Онтологічний аспект соціальної комунікації

Основи теорії соціальної комунікації

Теорія будь-якої науки містить три аспекти - онтологічний (пов'язаний із сутнісною природою об'єкту, що вивчається), гносеологічний (пов'язаний із процесом пізнання об'єкту і виокремлення предмету дослідження) і методологічний (пов'язаний з обґрунтуванням підходу або принципів наукового аналізу). Якщо теорія розробляється в рамках окремого аспекту, то її гідністю є несуперечність, недоліком - неповнота і навіть збитковість, статичність, а іноді й мимовільне змішення ознак різних аспектів. Теорія, яка включає всі три вказані аспекти, володіє рядом достоїнств - цілісністю, динамічністю, евристичністю, але вона страждає від істотних недоліків - суперечності, простої описовості й гетерогенності, що може привести до еклектизму - механічного з'єднання різнорідних і несумісних характеристик досліджуваного явища або процесу.

І все-таки багатоаспектний підхід з урахуванням вимог сучасної науки представляється доцільним, оскільки він дозволяє глибше проникнути в суть предмету дослідження, встановити багатопланові зв'язки між його істотними характеристиками і виявити їх причинно-наслідкові відносини, додавши теорії пояснювальну силу.

Онтологія (греч. "суще" + "учення") соціальної комунікації пов'язана, перш за все, з природою її першої складової - соціальними структурами суспільства. Саме в рамках соціальних співтовариств різного типа вдається спостерігати соціальну диференціацію поведінки людей і їх мовної діяльності.

Біологічні витоки соціальної поведінки людей вивчаються соціобіологією. Провідні представники цієї галузі соціології (Э.Уилсон, Р.Александер, Д. Береш та ін.) вважають, що принципи, які визначають поведінку тварин, можуть бути застосовні й до еволюції людського суспільства. До біологічних основ початкових форм соціальної поведінки людини відносяться сімейно-споріднені відносини, статево-віковий розподіл праці, соціальна нерівність та ін. Але абсолютно очевидно, що стосовно людського суспільства не можна обмежити онтологію соціальної поведінки біологічними чинниками. Натуралістичне трактування людських суспільств збиткове, тому що воно не бере до уваги інших чинників, що визначають соціальну структурацію суспільства. У зв'язку з цим заслуговують на увагу "онтологічні обмеження можливого натуралізму" американського ученого Роя Бхаскара. Ці обмеження зводяться до наступного:

1) соціальні структури на відміну від природних структур не існують незалежно від видів діяльності, що направляються ними;

2) соціальні структури на відміну від природних структур не існують незалежно від розуміння діячами того, що вони здійснюють, здійснюючи свою діяльність;

3) соціальні структури на відміну від природних структур можуть бути лише відносно стійкими [4, с. 231].

Перелічені положення показують основні відмінності між соціальними і природними структурами. Дійсно, соціальна стратифікація суспільства значною мірою визначається видом діяльності його членів, хоча за цією ж ознакою виділяються і деякі групи у тварин і комах. Друге обмеження, що витікає з реляційної концепції в соціології, вимагає деяких уточнень. Мабуть, не позбавлено підстав затвердження видатного французького соціолога П.Бурд'є про те, що розуміння ієрархії цінностей суспільства насправді обумовлене "символічним насильством" влади. Люди, визнаючи владу легітимною, приймають пануючі установки переважно несвідомо, що, на думку Бурд’є, фактично є незнанням або містифікованим знанням [3, с. 38, 71]. Третє обмеження викликає заперечення у англійського соціолога У. Аутвейта. Він вважає, що таке положення має обмежену релевантність: річ у тому, що багато природних структур стійкі теж лише відносно [1, с. 149].

Спроба уточнити розуміння соціальної природи поведінки людей була зроблена Н. Д. Кондратьєвим. Він вважав, що актами соціальної природи є лише ті, які або мають соціальні умови свого виникнення, або, маючи інші джерела походження, залежать від соціальних умов за формою соціальної комунікації. Чинником соціальної стратифікації суспільства є наявність диференційованих за різними ознаками соціальних структур. Необхідно підкреслити специфічну особливість таких структур - їх подвійну природу. З одного боку, соціальні структури детерміновані видами людської діяльності і є її результатом; з іншого боку, соціальні структури (особливо первинного рівня) є об'єктивною даністю, в рамках якої реалізується людська діяльність, у тому числі й мовна. Але аналіз і розуміння співвіднесення соціальних структур і мовної діяльності є вже гносеологічною проблемою.

Дата добавления: 2014-01-11