Характеристика і склад грошових надходжень підприємств

Тема 3. Грошові надходження підприємств.

Характеристика і склад грошових надходжень підприємств Доходи (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг. Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності. Формування валового і чистого доходу

Основні терміни і поняття: валовий дохід; вхідні грошові потоки; виручка від реалізації; доходи від фінансово-інвестиційноі діяльності; фіксована ціна; вільна ці­на; обсяг реалізації; позареалізаційні доходи; ціна; чис­тий дохід.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкоду­вання витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами госпо­дарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою сто­роною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами мо­жна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобі­лізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зо­внішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприєм­ства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60-70 % фі­нансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

Внутрішні грошові надходження до змін у об­ліку і звітності включали (рис. 3.1):

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Рис. 3.1. Структурно-логічна модель грошових надходжень, формування й використання доходів підприємства до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності та введення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реаль­ного фінансового ринку, уведення в класифікацію грошових над­ходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком випра­вданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних папе­рів, крім державних облігацій, котрі мали зовсім незначну питому вагу в загальних грошових надходженнях В основному доходи від позареалізаційних надходжень фор­мувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, ви­явленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборго­ваності, яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було пога­шено у звітному періоді. Однак за ринкової економіки, коли функ­ціонує і розвивається фінансовий ринок, а підприємства здійс­нюють фінансові інвестиції, стало доцільним ввести в класи­фікацію грошових надходжень «Доходи від фінансово-інвести­ційної діяльності», відокремивши їх від «Доходів від позареаліза­ційних операцій».

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхід­ної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, ство­рюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато під­приємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тим­часово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфра­структури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових операцій справляють прямий, безпосередній вплив на формування загального прибутку.

Згідно з національними поло­женнями (стандартів) бухгалтерського обліку, що введені з 2000-го року в Україні грошові надходження підприємств тепер включають:

— Доходи від основної (операційної) діяльності — виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

— Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних кур­сових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кре­диторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи).

— Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.

— Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних кур­сових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.

— Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробни­цтво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створю­ють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

2. Доходи (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т—Г') — це кінцева стадія круго­обігу коштів підприємства (Г—Т...В...Т—Г'), яка є його важли­вим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і по­купцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності) — метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію — касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бу­ти оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація продук­ції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г). Тому бартер, або прямий товарообмін (Т — Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху кош­тів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не від­бувається зміни форми вартості.

Однак в економіці України досить велика питома вага товарооб­мінних бартерних операцій. Про це свідчать дані, наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Обсяг реалізованої за бартером продукції в основних галузях економіки України, %

	IV кв. 1997	І кв. 1998	Пкв, 1998	III кв. 1998	10 міс. 1998
1. Промисловість — усього	42,4		41,7	41,4	43,3
в тім числі:
електроенергетика	45,8	48,1	50,6	50,3	50,6
паливна	50,1	46.7	48,1	47,9	60,2
чорна металургія	46,5	38,6		39,9	40,9
кольорова металургія	36,8	20,1	20,5	21,2	19,9
хімічна і нафтохімічна		50,6	48,5	46,9	46,7
машинобудівна і металообробна	46,7		45,5	46,1	45,3
лісова, деревообробна і целюлозно-паперова	54,3	49,9	52,1	51,1	50,8
промисловість будівельних матеріалів	59,5	64,2	64,3	64,7	65,3
легка	36,7	40,1	42,5	41,8
харчова	21,8	22,1	20,9	20,4	22,5
2. Сільське господарство:
рослинництво	…	…	…	…
тваринництво	…	…	…	…

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фік­совані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції за­лежить від рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульо­вані ціни.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), пе­реважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропозицій за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і при­буток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Зростання бартерних операцій зумовлене кризовим станом пла­тежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями.

Згідно з діючим господарським законодавством, бартерні опера­ції нині включаються у

звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на вели­чину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Асор­тимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції пи­томої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі влас­тивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку. На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фік­совані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції за­лежить від рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульо­вані ціни.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), пе­реважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропозицій за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і при­буток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість. Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц₁ = С + П,

де Ц₁ — ціна продукції (ціна виробника продукції); С — собівар­тість продукції; П — прибуток.

Ц₂ = С + П + ПДВ,

де Ц₂ — ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ — податок на додану вартість.

Ц₃ = С + П + АЗ + ПДВ,

де — Ц₃ ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість; А - акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц» = С + П + АЗ +ПДВ + ТН,

де Ці — роздрібна ціна продукції; ТН - торгова націнка.

Дата добавления: 2014-01-11