогою ціною. Технічний прогрес створив передумови для поширення ряду “хвороб цивілізації”, що виникають під впливом недостатньої фізичної активності, нервового напруження, забруднення міського повітря, надмірного шуму. Навіть такі міри, як покращення матеріальних умов життя, розробка нових лікарських препаратів і методів хірургічного втручання, самі по собі не можуть вирішити проблему здоров’я населення.

Туристські подорожі доступні для різних верств населення і є складовою частиною фізичного виховання. Під час подорожей учасники загартовують свій організм, розвивають силу, спритність, витривалість, набувають навичок похідного життя, необхідних у практичній діяльності і побуті.

Регулярні заняття різними видами фізкультури, спорту, туризму позитивно впливають на основні фізіологічні показники, про що свідчать дані таблиці 1.

Показники таблиці переконливо свідчать, що зниження фізичних навантажень, фізична інертність, малорухомий спосіб життя створюють передумови для порушення обміну речовин, розвитку повноти, атеросклерозу та інших хвороб. Це в свою чергу прискорює природний процес виснаження організму, призводить до передчасного старіння і розвитку незворотних процесів.

Таблиця 1

Основні фізіологічні показники

Фізіологічні показники	Частота пульсу, пошт./хв	Легенева вентиляція, л/хв	Систолічний об'єм крові, мл/год	Хвилинний об'єм крові, мл/хв	Максимальна потреба кисню, л/хв
Нетреновані туристи	70-80	60-80	110-130		2,5-3
Треновані туристи	50-60	100-150	150-200	35-40	5-6

Кровопостачання серця під впливом тренування поліпшується за рахунок утворення допоміжних розгалужень кровоносних судин, більш густої сітки капілярів. Частота пульсу являє собою важливий показник стану серцево-судинної системи. У тренованих туристів ЧСС у спокої становить 50-60 поштовхів на хв замість 70-80 у нетренованих.

Важливим показником функції дихальної системи є легенева вентиляція. У нетренованих дорослих вона становить 60-80, у тренованих100-150 літрів на хвилину.

Наведене переконує, що постійні тренування та турпоходи оздоровлюють організм, підвищують його функціональні можливості і працездатність, забезпечують оптимальний розвиток і формування організму, уповільнюють старіння.

На туристському маршруті в роботу втягуються всі основні групи м'язів кінцівок і тулубу. Винятково благодійно впливає туризм на серцево-судинну, дихальну і нервову системи. Тривале перебування в умовах походу сприяє загартуванню організму, підвищує його опірність зовнішнім впливам, різноманітним захворюванням.

При русі по пересіченій місцевості працюють м'язи рук, ніг, тулуба, високі вимоги ставляться до діяльності органів кровообігу і дихання. Лише правильно організоване передпохідне тренування зробить подорож святом.

Оздоровчий аспект туризму полягає в позитивному впливі на організм людини факторів природи в поєднанні з загальнозміцнюючою м'язовою діяльністю. Інтенсивність м'язової діяльності визначається станом здоров'я й фізичної підготовки учасника походу, що зумовлює вибір засобу пересування, темп, тривалість подорожі тощо. Для оздоровлення застосовують найбільш поширені прикладні види активного туризму – пішохідні, на лижах, водні, велосипедні походи й мандрівки, прогулянки й екскурсії, причому на учасників, як правило, припадає загальне фізичне навантаження. Це зміцнює й тренує організм людини. Досягається значний оздоровчий ефект: розвивається та зміцнюється серцево-судинна й дихальна система, поліпшується травний процес, підвищується обмін речовин, зміцнюється опорно-руховий апарат. Регламентоване пересування пішки, на лижах, на веслових і парусних суднах, на велосипедах у різних погодних умовах, рельєфі місцевості, подолання перешкод, перенесення вантажу – розвивають силу, витривалість, спритність, швидкість реакції.

Результати досліджень, проведених лікувально-фізкультурним диспансером в Русе (Болгарія), показали, що тривалість простудних захворювань серед туристів удвічі менша, ніж серед інших осіб, що не є туристами.

Активні подорожі під час відпустки і в вихідні дні є доброю профілактикою захворювань серцево-судинної системи, особливо в осіб розумової праці. Довготривалі фізичні навантаження, пов’язані з заняттями туризмом, сприяють компенсації рухових обмежень, які виникають при захворюваннях кісток і суглобів. Вони продовжують активне життя людини після 40-50 років.

Оздоровчо-спортивний туризм є ефективним засобом фізичного оздоровлення людини, виховання цивілізованого ставлення до природного середовища та культурно-історичної спадщини. Поєднуючи в собі найбільш ефективні оздоровчі види рекреаційної діяльності, це найдешевший та найдоступніший вид туризму для всіх категорій населення.

Таблиця 2

Профілактична цінність різних видів активного відпочинку (за трьох бальною шкалою)

Види активного відпочинку	Профілактична цінність в цілому	Зміцнення функціональних систем
нервова	серцево-судинна	м'язова	ендокринна	дихальна	терморегуляторна
Водний туризм (на веслах)
Гірський туризм
Лижний туризм
Велотуризм
Плавання (басейн)
Лижна прогулянка
Оздоровчий біг
Спортивні ігри: футбол. баскетбол, хокей
Аеробіка

2. Оздоровче значення пішохідного та гірського туризму

Туристські походи не тільки є потужнім засобом профілактики, але й можуть бути використані при лікуванні деяких захворювань. Так, у хворих хронічними неспецифічними запальними захворюваннями легень (хронічний бронхіт, пневмосклероз, хронічний астматичний бронхіт в період між загостреннями і бронхіальна астма з рідкими приступами) лікар В.Д.Ємельянов використовував ближній гірсько-пішохідний туризм як один із методів лікування в умовах санаторію на Південному березі Криму. Теоретичним обґрунтуванням оздоровчої дії активних подорожей стали роботи академіка М.М.Сиротиніна (1939, 1964), який звернув увагу вчених на сприятливий вплив гірського клімату на хворих з захворюваннями органів дихання. На його думку, періодичне перебування у місцевості з високогірним кліматом сприяє попередженню кисневого голодування.

Дослідження М.Є. Маршака (1955, 1957) показали, що перебування людини на середніх висотах з помірно зниженим вмістом кисню в атмосфері в поєднанні з повторними фізичними навантаженнями призводить до позитивних зрушень в організмі – перебудові координації газообміну і кровообігу в легенях, тренуванні і адаптації функцій дихальних і серцево-судинної систем у відповідь на змінені умови життєдіяльності.

Результати роботи першої медико-туристичної експедиції, проведеної Українською республіканською радою по туризму і екскурсіях в 1977 р. показали, що під час походу спостерігалося зниження маси тіла в середньому на 3,7 кг, що значно полегшує роботу серцево-судинної системи при похідних навантаженнях.

Досвід висотного альпінізму і гірського туризму свідчить про те, що на великій висоті надлишкова маса тіла підвищує потребу в кисні і сприяє більшому напруженню усіх фізіологічних систем. Так, альпіністи, що жили на висоті 6095 м 6-7 тижнів, втрачали від 13 до 22 кг. Значна втрата маси тіла спостерігалася навіть у тих, хто пасивно відпочивав на базі. Особливо інтенсивно це відбувається в початковий період адаптації за рахунок зменшення змісту в організмі жиру і води. При поверненні на рівнину настає повне або часткове відновлення маси тіла. Перебування на великій висоті з метою лікування від ожиріння має певні перспективи і очевидно буде застосовуватися після визначення фізіологічних меж напруження функціональних систем, при яких не виникає паталогічних змін в організмі.

В працях українських і киргизьких наукових шкіл, що очолюються М.М.Сиротининим та М.М.Міррахімовим, повідомляється про виражений лікувальний ефект перебування в умовах високогір’я у хворих малокрів’ям (анемією).

Лікування анемії було ще ефективнішим при поєднанні перебування у високогір’ї з рухомою активністю, включаючи піші прогулянки в горах. До кінця першого тижня стан таких хворих значно поліпшувався, у них збільшувалася кількість еритроцитів і гемоглобіну в крові. Поряд з цим зростала також кількість лейкоцитів і тромбоцитів. Академік М.М.Сиротинін (1964) спостерігав нормалізацію картини крові після перебування хворих анемією в районі Ельбрусу під час високогірних експедицій. В той же час була вивчена можливість лікування анемії, що виникала під впливом радіації. Високогірна акліматизація виявилася дуже ефективною

Ці дані підтверджуються спостереженнями авторів над чотирма лікарями-рентгенологами, в яких було знижена кількість лейкоцитів (білих кров’яних клітин) у зв’язку з перебуванням в зоні рентгенівського випромінювання під час роботи. Після відпочинку протягом 20 днів в альптаборі на Кавказі кількість лейкоцитів нормалізувалася.

Одним з кардинальних напрямів у науковій роботі М.М.Сиротиніна було вивчення фізіологічного і лікувального впливу гірського клімату на реактивність організму, що визначає його “захисні сили”. Праці вчених його школи зробили можливим використання різних варіантів гірськокліматичних впливів, зокрема так званої оротерапії (В.А.Березовський, 1987), для лікування бронхіальної астми, хронічних бронхітів, алергічних станів, хвороб крові, нервово-психічних розладів.

Дослідження киргизьких вчених (М.М.Міррахімов, П.Н.Гольдберг, 1978) дозволили застосувати оротерапію при ряді серцево-судинних захворювань і розладів обміну (ішемічна хвороба серця, гіпертонія, атеросклеротичні зміни судин). Разом з тим механізми терапевтичного і оздоровчого впливу гірського клімату вивчені недостатньо.

Праці вчених показали, що в умовах жаркого клімату спостерігається зниження артеріального тиску. Звертає увагу відсутність вікових коливань артеріального тиску – підвищення його у зв’язку з віком. І хоча ще немає повідомлень про лікування гіпертонічної хвороби перебуванням у гірсько-пустинній місцевості, не виключено, що в майбутньому після ретельної перевірки цей метод займе вагоме місце в програмі боротьби з гіпертонічною хворобою.

Одним з частих проявів захворювань серцево-судинної системи є ураження вінцевих артерій, що веде до недостатнього кровопостачання серцевого м’язу. Причина цього – закупорка або звуження вінцевих артерій у зв’язку з відкладенням жироподібної речовини на стінку судини внаслідок порушення жирового обміну, що називається атеросклерозом.

Атеросклероз може вибірково вражати судини мозку, серця, нирок, кінцівок, і є причиною ішемічної хвороби цих органів. Розвитку атеросклерозу сприяє недостатня фізична активність – гіподинамія, тому особам, що ведуть малорухливий спосіб життя, необхідне постійне м’язове навантаження. Особливо часто застосовуються з цією метою оздоровчий біг, ходьба, ритмічна гімнастика, плавання та ін.

Отже, різні види туризму повинні зайняти вагоме місце в арсеналі засобів профілактики і лікування серцево-судинних захворювань. В окремих випадках вони можуть бути навіть більш дієвими, ніж інші поширені види оздоровчої фізкультури.

Дата добавления: 2014-01-11