Еволюція теоретичних поглядів

Розвиваючись, ергономіка пройшла два етапи розвитку, які умовно називаються корективний та проективний. Сучасний стан ергономіки можна назвати перехідним (третім), що пов’язаний із зміщенням акцентів від пристосування людини до техніки, техніки до людини, до зручності спілкування, формування симбіозу людина – машина.

Перший етап характеризувався тим, що ергономіка вирішувала задачу пристосування людини до техніки, зовнішнього середовища та техніки до параметрів людини. В той час було розроблено чимало рекомендацій щодо раціоналізації трудового процесу, оптимізації параметрів машин, що дозволяло збільшувати їх потужність і продуктивність. Важливою відмінністю цього етапу було те, що людина в системі не вважалася визначальним елементом, вона лише доповнювала своєю працею роботу машин. Тому основним напрямком вдосконалення системи була механізація, автоматизація праці.

Яскравим представником першого етапу був Фредерік-Вінслоу Тейлор (1856 – 1915) – американський інженер, автор теорії наукового управління на мікро рівні (окремого підприємства, організації). В процесі своїх досліджень, Тейлор визначив стандарти часу на операції, деталізував рухи, необхідні для виконання кожної операції виробничого процесу. Мета наукового управління, за Тейлором, - економія праці й підвищення її продуктивності на одиницю затрат людських зусиль.

Підвищення ефективності системи Тейлор також вбачав у науковому відборі кадрів на відповідні професії, пристосуванні можливостей людини до наявних робочих місць, а також через удосконалення системи стимулів. Індивідуальні особливості працівників підлягали уніфікації та нівелюванню з метою максимального наближення їхнього суб’єктивного впливу на виробничий процес, заснований на об’єктивних засадах наукового знання.

Отже, принципи управління, розроблені Тейлором і його послідовниками, були досить жорсткими щодо робітників, оскільки система Тейлора була розрахована на першокласних, висококваліфікованих працівників. Ті, хто не міг або не хотів напружено працювати в нових умовах, мали бути звільнені з підприємства. Принципи організації праці були такі: виробничий процес необхідно вивчати шляхом розчленування його на операції, прийоми, рухи; кожному робітникові необхідно встановлювати конкретне напружене завдання – урок, для виконання якого необхідно передбачити певний обґрунтований метод роботи; робітників необхідно навчати техніці виконання окремих прийомів; для вивчення виробничих процесів і встановлення нормативів часу на виконання окремих прийомів і завдань в цілому треба використовувати хронометраж, фотографію робочого дня і кінознімання; робітник повинен бути тільки виконавцем заданого обсягу робіт, він повинен бути звільнений від усіх функцій, які пов’язані з підготовкою до роботи, розрахунків (згадані функції має виконувати апарат управління); для кожного виду робіт необхідно розробити інструкційну карту, в якій визначається метод виконання роботи і повне використання робочого часу; для кожного виду робіт необхідно підбирати робітників, здібних до даного виду праці, і проводити з ними відповіді тренування, які сприяють підвищенню кваліфікації та майстерності; робітник повинен знати наперед, що він отримає за виконання завдання і що втратить через невиконання.

Роботи Тейлора продовжив Ф.Гілберт. Він висунув ідею універсальних мікро рухів (терблігів), з комбінації яких може бути представлена будь-яка виробнича операція. Крім того, він обґрунтував необхідність вивчення трудового процесу до його початку, тобто його проектування. Ці ідеї використав Г.Форд.

Серед радянських вчених, які не відкидали ідеї Тейлора був А.К. Гастєв. Аналізуючи трудову діяльність, він розглядав її як певну трудову технологію. Проте, на відміну від Тейлора, стандартизуючи раціональні прийоми трудової діяльності, він враховував біологічні та психологічні особливості людини. Гастев розробив концепцію „трудової настанови”, яку розумів як спосіб організації рухів, що спрямовує та стабілізує „ланцюг” реакцій. Розвивав ідею соціальної інженерії, яка більше має кібернетичну спрямованість.

Підходи до вивчення трудової діяльності Гастєва знайшли відображення в роботах Н.А. Бернштейна. Бернштейн чималу роль в дослідженнях відводив біомеханіці. Тому оптимізацію трудової діяльності він вбачав, перш за все, як рішення задачі пристосування працівника до засобі праці, середовища. Розглядаючи проблему оптимізації трудової діяльності з позицій системно-структурного підходу, Бернштейн виділяв основні ознаки системи: цілісність, ієрархічність, відношення та зв’язки, структура.

Другий етап розвитку ергономіки називають проективним, оскільки характерним при вивченні та оптимізації системи став підхід „від людини до машини”, тобто максимізація врахування людських параметрів при проектуванні виробничих процесів, техніки. Даний етап визначається тим, що системи розглядаються не тільки з позицій ефективного використання її елементів, але й можливих наслідків впливу системи на людину, зовнішнє середовище.

На противагу попереднім теоріям, концепції, які можна віднести до другого етапу розвитку ергономіки, вдосконалення трудової діяльності в системі вбачали у врахуванні потреб, мотивів людей (наприклад, школа „людських факторів”). Представником цього етапу був Е. Мейо (1880 – 1949). Він розглядав соціально-економічні, трудові відносини на виробництві як між особові зв’язки. Тому індивідуальний конфлікт вважав результатом ігнорування людського прагнення до кооперації. Практично Мейо започаткував такий напрямок в організації праці як „гуманізація праці”. Важливим було те, що він вперше наголосив на важливості врахування психологічних та моральних стимулів при організації праці. При цьому робітника він розглядав не як особистість „економічну”, а як члена групи.

Значний розвиток в ергономіку внесли фізіологи В.Н.Мясіщев та В.М. Бехтерев. Обидва вчених досліджували трудову діяльність людини. Вони вперше запропонували використовувати комплексний підхід при вивченні трудової діяльності. Більшість їх праць пов’язана з критикою тейлоризму. Так Бехтерев сформулював принципово новий підхід до організації праці, який вирізнявся від Тейлорівсьеого тим, що ідеалом праці є така робота, що здійснюється з максимальною продуктивністю при оптимальному (максимальному) здоров’ї, при відсутності не лише перевтомлення, але й при гарантії повного здоров’я та розвитку особистості працівника.

До теоретиків другого етапу розвитку ергономіки можна віднести Г.Мюнстберга, який одним з перших виконав роботи з визначення професійної придатності людини; Курт Левін – засновника теорії групової динаміки (досліджував мотивацію, вивчав психологію груп).

Сьогодні ергономіка знаходиться на третьому етапі розвитку. Умовно його можна назвати адаптивним, тобто на даному етапі створюються передумови й основи функціонування симбіозу людини і машини в певному середовищі. Цей етап характеризується тим, що дослідники поглиблюючи знання щодо трудової діяльності системи й ураховуючи динаміку розвитку техніки намагаються створити такі системи, які б максимально розкривали і використовували потенціал кожного елементу системи з тим, щоб раціональніше використовувати всі ресурси, в т.ч. часу, енергії. Практично, сьогодні намагаються знайти „золоту середину” – пристосувати і людину до машини, і врахувати всі особливості людини при проектуванні нової техніки, і організувати взаємодію елементів таким чином, щоб мінімально змінювати оточуюче середовище і максимально передбачити й зашкодити появі можливих ризиків діяльності системи. Особливістю цього етапу також є те, що поряд із спрямуванням ергономічних досліджень на досягнення певного економічного ефекту, ставиться завдання задовольнити потреби людини, досягти комфортності роботи людини в системі.

Дата добавления: 2014-01-11